Автокатастрофа.

 Email:
Добрий день пані Паркер! Я скоро буду поступати у Міннеапольський Університет Містецтв. Я дякую Вам за ті чудові поради, що Ви давали мені попереднім літом, коли з Вами зв’язався мій татко. Той нічний пейзаж вийшов неперевершенним і я сподіваюсь колись стати такою ж геніальною як і Ви! Бажаю всього найкращого і ще раз дуже дякую!
P.S: Мій татко самий найкращий, зараз він поїхав відпочивати, але думаю залишиться там надовго, щоб я могла провідати його на канікулах. До того моменту я стану як Мікеланжело і він буде пишатися мною! 

Міранда Вуд, Міннеаполіс. Мейл-Гроув, 40, кв 458. 

Ходж грюкнув дверцятами машини сильніше ніж хотів. кинувши під ноги опалок та загасивши після черевиком він зкоса глянув на Лаунс та інших журналюг що зібралися навколо жовтої стрічки. Ніхто ще не знає хто це був і краще якомога довше мовчати.
Як тільки він ступив на місце злочину до нього підбігли двоє агентів з лабораторії. Це були залишки людей Кроуфорда, що все ж такі вирішили нікуди не переводитись даже після того, як Маркус ввів нові правила гри та показав свою натуру.
– Це Джеффрі Майєр молодший.
– Мені вже доклали. – прогирчав Ходж який досі був навзводі від того що йому прийшлось в свій вихідний їхати сюди, а по дорозі ще й Верд дав про себе знати.
– Попередньо не впорався з керуванням, та як Ви й просили: без вас ми не лізли в машину.
– Дай сюди! – висмикнувши з рук гумові рукавички Ходж швидко натягнув їх і після чого мовчки обійшов машину.
Машина з’їхала з головної дороги і впечаталась у один з дубів, що насадили вздовж. Капот був зм’ятий вщент, подушка безпеки вже здулась, а на кермі лежала окровавлена голова з відкритими очима та переламаним носом.
– Його підрізали? – почухавши колюче підборіддя припустив Маркус, адже такі поважні особи не часто помирають своєю смертю, тим більше у Балтіморі.
– Ні. Камера за триста метрів від нас показала лише, що Майєр їхав дуже швидко і потім наблизившись до дальнобоя чомусь не загальмував, а повернув кермо в право.
Кивнувши на нову інформацію, Ходж замислився.
– Отже… – відчинивши водійські дверцята та присівши чоловік обережно відвинув зламану ногу мерця і почав нишпорити біля педалей. Нічого не знайшовши, Ходж нажав спочатку на газ, а після на гальма і тут,як він, і думав все стало на свої місця. Знову облапавши педаль чоловік дістав застрягшу запальничку ZIPPO, якою померлий завжди хизувався перед іншими. – Скоріш за все намагався закурити і вона впала.
– Отакої… – Зітхнули двоє агентів і наче прив’язані послідували за своїм боссом, який обішовши машину почав відкривати усі бардачки та заглядати під сидіння. Ніхто з них не розумів для чого, до поки Ходж не знайшов чорні жіночі трусики зі стразами “VIKTOREA SECRET”
– Це треба знищити. – дає наказ підлеглим Маркус і ті округлили очі.
– Що? Це ж докази… – З видом знатоків почали сперечатися агенти, чим ще більше роздратували Ходжа.
– Майєр молодший любив ходити по стріп клубам. Подивись уважно на це – чоловік затряс перед очима дешевою синтетичною білизною – Хочеш сказати дружина Майєра такі б носила? Зараз я буду звонити їй щоб повідомити про аварію, і їй не стане легше від того, що вона дізнається о зрадах чоловіка! То ж закрий рота і виконуй!

