Цукерки або смерть

Підстава чекала на Чюю на самому початку.

Дадзай міцно цілує його, але коротко. Недостатньо. Дадзай ніколи не дає усього одразу.

Вони знаходились посеред вітальні, приблизно на місці, де починалася кухня. Вони щойно повернулись додому. Святкування пройшло вдало, їхні друзі півгодини тому прощавалися з ними, сяючи у темряві широчезними вишкірами.

Після черги взаємних їдких жартів, вони раптом зупинились там, тупо заглядаючи одне одному в очі. Наступної хвилини Дадзай розстібав сорочку Чюї, куштуючи його на смак, ніби вперше. Комусь, здається, занадто сподобався Чюя із іклами.

Він лише перебігом торкається його грудей, але потім, все ж, кладе широку долоню на стегно й стискає. Дві пари страшно живих очей ведуть боротьбу за верховенство, хоча переможець завжди один і той самий. Або ж не зовсім…

Дадзай сумнівається, коли натикається на край білизни, що виглядав з-під ременю. Його пальці намацали, напевне, красиві візерунки, напевне, світло-рожевого мережива.

— Ти готовий битися на смерть? Якщо дітей вампіри подекуди лишають в спокої, до конкурентів жалю у них бути не може, — у Дадзая теж сьогодні були ікли, і Чюї не менше зносило дах з цього приводу. Дадзай ніколи би не дізнався, якби тіло Чюї не реагувало з такою жагою. — Чи ти готовий поступитися через велику прихильність?

У нього темніє погляд, коли Чюя у помсту береться за нього крізь штани. Чи то за його приглушений голос, чи то за сміливість вважати, що у нього є шанси на перемогу.

— Звісно, — і той факт, що це цілком може бути відповіддю на водночас обидва запитання, зрушує щось у свідомості Дадзая. Досі не критично.

Чюя вигинається, аби Дадзай спустився нижче і викликав рваний видих. Справжній. І він зітхає вдруге, отримавши те, чого хотів: Дадзай із незрозумілим виразом на обличчі майже боляче б’є його спиною об стіну та цілує. Він не дає змоги перепочити, весь час вимагає іще більшого контакту, немов вони не перейшли усі можливі кордони уже давно. Дадзай зважує, якщо чує прохання на свою адресу, але забирає все, щойно йому самому стає потреба.

Штучні зуби заважають. Чюя намагається висмикнути бодай свої, але Дадзай ігнорує цю незручність і хапає його зап’ястя, закликаючи Чюю також проігнорувати її. Іншою рукою він в’ється навколо талії Чюї й пригортає його ближче. Це створює між ними тертя.

Врешті, хто він, аби заперечити?

Поспішаючи позбавитися свого одягу, Дадзай ненароком тягне руку з-під джинсів Чюї разом із білизною, чим заробляє укус за нижню губу. Він бачить, як очі Чюї горять, спостерігаючи за дрібним струмком, що тече його підборіддям. Дідько, перший удар за ним. На щастя, існує ще останній, до якого звідти вони починають мчати на швидкості світла.

Шия Чюї вкривається темними слідами. У кожний Дадзай вкладає окреме повідомлення, відоме тільки їм двом. Чюя б’ється об заклад, що в одному з них йдеться щось про його «мерезнні… ні, блядські підведені очі», й він не може не посміхнутися про себе. Сорочка Дадзая доєднується до його власної на холодній підлозі, й Чюя чомусь згадує, як вона відчувалась, коли вони вперше зійшлися у цьому танку.

Усе ішло до того, й вони не встигли ретельно подумати, перш ніж опинились на підлозі — до спальні вони банально не дотерпіли — переплутані непридатним для опису чином, напівголі і п’яні.

Дадзай ані на крихту не змінився з тих пір: дивиться на нього настільки важким поглядом і в той же час розповідає найбільш дурні безпечні речі на світі. Раніше він називав це дурістю, а іноді навіть марною тратою розуму, та тепер Чюя може розгледіти за цим бажання відгородити дорогу людину від усіх своїх негараздів. Він здогадується, що Дадзай колись у стадії неприйняття шкодував, що не може зробити це з негараздами усіх інших.

