Дві фотографії

– І що мені треба обрати?- наляканий Хьонджін розглядає дві розмиті фотографії, які віддала йому дівчина.

– Те, до чого лежить серце.- Доля говорить коротко, Хьонджін має обрати щось одне. Щось, що по-різному вплине та змінить його долю й життя у майбутньому.

– Оберу одне- доля зміниться, оберу друге- доля теж зміниться..- Джинні не знає що саме йому обрати: першу фотографію, де два розмиті силуети, чи другу фотографія, де три розмиті силуети.

– Саме так, Джинні.- Доля чекає й нікуди не поспішає, Вона не багатослівна і не мовчазна, Вона мудра й стримана, не кожному у житті випаде честь зустрітися з нею особисто, точніше взагалі нікому.

– Слухай, у тебе немає роботи?- Джинні всіма силами намагається відвернути свої думки від фотографій, на які все ще пильно дивиться.

– Є.- Доля стоїть на місці вже годину, і як її тільки ноги не болять.

– Тоді чому ти тут стоїш, а не працюєш?

– Робота нікуди не втече, а ти можеш.

– Про що це ти?- Хьонджін заглядає у білі очі Долі, у неї нема зіниць та райдужної оболонки, тому важко зрозуміти, що у неї на думці.- І часто ти так до людей з’являєшся?- Хьонджін розглядає фотографії, здається що вибір вже зроблений.

– Обери одну з фотографій, і я відповім тобі на всі питання.- Вона не бреше, не вміє і не може, це не по божественному.

Хьонджін стоїть задумавшись над вибором, він навіть втекти не може, бо все навколо таке ж біле і пусте як очі Долі.- Що б сказав Бог на те, що ти замість того, щоб працювати, стоїш біля мене і не пускаєш мене у мій світ?- Хьонджін крутить фотографіями шукаючи ще якісь деталі, які до тепер не помічав, але марно, бо кожна частина фотографії вивчена ним і нове там точно не з’явиться.

– Я не служу Богові, Я й сама Богиня.- вперше її вираз обличчя змінився, а брови нахмурилися, Долі не подобається, коли люди думають, що Вона слуга Божа.

– Зрозуміло..- Хьонджін вдивляється у два силуети- один нагадує його, а інший- дівчину, на другому ж фото троє чоловічі силуети, один з яких Хьонджін, а інші двоє- не ясно. Хьонджін ще трохи розглядає фото, а потім, нарешті, видає таку довгоочікувану відповідь.- Я вирішив.- Джинні протягує Долі фотографію з трьома силуетами,- Оці троє, обираю їх.- фотографія почала ставати чіткіше, розмиття пропало і на фото з’явилося троє хлопців: Хьонджін, Фелікс та Джісон. Хьонджін дружить тільки з другим, з третім у них статус “знайомі”.- І що це означає?- Доля посміхнулася.

– По-перше, від твого вибору залежало твоє життя, але ти зробив правильний вибір і тепер ти будеш жити довго.- дівчина дивилася на фото,- По-друге, до людей я з’являючись рідко, являюся тільки особливим.- Доля дивилася в очі Джинні своїми пустими очима.- По-третє, що означає твій вибір- ти мусиш сам з’ясувати, це я тобі сказати не можу, Джинні.- Доля відійшла на декілька кроків назад,- А тепер повертайся додому.- змахнула рукою і Хван отямився у своїй квартирі лежачи на дивані, над ним нависав наляканий Фелікс.

– ХВАНІ У ТЕБЕ ОЧІ З’ЯВИЛИСЯ, НУ СЛАВА БОГУ!- Фелікс ліг на Хьонджіна обіймаючи за плечі.

– Що сталося?..- голова сильно боліла й шуміла, наче хвилі безоднього океану.

– Чувак, ми коли вже зібралися виходити гуляти, то ти впав у транс біля самого виходу, я думав що ти так жартуєш, але коли я почав тебе гукати й трясти за плечі, то зрозумів що ти не жартуєш..- Фелікс дивився переляканими очима в очі Хвана.- А ще у тебе очі закотилися..ну знаєш.. як у навіки сплячих людей..- Фелікс до кісточок боїться слів “смерть”,”помер”,”мертвих”, він думає, що якщо скаже хоч одне з цих слів, то накличе на себе, або рідних, біду.

Хьонджін піднявся з дивану й оперся на лікті, у кишені сірої кофти почувся шурхіт чорно- білий папір. Хьонджін занурив руку у кишеню спортивки й дістав зім’яту бумагу, розкривши її він побачив вже знайоме зображення силуетів.