Сидячи за робочим столом Мейсона я вже в друге перечитувала звіт експертної групи і не могла зосередитись. По-перше, з моменту як я зайшла у майєток мене переслідував огидний сморід обпаленої свинячої шкіри, хоч в кабінеті було не так чутно, та все ж тонкі нотки змусили мене відчувати нудоту. По-друге, мене дратував Мейсон, який з самого ранку був наче шквальний вітер і тому намотував круги по кабінету, а коли зупинявся перед вікном виглядуючи Ходжа гучно стукав пальцем по стіні.
– Я нічого не розумію, скажи чому будівля зупинилася? – Хмурю лоба та відкидаю від себе купу паперів, а потім склавши руки в замок підняла погляд на Мейсона і нудота підступила з новою силою адже він зняв свою маску, яка зазвичай огидно скрипіла коли він ворушився.
– Що люба, не подобається що зробив Лектор? – Можливо в цей момент Верд і посміхався, та тепер важко сказати коли йому весело, а коли ні. Замість носа діра, замість гарненьких вилиць та щок голі зуби із яких по-тихеньку лилася слина.
– Вражає. – Холодно підмічаю і якщо Мейсон думав що мені соромно за це, то дарма. – То ж що там таке?
– Не можуть закласти фундамент на газові трубі. Ще й місяця не пройшло, а вже почались проблеми!
– Гаразд, нехай здвинуть трохи від міста де ця труба.
– Тоді по закону ми будемо занадто близько до бізнес-центру і закриємо їм вид. О, нарешті!
Крикнув Мейсон, і я не одразу зрозуміла що він сказав, адже тепер половина слів звучала як потуги трирічної дитини. Він знов одягнув свою маску і мені стало краще.
Маркус наче в себе дома швидко пролетів по сходам і без стуку зайшов в кабінет, де одразу пожав руку незадоволеному Верду, а після впав у крісло із таким же поганим настроєм як і в мене.
– Що вже трапилось? – Питає Ходж і мій наречений починає емоційно жалітися а я неквапом піднявшись несу йому документи і після сідаю назад.
– Ми почнемо будівлю, ближче до бізнез-центру, а тобі треба це владнати! – наказує Верд і я шкірою відчуваю наскільки таке понуканьє не подобається агенту ФБР, та мовчки спостерігаю.
– Ні. Так не вийде, той бізнес-центр належить донці прокурора.
– Ти знущаєшся?! – Завиває Мейсон і його маска починає клацати втакт його рухам голови. Я закриваю очі щоб стало легше, а потім, не витримую, перебиваю.
– А якщо будувати не чотири поверха, а три?
– Такий варіант може бути. – трохи подумавши відповідає Ходж та знов занурюється у папери.
– Тоді, любий, давай відбудуємо притулок у три поверха, а школу зробимо окремо, десь на території? – Я запитую, наче у нього є вибір і це льстить Мейсону.
– Що ж непогано!- Він задоволено хлопає у долоні, а потім підходить ближче до мене і я так хочу до дому, де зграя добродушних песиків буде ніжитися біля мене. – До речі, я розіслав всім запрошення на вечірку з приводу наших заручен!
До нудоти добавилось запаморочення. Цього можна було очікувати від Мейсона, та я сподівалась що наша домовленість о весіллі його влаштує. Що все це буде під кінець будівлі, коли Верда вже не буде в живих.
– Прийдеться відкласти, – втручається Ходж і я згадую вчорашню ніч. – Старший син Джеффрі Майєра загинув в автокатастрофі.
– Буде не тактовно з нашого боку робити свято, Мейсоне. – Добавляю я і спостерігаю спочатку за реакцією Мейсона, а потім кидаю погляд на Ходжа. – Як це сталося?
– Під педаль впала запальничка, то ж коли він розігнався не зміг загальмувати. Мер вже вспів напитися з цього приводу, ще й за ним прийдеться прибирати! – Скалиться чоловік і трохи схиливши голову я ледве стримую схвальну посмішку. Все так як і повинно було бути. Не дарма я так поспішала передягнутися в театрі, поки було вимкнене світло і не дарма витратила величезні кошти на оренду такої самої машини як у сина Майєра, щоб той захотів зробити перегони по пусті дорозі до дому.
– Я розіслав запрошення ще вчора. Звідки я міг знати що цей бовдур в ночі помре? Тим більше вечірка буде у п’ятницю. Думаю трьох днів на скорботу достатньо! – Ми переглянулися із Ходжем розуміючи що Мейсона не переубідити і тому просто мовчки прийняли цей факт. Принаймні могло бути гірше.