Він намагався врятувати Чюю, наче в Чюї апріорі було більше шансів, ніж у нього.

Його руки тремтять на моменті, де він повинен зняти з Чюї джинси. Він зробив з цього неабияку драму, затамувавши подих, але якби Чюя запропонував допомогу, навідріз би відмовився. Свої штани він автоматом відкинув ще невідь-коли, зате надовго запам’ятав той рух, яким Чюя їх зтягував. В ньому не було нічого значного, проте коли такий крок робить Накахара Чюя, це щось, в біса, варте уваги. Чесно кажучи, Дадзай не був цим здивований, але його тілом ширилося тепло від думки про те, що Чюя вибрав саме його.

Щось точно було у тому, як він дозволив Дадзаю тиснути на свою вразливість, і Дадзай ствердно стогне, тому що так, так, це привілея — дивитися, як щоки Чюї повільно наливаються фарбою, коли він лишень трохи намацує його сідниці. Дадазая, можливо, не чути на іншому кінці невеликої кімнати, але Чюя прямо перед ним, він чує і він закусує губу, аби не посміхнутися ширше.

— Самовдоволений покидьок, — каже Дадзай рівним тоном. Йому незручно, тож він починає атакувати, і, бляха, якби ж це тільки не означало, що він дає задню.

— Хіба цей покидьок не приглянувся тобі? — Накахара Чюя робить кожен свій рух вартим чогось. Осаму Дадзай не знає, що з ним таким вдіяти. — До того ж, він має чим тебе пригостити.

О, гаразд. Звісно, він знає, що вдіяти.

Дадзай насуху, не враховуючи дрібку слини, вганяє в чюю два пальці, які той з готовністю приймає. Він вестиме навіть тоді, коли його виженуть з цього дому. Із самої душі Чюї. Коли втратить найбільший скарб, який має.

Один Бог знає, як він перемістив їх обох до ліжка, у клопотах не розбивши жодної вази. Йому бриніло у скронях від бажання. На шляху Чюя тримався за його волосся, як тримаються тільки за життя. У домішку з тупим болем, він відчував перевагу, але незвичайну. Приналежність. Приємну, а не ту, яка обтяжує. Чюя практично віддавав кермо до його рук, але це не змінювало того факту, що Дадзай перемагав. Він має не менше влади, аби у наступну ж секунду відібрати в Чюї усі можливості, які Дадзай йому відкрив. Він не був дурним, і йому подобалось, що йому не треба таким бути, аби повестися на чари Чюї. Він почувався в безпеці. Цього було так багато, що він по цей день мав віддячувати.

Що ж, видимі сироти по усьому тілу Чюї, що з’являлись, щойно Дадзай натякне на те, що він увійде язиком, були того варті. Він не збреше, якщо скаже, що щиро насолоджується процесом подяки, тому що сунути жіночу білизну на бік, аби краще бачити дупу найгарячішого в твоєму житті хлопця, часом, може вирішити усі твої проблеми.

Чюя притискається до простирадл із заплющеними очима, гадки не маючи, що в нього втомились коліна. Йому так добре, що аж прикро, що Геловін не триває стільки, скільки триває Різдво. Чесно кажучи, він більше не знає, чому так, як він вдягнувся сьогодні, не прийнято вдягятися щодня. Пізніше він має перепитати про це в Дадзая. Якщо він, звісно, не зірве голос, а це — доволі спірне питання: великими зусиллями йому вдається не видавати звуків кожного разу, як Дадзай штовхається усередину.

Третій палець вже у ньому, але Чюя дізнається про це лише тоді, коли кінчик четвертого дражнить шкіру навколо входу. Він заплатив би будь-яку суму, аби зараз мати змогу погладити свій член, але він знає, що це не те, чого прагне Дадзай, тому все, що лишається — впиватися нігтями у долоні й беззупину рухати різними частинами тіла по черзі, аби хоч якось зняти напругу.

