-1-

Зимова Варшава справді заворожувала.

Зеленський повільно крокував вечірнім містом, тримаючи в одній руці американо з молоком, а в іншій одвічно улюблений Мальборо, милуючись містом і снігом, який великими пластівцями вкривав холодну землю.

Чоловік відмовився від охорони, пославшись на те, що буде на зв’язку і хоче трохи побути сам.

Комік поправив сережку у вусі і дістав телефон, роблячи фото будівлі, яка здалася йому доволі-таки естетичною.

Раптом гаджет завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення з невідомого, а що головне – польського номера.

Заради приколу, він відкрив його і подумки посміхнувся.

“Добрий вечір, пане Зеленський. Не можу писати Вам з особистого номера, самі розумієте. Був на вашому концерті сьогодні. Квартал 95 в ударі, як і завжди, я в захваті. Знаю, що Ви ще у Варшаві. Не складете мені скромну компанію?

Щиро ваш А. Дуда”

Молодий чоловік почухав потилицю і закусив губу.

А чим чорт не жартує?

Та й він давно не бачився зі старим знайомим – президентом Польщі, з яким він був знайомий ще з часів навчання в університеті.

“Доброго дня, містер Дуда. Вважатиму за честь з’явитися своєю скромною сірою персоною в тому місці, куди Ви скажете їхати, і скрашу Вашу самотність. 😉

В. Зеленський”

До чого були ці фамільярності вони не знали, але обидва так любили писати це.

Українець допив каву і загасив недопалок об підошву взуття, викинувши все це в найближчий смітник.

Відповідь не змусила себе довго чекати.

Певне той теж чекав повідомлення від Вови.

“Чудово. Радий це чути, Володимире. За Вами зараз приїде машина. Скиньте мені Вашу геолокацію, будь ласка. І не хвилюйтеся, дрес-код ні до чого. 😉

А. Дуда”

Той скинув адресу і сховав руки в кишені пальта, перед цим закутавши ніс теплим шарфом, що занадто сильно пропах тютюновим димом.

Добре, що після концерту він не переодягався, через що був одягнений у класичний костюм із краваткою і туфлі.

На горизонті з’явилася дорога іномарка, яка блимнула фарами, через що Володимир невпевнено зробив крок у той бік, де зупинився автомобіль.

Вікно опустилося і тишу вулиці перервав грубий бас:

– Містере Зеленський, сідайте, нема чого привертати увагу допитливих перехожих і місцевих роззяв.

Той із радістю пірнув у теплий салон, через що одразу ж дрібно смикнувся, бо сніг, що був на одязі та волоссі, почав швидко танути, торкаючись відкритих ділянок шкіри, а точніше – шиї та потилиці.

Зайвих запитань він не ставив, знаючи, що охорона Дуди вкрай мовчазна і навряд-чи відповість хоча б на одне з його запитань, яких у того, чесно кажучи, була тьма тьмуща.

Українець дивився у вікно, вкотре думаючи про той факт, що Варшава особливо гарна вночі, напередодні Різдва і Нового Року.

Команда “Кварталу” давно відпочивала і грілася в готелі, попиваючи хто чай, хто каву, граючи в улюблену “Мафію” всім колективом, а Кошовий, як завжди, заражав усіх одним лише своїм сміхом.

Вові ніхто не дзвонив, бо всі розуміли, що того все ще часом могло крити через відносно давнє розлучення з Оленою.

Машина припаркувалася біля якогось готелю, а один з охоронців повідомив Зеленському, що той може виходити.

Комік так і зробив, слідуючи за одним із чоловіків і розглядав інтер’єр будівлі, зазначаючи, що тут все дуже навіть дороге.

Хоча, для президента – це копійки.

Його провели до потрібного номера і залишили одного.

Той невпевнено підняв руку і постукав у двері, затримавши подих.

– Добрий вечір, пане Володимире, – промовив поляк із явним акцентом і тут же міцно обійняв старого знайомого.

