Подорож назад
від Поліна ЛісковськаЧастина 8. Подорож назад
-Феліксе ну ти й наклигався.- сказала я сидячі в кімнаті поруч з Ліксом.
– Мені можна я зізнався Хвану в коханні . Ти б бачила двері самі захлопнулись. Я впевнений це доля.
-Хахаха доля? Не сміши.
-Що? Ти не віриш мені. Я ж поставив цегину. Я гарно її поставив.
-Ага і ти думаєш, що вітер сам її здув?
-Це дурно думати, що хтось її спеціально посунув. Кому це потрі.. чекай ти ж прийшла тоді з Чаном. То це ти її посунула?
-Вибач.- трішки винувато підтвердила я.
-Ах, ти. Але я тобі вдячний. Як би це не сталося можливо ми з Хьоджіном не були б разом.
-То ви разом?
-Та не прикидайся. Я ж знаю, що ти знаєш.
-Я хотіла аби ти сам мені розповів. До речі, а можна в деталях, що сталося у комірчині.- напевно Фелікс пригадав ті події бо на його мармизі з’явилася посмішка.
-Це секрет.
-І червоний слід в тебе на шиї теж секрет.
-Як? Я ж його замастив.- вони в двох засміялися. І тоді до кімнати зайшов Хьоджін.
-Чи я можу вкрасит Лікса.- запитав він.
-Ех, що за друзі. Всі познаходили собі кавалерів а мене лишили саменьку. Гразд лишайтеся тут. Я вас покидаю.- жартівливо сказала я.
-Ні, не треба.- таксамо смішкувато додав Фелікс. Вийшовши за двере моя посмішка згасла і я попрямувала до виходу де подорозі зустріла Чана з Синміном. Вони трималися за руку та посміхалися один одному.
-І куди ти йдеш?- зверхньо запитав він.
-А звідки ви прийшли?- його статус в мить знизився. Я пройшла повз них постукавши по його плечі. Самотність завітала до моєї душі. Ні це не через те, що у моїх друзів зявилися хлопці. Сенс у тому, що до кінця туру лишилося два дні. Час непомітно підкрався і постукав в двері. І я знов сама.
Так само непомітно пройшло цих два дні. За веселими забавами та посиденбками до ранку прийшов той день, коли настав час збирати манатки та сідати в автобус. Я так само примостилася на задньому сидінні. Найтихшому місці у цьому набитому автобусі дітей.
-Вибач. Усі інші місця зайняті тож чи можу я сісти поруч з тобою?
-Феліксе? Смійся далі. Сідай вже.- він примостився поруч зі мною. З переднього сидіння висуналася голова Хана. Чонін також там сидів. На протилежних сидіннях примостилися Мінхо та Хьоджін а пед ними сіли Чан з Синміном. Яка чарівна історія подумала я. Хоч вона уже закінчується я до останнього насолоджуватимуся миттю. Ми всю дорогу розмовляли про різне. І в мить Хан сказав.
-До речі, ми знаємо скрет Бана і Міна але як ти дізналася?
-Оу, це. Він вам розповів. Ну, просто одного вечора опинилася у потрібному туалеті в потрібний час. Хах. – всі переглянулися між собою не зрозумівши про, що я. Та чомусь усім стало смішно. Потім ми грали в карти, обговорювали табір. Поїздка промайнула швико. Ми вийшли з автобусу і я побачила купу щасливих рідних. Ну не моїх звісно. Фелікс побіг в обійми своєї матері та молодшої сестри. Хан помахав рукою батьку, що стояв біля машини. Чанбіна зустріла його матір з батько, що підганяв їх до машини. Хьоджін припав в обійми мама. Чонін побіг до свого брата, що тримав в руках плакат з надписом “Дурню вітаю з приїздом”. Синміна, Бан Чана та Мінхо теж зустріли їх родичі. Такі широкі посмішки на їх обличчі. Такі палкі обійми. Враз хлопці підбігли до мене. Усі вісім юнаків.
-Ми ж зустрінемося ще.- запитав Хан.
-Звісно.- всі хром підтвердили.
-Я вам писатиму.- сказав Бан.
-А я скидатиму вам меми.- підтвердив Лікс.
-А я, я вас не забуду. Обіцяю.- сказала я. А тоді ми нашою бандою обійнялися ніби в останній раз. Фелікс аж пустив сльозу. Всі розбіглися у свої сторони так само як і наші життєві шляхи. Чи переплітутся вони ще раз? Можливо. Та я ніколи не забуду цей літній табір. Він навік закарбувався в моїй душі так само, як і ці вісім бовдурів, що зараз несамовито строчуть повідомлення у наш груповий чат.
0 Коментарів