Неочікувана терапія

Повною неочікуваністю для Лі Ена стала поява на порозі магазину Чон Чонгука власною персоною. І ні, бачити цього малолітнього альфу-альфачовича було не дивно, адже він іноді заходив, супроводжуючи Техьона. Дивно було те, що на сьогодні сеанс з омегою не був назначений, школяра Лі не кликав, тож виникало розумімне питання:

 

– Чого приперся?

 

– Допоможи мені, – з порогу видав Чон, ще більше дивуючи психолога.

 

– В чому? – здивовано запитав Лі.

 

– В оцій твоїй психіатрії.

 

– А якщо точніше? – Ена відкрито веселило прохання хлопця.

 

– Ти зрозумів, – Чонгук покинав закипати від ніяковіння.

 

– Ні, – дивлячись упевнено в очі, заперечив омега.

 

– Позаймайся зі мною так, як ти це робиш з Те, – випалив гість і тяжко зітхнув.

 

– Заходь, – після декількох секунд роздумів, погодився таки Лі.

 

Чонгуку повторяти двічі не потрібно. Він одразу зірвався з місця, зникаючи в уже відомій всім кімнаті.

Ен подивився в слід хлопцю, все ще дивуючись, але якщо б він ще трішки довше поваляв дурня, то Чон міг би й втекти, та й більше ніколи не звернутись по допомогу.

Замкнувши магазин, Лі взяв свій блокнот та увійшов до таємного кабінету. Чонгук сидів за столом, на звичному місці Техьона. Він був дуже знервованим. Здається, скажи щось не так, і Чон втече. Розуміючи, що справа дуже і дуже погана, психолог сів на своє місце.

 

– Для початку тобі потрібно розслабитись. Не з’їм я тебе тут.

 

– Я намагаюсь, – протянув крізь зуби школяр.

 

– Краще намагайся, – суворо наголосив Лі, а тоді додав. – Шляху до втечі нема. Залишається тільки довіритися мені.

 

– Ти ж не розкажеш нікому? – запитав Чон.

 

– Якщо ти не розкажеш, то й я не розкажу, але ти маєш заплатити. Терапію Техьона сплачує Сонже.

 

– Без проблем, я тобі й за Те можу заплатити, аби тільки допомогло.

 

– Але ж ти тут, одже віриш, що допомагає, – примітив Лі, заводячи новий блок для Чонгука.

 

На це альфа нічого не відповів.

 

– Що ж, почнемо.Ім’я – Чон Чонгук, вік -…

 

– Вісімнадцять.

 

– Рід занять – школяр, – проговорюючи це все, психолог записував дані. – З якою проблемою ти звертаєтешся до мене?

 

– Я хочу бути з Те.

 

– І?

 

– Хочу стати тим, кого він не буде боятися, хочу, щоб у нас були нормальні стосунки, а потім родина, – зітхнувши, поділився альфа.

 

– Тобто ти вже вирішив все наперед і не приймете того, що твій омега може забажати створити родину з кимось іншим.

 

– Того я і прийшов. Допоможи мені стати таким альфою, щоб у Те навіть не виникало думок про пошук когось іншого, бо я впевнений, що він моя пара.

 

Лі Ену не сподобалась сама ідея цього, адже Чон уже не зважає на почуття омеги, вважаючи його своєю власністю. АЛЕ! Тут є жирне таке «АЛЕ», він не просить змусити Техьона захотіти бути його парою все життя, а просить навчити самого альфу бути гідним. Можливо, хлопчина не вміє правильно виражати свої думки словами, але в плані амбіцій та бажань він вирішив правильно. Так, для того, щоб досягти чогось, треба починати змінювати себе, парцювати над собою, а не над оточуючими. А зважаючи на те, що внутрішній омега Кіма вже прийняв альфу Чона, це дійсно найкращий вихід з ситуації. Навіть, якщо Техьон не сприймає школяра як пару, його внутрішня омега вже поєдналась з внурішнім альфою Чонгука. Отже, вони вже є парою. І якщо Чон не зміниться, то страждати будуть всі.

Лише зважаючи на це, Лі вирішив допомогти хлопцю. Як він вирішив пов’язати своє життя з омегою, то має зробити все можливе для їх спільного щастя. А Ен лише допоможе в цьому.

 

– Добре, я так розумію, що ти не хочеш, щоб хтось знав про наші сеанси?

 

– Ні одна жива душа.

