1. Свято Ці Сі

У світі існує багато легенд. Але правда то чи вигадки казкарів напевно знають лише самі герої цих розповідей.

На другому поверсі пустої чайної за одним із хитких старих столиків, які давно потребували заміни сиділа одинока фігура в скромному ханьфу з синьої парчі. Її чорне немов сама ніч волосся було зібране в акуратний пучок на верхівці голови й заколоте срібною шпилькою лишивши лишень дві прядки спереду. Зробивши невеликий ковток з глиняної чашечки дівчина з полегшенням зітхнула немов щойно скинула з себе баласт. Від частини так і було, вона нарешті змогла здихатися від нав’язливого Бао Жея, який майже скрізь її переслідував. Тільки подумати, вона Сюе Май, одна з неперевершених демонів сили якої бояться всі жителі нижнього світу не може позбутись надокучливого парубка! Його навіть не зупиняє той факт, що у дівчини вже давно є наречений!

«Причепився немов та муха до меду! Набрид вже!»

При згадці про останню їхню зустріч, на білому немов сніг обличчі Сюе Май від злості здулися вени й вона розлючено гепнула долонею. Від чого трухляві дошки столу вмить розламалися навпіл й чашка, яка стояла на ньому розбилась. На шум відразу прибіг господар чайної й побачивши зламаного стола приголомшливо витріщився на гостю. Не повіривши своїм очам чоловік в паніці оглянувся навколо і не побачив більше нікого окрім дівчини. Через фактичну відсутність відвідувачів останнім часом, господар закладу ледве зводив кінці з кінцями. Й зазнавши непередбачуваних втрат почав лаятись на єдину відвідувачку за сьогодні аби та відшкодувала збиток. Невдоволено фиркнувши Сюе Май дістала з внутрішнього кармана ханьфу маленький мішечок з грошима й кинула його чоловікові.

– Твій чай досить непоганий, – дівчина піднялася з місця, – але будка мого собаки набагато краща за цю чайну.

Обурений словами гості власник хотів відповісти, але його відволік гам й захоплені крики які лунали від натовпу біля входу до закладу. Скориставшись метушнею, дівчина переплигнула через поруччя балкона другого поверху й приземлившись легко, немов лист, спокійним кроком попрямувала в сторону великого скупчення людей.

Вечір повільно вступав у свої права й стомлене сонце з полегшенням поступалося місцем Місяцю. Яскраві ліхтарики освічували головну вулицю містечка від чого здавалося, що маленькі сонечка спустилися вниз й танцювали в енергійному танку залучаючи приєднатися до них світлячків. Настав час святкувати Ці Сі*. Дітвора носилася тримаючи в руках зв’язки польових квітів й пропонувала молодим парубкам придбати незвичні квіти для подарунка дівчині. Обіцяючи, що від їхнього чарівного аромату дівчина відразу закохається в юнака який подарував настільки особливий подарунок. Більшість сміялися з вигадок дітлахів й звичайно не вірили в ці видумки, але все одно купували «особливі квіти» своїм нареченим та жінкам.

Хтось заради того, щоб просто підняти настрій коханій половинці, а хтось, щоб не отримати наганяю повернувшись додому з роботи з пустими руками. Знаходилися й відчайдухи, яким настільки не везло в коханні, що вони вірили в чудодійні сили квітів та купували відразу цілий букет. Різноманітні закусочні й прилавки були заповнені людьми настільки, що виростали величезні черги охочих скуштувати смаколики.

Прогулюючись головною вулицею містечка Сюе Май спостерігала за різнокольоровими паперовими гірляндами які прикрашали майже кожен дім. Чим заможнішими були вельможі, тим багатшою й розкішнішою були гірлянди й ліхтарики, в людей з середнім достатком були скромніші прикраси, а от у бідних двір міг бути взагалі не прикрашеним. В пам’яті мимоволі сплили спогади величезної давності коли дівчина бувши ще живою разом з молодшим братом робили такі ж гірлянди й прикрашала свій павільйон.

Проходячи поміж скількох торгових лавок переповнених різнокольоровими й ароматними солодощами й випічкою, навіть з наповненим до країв шлунком не зміг би спокійно пройти повз й не прикупити ще декілька шматочків.

