1 розділ

Це був один із днів, коли Сал був вдячний за те, що він поставив «іноді раніше, іноді пізніше» на розкладі роботи свого салону.

Була вже майже перша година дня, коли він нарешті прокинувся, після жахливо неспокійного через кошмари сну, які його підсвідомість зі збоченим задоволенням готувала для хлопця щоночі, руйнуючи усі спроби заснути.

Застогнавши, Сал сів, тримаючись за голову, сподіваючись, що стукіт у ній вщухне. Як правило, коли хтось прокидається з настільки нестерпним головним болем ще й з великим запізненням на роботу, це означало про дійсно яскраву вчорашню імпрезу, але Сал був тверезим роками. Напевно, він просто був «везунчиком». Але зараз його тіло не давало йому спокою.

Сал вислизнув з-під теплої ковдри свого ліжка, смикнув шнур, що закривав жалюзі, проходячи повз вікно, відсікаючи настирливі промені сонця. Він зайшов до своєї ванної, насухо проковтнув кілька пігулок знеболюючого і заліз у душ.

Тепла вода приємно торкалася його шкіри, і він не поспішав залишати цю невеличку бульбашку комфорту і виходити в реальний світ людей. Але якщо він хотів заробляти на життя (це ще не згадуючи про орендну плату), він мусив вийти на роботи.

Юнак вимкнув воду, перед тим як почати вмовляти самого себе просто закритися сьогодні вдома, вийшов з ванної, розплутав самими пальцями довге блакитне волосся і зібрав його в пучок.

Потім пробрався до своєї шафи, витягнув звідти чорну футболку з логотипом Свідомої Фальсифікації, разом із нею вдягнув чорні джинси і на останок масивні чорні черевики.

Закінчивши з душем, одягнувшись і почистивши зуби, Саллі взяв з тумбочки протез і одягнув його на обличчя. Ще раз оглянувши себе у великому дзеркалі на стіні, він кивнув своєму відображенню і підхопив рюкзак і зв’язку ключів.

Не те щоб шлях до салону був довгим, але сьогодні він здавався саме таким. Сонце буквально випалювало Сала, і крім того, що хлопець був одягнений у все чорне зробив йому ведмежу послугу. Дорогою на роботу він ледь не помер від спраги, тому відкривши нарешті двері і увійшовши в середину юнак спочатку увімкнув неонову блакитну вивіску і розсунув штори з великих скляних вікон, впевнився що його ніхто, на щастя, не чекає, і, розклавши усі речі, зміг нарешті взяти пляшку води з холодильника в підсобці. Хлопець влив у себе половину пляшки, перш ніж сісти за комп’ютер.

Був будній день, тож Сал не очікував, що він буде зайнятий, але коли ніхто не з’явився через дві години, він почав шкодувати, що не лишився валятися у ліжку, а відкрив салон. Юнак відчував, як його головний біль повертається, і намагаючись ігнорувати це, агресивно граючи на своєму GearBoy, який ставав у пригоді лише за реальної нудьги. Сьогодні саме той випадок.

Майже о четвертій пролунав звук дзвоника на дверях. Сал обернувся від комп’ютера, на моніторі якого було видно свіжі намальовані дизайни, щоб глянути на клієнта. Виявилось, що це прийшла Ешлі, яка, перехопивши погляд друга біля прилавку, усміхнулася й помахала рукою.

– Що трапилось, Еш? – запитав Сал, підходячи до дівчини.

Вона була одягнена в косуху поверх фіолетової футболки, а її довге каштанове волосся було заплетено в тугу косичку. Скоріш за все, вона сьогодні на мотоциклі.

– Нічого, все в нормі, просто була поруч, вирішила заскочити. Як ся маєш?

– Все в нормі, – Саллі стверджувально кивнув.

– Мені здається, що ні.

– З чого б це? – Фішер підняв очі на подругу, не те щоб вона це побачила.

Ешлі знизила плечима, сівши в одне з м’яких крісел:

– Мій друг підходив до часу відкриття, але тут виявилося закрито. Я звісно згадала про «іноді пізніше» в твоєму розкладі, але я захотіла впевнитися, що з тобою все добре.

В її голосі було лише щире занепокоєння, Саллі пом’якшав:

– Вибач, я проспав сьогодні і моя голова була готова вибухнути, та й усе.

Еш кліпнула очима, але тиснути перестала:

– Добре. Дай мені знати, якщо щось знадобиться. Ти взагалі їв? Я хочу заскочити в кафе на обід, я можу прихопити тобі бургер, якщо хочеш.