 

– Тоді ми маємо спланувати зустрічі так, щоб ніхто не дізнався, – Лі задумався. – З Техьоном у нас сеанси зараз два рази на тиждень – у вівторок та суботу. З тобою можемо попрацювати у понеділок та четвер за годину до закриття торгового центру.

 

– Добре.

 

– Тоді приходь у понеділок та четвер о восьмій вечора, – Лі записав у планері час сеансів.

 

– Сьогодні ми пропрацюємо саме твою родину. Я б хотів дізнатись, як побудовані стосунки твоєї сім’ї.

 

– Ніяк, тато втік, батько весь час зайнятий, – в ту ж мить випалив Чонгук. – Розказувати нічого.

 

– То ти так думаєш.

 

– Ітак, у мене є м’яч, – омега встав з-за столу та взяв з полички звичайний дитячий м’яч. – Техніка називається «Я – тобі, ти – мені». Я, ставлячи запитання, передаю м’яч тобі, ти, відповідаючи на це запитання, передаєш м’яч мені назад. І так до тих під, доки я не вирішу, що досить.

 

– Я схожий на малу дитину? Нас так в початковій школі навчали, – показуючи емоції невдоволеної та нерозуміючої сенсу цього всього дитини, Чонгук виказав це.

 

– Ти і є дитина. Доросла, але дитина. Тим паче, мені треба протестувати цю методику.

 

– Клас.

 

– Почнемо! – бачити невдоволення Чона – це як маленька винагорода для Лі, хоч він і має бути беземоційним до своїх клієнтів. – Скільки членів твоєї родини? – та передав м’яч альфі.

 

– Я ж казав, я й батько.

 

– З ким ти зараз живеш? – простенькі запитання зазвичай дають можливість відкритись зажатому пацієнту.

 

– З дядьком.

 

– Чому?

 

– Бо й так довго прожив з батьком.

 

– І що це значить?

 

– Я прожив з батьком цього разу трохи більше семи місяців – це найдовший період за все життя, як я пам’ятаю.

 

– Коли тебе вперше відправили з дому? – психолог був дещо здивований. Та що там «дещо», він ахуїв! Як це? Нахуя тоді народжувати?

 

– Я точно не пам’ятаю, але, здається мені чотири, чи майже чотири.

 

– Це були школи-інтернати?

 

– Так.

 

-Коли ти був вдома, як багато часу ви проводили з батьком разом?

 

– В перші декілька днів по моєму приїзду з чергової школи ми розмовляли за вечерею хвилин по десять щодня, а потім майже не бачились, бо у кожного були свої плани.

 

– Чи часто батько цікавився твоїми успіхами чи уподобаннями.

 

– Табелі та результати навчання надходили на його електронну адресу, а для дозвілля він завжди переводи гроші на карту.

 

– Ні, ти не зрозумів. Як часто він у тебе запитував про ці речі особисто? – уточнив спеціаліст, на перед здогадуючись, якою буде відповідь.

 

– Ніколи. Ми не обтяжуємо один одного зайвими питаннями.

 

– Щодо твого тата…

 

– Він втік в Америку, щоб стати стрептизером. Більше я нічого не знаю, – перебив Чонгук психолога, бажаючи поскоріше закрити цю тему.

 

– Ви не спілкуєтесь?

 

– Ні.

 

– І ніколи не спілкувались?

 

– Ні.

 

– Так, добре. Які стосунки у тебе з дядьком?

 

– Нормальні.

 

– Як часто ви спілкуєтесь?

 

– Раз в день, чи два. Просто дядько запитує, як справи, як день, обмінюємось стандартними фразами і на цьому все.

 

– З ким із рідних, крім дядька і батька, ти ще спілкуєшся?

 

– Іноді я спілкуваався з дідусем по татовій лінії.

 

– Чому перестав?

 

– Він помер.

 

– Бвльше родичів у тебе немає?

 

– Ні.

 

– Що ж, добре. На цьому ми сьогодні закінчимо. Завдання до понеділка тобі таке – спостерігай за Кім Техьоном: як проходить його день, що йому подобається, що його засмучує, як він поводиться з учнями, колегами, вдома з батьками, з друзями… Спробуй помітити якомога більше того, що ти не помічав раніше, склади карту пам’яті чи коротку характеристику. А у понеділок поділишся зі мною.

 

– І це весь сеанс? – здивувався школяр.

 

– Так, пройшло трохи більше години.

 

-Ні про що, – скривився Чон.

 

– Це початок. Я лише знайомлюсь з пацієнтом і намагаючь визначити проблему, травми, середовише впливу.