– Що це?- Фелікс зацікавлено нагнувся над фотографією, побачив там себе і Джинні,- А це хто?- Лікс ткнув пальцем у невідомого йому хлопця.- Коли ми взагалі встигли зробити це фото?- Фелікс незрозуміло чухає потилицю, вперше бачить це дивне лице.

– Це Джісон, ми з ним разом вчилися в середній школі в штатах,- Хьонджін розглядав чарівне фото, але найбільше його зацікавив Джісон.- але я не знаю яким чином у мене є ця фотографія.- Хьонджін акуратно склав фото і засунув назад у кишеню, тепер він буде носити у кишені Фелікса і Джісона.

– Дивно якось, спочатку ти у транс впадаєш і приходиш у себе через дві години, а тепер у тебе у кишені незрозуміло звідки взялося дивне фото, яке ми ніколи не робили.- Фелікс прямує за Хваном до кухні, спостерігає як той наливає собі води й п’є, а потім продовжує,- Хьонджін, скажи чесно, що з тобою відбулося за ці дві години?- Фелікс серйозний як ніколи раніше, навіть його ластовиння почервоніло від серйозності.

– Ну.. Слухай, а чому ти не викликав швидку коли я впав у транс? Ну гаразд, ти подумав що я жартую, але чому не викликав їх, коли у мене очі закотилися?- Хьонджін вирішив уникнути питань Лікса й натомість пішов у наступ.- Ти ж розумієш, що я міг померти?- Фелікс задумався, а потім помахав головою у знак згоди,- І ти нічого з цим не зробив, не намагався навіть викликати швидку?- Лікс промовчав, здається до нього тільки зараз дійшло, що відбулося з Хьонджіном, чим це могло закінчитися і що Лі ніяк не допоміг йому, окрім як переніс з коридору на диван у вітальні.

– Джинні.. я так не хотів вірити в те, що ти п..помер.. До останнього чекав, що ти прийдеш у свідомість, вибач, я не подумав про найгірше.- Фелікс уткнувся носом в груди Хьонджіна й міцно обійняв його,- Вибач.- Лікс заплакав, у його голові за секунду промайнула купа найгірших варіантів подій, через його страх.

Хьонджін не хотів нічого говорити, тільки притиснув Фелікса до себе міцніше й лагідними рухами почав проводити рукою по волоссю, вверх, вниз, вверх, вниз, поки той не заспокоївся.

Наступні декілька тижнів з голови Хьонджіна не виходила зустріч з Долею та його вибором, чорно-біла фотографія зім’ята так і лежить у нього в кишені. За декілька годин настане літо, а це вільний час, тепла сонячна погода, басейни, море, поїздка за кордон, яка спланована ще з зими і вона вже нікуди не дінеться, нові знайомства в іншій країні, та море спогадів й поляроїдних фотографій.

– Дочекатися не можу, коли вже ми полетимо в Хорватію на море.- Фелікс лежав склавши руки під голову, Хьонджін сидів десь біля його ніг, жував ще зелене яблуко яке впало йому на голову коли він розстилав плед.- Сплю і мені сниться як я плаваю в солоній воді і ловлю хвилі.- Фелікс закинув ноги на Хьонджіна, й насолоджувався теплим вітерцем, який продував скрізь яблуневу листву.

– Але спочатку треба позакривати сесії й поздавати всі борги з навчання.- Хван тяжко зітхнув згадуючи, скільки пар пропустив через роботу. Фелікс хмикнув й промовчав, свої богом він позакривав ще місяць тому, залишилися лише сесії.

По ковдрі повзають мурахи, вони залізли на найвищу травичку й застрибнули на дитячий плед з вишитими в ручну ведмедиками, мурахи полізли за кавуном в кошик, а бджоли кружляють над залишившись кісточками персиків на одноразовій тарілці. Пейзажі з гори надихають, тому Хван тягнеться за рюкзаком позаду й дістає блокнот з олівцями, малює. Фелікс відчуває що блокнот приземляється йому на ноги, тому натягує навушники й мріє.
Хьонджін завершує малювати з заходом сонця, розбудив Фелікса й вони обидва насолоджувалися по чарівному рожевим заходом сонця, а потім зустріли початок червня, а червень своєю чергою зустрів їх початком сесії та здачі боргів з навчання. Просиділи вони на вершині гори під яблунею пів до другої ночі. Хьонджін склав все в кошик, Фелікс вибив ковдру від мурах, листя, трави та бджіл, неділя закінчилася і завтра знову на роботу та навчання.