Сал заперечно похитав головою:

– Ні, але дякую за пропозицію. Натомість, в мене є питання, – протягнув він, обходячи прилавок і спираючись на нього боком з руками в кишенях. – Той твій друг, про якого ти кажеш, я його знаю?

– Ні. Він нещодавно приїхав у місто.

Саллі гмикнув:

– Просто мені прикро, що ця ситуація сталася з другом моєї найкращої подруги і клієнтки. Скажи йому, що якщо він зайде ще раз сьогодні або ж завтра, то я зроблю знижку на все, що б він не обрав.

Еш всміхнулася кутиками губ:

– Це мило з твого боку Сале, я йому обов’язково передам. Скоріш за все, зараз він просто розпаковує речі..

– А звідки він переїхав? Як ви познайомилися?

– Все максимально просто, він переїхав з мого рідного міста. Ми знайомі ще з початкової школи.

– Вау, не багатослівно, – сказав Сал. Його зацікавило, що ж це за фрукт, якщо вони з Ешлі дружили з початкової школи. Юнак навіть не знав, якою вона була в дитинстві.

– Ха-ха, так. У будь-якому випадку, ще здибаємося, Сале.

– Здибаємося.

Дзвінок на дверях задзеленчав і Сал лишився сам. Єдиним звуком, що наповнював кімнату була метал музика з прикрученою на мінімум гучністю. Зітхнувши, хлопець повернувся до комп’ютера, щоб закінчити ескіз.

—

Він серйозно думав про те, щоб просто закритися раніше. Сонце вже сідало і єдиними відвідувачами після Ешлі були якісь діти, чиї спроби довести правдивість їхніх документів закінчилися тільки тим, що Саллі випхнув їх геть, і жінка яка хотіла зробити на стегні величезні піони, але почувши ціну майже одразу втекла зі словами «шось це блять дорого».

І це все.

Сал засмучено думав, що день був марною тратою електроенергії, паралельно збираючи свої олівці та альбом для малюнків у свій рюкзак.

Вже готовий піти, юнак вимкнув ноутбук, але раптово почув звуки дуже потужного двигуна, що розкатами доносився прямо поруч з дверима салону. Хлопець подивився в гору, явно не очікуючи знову побачити Еш, адже це навіть не було в її стилі – приходити двічі на день.

Силует, що зліз з мотоцикла (тепер Сал роздивився, що це точно не був мотоцикл Еш) був високим, з темно-каштановим волоссям, яке, наче після вибуху, розлетілося в сторони, коли прибулець зняв шолом. Силует був точно вищий ста вісімдесяти сантиметрів, чого не скажеш про Еш.

Салу довелося покласти рюкзак назад, розмірковуючи, яке тату може захотіти така людина.

Сал витріщався на чоловіка, який знявши шолом коротко похитав головою, від чого волосся розвіювалося в сторони. Він прочесав його пальцями, поклав шолом на байк і нарешті глянув в бік вітрини, встановивши зоровий контакт із Салом, який ледь не помер на місці.

Хлопець був приблизно його віку, такі ж темні, як і волосся очі, які підкреслювали густі брови і маленька родимка під правим оком. Він беззаперечно не був стереотипним красунчиком, але щось у ньому змусило серцебиття Сала на секунду спинитися. І він знав, що тоновані вікна завадять побачити, що в середині, але Саллі все одно не покидало відчуття, що зараз дивляться прямо на нього.

Врешті, чоловік підійшов до дверей, а Сал натомість ожив, удаючи, ніби робить щось важливіше, ніж споглядання незнайомця.

Дзвоник на дверях задзвенів і Саллі ще якусь мить продовжував дивитися у комп’ютер, серце ледь не вискакувало з його грудей. Витримавши доречну, на його думку, паузу, він повернувся й поглянув на незнайомця, схрещуючи руки і намагаючись виглядати якомога безтурботніше.

– Чим я можу допомогти? – запитав він.

– Скільки коштує татуювання? – його голос виявився дуже гарним.

Через це Сал на секунду завис, але коли незнайомець сам зрозумів, що ляпнув, його напускна загадковість розвіялась, що його самого і роздратувало. Схоже, він був дурнем.

– Мені потрібне трохи більше для старту, друже, – стоїчно відповів Сал.

Хлопець засміявся:

– Я знаю, просто вирішив тебе під’їбнути. Гарна маска, до речі.

–  Це протез. То що ти хочеш? – запитав Сал.

Чоловік схрестив руки, віддзеркалюючи позицію Села. Шкіра його куртки скрипнула.

