3 розділ

Це виявилось набагато менш незручно, ніж Сал очікував. Еш була хорошим посередником, і вона завжди знала, як підтримувати розмову, навіть в моменти, коли Сал був надто тихий, щоб втручатися. Ларрі виявився подібним, і оскільки вони з Еш вже знали один одного, вони буквально злилися разом, навіть сліпий би зрозумів, що вони давні друзі.

«Можливо, вони навіть зустрічалися раніше», – проскочила думка в голові Сала, коли Еш передав Ларрі косяк, і їхні пальці злегка торкнулися. Він не знав, чому ця думка так засмутила його. Він, як завжди, був радий, що його маска могла приховати його насуплені брови та палаючі щоки, коли він відвів очі на пальці, колупаючи чорний лак для нігтів.

– Дідько, це лайно тихо свербить, – схопився Ларрі, видихнувши повний рот диму, піднявши рукав, щоб почесати своє татуювання.

Сал одразу ляснув його долонею по руці.

– Ауч! Чувак, що ти робиш?

– Забери культяпки, ти можеш все зіпсувати, і тоді мені доведеться робити їбучу корекцію. Це правило номер один щодо татуювань: залиш його у спокої і дай йому зажити.

Ларрі знизав плечима:

– Моя помилка, але це перше тату, пам’ятаєш? – Він усміхнувся, знову показуючи щілину між зубами.

Сал схрестив руки на грудях і відвів погляд, розчаровано зітхнувши й навіть не намагаючись робити вигляд, ніби він не роздратований. Еш дивилася наче між ними поглядом, суть якого Сал ніяк не міг вловити .

– Хлопці, давайте обійдемося без цього.

– Та ми й зараз без цього обходимося, – запротестував Ларрі, знову повертаючи їй косяк. – Тільки знай, що моє плече зараз жесть як свербить.

Сал відмовився щось говорити, і на мить запала тиша, якщо не рахувати тихого крику співака Свідомої фальсифікації, який долинав із динаміка на комоді.

– Я не повинен був приходити, — каже хлопець собі під ніс.

– Саллі, не думай так про себе, — каже Еш, кладучи руку йому на плече. Її дотик трохи заспокоїв його, і він дозволив напрузі трохи зникнути з грудей. Йому не подобалася така близькість до Ларрі, який дратував його, але водночас і зворушував, просто дивлячись на нього.

Ну бо як одна людина може бути такою впевненою в собі? Не те, щоб Сал був невпевнений, просто… Господи, він не знав. Щось у поведінці Ларрі просто влізло йому під шкіру, і ця довбана (чарівна) посмішка з щілинами НЕ допомагала.

– Я йду додому, я просто… я не можу бути поруч з вами…  — сказав він, намагаючись не дати зрозуміти, що це через Ларрі. – Схоже це через траву. Запах повертає мене до лайна, про яке я не хочу думати.

Він ненавидів використовувати цей козир, але знав, що це спрацює, і його підозри виправдалися, коли Еш опустила руку й скривлено глянула на нього. Вона знала, як важко йому було, коли померла його мама, і ніколи не думала про те, щоб розпитувати щось, крім найперших пропозицій, щось випити чи покурити. Відповідь завжди була «ні», тому що іноді єдине, за що Сал міг чіплятися, це його тверезість разом із його творчістю.

Ларрі був незвично мовчазним, склавши руки на колінах, а в попільничці давно лежав бичок. Сал рушив до дверей, і той встав, щоб слідувати за ним, відчинивши двері, в момент, коли Саллі схопив свою куртку, ніби це був бляха його дім, і це його їбучий обов’язок – відкрити двері та вивести себе самого звідси.

Отже, вони все ж зустрічалися в минулому. Це єдине, що мало сенс.

Ледь не вибивши двері, Сал рушив до дороги, вологе повітря було густим, як перші краплі дощу.

– Сал? – Ларрі покликав, і всупереч власним думкам Сал обернувся.

– Чуваче, зараз дощ. Я не грібу, як далеко ти живеш, але може тебе варто підвезти?

Сал вже хотів запротестувати, знову дивлячись через плече на дорогу, де помаранчевий вуличний ліхтар підсвічував краплі дощу, коли вони почали падати сильніше. Тягтися було дійсно далеко, декілька кілометрів, але юнак не хотів відповідати «так», особливо тому, що Ларрі курив, але, судячи з того, що Сал зрозумів наявну стійкість до речовини у нового знайомого, і навіть не виглядав під кайфом у цей момент, на відміну від Еш, яка окрім усього іншого ще й випила кілька шотів, тож їй точно не варто було кудись їхати і тим паче перебувати за кермом найближчим часом.

Розтиснувши кулаки (чому він їх взагалі стиснув?), Сал дозволив своєму гніву розвіятися, коли волосся почало ставати бридким під дощем.

– Так, гаразд, – сказав він, і Ларрі посміхнувся, повертаючись до будинку, щоб забрати ключі.

Через секундний затуп, Сал геть зовсім забув про транспорт Ларрі. Боже мій. Він же бляха на мотоциклі. Салу доведеться триматися за його талію. Перш ніж він встиг вигадати якесь безглузде виправдання, що йому більше не потрібна поїздка, Ларрі вже вийшов за двері, попрощавшись з Еш, і махнув Салу в бік свого байка, який був припаркований біля дверей її будинку. Він повернув ключ, і мотоцикл ожив. Водій подивився на Сала через плече, і тоді він нарешті підійшов до Ларрі (по суті, до своєї смерті).

Брюнет простягнув йому шолом. Єдиний шолом, фактично. Сал надягнув його на себе, перед цим зібравши волосся в пучок. Він намагався не витріщатися.

– Окей, застрибуй. Тобі доведеться триматися за мене. Обіцяю, що не буду їхати надто швидко, – сказав він, знову блиснувши довбаною усмішкою.

Сал кивнув, сідаючи на байк і невпевнено обіймаючи руками Ларрі за талію. Він пробурмотів Ларрі свою адресу та напрямок, коли його запитали, і вони рушили. Сал подумки зазначив, що зателефонує Еш пізніше й вибачиться, уже відчуваючи вину, що пішов, але знаючи, що вже надто пізно повертатися.

Примітка автора:

я нарешті закінчу це! він буде не таким довгим, як планувалось, але я дуже хочу закінчити це швидше :3

Примітка перекладачки: я агресивно засуджую водіння в стані будь-якого сп’яніння, але тут це є і вирізати шматок фф я не можу, вибачте. Наркотики і все інше автор теж засуджує, але в грі це теж було присутнім, тож ви могли це очікувати.