Спогад Ії

Робота написана в рамках Осіннього Фікрайтерського З’ізду 2023

Пісня – John Waite “Missing you”

#офз2023

Вечір пізньої весни…Один із тих, котрі я люблю і ненавиджу водночас.

Люблю за можливість посидіти біля вікна з чашкою чаю і саморобним  тістечком “Картопелька”, вдихаючи аромат квітів, особливо післядощових троянд. Напевно на все життя аромат цього смаколика буде в моїй голові парою до аромату квітів.

Ненавиджу за те, що брат-близнюк відібрав в мене тебе, татусю. І я залишилася жити одна-однісінька. Це було майже рівно  8 років тому, у 1981, але таке враження, що вчора. Досі пам’ятаю ту швидку допомогу, котра їхала понад годину. Клята медицина!

Впевнена, що на Заході такого байдужого ставлення нема. Хто-зна, може ця влада з часом зглянеться над нами і ми не будемо стояти в чергах, чекаючи на все і вся, задовольнятися малим, знаючи, що можна мати більше і краще. Може я і вступлю в університет, куди мені не дали вступити без блату і хабаря чи, принаймні, партійного квитка. Хоч мені може і буде вже немало років, але ж вчитися ніколи не пізно, правда? А поки буду задовольнятися тим, що я хоча би бухгалтерка в міськраді – вершина мрій для провінційного дівчиська.

Я зітхаю і відходжу від вікна. Тістечко доїдене, чай допитий, але  «мильничка» сьогодні ще не грала. Імпортні касети для неї я діставала через знайомих, іноді платячи як за добру енциклопедію. Добре, що зараз з цим трохи легше, досі згадую з яким захватом на початку десятиліття вперше замість величезної платівки прослухала цю маленьку прозору коробочку з магнітною стрічкою.  Я навмання запихаю касету в магнітофон, натискаю на клавішу програшу і кімнату затоплює пісня з легким, але добре впізнаваним ритмом. Вчора я кружляла під ABBA, позавчора фарбувалася під C.C.Catch…Ще в школі на мене зневажливо косилися через те, що я вголос говорила, що мені подобається західна музика.

-Радянська громадянка має любити все вітчизняне, а не низькопоклонствувати  перед Заходом, дай вам можливість – ви за джинси і кока-колу віддасте комсомольський квиток. Іє, ти чуєш мої слова? – вчителька трудового навчання для дівчаток   любила повторювати ці фрази ще до Перебудови, але зараз – на зламі 80-х та 90-х – ці рефлексії сприймалися як щось безглузде.

Слова пісні торкалися до струн душі так само як і сонце торкалося до горизонту – ненав’язливо і щемливо. Текст я знала напам’ять – переписала в знайомих меломанів і вивчила – не варто забувати англійську мову. Я заплющила очі і асоціювала себе з героєм пісні, котрий чув чиєсь ім’я в певних колах і це змушувало його посміхатися та перехоплювати подих. Я теж посміхаюся, коли хтось згадує твоє ім’я і затамовую подих, коли згадую про тебе.

Я, татусю,  твоя Ія, така схожа на тебе непокірним характером, кирпатим носом і пристрастю до історії, так би хотіла знайти той телеграф, де можна відправити повідомлення до тебе, але, на відміну від закордонного героя цієї пісні, я не знаю його адреси. Тому просто похитую ногою під ритм пісні і насолоджуюся щемливим текстом. Після цих всіх крещендо наступає довгоочікуваний спокій і мелодія поступово затихає, тільки це missing you, missing you, missing you досі тихо стукає в вуха. Обожнюю пісні з ефектом затухання – поки вони плавно гаснуть, можна додумати все, що не встиг сказати ліричний герой.

Пісня завершується і я йду мити чашку з тарілкою. Переконую себе, що я дурепа, що життя давно продовжується і що ця трагедія не вплинула на події і все прекрасно. Витягаю касету і вимикаю магнітофон. Зараз ще почитаю книгу і перегляну «Вісті», може щось цікаве розкажуть, а за кілька годин ще йтимуть «Мелодії та ритми зарубіжжя».

Поправляю пишні кучері і знову згадую тебе.

Я обманюю себе, переконуючи, що забула про все і що мені не сумно.

Так само як і герой цієї пісні…

https://t.me/fanficsdeclaudette