Він намагається абстрагуватися, але Дадзай над ним лається, геть забувши увесь свій вишуканий лексикон. Він робить все занадто ідеально. Чюя лається слідом, шле під три чорти «терпіння на благо» й охоплює свій член, до якого стало нестерпно торкатися від того, який Чюя зараз чутливий. Дадзай дає йому час розважитися рівно до моменту, коли він звикає до свободи й не передбачає, що вона колись закінчиться, поглинений екстазом. Там Чюю й обривають.

Йому хочеться кричати і вити.

— Покидьок може вважатись прощеним, якщо визнає своє місце, — Дадзай робить протяжні паузи між словами, що свідчить про те, що його розвезло не гірше за Чюю.

Чюя майже вирішує, що йому просто стало заздрісно, проте коли він обертається через плече, Дадзай пестить себе й, здається, робить це вже явно не першу хвилину. І Чюя ще покидьок! Та він покірно допомагає щільніше притиснути до спини заламану руку, досі зберігаючи лице. Видихає найбільш непристойний звук, який може, і силується перетягти ковдру на себе:

— Зроби це, Осаму, — Чюї потрібно, щоб його хотіли, йому необхідно, щоб в Дадзая не залишилось іншого вибору, окрім як витрахати з нього душу, тому він відмовляється від усіх ігор. — Нумо, Дадзай, — той не бариться, аби щедро провести по входу Чюї язиком, через що слова звучать нечітко. Дадзай мститься, але задоволено муркотить на шляху до лиця Чюї.

Це далеко не запрошення, Чюя міг би постаратися дужче, але Дадзай не залізний, і це легко відчути у тому, як нетерпляче він перевертає Чюю на спину, важко дихаючи прямо йому у рот. Він оновлює запас повітря, й доки Чюя може їх бачити, у очах Дадзая ховається божевільний блиск. Чюя розуміє, що спасіння йому не буде, й привітно посміхається цій авантюрі. Він більше ні з ким так часто не посміхається, і Дадзай почувається Божим сином.

В один момент Чюя вірить, що от-от розірветься. Дадзай, не чіпаючи білизни, гладить його з сильним натиском і без жодного помилування, одразу взявши швидкий темп, і так само різко зупиняється. Із зосередженим виглядом він повторює це декілька разів: його бешкетній усмішці не вистачило за сьогодні веселощів. Що ближче Чюя до кульмінації — то менший натиск. Він міг би попросити, дійсно, і йому б вдалося, проте Дадзай змусив його полюбити це більше, ніж сам момент звільнення. Він гадав, чи стосується це лише ліжка.

Десь поміж цього Дадзай нарешті ковзає всередину членом й шипить від перенасичення відчуттями. Він волів би бути отак, всередині Чюї годинами, якби перезбудження не давалося взнаки. І Чюю, що так розпусно розставляє ноги, Чюю, що так і не прикрив рота, концентруючись на тому, як Дадзай пульсує в ньому, — його неможливо витримати. Дадзай не надто переймався тим, щоб довести Чюю до оргазму, доки у збитому ритмі вбивався в нього, переслідуючи власний, тому що той, тільки-но завбачив зелене світло, кинувся працювати за двох.

— Ти міг… — Чюя робить гучний вдих, — Ти міг просто дати мені тоді кінчити, і ми би…

Він захлинувся потоком слів, які хотів сказати. Ну і, звичайно, ще трохи задихнувся.

— Ш-ш, — Дадзай, як завжди, заземлює своєю врівноваженістю. Він не дає Чюї загубитися, — У нас попереду ціла ніч, знаєш?

Чюя занадто сильно виражений, аби щось сказати, та і його груди досі здимаються надто високо, аби він бачив сенс щось говорити. Все одно він не встигає цього зробити, перш ніж Дадзай знову безкомпромісно цілує його.