Невзаємно

Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

Йонас був… Що ж, він був ідіотом, справді. Він був дурнющим.

Він був дурним, коли взагалі дав Генріку перевагу. Він чудово впорався, на його думку, із приховуванням затяжних поглядів, стримуванням своїх посмішок та сміху і невикритті того, як сильно він був закоханий в нього, але, зрештою, дав завісі впасти, а Генрікові зловити його в свою пастку. Коли обидва були п’яні і шукали сексу, Генрік впіймав його у власному ліжку.

Перше він був тупим і наївним, і просто в захваті від того, що зайшов так далеко. Усе, що він фантазував про Генріка, втілилося в життя; він був таким ж солодким, яким і виглядав, його стегна були такими ж ніжними, як в Йонасовій уяві, й він був навіть тугіщим, ніж уявлялось. Генрік виглядав так до біса прекрасно на та під ним, стоячи зігнутим чи затиснутим проти стіни, видаючи найсолодші звуки із наймилішими виразами обличчя.

Надурити Йонаса один раз — ганьба Генрікові. Надурити Йонаса двічі — йому самому. Дурити Йонаса по декілька разів на тиждень протягом місяця… Та Йонас був просто їбучим ідіотом. Наївним, обнадіяним йолопом.

Генрік майстерно був усім, чого хотів Йонас: він міг стогнати, плакати і пищати або ж прийняти усе бажане, не замислюючись ні на секунду. Він міг дряпати й кусати його до крові, а вже наступної миті дивитись на нього так, ніби справді закоханий. Він міг бути будь-чим і будь-ким для Йонаса у спальні, а поза — поводитись тихо і відсторонено, як зазвичай і поводився з Йонасом. Йонас був переконаний, що Генрік просто не знав, як почати розмову, тож вирішив взяти це в свої руки, коли вони лежали на ліжку в спадаючій постсексуальній ейфорії, і Генрік дозволяв Йонасові пестити своє волосся.

— Гадаю, варто запросити тебе на побачення.

Це було вимовлено невимушено, але Генрік миттю розплющив очі і примружено подивився на Йонаса з виразним нерозумінням.

— Побачення?

— Так, типу, щось романтичніше, ніж просто трахатись по готельних номерах, — він посміявся, але Генрік підвівся і сів, помітно засмучений.

— А що це, по-твоєму?

Щиро кажучи, Йонас гадки не мав, що це було. Він лише знав, що Генрік був усім, чого він хоче, поза сексом. Він знав, що дивиться на нього, доки той робив найбуденніші речі на кшталт розчісування чи сніданку, чи макіяжу, і його серце стискалось від того, що він міг назвати лише прихильністю. Він знав, що з Генріком його ліжко було теплим, і тут він не міг нічим зарадити своєму тілу. Він знав, що не зможе жити без нього, не зараз. Він нічого не відповів.

Генрік сидів перед ним, голий і такий вразливий на вигляд; в його широко розплющених очах читалося глибоке усвідомлення скоєного: вираз обличчя оленя, котрий добровільно вийшов на швидкісне шосе.

Йонас спробував взяти його за руку, але Генрік відсмикнув її з-від його досяжності.

— Пробач, — просто сказав він. Він встав й почав вдягатися, — Мені треба йти.

Йонас не спиняв його. Він спостерігав, як той мовчки надягав сорочку та штани, які всього кілька годин тому Йонас так люблячи допомагав йому знімати, і як закладав волосся, в котре щойно з таким задоволенням давав запускати пальці.

Він знав, що це було надто добре, щоб бути правдою. Це він казав собі так багато разів.

Чому це боліло?

Коли Генрік рушив до дверей, Йонас нарешті заговорив:

— Генріку?

Генрік обернувся, його очі були втомлені і заслані слізьми. Він помітно сковтнув.

Чому так болить?

Слова вислизнули з вуст, перш ніж Йонас сам осмислив їх:

— Я кохаю тебе.

Обличчя Генріка скривилося, коли він хтів заплакати, ніби ці слова фізично вразили його, але він прочистив горло і повернувся до того пустого, жалісливого погляду.

— Я знаю, Йонасе.

І він пішов. Йонасове ліжко знов було холодне.