***

Від автора

Чомусь Бостон, як персонаж, мене зацікавив доволі сильно. Хоч я і зневажаю таких хлопців як він, але хотілось би розібрати його почуття та зрозуміти, що саме відбувається в тій голівонці.

Це моя спроба зробити це. Персонажі не мої, діалоги теж, вони належать авторам лакорну.

Моє – внутрішній світ Бостона, який, як я надіюсь, у нього все ж є.

***

Чи траплялось у вас, що ви колись зустрічали людину, але не в той час, коли могли би мати з нею щось серйозне?  

Я певно майстер потрапляти у такі каверзні ситуації. І хоч раніше я сприймав їх просто як можливість перепихнутись без наслідків, але, коли доля любить з тобою так гратись, треба звикнути, що всі дії мають свої наслідки. 

Чи міг я здогадуватись, що одного разу похід в магазин з мобільною технікою, щоб здати в ремонт свій мобільний, обернеться рядом подій, в результаті яких я стану вигнанцем у своїй компанії друзів? 

Або, що знайомство з одним симпатичним і, не будемо цього приховувати, спокусливим хлопчиком Ніком, змусить мене забути про свої принципи? 

Так, коли в тебе батько балотується у Парламент, а ти сексуально стурбований хлопець, що часто думає іншою головою, треба мати хоч якісь принципи. Я чудово уявляю чим могли би обернутись мої пригоди для його репутації, тому часто балансував на межі. І зазвичай, по меншій мірі чотири курси універу, мені вдавалось і чудово провести час, і провернути все так, щоб батька це не турбувало.  

Поки одного прекрасного дня на моєму порозі не з’явився мій друг Мів з флешкою, де був відеодоказ того, що я не настільки хороший хлопчик, як думав про мене тато. В той момент я прекрасно уявив собі чим може обернутись для мене це все. Та що там для мене? Батько ніколи мені цього не пробачить. Якраз зараз вирішується доля стосовно його балотування. Я дивився в очі Міва і сто раз прокляв себе, що знову думав не тією головою, коли відважився спокусити Тхопа.  

А все через Ніка… Я не можу йому пробачити те, що він так підло підклав у моє авто прослушку, щоб записати наші з Тхопом ігрища… 

Коли Мів пішов, я забрав флешку і піднявся до себе у кімнату. Як би я хотів, щоб це був лише жахливий сон… Все було так чудово, я з друзями мав просто закінчити цей клятий проект з хостелом. Знаючи, що Мів та ще розумака і досконально може довести справу до пуття, ми всі тримались його, як нашого поводиря. Власне я досі не міг відповісти собі чи вартий був секс з Тхопом того, щоб розсваритись зі своїми друзями. Я вже переконався, що і Чиам, і цей божевільно закоханий у Міва Рей – всі вони на боці Міва. А я, як завжди, погана вівця у стаді.  

Де справедливість? Я перший познайомився з Тхопом. Невже мені не могли дістатись хоч якісь крихти з цього багатого столу? Чи Тхопа менше стало, після того, як ми разок переспали? 

Я закусив губу і машинально став гортати фотки в телефоні, поки не натрапив на фото Ніка. Я досі не розумів як мені до нього ставитись. Я його ненавидів за те, що він так вчинив, але визнавав, що вчинив надто жорстоко, коли пихнув його в магазині і сказав, що ніколи не любив. 

Я провів великим пальцем по його обличчі на фото, ігноруючи те, що фото посунулось за ним. Нік, от чого тобі не вистачало? Я ще ніколи так довго не був зі своїми випадковими партнерами, як з тобою. Ти справді був моїм улюбленцем, тим, з ким я міг перепочити душею. Поговорити, пофотографувати, поплавати… Я сам не помітив, коли впустив тебе у своє життя занадто глибоко. 

Треба раз і назавжди уяснити для себе – ми всі самотні. Ми народжуємось, живемо і помираємо самотніми. Інші люди для нас лиш джерело позитивних емоцій. Тому треба використовувати їх як ресурс і не більше. Як чудові іграшки. Як розвагу і випадковий секс.  