– Dobry wieczór panie Andrzeju, – відповів той, обіймаючи президента у відповідь, і непомітно вдихнув аромат, який ще багато років тому запаморочив українцеві голову і надійно засів у його маленькому серці, – хоч би парфуми змінив за стільки часу, – посміхається Вова, розглядаючи Дуду.

– А ти сережку зміни. Кільця років двадцять не в моді, – той піднімає куточок губ, так само вивчаючи Зеленського.

– Усе такий самий задушливий, Анджею? Пусти гостя, негоже в коридорі його тримати, – українець знімає шарф і робить крок усередину, – ти чому в готелі взагалі? – Володимир уже зняв пальто, повісивши його на вішалку, і потер затер затерклу шию.

– А ти чого в готелі? – запитанням на запитання відповів поляк, закочуючи рукава білої сорочки, через що його вигляд став максимально затишним і домашнім.

– Бо ми з командою на гастролях, де нам ще всім залишатися? – хмикнув молодший, спостерігаючи за поляком.

– У чому проблема набрати мене і жити в моєму заміському будинку абсолютно безкоштовно?

– Ми довгий час не бачилися, Анджею. По-моєму, це було б нахабно, – відповів комік.

– Усе такий самий манірний. Ох уже ці українці, – президент усміхнувся, роблячи крок до нього, – я сумував, – міцні руки притискають його до себе, погладжуючи спину, а Зеленський лише тихо видихнув і трохи підвівся на шкарпеточки, бо був значно нижчим, та обійняв старшого у відповідь, не порушуючи цієї затишної тиші.

Холодний ніс коміка уткнувся в гарячу шию президента, а той дрібно здригнувся від несподіваного дотику.

– Ти все ще не відповів на моє запитання, – українець першим заговорив, повільно відсторонюючись.

– Із дружиною розлучився, їй поки що нікуди з’їхати з моєї квартири, а я після роботи не маю жодного бажання їхати до неї. Сюди значно ближче.

– Ти сам говорив про будинок.

– Він далеко, Вов. Нема сенсу кататися взад уперед, – Анджей відкрив невеличкий бар, даючи вибір українцеві.

– Давай без своїх стереотипних жартів: пити горілку і їсти сало я не буду, – видав Зеленський, вказавши рукою на якийсь віскі.

– Ой, та облиш. Адже ти дійсно любиш сало, – чоловік поставив дві склянки, наливаючи туди бурштинову рідину.

– Люблю, що вже поробиш, – буркнув українець, беручи келих, – за зустріч?

– За зустріч, Вов, – Анджей посміхнувся, роблячи ковток напою і поклав назад на стіл, його приклад наслідував і українець, – що в тебе нового в житті? Розповідай давай.

Чоловіки сіли на диван, захопивши алкоголь і говорили, як у старі добрі часи.

Дуда часом реготав так, що в Зеленського серце зрадницьки пропускало удар.

Він згадував, як заразно поляк сміявся в універі, посміхаючись найщирішою посмішкою, коли Вова жартував.

– Гей, чого завис? – старший поклацав пальцями перед обличчям українця.

– Що? Задумався, вибач, – він мотнув головою, послаблюючи вузол краватки.

– Пропоную подивитися щось, – чоловік увімкнув телевізор, гортаючи канали і натрапив на новий виступ “Кварталу 95”, – я не бачив цього випуску.

– Його випустили близько десяти хвилин тому, – українець підпирав голову рукою, встигнувши зняти піджак і краватку.

– Тоді із задоволенням подивлюся, – Дуда відкинувся на спинку дивана, потягуючи віскі, як раптом відчув, що його плеча торкнулася чужа голова.

Поляк повернув голову, щоб поглянути на сплячого Вову, і повільно простягнув руку, обережно торкаючись чужого воронячого волосся.

