Мовчазні обіцянки

Сонний вечір огорнув місто своїм затишком, коли вдалося знайти тихий куточок, де спустошений звуками і суєтою можна відпочити. У вечірній час доби багато хто знаходиться наодинці з своїми думками, втікаючи від реальності у світ мрій та сподівань. В кімнаті, яка просочена запахом старовинних книг, сидів заклопотаний Азирафаїл, який ретельно шукав якусь книгу, наспівуючи собі під ніс мелодію.

Несподівано задзевнів дзвіночок, який висів над дверима книгарні, і на порозі повстав Кроулі. Грайлива посмішка стискала йому кутики рота.

—Ох, Кроулі, радий тебе бачити. Що тебе сюди привело?— запитав Азирафаїл, очі якого сяяли втіхою.

—Я не міг проїхати повз твою книгарню і не зайти, янголе. Крім того, у мене є для тебе пропозиція.

—Сподіваюся ця пропозиція приємна. —Азирафїл поправив окуляри на переніссі.

— Авжеж приємна, — його погляд пом’якшав, коли він, знявши свої окуляри, зустрівся очима з ангелом. — Як щодо прогулянки парком цього вечора? Я чув, там чудово виконують сонети Шекспіра і припустив, що це може зацікавити тебе.

Серце Азирафаїла приємно здригнулося при думці про те, щоб провести сьогоднішній вечір з Кроулі, але він зробив усе можливе, щоб зберегти вигляд недбалої байдужості.

—Я гадаю, що можу приділити трішки часу таким розвагам. Шекспір це завжди гарний вибір. Його твори вражають глибиною та багатством почуттів, відтінків та міркувань, а також унікальною майстерністю мови.

—Радий що ти погоджуєшся, хоч я і не фанатію від літератури, але думаю цей вечір запамʼятається нам обом. Дозволь заїхати по тебе через годину.

Азирафаїл кивнув і Кроулі покинув книгарню залишивши ангела з теплом, яке поширилося до самих кінчиків його ніг.

Азирафаїл та Кроулі знайомі вже 6000 років. Їхні відносини нагадують симфонію, танець протилежностей. Азирафаїл — спокійний ангел з прихильністю до літератури, а Кроулі — сміливий демон з схильністю до пустощів. Їхні шляхи перетнулися незвичайним чином, і з цього моменту їх життя назавжди переплелися. Їхні зустрічі зазвичай коливаються між глибокими розмовами і грайливими жартами. Ангела приваблює сміливий дух Кроулі, його несподівані вчинки добра, в той час як демон захоплюється щирим співчуттям його друга і безмежною любов’ю до людства.
У спокійні хвилини вони знаходили втіху в товаристві один одного і підсвідомо шукали розраду. Вони ділилися своїми думками переживаннями, цінували прості задоволення від смачної їжі та книг. Завдяки спільному досвіду вони виявили глибокий зв’язок, який суперечить очікуванням Всесвіту.

• • •

Пізніше того вечора вони опинились на траві під тьмяним світлом гірлянд. Милозвучні звуки шекспірівських віршів оточували їх, і Кроулі не міг не кинути крадькома погляд на Азирафаїла, який, здавалося, був повністю захоплений виставою.

— Хіба це дуже погано з мого боку визнавати, що я віддаю перевагу твоєму товариству, ніж сонетам, мій янголе? — прошепотів Кроулі.

Азирафаїл обернувся до нього з радісним блиском в очах.

—Зовсім ні, Кроулі. Мушу зізнатися, твоя компанія робить цей вечір ще більш неймовірним. Чому я раніше не знав, що існують такі заходи? Тут просто чарівно. Ох, дивись, хтось почав читати “Ромео і Джульєтту”!

Ангел захоплено почав слухати одну з трагедій майстра англійської драматургії, але демонові було явно не до Шекспіра, він, крізь темні окуляри, стежив очима за Азирафаїлом, наче той освітлював весь парк, кидаючи тінь на решту речей.
В Кроулі з’явилося імпульсивне, неконтрольоване бажання, яке він більше не міг стримувати.

— Янголе…я можу тебе дещо запитати?..як гадаєш наша дружба може бути чимось більшим?..чимось глибшим?

Очі Азирафаїла спершу розширились від здивування, а потім пом’якшали з ніжним розумінням.

—Кроулі, мій любий, у нас завжди було щось більше. Щось, що виходить за межі всіх правил і зобов’язань, які нав’язує нам наш рід…

Повітря між ними затріщало від невисловлених емоцій. В їхньому погляді відображалися ніжність і тепло, які мають здатність проникнути в саме серце й доторкнутися до самої душі. Азирафаїл простягнув руку, щоб взяти руку Кроулі в свою. Хвиля полегшення нахлинула на демона, коли він переплів свої пальці з пальцями його янгола.

—Якщо подумати, що ми танцювали навколо нашого кохання століттями, коли весь цей час наші серця прагнули одне одного.

Їхні погляди зустрілися, і в цю мить між ними промайнула мовчазна обіцянка. У випробуваннях і стражданнях вони непохитно стоятимуть на боці одне одного, а їхня любов є свідченням непохитної сили їхнього зв’язку.

Коли вистава наближалася до кінця, Азирафаїл і Кроулі залишилися в ніжних обіймах, насолоджуючись новознайденою свободою свого кохання. У ту швидкоплинну мить вони знали, що їхнє кохання може витримати будь-яку бурю, залишаючись вічно в гобелені часу.