 

Чонгук нічого не сказав, а потім подякував та пішов. Вони також домовились, що оплату альфа надішле на рахунок психолога.

Повернувшись додому, після закриття магазину та повернення додому, стомлений омега не міг спокійно відпочивати. Його думки знову та знову поверались до сеансу з Чон Чонгуком. Він почав розуміти, чому альфа такий, чому так себе поводить. Це дитина, на яку забила власна родина, а, здається, єдина близька людина померла. Виховання хлопця займались чужі люди, а соціальні навики спілкування він отримував деінде. Звичайно, в колах багатих розбещенних чи отаких заброшених дітей виховання – то просто слово, альфи зазвичай з таких родин ставляться до омег чи бет як до нижчої раси. А не маючи прикладу спілкування альфи з омегою вдома через втечу тата, несформована особистість Чонгука могла запам’ятати лише таку модель поведінки, дотримуючись її. Те, що він прийшов з таким проханням говорить про те, що хлопець зможе змінитися, він уже зрозумів, що його поведінка не є правильною, що його мислення та світосприйняття хибне, отже, зможе досягти своєї мети – а саме стати альфою, якого поважають, люблять та цінують, а не бояться.

Це досить цікавий випадок, хоч і часто зустрічається в суспільстві, але мало хто може похизуватися пацієнтом, який сам прийшов на сеанс з такою проблемою.

За бокалом вина та роздумами над цією всією ситуацією: Чон Чонгук – багатий соціально нерозивнутий альфа, який хоче стати цілим світом для такого ж нерозвинутого та травмованого з дитинства омеги Кім Техьона.

 

– А якщо..? – до голови Лі прийшла божевільна ідея.

 

– Та ні… не можна так, це ж…

 

Таки відкинувши останній аргумент, психолог вирішив спробувати написати за цією парою дослідження.

 

– Адже моя робота зможе допомогти багатьом спеціалістам. Крім того, я ж не буду називати їх справжніми іменами.

 

Заспокоївши себе, Лі загрузив ноутбук та прийнявся працювати. В його голові крутились шалені думки, здогадки, плани, які він майже до ранку вдруковував в новий документ ворда.

Лише коли почало світати, Ен прийшов до тями. Стомлений, але щасливий зробленою роботою, омега зберіг документ та ліг спати. Він пам’ятав, що в нього сеанс з Кімом, тому мав відпочити до того часу, щоб втілити все, що напланував.

***

А час пройшов швидко. Неймовірно швидко. Наче він тільки очі зімкнув, а через мить дзвенить будильник.

 

– Який жах, – промовив психолог і підвівся з ліжка.

 

Більше за все на світі бажаючи закутатись з головою і вимкнути телефон, омега поплентався до ванної, щоб змити сон. Йому не можна спати. Треба працювати. Дослідження саме себе не проведе. Пацієнти самі собі не допоможуть.

Зустріч з Техьоном пройшла доволі спокійно. Ен спланував кожен сеанс, прекрасно на перед знаючи, як дозавершити терапію. Найбільше питань виклала терапія Чон Чонгука, його дії та наміри. Це вирішує все. І як би омега не хотів цього визнавати, вся терапія залежить від альфи. Знову альфа керує всім. Знову все залежить від альфи.

То ж омегам залишається лише допомогти альфі здобути весь світ. В їх випадку допомогти Чону стати тим самим для Кім Техьона. Тому Лі з нетерпінням чекав сеансу з альфою.

***

– Я не пам’ятаю свого тата, – з вдаваною байдужістюж відповів Чон, коли псизолог попросив його подумати над описом баткьа-омеги.

 

– Але маєш. Невже вдома немає його фото?

 

– Ні одного.

 

– Добре. Хай буде так, – здався з посмішкою Лі, а потім додав: – Але ж ти все одно пошукай.

 

– Ти знущаєшся?

 

– Трішки, – розсміявся психолог, розуміючи, яку владу на даний момент має над цим жорстоким та невпевненим в собі альфою. – Отже, в тебе було завдання: слідкувати за Техьоном протягом тижня. Що ти помітив?

 

– Нічого нового: він, як і раніше ретельно готується до уроків, таскаючи  з собою мільйон роздруківок, з палаючим поглядом дивиться на учнів, коли ті зацікавлені навчанням, тому ще з більшим задоволенням пояснює, смішно морщить чоло, коли в столовій немає місць, чи в їжу додають багато броколлі, і кумедно мене уникає.

