Far Cry 4.

-“Твоя мама була моєю коханкою і ти будеш…” – чулося в голові Аджая.
Пейган поправив свій рожевий піджак, що так йому пасував. Укол був мало відчутним, оскільки Аджай знерухомлений побоями.
-Юма трохи перестаралась.. – голосно видихнув Пейган дивлячись на закривавлене лице Аджая. – Вона, вибач, ніколи не слухалась моїх наказів. така уже в неї вдача.
-Чого тобі від мене потрібно? – Аджай намагався дивитися в лице Міну.
-Хлопчику мій. Ти справді мене забув?! Ох.. як це не приємно. Але це нічого! Завжди є шанс почати все спочатку. – Пейган допоміг підвестися Аджаю.
-Ох ці очі… я завжди їх впізнаю. – Мін вдивлявся в очі Аджая та згадував Ішварі. – Люба Ішварі ти повернулася в Кірат не лише у вигляді попелу…
Аджай Гейл не міг зрозуміти, що тут відбувається.
-Хто ти? І, що тут відбувається?! – нарешті запитав він.
-Я король Кірату: Пейган Мін. А ти Аджай – син Мохана Гейла та Ішварі. Деякі підлеглі не згідні з моїми рішеннями і тому хочуть скинути мене. Але як ти бачиш мої люди справляються.
Внизу почувся шум і за ним пролунав вибух.
-Бос солдати Золотого шляху! Вони прориваються!
-Ох уже ці повстанці! Вибач Аджай, я залишу тебе не надовго. – Пейган вийшов через задні двері.
Аджай все ще не розумів всіх подій навколо. За вікном почувся гуркіт вертольоту. Пейган був на борту і махав рукою Гейлу.
-Якого? Він мене кинув? От гад! – Аджай знайшовши прах своєї матері поспішив як найшвидше вибратися з цієї будівлі.
Вибухи не вщухали. Знизу доносилися голоси повстанців, які таки прорвалися через військових короля Міна. Аджай якось прорвався на перший поверх, але там натрапив на повстанців, які його затримали.
-Так хто тут в нас? – запитав головний.
-Аждай?! – здивувався він ще більше та обняв його.
-Це Аджай!! Син Мохана! Принц Кірату повернувся! Я Сабал. – нарешті представився головний з повстанців.
Повстанці привели Аджая в свій табір. Там він познайомився і з Амітою.
Що Сабал, що Аміта переслідували свої цілі. У них, навіть, були два різні табори і кожен з них хотів перетягнути до себе Аджая. Єдине, що в них було спільно – це позбутися Пейгана Міна, який контролював Кірат. Аджай допомагав їм, але ніколи остаточно не вибирав одну із сторін.
“Скоро зустрінемось. Я накрию для тебе шикарний стіл. Ми зможемо все обговорити.” – почулося по рації, коли Аджай з повстанцями остаточно захопили палац Міна.
-Звісно зустрінемося. – відповів Гейл.
Коли він під’їжджав до замку Пейгана навколо не було нікого. “Усі війська були перебиті в фортеці?” – подумав Аджай, але швидко відігнав від себе цю думку. Ніхто не перегороджував двері в замок. Пройшовши темними коридорами, які освітлювали лише свічки він нікого не зустрів. Пейган уже чекав на нього з пляшкою вина в руці і широкою посмішкою. На столі, який стояв посеред кімнати, дійсно чекала вишукана вечеря здебільшого зі став з крабами.
-Присядеш? Чи пристрелиш мене одразу? – Пейган не зупиняючись наливав вино у стакан.
Аджай трохи повагався, але все-таки опустив свій пістолет, і присів за стіл.
-От і молодець. Тож кого ти зрадив? Сабала? Аміту? – запитав Пейган наштрикнувши краба на виделку.
Аджай глибоко видихнув.
-Як на мене обох, але я не хочу ще зрадити і пам’ять своєї матері. Мені попадалися деякі записи…
-Продовжуй… – Пейган зацікався.
-Я так розумію, це були не лише записники Юми, але й моєї матері. Ти її справді кохав?
-Івашарі була коханням усього мого життя. Я кохав її і нашу дочку Лакшману. Твою сестру…
-?!
-Ходімо зі мною я тобі дещо покажу. – Пейган підвівся і підійшов дверей.
Аджай по слідував за ним. За дверима виявився вівтар з прахом Лакшмані.
-Думаю твоїй матері тут буде саме місце. – Пейган запропонував залишити прах Ішварі поруч з Лакшмані.
Гейл кивнув головою та постав урну.
-Так, що ти будеш робити далі королю Кірату? – Пейган запитав розгубленого Аджая. – Допоможеш посісти трон комусь з нових друзів? Чи сам будеш правити?
-Я не за цим сюди приїхав. Сабал прагне відродити давні традиції жорстокого віросповідання. Аміта, я так розумію, хоче стати накробаронесою та гребти гроші лопатою за чужий рахунок. Ти… ти самовдоволений псих, але.. ти погано ставишся до людей. Вони тебе ненавидять і бояться. Тут не повага переважає, але страх заважає тобі протистояти..
-Летимо зі мною – Пейган кивнув на вертоліт, який уже чекав. – Допоможеш мені стати кращим.
Аджай погодився та сів у вертоліт. Пейган Мін був дуже щасливий від такого вибору Аджая, адже завжди ним дорожив і вважав за сина. Люди Пейгана повернули контроль за Кіратом. І Сабал з Амітою постали перед судом, який випросив у Пейгана Аджай. Для усіх жителів Кірату Пейган трохи покращив умови життя, але через це спалахували нові вогнища спротиву.
-Ти ж бачиш вони не керовані. – скаржився Пейган, що разу Аджаю.
-Дай їм час звикнути. І у нас все вийде. – Аждай поклав свою руку поверх руки Міна та щиро посміхнувся.
-Ти надто добрий. Як твоя мати… – Пейган опустив очі додолу.
-Її поруч немає, але є я. Я завжди буду на твоєму боці. – Аджай наблизився ще ближче до Міна закусивши нижню губу.
Пейган зрозумів натяк Гейла та посміхнувся у відповідь.
-Ти повен мене поцілувати, бо інакше це зроблю я. – Аджай все ще закушував губу.
Пейган нахилився вбік. Але Аджай не здавався і все таки поцілував Міна, який не дуже розділяв погляди Аджая, адже вони обоє чоловіків.
-Не слухай нікого, хто каже, що твій стиль в одязі – відстій. Тобі дуже пасує цей рожевий. – Аджай запустив глибше свій язик Пейгану в рот і той розтанув у його обіймах.