Не сказати, що він був засмучений новиною про розлучення Зеленського, але довелося мовчати, ховаючи свої почуття туди, де їх можна закрити 7 замками.

Він не придумав нічого кращого, як спритно перекинути сплячого чоловіка через своє плече і обережно вкласти в ліжко.

Дуда не хотів будити його, щоб той переодягнувся, а сам сів за стіл, адже треба було продовжити заповнювати різні документи, увімкнув настільну лампу, щоб світло не заважало сплячому українцеві.

Зеленський посміхнувся так щиро, опускаючи погляд, що мало не видав себе, що не спить.

Він обережно дістав телефон, щоб відписати своїм хлопцям, бо ті збожеволіють, що він не ночував у готелі.

zelensky, 2:07:
“Я в давнього друга залишився, не панікуйте. Вранці прибуду. Ну як вранці. Думаю, годині о 12-й.”

elena.kravets, 2:07:
“Чого раніше не сказав? 😡”

sasha.pikalov, 2:07:
“Дайте людині погуляти, що ви справді. Вован, я за тебе!”

elena.kravets, 2:07:
“Саша, я в сусідньому номері. Зараз прийду і дам по шиї!”

kazanin.stepan, 2:08:
“Гаразд, якщо вже тут чоловіча солідарність, то і я за Вована. і так, Олен, двері я зачинив на ключ. не зайдеш, не намагайся. 😘”

krapov.yura, 2:08:
“Що за шум, а бійки немає? Я, взагалі-то, спав! Ви час бачили? Взагалі охуїли! Вранці всіх о 6 годині підніму! Спати!”

zelensky, 2:08:
“Лєнка, не бузи. Я сам не знав. Гарних снів усім. І сховайте від Жені мою нутеллу!”

koshevoy.zhenya, 2:08:
“пізно, чувак. 😎 вона була смачною, дякую. 😋💗”

zelensky, 2:09:
“Пізда тобі в автобусі, собака ти сутула. Полетиш на Марс. -_-“

koshevoy.zhenya, 2:09:
“вовк собаки не боїться!”

krapov.yura покинув (-ла) чат.

koshevoy.zhenya, 2:09:
“пиздець він злий :с”

kazanin.stepan, 2:10:
“Женя!”

elena.kravets, 2:10:
“Женя!”

koshevoy.zhenya, 2:11:
“та сплю я, сплю!”

Зеленському вдалося стримати сміх, і він уже реально засинав, через що комік абияк впихнув телефон під подушку і, обійнявши її, одразу ж відключився, не відчувши, як під чужою вагою прогнулося ліжко і те, як міцні й такі рідні руки обійняли його зі спини.

– Kocham cię, Wowa, – видав поляк, залишивши невагомий поцілунок на потилиці українця і, не забувши завести будильник, теж заснув.

***

Зеленський повільно розплющив очі, озираючись навколо, і тут же ошелешено підскочив, відчувши чуже гаряче дихання на своїй потилиці.

Він обережно обернувся і невпевнено потягнувся рукою до ковдри, відкидаючи її і дивлячись на сплячого Анджея, який щось нерозбірливо говорив уві сні.

Вова полегшено видихнув і, посміхнувшись куточками губ, запустив тонкі пальці у волосся чоловіка, масажуючи шкіру впевненими рухами, чим і викликав задоволене мукання Дуди.

Той ліниво і вкрай неохоче розліпив очі, дивлячись на коміка, а українець від несподіванки одразу ж прибрав руку.

– Вибач, сам не знаю, що це на мене найшло, – Зеленський незграбно хихикнув, піднімаючись із ліжка.

Анджей лише мотнув головою, задоволено посміхаючись, немов березневий кіт, тільки хіба що не нявкав і хвостиком не виляв.

– Іди поки що в душ перший, я замовлю сніданок і тобі костюм, бо ти навряд чи підеш кудись у такому… пом’ятому вигляді, – президент потягнувся, потираючи очі, а Вова слухняно попрямував шукати ванну кімнату.

