Частина 2. Захист.

Зранку накрила паніка. Ну і як йому бути? Поруч з цим Янголом йому навіть дихати було складно, а тут цілий сніданок? Разом?

Ну добре, все не так вже й погано. Просто симпатичний букініст запросив його поснідати разом. Да він сто процентів запросив його на звичайну дружню зустріч! Ніякого контексту!

З цими думками рудий почав переривати шафу з одягом. Подивившись на термометр за вікном Кроулі зрозумів, що сьогодні дуже “по модному” одягнутися не вийде, бо він змориться та просто не дійде до пункту призначення.

Тому, вже через пів години він визначився на оверсайзній текстильній чорній сорочці з рукавами до ліктя, та самих легких чорних штанах що він зумів відкопати у шафі.

Наспіх одягнувши темні окуляри та натягнув кеди, Кроулі попрямував на місце зустрічі.

Через вікно лавки чоловік побачив щось не ладне.

Гавриїл – власних магазину естетичних речей для дому, у якому все було настільки білим, що з’являлося враження, ніби ви у стоматології – нависав над Азирафаїлом та казав щось з єхидною усмішкою. Ніна, що робила каву, тільки закатувала очі слухаючи його репліки, а сам Фелл, здавалося, виглядав подавленим.

Кроулі швидше закрокував до кав’ярні.

– Ранок! – коротко привітавшись, здається, з усіма хто знаходиться у кав’ярні, рудий попрямував до їх з столика.

– О, Кроулі, доброго ранку! – Азірафаїл спробував видавити із себе щось схоже на усмішку.

– Привіт. Гавриїле, тобі щось треба? Не хотілося б щоб ти зайняв час нашого сніданку. – Ентоні вперся твердим зухвалим поглядом у чоловіка, що заважав йому присісти за стіл.

– О, ні, звісно більше не затримую вас, тільки хочу нагадати Азірафаїлу, що в цьому тістечку півтори тисячі калорій, і я б на його місці не їв його, якщо звісно хотів би влазити за прилавок. – Гавриїл вже розвернувся та збирався йти, але почув крик.

– А ти не охренів часом?! – рудий однією рукою сперся на столик, та вигнув бров, що дало йому ну дуже зухвалий вигляд. Декілька людей, яких і так було небагато в кав’ярні обернулися.

– Я вибачаюсь? – Гавриїл, не звикший до опору в свій бік, розвернувся та подивився дійсно очманілим поглядом.

– Кажу, чи не охренів ти, Гавриїле. – чітко вимовив кожне слово, Кроулі зробив вичікуючий вираз обличчя.

– Перепрошую, мені треба йти. – пробомотав Гавриїл, та забувши про каву що замовив, вийшов з кав’ярні.

Кроулі сів напроти Фелла, та подивився на невеличке меню на столі.

– Будеш щось окрім тістечка? Наврядчи наїжся тільки їм. – рудий жестом підізвав офіціанта.

– Кхм, дякую, що заступився. Ні, не буду..

– Так, тільки не кажи що ти слухаєш цього придурка! – вираження обличчя Ентоні, все ж переконало Азі передумати (а ще, почервоніти).

– Буду сендвіч. – одна бров Кроулі знову вигнулась. – Два.

Добре, схвальна посмішка Кроулі коштувала того, щоб забути свої комплекси на двадцять хвилин.

– Амм, я тут тобі каву замовив. – блондин підсунув стаканчик до рудого.

– Дякую! – Ентоні трохи відпив, та його лице моментально охопила сором’язлива посмішка.

“Він пам’ятає яке я люблю…”

Повноцінно поснідавши, та побалакавши, здається, про все на світі, чоловіки вийшли із кафе.

– Дякую за чудовий сніданок, Кроулі. – так ніжно ім’я рудого не вимовляв ще ніхто. Декілька нових метеликів почали літати у його шлунку.

– Та Зиро, тобі також. Гарного дня!

– Навзаєм! – Ще трохи подивившись Ентоні у слід, Фелл також попрямував до свого магазинчику. Ну а хто ж його відкриє як не він?

Раптом він почув що хтось його наздоганяє, та обернувшись він побачив Кроулі.

– Фелл! Зачекай! – чоловік захикався від такої недовгої, але швидкої пробіжки. – Можна взяти твій номер? – Кроулі простягнув свій телефон, щоб Зіра набрав свій номер.

– О, так, звісно. – Кроулі здалося що щоки блондина залилися рожевим. Хоча, це напевно все темні окуляри. – Тримай!

– Дякую, побачимось!

– Бувай!

__________

Ввечері, після не такого тяжкого, як просто довгого робочого дня, Кроулі нашвидкоруч приготував собі вечерю, сходив в душ, та вже збирався лягати спати, але заглянувши у телефон побачив смс.

*Невідомий номер

: Привіт, Кроулі, це Азирафаїл. Просто хочу побажати тобі гарного вечора. 🙂

Тисячі метеликів вилетіли з шлунку на перемістились у легені. Інакше як пояснити те, що повітря почало не вистачати. Жар на щоках став дужчим, ніж при білій гарячці, а руки почали менше слухатися господаря.

*Ви

: Дякую, Зіро. Доброї ночі, та солодких снів. 

Десь у душі з’явилося відчуття, що “солодких снів” це занадто. А якщо він не так зрозуміє? Тому останні три слова було прибрано.

Хіба Зіра, така світла людина, зміг би вподобати такого різкого та гострого як він?

З цими думками Ентоні краще закутався в ковдру та заснув.