Останні години

Мінхо стояв на балконі та докурював останю сигарету, поки всі грали в настольну гру
“Вам не набридло грати десятий раз?” *Мінхо підсів до Чанбіна, Бан Чана та Хана.*
“Ні, а що?” – Промовив трохи п’яний Чанбін
“Та спати пора просто, вже 3:08, ви як хочете, а я йду”
Хан почав кричати на всю квартиру-“Я ПОВИНЕН ХОЧА Б РАЗ ЙОГО ВИГРАТИ”
Бан Чан, який вже майже заснув аж здригнувся від його крику-“ХАН ТИХШЕ, ТОБІ СУСІДІВ НЕ ШКОДА?”
*Джисон просто промовчав і лише тихо промовив, що йде спати*
На наступний день всі проснулись від крику Чанбіна
“ЯКОГО ЧОРТА В МЕНЕ ГОЛОВА ТАК БОЛИТЬ Я ВМРУ ЗАРАЗ”
“Може тому що коли всі спати пішли ти ще випив пляшку віскі?”
“МОЖУ ДОЗВОЛИТИ”
“Тоді мовчи”
Хан та Мінхо пішли прогулятись по ранішньому Сеулі
“Чому ти так дивишся на мене?”-У відповідь лише мовчання та очі наповнені щастя і захоплення.
З цим мовчанням вони пішли їсти суші, як завжди роблять у п’ятницю.
“Що візьмемо сьогодні?”
“Думаю можемо взяти сет філадельфії тому, що ми вже давно не їли їх”
“А для Чанбіна та Бан Чана що?”
“Я зараз зателефоную Чанбіну, він якраз в мережі, дідько не бере слухавку, напевно знов в танчики свої грає”
“Чанбін, Чанбін як завжди, почекай в тебе є номер Бан Чана?”
“Немає, він ж сімку змінив і номер нам не дав”
“А точно, забув”
“Мінхо ти останнім часом забуваєш багато, з тобою все добре?”
“Та все добре, просто передчуття погане”
“Яке?”
“Я ж сказав погане, все не дратуй мене, я піду покурю”
*Після того, як хлопці поїли, вони пішли до парку атракціонів*
“Американські гірки”
“Ні чортове колесо”
“Та я на гірки хочуууу”
“Хан-і що ти як дитина, ми ж домовлялись спочатку колесо, а потім гірки”
“Чому все завжди йде як ти хочеш”
“Може й так, але ідея з парком була твоя”
“Та не будь занудою, все йдем”
Через деякий час, після того, як хлопці покатались і добре провели час вони пішли   додому де їх зустрів Бан Чан
“Ви чого так пізно, від ранку кудись пропали”
“Та просто заговорились про життя та наше майбутнє, як ми в старості будемо приносити одне одному стакан води, так стоп Чанбін знов п’яний?”
“Ага, набрид вже якщо чесно, почав приставати до мене, а я його газетою вдарив і він спати пішов”
“Та нічого нового піду покурю”
“Мінхо, ти п’ять хвилин тому скурив три сигарети”
“З цим нічого не зробити якщо в тебе залежність, ти ж знаєш, що я багато разів намагався відучити себе це робити, але все було марно”
“Добре моя зозулька йди”
“Я просив мене так не називати!”
“Добре……зозулька”
“Я зрозумів, солодких снів”
На наступний день
“Сонечко прокидайся я приніс тобі поїсти”
“Дякую моя білочка, але я лише вип’ю кофе”
“Ти кудись поспішаєш?”
“Ееее, так….мені треба зустрітись зі знайомим”
“А ну тоді добре”
Через декілька годин Хану стало нудно
“Оооо, я скоро помру від нудьги, піду гляну у вікно, це що Мінхо? А чому він з якоюсь дівчиною? Невже…..НІ ВОНА ОБІЙНЯЛА ЙОГО І ВІН ІДЕ СЮДИ? *Звук відкривання дверей*
АХ ТИ СУКА, КАЗАВ ЩО ЛЮБИШ МЕНЕ, КУПЛЯВ МЕНІ ВСЕ, АЛЕ ЦИМ ЗАКРИВАВ СВОЮ ЗРАДУ?”
“Хан ти про щ….”
Мінхо не встиг договорити, як Джисон виштовхнув Хо у відчинене вікно і він летів прямо в низ з 3-го поверху