The moment when I saw you

Бан Чан та Чанбін почувши крики забігають до кімнати Мінхо та Хана
“ЩО ТИ ЗРОБИВ?”
“Я….я….я не хотів”- у Хана починається панічна атака-“Я НЕ МІГ ЦЕ ЗРОБИТИ ЩО ЗІ МНОЮ НЕ ТАК”
Бан Чан почав заспокоювати Джисона поки Чанбін біг до Мінхо
“ВІН ЩЕ ДИХАЄ ВИКЛИЧИ ШВИДКУ ТА ПОЛІЦІЮ”
“НІ ТІЛЬКИ НЕ ПОЛІЦІЮ БУДЬ ЛАСКА”
“Хан ти хотів вбити мого найкращого друга!”
“Я НЕ ХОТІВ ЦЕ НА ЕМОЦІЯХ”
“Хлопці зараз не до цього, Мінхо ледве дихає, о швидка”
Доброго дня, ох тяжкий випадок і як цей хлопчак вижив після падіння з третього поверху…
***
Джисона посадили за ґрати на 8 років, а у Мінхо зламані ребра, рука та нога.
**У лікарні**
“Я так його любив, та й досі люблю, пам’ятаю як ми цілувались у шкільному туалеті, як весело проводили час за однією партою і зараз все так закінчиться?… Він уже напевно за ґратами сидить, що він про мене думає? Чи думає взагалі? Так все треба спробувати поспати”
** У відділі поліції**
“Як це так? Я навіть не розумів що робив, я навіть не знаю чи зможу забути Мінхо, з ним забагато спогадів, щоб просто все так обірвалося може він мені й не зраджував?…”
Бан Чан та Чанбін навідались до Мінхо
“Привіт Хо, як ти?”
“Та все добре наче, але не вистачає когось, дуже сумно, так, дуже”
“Ти все ще любиш того йолопа? Він убити тебе хотів”
У думках Мінхо
*Я знаю, що Хан не хотів, ми будемо з ним разом через що б я і він не пройшли*
“Та не люблю звісно, я легко його забуду”
“Правильно, який дурень зможе любити людину, яка тебе хотіла вбити”
Через 2 з половиною місяці Мінхо виписують з лікарні та він одразу ж йде до Хана
“Пане Джисон з вами хочуть поговорити”
*Хто це може взагалі бути?*
“Хан-і сонце привіт”
“Мінхо? Чому ти приперся сюди? Ми повинні забути одне про одного”
“Про що ти говориш? Ти себе чуєш взагалі?”
“Між нами все закінчено ти мене зрадив, що ми повинні говорити далі?”
“Хан, але я лише забирав документи на візу, щоб ми з тобою могли полетіти до Америки”
“ЦЕ ЛИШЕ ТВОЇ ОПРАВДАННЯ, Я НЕ ХОЧУ ТЕБЕ БАЧИТИ”
“Мінхо зі сльозами на очах вибіг із будівлі прямо до мосту”
*Чому…. ну чому він так вирішив, яка коханка, якщо я завжди був геєм, мені треба було тоді померти, чому я вижив, тоді не страждав би так*
Мінхо ледве не стрибнув з мосту, як до нього підбігає незнайомець, але потім виявилось що його звали Чонін, вони пішли на вечірню каву та Чонін запропонував поїхати до нього додому.
По дорозі до Ніна Мінхо виплакав всі сльози і розповів, що взагалі сталось, здається між ними іскра….