Поки Дуда вибирав їм сніданок і згадував, яку каву обожнює Зеленський, комік уже вийшов, обмотавши стегна рушником і витираючи своє чорне волосся.

Поляк повернувся до нього, не в силах відвести погляд, і так і продовжив безсовісно витріщатися на чоловіка, через що в молодшого з’явився чарівний рум’янець на вухах і гострих вилицях.

– Вов, у тебе тут зубна паста, – Анджей вказав пальцем на свій куточок губ, а той почав хаотично намагатися стерти її, але в нього не вийшло, через що чоловік зробив невеличкий крок уперед, який розділяв їх, і, піднявши руку, торкнувся великим пальцем до чужої пухкої губи, стираючи пасту.

Українець покірно прикрив очі і трохи відкрив рот, проводячи холодним язиком по пальцю, несильно прикусивши подушечку зубами, почувши видих.

Дуда спостерігає за ним, немов зачарований, і м’яко штовхає до рота вказівний і середній палець, у німому жесті просячи облизати їх.

– Не думав, що у Вас такі фетиші, пане президенте, – видає Зеленський, хитро дивлячись на чоловіка.

Той, не роздумуючи, хапає українця за вузол рушника, різко потягнувши на себе, і накриває холодні губи своїми, одразу ж отримуючи відповідь, через що хватка на талії Вови стає впевненішою, а руки одразу починають блукати по голій спині, відчуваючи, як під тонкими гарячими пальцями напружуються і грають м’язи.

Комік робить обережний крок назад, сідаючи на ліжко і торкаючись своєю босою ногою коліна чоловіка, поки руки хапаються за пояс домашніх штанів старшого.

Дуда подається вперед усім тілом, переносячи вагу на свої руки, тим самим притиснувши Вову до ліжка, поки сухі губи досліджували витончену шию, плечі, ключиці, милу западинку між ними.

В один момент чоловік нахилив голову, щоб із натиском провести язиком по гострій щелепі, а потім – прикусити мочку вуха, де привабливо бовталася срібна сережка у вигляді тонкого кільца.

Зеленському набридло лежати колодою, через що він на мить відсторонив від себе поляка, спритно стягуючи з нього темно-зелену футболку.

– Не потрібно ховати від мене таку красу, – пробурчав той, проводячи носом по шиї президента, іноді пестячи її язиком.

– Дідько… Як можна бути таким спокусливим? – видавив із себе Анджей, стягуючи з Володимира рушник, що заважав, відкинувши його на підлогу.

– Мама таким народила, не дякуй, – українець одним влучним рухом підім’яв його під себе, сідаючи на чужі стегна, і подався вперед, мнучи губи поляка, інколи кусаючи їх, а потім винувато проводив по них язиком, наче вибачаючись.

Сильні, сміливі, нахабні руки старшого міцно обхопили стегна Вови, через що той здавлено застогнав у поцілунок, занадто сильно вкусивши нижню губу від несподіванки.

– Постарайся бути обережним. Я не спав до тебе з чоловіками, – хрипло видав українець, трохи посмикнувшися на чоловікові.

– Я ніколи б не зробив тобі боляче, чуєш? – Анджей простягнув одну руку, торкаючись нею щетинистої щоки коміка, а той одразу ж пригорнувся до неї, потираючись, і залишив невагомий поцілунок на долоні.

Дуда поклав Вову на ліжко і встав, попрямувавши до спортивної сумки, яка лежала в іншій кімнаті, взявши звідти все необхідне, повернувся, спостерігаючи чудову картину: розпалений Володимир лежав на білих простирадлах, важко дихаючи, не знаючи, куди подіти погляд, через що лише міцно заплющив очі, намагаючись вирівняти дихання й втихомирити серце, яке голосно б’ється.