– Насправді я вже не впевнений, чи зроблю щось сьогодні.

– То ти припхався сюди на світську бесіду? – роздратування Сала все зростало.

Коли хлопець усміхнувся, Саллі побачив невелику щілину між його передніх зубів.

– Да ти просто сонячний промінчик, мій хлопчику.

– Ти прийшов у мій тату салон, поставив мені їбать яке тупе питання, щоб посміятися, а потім кажеш, що навіть не хочеш нічого зробити. В мене буквально нема причин продовжувати цю розмову.

Незнайомець хрипнув, а його обличчя зробилося сумним, наче його глибоко ранили:

– Я просто намагався завести нові знайомства, хлопче. Еш казала, наче ти крутий, але схоже вона перебільшила.

Зачекайте. Еш?

– О, – пробубонів Сал. – ти той друг, про якого вона згадувала? Той, хто прийшов сьогодні раніше?

– Ти маєш на увазі, коли вже мало б бути відкрито?

Він відповів питанням на питання, уникаючи відповіді, яка явно цікавила Сала більше.

– Так, я профан у бізнесі. Можливо, якби не моє запізнення, я б щось і заробив.

Сал стиснув зуби, і факт того, що незнайомець не бачив через протез, наскільки сильно він розлючений, виводив із себе ще більше.

– Ти геть не смішний.

– Мої друзі інакшої думки, – одразу заперечив він, знову усміхнувшись і спершись на витягнутій руці на стійку трохи схилившись. – я Ларрі Джонсон.

Сал не вставав і тримав руки на грудях:

– Сал. Фішер.

Ларрі опустив руку:

– Я б сказав, що мені приємно познайомитися, але ти точно не найкраща людина, яку я сьогодні зустрічав. Ти не виспався минулої ночі чи що?

– Не твоя справа, – занадто агресивно відповів Сал, і Ларрі одразу підняв руки догори на знак удаваної капітуляції.

– Вибач, чуваче, – сказав він, і це звучало дійсно серйозно. – Але місце в вас тут кайфове. До речі, твій рукав. Тупо метал. Хто це робив?

Сал справді не мав більше бажання розмовляти з цим хлопцем, особливо про самого себе, особливо коли ця персона була єдиним, що заважало йому замкнути двері та піти додому.

Однак, він подумав, що, можливо, піде швидше, якщо втамує його цікавість.

– Навряд ти когось знаєш, їх зробили художники з Джерсі.

– Ти з Джерсі?

Сал кивнув.

– Миленько, чуваче, – сказав Ларрі. – Чому переїхав?

Сал не знав, як на це відповісти. Насправді і сам ніколи не знав, тому у відповідь лише знизав плечима:

– Нові починання.

– Хей, я так точно це розумію, в мене так само. Поки що мені тут подобається, і я радий, що не забув, що тут живе Еш і сконтачився з нею, – Ларрі засунув руки в кишені джинсів. – Гей, це Свідома Фальсифікація? – продовжив він, дивлячись на груди Сала.

Саллі глянув на свою футболку, ніби не був впевнений що там намальовано:

– Так, вони. Теж їх слухаєш?

– Чуваче, — сказав Ларрі, розстібуючи блискавку на своїй шкіряній куртці та відкриваючи світову вицвілу бежеву футболку з логотипом СФ. – Це блять мої улюбленці.

Сал трохи посміхнувся ненароком, тож цього разу навіть зрадів, що його обличчя не видно.

– Круто, – односкладно відповів він.

Ларрі застібнув куртку назад.

– Ти куриш? – запитав він раптово.

– Не те щоб. В середній школі може пробував.

– Гм… Ну в мене є кілька компакт дисків Свідомої Фальсифікації і трошки непоганого стафу, на випадок якщо ти захочеш зависнути зі мною та Еш, коли я облаштуюсь.

Ларрі знову застібнув куртку. “Ти куриш?” сказав він раптово.

Пропозиція звучала логічно, адже в них був спільний друг, очевидно, що ще й спільний інтерес, але Сала напрягала така швидка товариськість.

Вона його бентежила. І дуже напрягала водночас.

– Можливо, – відповів він не даючи жодних надій.

Ларрі, схоже, ця відповідь цілком задовільнила.

– Тоді окей, чуваче, ще побачимось. Наступного разу я щось оберу, обіцяю.

Сал задовільнився кивком у відповідь, і Ларрі вийшов за двері кинувши на останок щось типу «Бувай», перш ніж сісти за байк і поїхати, лишаючи позаду довге волосся, наче завісу.