«Йому б сподобалися ці солодощі.» подумала Сюе Май. При згадці про свого нареченого на її блідому обличчі з’явилася тепла посмішка.

– Гей! Красуне! Не хочеш придбати найсмачніших солодощів серед всіх трьох світів?

Побачивши самотню дівчину, що проходила повз їх прилавки торговці почали один поперед одного зазивати щось у них придбати розхвалюючи свій товар немов то були не звичайні солодощі, а рідкісне дорогоцінне каміння чи артефакт. Культурно відмовившись Сюе Май якомога швидше чкурнула якомога далі від нав’язливих продавців. Їй здалося, що затримайся вона там ще хоча б на хвилину, то навіть її темних сил було б недостатньо, щоб врятуватися від торговців. Пірнувши у натовп дівчина зітхнула з полегшенням й спокійним кроком продовжила свою прогулянку.

Весела музика лунала повсюди пестячи вуха й гріючи душу. Дівчата сором’язливо ховали рум’яне обличчя за довгими рукавами своїх ошатних ханьфу варто їм було побачити привабливого парубка. Спостерігаючи за цим Сюе Май лише з роздратуванням закотила очі. Їй не дуже подобалися подібні залицяння.

Безцільно бродячої святковими вулицями увагу дівчини привернув натовп від якого лунали захоплені вигуки й оплески. Сюе Май стало цікаво чим саме так захоплені люди. Вона підійшла ближче й просунулась крізь глядачів в перші ряди. Несподівано, майже перед самим обличчям пурхнула копиця зеленого волосся й в самісінькому центрі імпровізованої сцени з’явився юнак, верхню частину обличчя якого приховувала нерівно вирізана дерев’яна маска білого кольору. Через виріз на натовп дивилися зелені немов молода весняна трава очі, а волосся було зібране у високий хвіст. Варто було дівчині побачити володаря цих рідкісних очей та кольору волосся її серце пропустило удар.

«Невже це він?»

Швидко моргнувши Сюе Май змінила свої сірі очі на карі й несвідомо зробила крок назад. Помітивши реакцію дівчини хлопчина добродушно посміхнувся й обернувшись навколо свої осі підплигнув вгору й зробивши сальто приземлився прямісінько на дерев’яний стовпчик висотою в шість чі*(1 чі = 0,33 м). Його темно-зелена мантія, в деяких місцях залатана чорними шматками тканини розвіювалася від вітру надаючи юнакові образ елегантності й одночасно легковажності. Витягнувши з поясу поношене віяло артист почав танцювати. Вуличні музики, які до цього з зацікавленням спостерігали за артистом швидко підхопили ініціативу й почали грати. Рухи були не характерними для танка з віялом, вони скоріше підходили для бойового танка з мечем. Але юнак вміло поєднав два стилі: вишуканість і елегантність віяла з грубістю та брутальністю меча. Здавалося, що талант до подібного був у крові в артиста, настільки легкими були його рухи. Якби зараз в нього замість віяла в руках був меч всі подумали б що до них спустився сам бог. Натовп з захопленням спостерігав за дійствами артиста затамувавши подих. В їхньому містечку часто можна побачити виступи інших вуличних артистів, але ніколи до цього не було нікого настільки граціозного. Як би не пошарпаний брудний одяг можна було б сказати, що цей юнак з аристократії. Виконавши останній випад хлопчина зістрибнув зі стовпчика назад на землю різко склав віяло й сховавши ліву руку за спину низько вклонився. Натовп зірвався радісними оплесками й на землю посипалися монети. Ще раз поклонившись публіці юнак кинувся збирати плату за свої старання. Спостерігаючи за ним давно мертве серце Сюе Май здавалося стислось від болю й більше не маючи сили спостерігати за цим видовищем вона відвернулася й швидко розчинилася в натовпі. Дівчина не могла спостерігати як цей юнак так принизливо збирав дрібні монети з брудної землі по якій кожен день ходить до сотні людей. Дуже давно вона бачила його в повній красі й пишноті дорогого одягу та прикрас…а зараз він розважає публіку танцями й збирає гроші з землі аби вижити. Пірнувши в безлюдний провулок Сюе Май дістала з рукава чорне вороняче перо підкинула вгору й пальцем. На її зап’ястя вмить сів ворон зі срібними очима.