Поляк знову навис над ним, правою рукою проводячи по чужому торсу, окресливши кожен кубик, доки друга рука спустилася вниз його талією і раптом дзвінко ляснула по стегну, вирвавши з покусаних губ тихий схлип, а стегна молодшого мимоволі смикнулися назустріч руці.

– У самого то фетиші он які, – усміхнувся президент, притискаючись губами до шиї, щоб відвернути Вову від неприємних відчуттів.

Довгі пальці неспішно розтягували чоловіка, поки Дуда залишав хаотичні поцілунки на тих ділянках тіла, до яких він міг дотягнутися.

Володимир прикрив очі, а довгі пухнасті вії дрібно затремтіли від почуттів і відчуттів, що переповнили його.

Занадто гостро, занадто незвично, занадто добре.

– Будь слухняним хлопчиком і скажи, коли будеш упевнений, що я можу прибирати пальці, – прошепотів поляк, покусуючи мочку вушка, слухаючи хрипкий подих.

Невелика долонька українця обережно торкнулася гострих лопаток Анджея, даючи знак, що він готовий.

Той відсторонився, закидаючи ногу на своє плече, залишивши невагомий поцілунок на ікрі.

Вова потягнувся до вільної руки, переплітаючи їхні пальці, і прошепотів одними губами:

– Рухайся, будь ласка, – голос зрадницьки здригнувся, але Анджей сам уже ледве стримувався, через що послухався його, потроху входячи в молодшого, спостерігаючи за кожною емоцією, не бажаючи заподіяти навіть найменшого болю.

Зеленський сам нетерпляче подався стегнами вперед, вимагаючи більшого.

Дуда нахиляється донизу, торкаючись губами заплющених очей Вови, а потім опускається до припухлих губ, відчуваючи задоволену й умиротворену посмішку.

Очі старшого, мутні від пристрасті, ловили кожен рух українця, кожен вигин накачаного тіла.

– Анджею, я… – Вова шумно видихнув, – поцілуй мене, будь-ласка.

Той не зміг відмовити б йому навіть під дулом пістолета.

Впевнена рука поляка почала ласкаво водити членом Зеленського, доводячи того до солодкої несамовитості і підтискання пальців ніг.

– Блядь! Це занадто… – українець не встиг договорити, солодко застогнавши і скінчив, забруднивши теплу долоню.

Анджей робить кілька рухів, після чого сильно кусає плече, кінчаючи у чоловіка.

– Сам будеш мити мене, – ліниво тягне Володимир, притискаючись до Дуди, дивлячись на нього своїми неможливими очима.

– Ти так говориш, немов я сильно проти, – чужа рука торкається коротко стриженої потилиці, перебираючи пасма, поки вони приводять дихання в норму.

Телефон Вови голосно пілікає, сповіщаючи про нове повідомлення в чаті Кварталу.

koshevoy.zhenya, 9:12:
“Володимире, ми знаємо, що на вашу дупу було зроблено напад. За скількома позиціями ми не хочемо знати! Дозвольте! Вов, не забудь, що ти скоро маєш бути в готелі. У нас ще репетиція.”

sasha.pikalov, 9:12:
“А я зараз вам покажу, звідки на зад Зеленського готувався напад!”

elena.kravets, 9:12:
“Пану Дуді полум’яний привіт від усієї команди. ;)”

Анджей глянув на того, а Вова лише винувато посміхнувся.

– Вони давно знають, скільки років я хотів бути з тобою. У нас сьогодні тут останній концерт. Завтра їдемо в Чехію.

– Мій дім і серце завжди чекатимуть на тебе, – поляк взяв його за руку, поклавши ту на своє серце, що гулко б’ється, – тепер воно остаточно твоє.

Зеленський ховає збентежену усмішку в чужому плечі, поки рідні руки обіймали його, погладжуючи лопатки.

– Я кохаю тебе, – лунає відлуння від стін кімнати, де два серця нарешті знайшли спокій і щастя.