Навіть друзі не можуть бути в твоєму житті надовго.  

*** 

Хоч я цього і не бажав, але Ніку вдавалось з’являтись в моєму житті занадто часто. Як і на вечірці в хостелі на Хелловін, так і в барі, куди я вибрався, щоб склеїти нового випадкового партнера. Мені це було потрібно після невдалого досвіду з Атомом, меншим братом Чиам, котрий явно очікував від мене чого більшого ніж просто секс. 

Коли в туалеті, куди я затягнув свого нового партнера, з’явився Нік, я очікував чого завгодно, але не того, що сталось далі. Він постукав у двері кабінки і терпляче чекав поки я вийду до нього. 

– Ти мене переслідуєш? – почав я, змірявши його поглядом. Нік виглядав як миле мишеня, що не знає що робити далі – відбиватись від кота, чи втікати в свою нірку. – Я викличу поліцію!  

– Не переслідую. Випадково тебе помітив, – виправдовувався він. 

– Ти стукав у двері. Чого хочеш? – вороже продовжив я. 

– Хотів поговорити з тобою востаннє, – я прикрив очі, вже готуючись до чергової істерики чи можливо сцени, де мене знову будуть принижувати, щоб я відчув себе справжньою гадиною, брудом в їх правильному житті. Та Нік продовжив: – Я просто хотів сказати, що мені справді шкода за все, що трапилося. Можеш мене не пробачати. Просто хочу, аби ти знав, що з тобою я був дуже щасливим. Для мене ти талановита людина. Одного дня ти станеш відомим фотографом. Так, як ти хочеш. І ти не поганий хлопець. Твої друзі люблять тебе за те, який ти є. Тобі не потрібно змінюватися. Тому що я… – його голос затремтів, видаючи внутрішні почуття. – Теж кохаю тебе за те, який ти є. 

Я дивився йому просто у вічі, не вірячи, що почув таке. Вперше я чув такі слова в свою адресу. Це не просто сопливе зізнання у коханні десь в якомусь низькопробному серіалі. Це сказали саме мені. Я не міг зрозуміти все те, що відчув у себе в серці. Без сумніву його слова не полишили мене байдужим.  

– Ти більше мене не побачиш. Я востаннє стою перед тобою. Бувай, Тоне. 

Я дивився як він відвертається, щоб вийти з туалету, і відчував дивний порив зупинити його. 

Мого плеча торкнулась рука мого невдалого випадкового партнера, що третім був присутній при цій розмові.  

– Колишній? Такий драматичний, – я обернувся, чуючи зневажливий смішок від цього незнайомого і чужого мені хлопця. 

– Я піду, – сказав я, відвертаючись від нього, щоб наздогнати Ніка. 

– Гей, – спробував окликнути мене хлопець та я вже не зважав.  

Я вийшов до залу якраз вчасно, щоб побачити Ніка з ще одним чоловіком, що виглядав старшим за нас. Він посміхався йому так щиро і мило, як колись посміхався саме мені. А я міг просто стояти і дивитись на те, що він знайшов когось іншого.  

Мені вперше так відверто зізнались в коханні. Вперше сказали, що люблять мене саме таким, який я є. Вперше дали надію на те, що я не просто бруд, не повія, не нездара, а потрібна комусь людина. Але той, хто це зробив, знайшов своє щастя. Чи маю я право йому тепер заважати?  

*** 

Все таки і секс з Атомом для мене легко не обійшовся. Коли до мене прийшли Чиам з Мівом і Реєм в якості підтримки я відчував, що вони з’явились на моєму порозі не просто заради дружнього спілкування. Я навіть і не знаю, коли у нас було востаннє це саме спілкування. Так, я перш за все винний у цьому, тут я не перекладаю провину на когось іншого. Але коли я почув що саме Атом казав про мене Чиам… Я був просто в шоці. Ці звинувачення були абсолютно надуманими. В якийсь момент мені навіть здалось, що то сама Чиам щось не так зрозуміла. Шантаж? Оголені фото? Я змушував Атома? Що в біса з ними не так?  