– Приглянь за ним, – тихо мовила дівчина, й птах зірвався вгору голосно каркнувши у відповідь. Коли Сюе Май вийшла з провулка де кілька хвилин тому ще гудів натовп вже нікого не було як і артиста в масці. Тихо зітхнувши вона попрямувала до найближчого прилавку з солодощами й прикупивши декілька тістечок повернулася до цього ж провулку. Озирнувшись чи немає нікого по близькості намалювала на старих дверях магічну печать швидкого переміщення й відкривши двері ступила всередину. Опинившись в темному коридорі дівчина зачинила за собою двері. Приміщення освітлювали магічні ліхтарики, кожен з яких вів до тієї чи іншої кімнати. Будівля була не настільки величезною як королівський палац, але й не поступалася своїми розмірами палацам небесних чиновників чи заможних аристократів. Якщо не знати плану будівлі, то можна з легкістю заблукати в ній навічно. Однотипні чорні стіни з тьмяний жовтими ліхтариками, багацько дверних отворів завішених однаковими фіранками з напівпрозорого шовку. Минувши декілька кімнат Сюе Май зупинилася перед одним з дверних отворів який закривала білосніжна фіранка. Відкинувши тканину дівчина зайшла всередину й поклала мішечок з солодощами на чайний столик. Обернувшись в сторону ліжка вона помітила щось біле на чорних простирадлах й повільним кроком попрямувала до неї. Лишень коли Сюе Май підійшла ближче побачила, що то була гілочка білосніжної орхідеї. Трепетно торкнувшись холодними тоненькими пальчиками ніжних білосніжних пелюсток на обличчі дівчини з’явилася ніжна посмішка, а в давно холодному серці знов розлилось тепло.

«Він приходив.»

Взявши гілочку Сюе Май піднесла квіти до обличчя й знов торкнулася кінчиком пальчика країв пелюстки білосніжної орхідеї. Рій метеликів в животі пурхнув з новою силою й посмішка на обличчі дівчини стала ще щасливішою. Вона дивилась на квіти не в силах відірвати від них погляд, немов тільки но вона це зробить, як квіти вмить зав’януть й втратять свою красу.

– Моя Пані, – по той бік фіранки пролунав тонесенький дівочий голосок, який миттєво повернув Сюе Май з щасливих думок в реальність, – Ви повернулися.

– Він давно покинув резиденцію? – запитала господарка не відриваючи погляду від квітів.

– Пан повернувся всього на декілька хвилин й знову покинув резиденцію.

– Добре, – Сюе Май встала з ліжка й неохоче поставила гілочку в невеличку срібну вазу. Миттєво повернувши собі холодний вираз обличчя підійшла до столика й взявши мішечок вийшла з кімнати. Перед нею стояла невисока дівчина з глибоким порізом на обличчі, блискучі червоні очі невідривно дивилися вниз, а декілька маленьких сірих напівпрозорих крилець на її спині ледве чутно дзижчали порушуючи гробову тишу. Несподівано біля самого вуха через духовний зв’язок Сюе Май почула голос раніше випущеного ворона. Оскільки він фактично був частиною її самої вона відчувала, бачила і чула все, що і птах. Отримавши звіт від пернатого шпигуна дівчина вирішила, що нарешті настав час для чергової «подорожі», яка спів пала своїм місцеперебуванням з давно відкладеною справою.

– Ян, якщо він повернеться раніше за мене скажеш йому, що в мене виникли невідкладні справи.

– Добре Пані, – відповіла підручна господаря резиденції й розчинилася в повітрі.

Кинувши погляд на пусте місце поряд с собою Сюе Май попрямувала в кімнату свого нареченого, щоб лишити там подарунок від неї. Виконавши задумане дівчина знов намалювала на дверях магічну печать швидкого переміщення й змінивши образ ступила за двері.

*Свято Ці Сі (Цісідзе) – також відоме як «Сороче свято». За китайським календарем святкується на сьомий день сьомого місяця за місячним календарем (серпень), звідси і його назва. Його також називають китайським Днем Святого Валентина.