 

– Він тебе уникає? – здивувався Лі.

 

– Постійно. І, мабуть, думає, що йому це вдається. Я давно це помітив, тому зазвичай тримаюсь на відстані, але іноді не стримуюсь.

 

– І коли це?

 

– Коли його омега кличе мене, – просто відповів Чон.

 

– Стій… що? – такого Ен ще не чув. – Його омега кличе тебе?

 

– Так.

 

– Як це?

 

– Я просто відчуваю це –  він хоче побачити мене, хоче відчути мій запах, хоче відчути мої обій..

 

– ЯК.ТИ.ЦЕ.ВІДЧУВАЄШ? – виділяючи кожне слово, перепитав Лі.

 

Декілька секунд Чонгук дивився з нерозумінням на психолога, явно не розуміючи, чому йому задають такі питання.

 

– Наче я зараз збожеволію від самотності? Наче все в середині перевертається, бо чогось не вистачає. Ось як я це відчуваю. І ні, це не я так сумую. І точно не мій внутрішній альфа. Це все омега Техьона. До мітки я такого ніколи не відчував. Іноді навіть здається, що я хзадихнуся, якщо знайду його. Ці всі відчуття линуть від його омеги. Він залежний.

 

– Я такого ніколи не відчував і ніколи не зустрічав, – зачаровано промовив Лі.

 

Це дійсно так. Психолог багато чого бачив в університеті, багато чого зустрічав в лікарнях, але ось так просто в реальному житті і таке…. Цей випадок дійсно є неймовірним.

 

– Цікаво, – коротко прокоментував Ен. – Що ще ти помітив?

 

– Він мені починає довіряти.

 

– Так, в цьому є також моя заслуга, – беземоційно прокоментував омега, записуючи все, що тільки що розказав альфа.

 

– Що я маю робити, щоб він зміг мені повністю довіритись? – з відкритим інтересом, запитав альфа.

 

– Це буде довгий процес, але якщо ти прикладеш максимум зусиль, все вийде. Тим паче у вас є зв’язок. Хоч він і виник насильно, але ж є. Техьон починає до цього звикати, але не смій тиснути на нього. Якщо ти почнеш користуватися свою привілегією, то всі старання підуть в дупу.

 

– Зрозумів, – погляд школяра навіть трішки прояснився від слів психолога.

 

– Отже почнемо наш сеанс. От тобі схема, – Лі передав Чонгуку аркуш паперу, по центру якого було написане лише одне слово – «Омега». – Тобі потрібно написати все, що асоціюється у тебе з цим словом.

 

– Не сказати, а написати? – здивувався альфа.

 

– Так. Пиши, не думаючи. Все, що приходить до голови.

 

Очікувано Чонгук написав першим ім’я свого омеги. Далі йшли такі слова як: мій, оберігати, мітка, родина, стосунки, секс, наказ, керувати, кохання, вік, іграшка, час, нікому не віддам, нижча раса, задоволення, приниження, ганьба, життя…

 

– Так, досить. А тепер ми розберемо ці слова, – Лі Ен протягнув руку, щоб альфа віддав листочок, але той задумливо дивився на свої записи. – Чонгуку.

 

– Чому вони такі протилежні? Вони наче заперечують один одного.

 

– Бо ці слова характеризують тебе минулого і тебе теперішнього. Скажи, будь ласка, що про омег тобі говорили в навчальних закладах, яких ти виховувався?

 

– Що омеги це нижча раса, лише іграшки альф.

 

– Ще.

 

– Омеги створені, щоб дарувати задоволення, створені для сексу.

 

– Ще

 

– Народитися омегою – це ганьба.

 

– Ще.

 

– Ними потрібно постійно керувати, постійно потрібен наказа та приниження, покарання… – на останньому слові голос альфи затих. Чонгук опустив голову, ймовірно згадуючи свої вчинки.

 

– А тепер зачитай те, що залишилось, – Лі повернув листок пацієнту.

 

Погляд Чона змінився, коли він побачив, що Лі зачеркнув всі ті слова, котрі він тільки що називав. Гук подивився поверх листа на психолога, який тільки посміхнувся та легенько кивнув.

 

– Мій, оберігати, мітка, родина, стосунки, кохання, вік, час, нікому не віддам, життя.

 

– Навіть думаючи про Техьона, ти маєш згадувати лише ці слова. Він – це все твоє життя. Якщо ти не будеш дотримуватися цих слів – втратиш його назавжди.