Та я дивився в очі своїх друзів і розумів, що це не розіграш. Вони справді вірять тому, що щойно мені сказали… Я відчував, що задихаюсь в цьому морі осудження, що вилилось просто на мене. Навіть показ фото Атома, не виправив ситуацію. Все стало ще гірше.  

Раніше мене просто звинувачували в тому, що я переспав з хлопцем свого друга, а тепер сюди додалось і шантаж та секс з примусу з меншим братом моєї подруги.  

Нік все таки не правий, коли казав, що мої друзі мене люблять таким, як я є. Це не так. Для них я завжди був і є поганою вівцею, ложкою дьогтю в бочці меду. 

Думки про Ніка якось самі по собі привели мене до нього в магазин. Я зібрав себе в кучку та сміливо потягнув двері, відчиняючи їх. Все було так, як завжди, але і не так. Буквально на вході я стикнувся з тим самим мужиком, з яким вже бачив Ніка тоді в барі. Побачивши його, я втратив всю впевненість в тому, що хотів сказати Ніку.  

– Тоне, – здивовано промовив Нік. Він мені обіцяв зі мною не зустрічатись, це так. Але я ж нічого не обіцяв. – Як справи? 

– Хто це був? Твій хлопець? – кивнув я на двері, натякаючи на чоловіка, що щойно вийшов. Від відповіді Ніка зараз залежить те, що я буду робити далі. 

– Ні. Мій старший друг, що найняв мене працювати з ним.  

Я перевів подих, киваючи з полегшенням. Все таки у Ніка ще нікого немає, це справді радує мене.  

– Я хочу новий чохол для телефону. Чи можеш ти мені порадити один? 

Нік кивнув, хоч я бачив, що він почуває себе розгублено. Я сам розумів, що чиню зараз дивно в його очах. 

– Вони на тій полиці.  

Я дивився як Нік виходить із-за прилавку, щоб показати мені чохли. А сам думав, чи правильно те, що я сюди прийшов. Але втративши друзів, які мене практично вигнали з проекту, я мав право ухопитись хоч за одну людину, що могла би дати віру в себе.  

– Який тобі подобається? – запитав Нік, коли привів мене до товару. Я задумливо оглянув чохли.  

– Який з них гарний? – передав я рішення щодо цього Ніку.  

Хлопець оглянувся та зняв один з полички, протягуючи мені. 

– Цей непоганий. Темний, тобі це підходить.  

– Гаразд я його візьму. Я хотів би замінити захисний екран. 

Нік кивнув, як звичайний продавець, що погоджується з клієнтом. 

– Такий самий скляний, як в тебе був? 

– Будь-який, – відповів вдавано байдуже я. – Але переконайся, що він міцний. Зазвичай я погано дбаю про те, що маю. 

Я опустив очі, мельком глянувши на Ніка. По його розгубленому вигляду було очевидно, що він розуміє мої слова саме так, як я і хотів. 

– Будь обережним наступного разу, – зібрався він, щоб мені відповісти. – Деякі речі не так легко замінити.  

Чи можна вважати, що це відповідь? Я відчував глибоке каяття, що так легко відштовхнув такого чудового хлопця.  

– Хм, – тихо мугикнув я. – Відтепер я буду краще піклуватись про них. 

Я віддав йому телефон разом з чохлом, що він для мене вибрав, подбавши про те, щоб Нік помітив заставку на екрані блокування. Колись доволі схоже він мене спокусив, залишивши спеціально своє фото в моєму телефоні та подбавши про те, щоб я його помітив. Я мав повне право відповісти йому тим же. 

Я розумів, що це мій останній козир. Можливо лише це дасть мені можливість бути почутим. 

Нік запропонував мені присісти та зачекати поки він порається з моїм телефоном. 

*** 

Вночі, коли я дивився на яскраві вогні міста, сидячи на даху, до мене раптово приєднався Нік. Він спокійно, наче між нами нічого поганого не сталось, сів поряд та зробив ковток з моєї банки пива.  

– Що трапилось? – все таки він і далі легко читає мене. 

