……

…..

— Мам?

Цей жах повторюється знову і знову. Власнику сну давно знайома ця картина, він запам’ятав усе. У всіх деталях, ніби це було вчора.

Був ранок. Світло падало на лежаче на підлозі тіло, у якому ледь-ледь залишається щось живе. Точніше, не на самій підлозі, на матраці, чи що це взагалі. Жінка була турботливо вкрита ковдрою, а навколо неї розкидані по матрацу.. наркотики.

Син чудово пам’ятав як чудова, повна життя жінка, його матір, почала старішати на очах. І ні, це був не природній процес старіння… Це були алкоголь і наркотики, якими ця людина зловживала вже місяці два, напевно. Виглядала зараз вона як скелет з шкірою, бо будь яка рідина з неї висохла. Почувся хриплий кашель:

— Я.. не можу дихати..

— .. Тобі що-небудь потрібно?.. Я допоможу! Води? Швидку? Скажи, чим я можу тобі допомогти!

Райлі занадто сильно хотів допомогти хоч чимось.

Він хвилювався за матір, не можливо було не згадувати те саме “до” і “після” звільнення його матері з роботи. І врешті-решт тут, зараз, перед ним.. Не вона. Це не вона.. Це не та людина, яка втішала його, обіймаючи. Це не та людина, яка цілувала у чоло перед сном, бажаючи гарно виспатися перед школою. Це не та людина, яку він коли-небудь знав!

Хотілось вірити, що це не його матір.. Але у реальність повертає ще один кашель, у змозі ковтнути більше повітря, щоб пробути у цьому світі ще хоч трошки.

— Ти.. нічого для мене не можеш зробити.. Нічого! — Жінка точно розуміла: вона загнала сама себе до такого становища, що тепер їй залишилились лічені секунди.. Навіть не хвилини.

Таке жахливе видовище. Жалюгідно те, як вона: нещасна, хвора, лежить перед власним сином, що ледь тримається, щоб не заридати що є сили. Як же їй хотілося повернутися назад і все виправити.. Знову обійняти свого любого хлопчика. Але для того, щоб порухнути рукою треба докласти усі свої сили, їх треба на стільки багато, що це здається неможливим.

Почуття провини за те, що вона зробила зі своїм життям і життям свого сина з’їдає її морально, поки фізично це роблять алкоголь і наркота.

— Ух.. Пробач..

— Все.. нормально.. — Райлі все розуміє. Намагається не плакати, матері і так погано. Тримає її руку у своїй, поглажуючи її великим пальцем.

— «Будь ласка, нехай це буде лише сном..» — думає хлопець. Як же їм було жахливо зараз. Обом. Занадто.

Хотілось благати Бога про те, щоб він врятував його матір, не дав їй піти із реального світу, врятував її душу. Дав би хоч шанс! І за цей шанс він молився кожен день, хоча до того був атеїстом.

Грошей на лікування не було. Молитви марні у їх становищі. І Райлі це теж розуміє, просто надію втрачати не хочеться. Зі сторони матері чується ще сильніший хриплий кашель і втоплений видих.

— Мамо? — ще більше хвилювався хлопець, стискаючи у руках долоню матері.

— Ти.. Ніколи не повторюй моїх помилок.. — раптово чується їх голос, після чого вона більше не казала ані слова, лише хрипло кахикаючи і тяжко дихаючи.

І найстрашніше: навіть кашлю й тяжкого дихання більше чутно не було.

— Про що ти говориш? Мамо? — він навіть не аналізує почуте, не сприймаючи нічого, що коїться навколо. Йому зараз так.. спокійно. Аж занадто. Ні.. щось не те.

Він ще пару секунд продивився в одну точку, після чого прийшло гірке усвідомлення: його мати — померла.

Від різкого емоційного болю в очах з’являлись сльози. Їх лилось рікою все більше і більше, таке враження, ніби якщо він буде плакати занадто довго, то зможе затопити всю квартиру і усих сусідів у власних сльозах. Це було ніщо інше, ніж затишшя перед бурею. Тепер він точно почував себе настільки погано, що хотілося померти.

Але вже погано було тільки одному з них.

…….

Це останнє, що сталося перед тим, як він прокинувся в сльозах, з мурашками по всьому тілу, різко сідаючи і озираючись навколо, по-трохи повертаючись у реальність. Його реальність, у якій поруч мирно і міцно спить його найкращий.. друг. Так, друг..

Уся увага перейшла на Кріса. Або він дуже міцно спав, або сам Райлі не був гучним. Що ж, це на краще. Хлопець поклав свою руку на волосся друга, тихо шмигаючи носом і заспокоюючись. Кріс нічого не зробив, сам факт його присутності поруч дає неймовірну емоційну підтримку. Він поруч, цього достатньо..

… Хоч той і обіймав свою дакімакуру з Флером, але Райлі теж часто отримує нічні обійми, тому ревнощів з цього приводу багато не було. Посміхаючись з цієї думки, Райлі лягає на ліжко, обережно обіймаючи Кріса, який все ще лежав спиною до хлопця, обіймаючи дакімакуру. Що за любовний трикутник.. Але обидва вже звикли, то ж для їх «недо-стосунків та пере-дружби» це давно стало нормою.

Головне, що зараз знову настала довгоочікувана тиша, було чутно лише тихе дихання двох мирно сплячих хлопців і звуки зрідка проїжаючих по вулиці машин.