Я, як завжди, спробував відштовхнути його, почуваючи, що його турбота про мене робить мені боляче. Вона чіпляла за мої оголені випивкою почуття та витягувала їх назовні, спустошуючи мене. З одного боку я хотів, щоб він був поряд, але відчував, що цього не вартий.  

Коли я почув те саме запитання вдруге, то чесно відповів: 

– Друзі мене кинули.  

– Правильно вчинили, враховуючи те, що ти зробив.  

– Якщо ти тут лиш, щоб зробити мені боляче, краще йди.  

Мої слова присоромили Ніка, тож він лиш міцніше обняв свої колінки, опустивши погляд.  

– Гаразд, мені шкода, – тихим голосом попросив вибачення він. – Я не буду більше так говорити. 

– Чому всі мене ненавидять? – в розпачі запитав я його. – Чому я не можу припинити робити людям лайно?  

– Можливо, ти просто хочеш, щоб тебе любили. Але просто не знаєш як це зробити.  

Я дивився в його очі, які слабко блистіли від нічних вогнів. 

– Але чому ти продовжував мене любити? Я вчинив тобі стільки поганого. 

Нік почувався розгубленим від мого прямого питання. Я ж не спускав очі з його обличчя, ловлячи кожну емоцію на ньому. Він забрав банку пива, що стояла поміж нами, та присунувся ближче.  

– Мабуть, я теж поганий… Я підслухував тебе з Тхопом. Хіба ми не варті одне одного? – гірко посміхнувся він. 

– Я так сумував за тобою. 

Від моїх слів на очах Ніка виступили сльози, а сам він потягнувся до мене у поцілунку, даруючи приємну гіркоту від пива і сліз.  

– Я теж за тобою скучив, – тихо промовив він між риданнями. Бачити його поряд, такого милого і заплаканого, дарувало мені відчуття щастя. – Я дуже сумував за тобою.

– Я теж сумую за тобою. Дякую, що завжди на моєму боці. Дякую, що не залишив мене, – я сам відчував, що не витримав накалу почуттів. Ми обоє ридали в обіймах одне одного, продовжуючи сидіти на вже охололому після денної спеки даху.  

*** 

Цілком природньо у нас вийшло переміститись у кімнату в моєму кондо, на ліжко, де я так часто раніше трахався з ним. Але зараз все було інакше, не просто секс, ми справді займались коханням.  

Я ніжно цілував його шкіру, проводив губами по шиї, ключицях, плечах. Я ловив його погляд з-під пухнастих вій. Я бачив те, як він сильно потребував мене. І просто зараз я відчував істинну насолоду йому це дати. 

Ми зустрічались губами так часто, ніби дихали одне одним. Кожний поцілунок був для нас подарунком і обіцянкою чогось більшого. Я проводив долонями по його кучерявому волоссю, по його щокам, шиї і бокам. Нік довірливо віддав всього себе мені, а отже я не можу бути таким, як з іншими. Це і лякало, і збуджувало. Я не хотів його знову знищити, як раніше.  

Я підхопив його стегна, розводячи ноги і опускаючись між ними. Я був не здатен зупинитись, навіть якби настав кінець світу, тому що лиш зараз, в цю секунду буття я жив. Все погане, що трапилось зі мною, вся зневага моїх друзів, турбота стосовно репутації мого батька, все відійшло на задній план. Зараз для мене існував тільки цей хлопець, який приймав мене саме таким, яким я є. 

А отже я мав віддати йому всього себе. Нік тихо зойкнув, відчуваючи мене повністю в собі, обіймаючи мене ногами за талію і притискаючись всім тілом. Я дивився в його затуманені бажанням очі, обіцяючи в думках зберегти цю мить назавжди. Для мене таке було вперше. Не просто секс заради сексу, а злиття почуттів двох людей. Я відчував себе у теплому коконі його обіймів, наче я нарешті потрапив додому.  

Я кохав його всю ніч, до світанку, перш за все слідкуючи за його задоволенням, а не лише за своїм. Але разом з тим, я мав надію, що світанок ніколи не настане.  

Мені здавалось, що з приходом світла я втрачу Ніка назавжди.