Хвороба

Осінь — це пора пожовклого листя, шкільних спогадів і теплих напоїв, а ще дощів, сирості і всіляких болячок. Останні були напевно самим неприємним наслідком цієї пори року.

За вікном моросить дрібний дощ і завиває вітер. Люди перебігають з машин до будівель, та навпаки, натягуючи на себе капюшони або прикриваючись воротами пальто. Але це їх не рятує від осінньої стихії, що і не думає закінчуватися. Осінню погоду легко любити сидячи в теплій квартирі з чашкою ароматного чаю, але коли мокрий вихор кидає тобі в обличчя листя —  таке далеко не кожному до вподоби.

Але Володимиру в цей день було абсолютно байдуже як на красу осені, так і на її  витівки. Зараз його хвилювало зовсім інше.

Чоловік стояв посеред кухні і присівши навпочіпки по черзі витягав з шухляди різні баночки, закрутки та спеції. Плечем він притискав до вуха телефон і не зупиняючи пошуків розмовляв:

— …Сергія не буде сьогодні. Він захворів — на тому кінці лунає питання, а Петров закриває шухляду так і не знайшовши потрібного. Піднімається на ноги і потягується та розминає поясницю.

” Старію” думає, але не каже цього вслух. Натомість відповідає співрозмовнику: — Ні, хай лікується собі спокійно — кидає погляд на верхні шафки і слухає співрозмовника.

” Де ж може бути те варення?” думає. Знову питання. Коли ж Гоц вже закінчить свій допит?

—Знаю, бо він… —  заминається трохи і прикусивши губу кидає через плече погляд на вітальню де на дивані лежав Сергій. Чоловік його погляду не помічає. Лише кашляє надривно і сильніше кутається в плед. Володимиру доводиться придумувати відповідь на ходу:

— … написав мені. Так. І доречі, мене сьогодні теж не чекайте, з’явилися важливі справи — знову повертається до пошуків тепер відкриваючи шухляду над рукомийником — Ну не можу приїхати. Придумай щось, Саш — чоловік по ту сторону телефону лається і свариться, але швидко здається, бо якщо Петров щось вирішив, то переконувати його в протилежному — справа безнадійна. Видихає втомлено і відповідає, що знайде заміну на сьогоднішній лайв з Гладких.

— Добре, дякую — каже Володимир і він чесно вдячний Олександру. Сьогодні у нього були справи набагато важливіші за роботу.

Він закінчує виклик і витягає з верхньої шафки кілька скляних банок. Він швидко пробігається поглядом по написах на кришках і задоволено усміхаючись каже сам до себе:

— Бінго, малина.

Довелося перевернути усю кухню з ніг на голову, щоб знайти варення яке йому передавала ще десь півроку тому мати. Але це того варте. Він відкриває банку, бере чашку і, кинувши в неї кілька ложок варення, заливає усе кипʼятком.

Сергій лежить на дивані накрившись пледом і тремтить. Його знобить і він нічого не може з цим зробити. Хочеться перевернутися на бік, скрутитися калачиком і накритися з головою, але для щоб змінити положення потрібно зібратися з силами. Усе тіло відчувається важким і чужим, бо він не може чітко відчути що саме в нього ниє більше: шия від довгого лежання і цій пози чи спина від напруги. Голова розколюється наче хтось встромив у віски розпечені спиці. І Сергій хоче вилаятися, але в додаток до усього у нього болить ще й горло.

” Поталанило підчепити грип, трясця” думає і мружить очі зосереджуючись на власних думках. Роздуми мають хоч трохи відволікти його від усього цього. Але він не встигає вчепитися навіть за першу кращу думку, коли чує чужі мʼякі кроки. Відкриває очі і бачить Володимира.

Той робить обережними та невеликі кроки тримаючи в руках чашку з чимось гарячим.

” Можливо чай” припускає Сергій помічаючи як клубиться пара над напоєм.

Петров доносить чашку, на диво нічого не розливши, до скляного столика і залишає чашку там. Піднімає голову і одразу стикається з поглядом чоловіка. Скляним, з хворобливим близком і ледь помітною почервонілістю від втоми.

Він сідає поряд на дивані і тягне руку до чужого лоба перевіряючи температуру. Долоню обпікає жаром, а Сергій голосно видихає і прикриває очі насолоджуючись дотиком. Промовляє тихо не відриваючи очей:

—Таке відчуття наче мізки плавляться — горло дере, але він стримується, щоб не зайтися кашлем.

— Жаропонижаюче ще не встигло подіяти. Випий чаю і ще раз поміняємо температуру — Володимир забираю долоню від його лоба і кладе на груди. Гладить співчутливо через тканину пледа і хоче вже встати, щоб подати чаю, коли Сергій хапається за його долоню своїми і міцно стискає.

— Що? — здивовано питає Володимир нахмурившись, але не пручається. Розвертається назад до чоловіка і дозволяє йому притягнути долоню назад до обличчя. Іванов притуляється щокою до тильної сторони долоні і знову прикриває очі. Заломлює брови і сопить тулячись ближче.

— Не йди. Я вип’ю…потім — промовляє хрипло.

Володимир видихає, перевертаю долоню і накриває нею щоку. Гладить великим пальцем чужу щетину.

— Я нікуди не йду — каже і окинувши поглядом кімнату роздумує усього мить перед тим як промовити:

— Сунься.

Він вже з піднімається, стягує через голову домашнє світле худі і залишившись в одній футболці пірнає до Сергія під плед. Той відсувається до спинки дивану наскільки може, вже попросту втискаючи себе в мʼяку поверхню спиною, і як тільки Володимир лягає поряд — лине до нього та обіймає за талію. Але завмирає напружившись коли серед патоки думок дещо розуміє.

— Я ж тебе заражу — піднімає погляд і заглядає в небесні очі навпроти. Володимир відчуває його напругу і заспокійливо гладить долонею по спині:

— Ну то й біс з ним, я що так, що так можу захворіти — каже впевнено і тягне Сергія до себе в обійми. Зміщається трохи вверх, щоб Іванов міг впертися лобом йому в груди не згинаючись при цьому і продовжує гладити його по спину. На дивані не достатньо місця, щоб нормально витягнутися одній людині, а вони виляглися удвох, але Сергій не жаліється. Навпаки, задоволено сопе ховаючи кінчик носа в чужій футболці і вкинює своє коліно між чужих стегон, щоб влягтися зручніше.

Тісно, близько, спекотно. Володимира думає про те, що у цьому положенні у нього швидко заніміє рука, але не рухається. Якщо це покращить самопочуття Іванова хоч на краплю — він готовий відлежати собі хоч все.

А тіло Сергія гаряче як грубка і майже обпікає коли він тулиться до коханого ближче. Голова готова розколотися, але від того, що Володимир поряд і справді стає легше. Може це просто самонавіювання або ж просто починає діяти жаропонижаюче, але він вирубується вже за кілька хвилин. Хватка слабшає, а грудна клітка рухається розмірено і повільно, виштовхуючи з легенів розжарене повітря.

Володимир боїться розбудити чоловіка і продовжує просто лежати та перебирати чуже коротке волосся.

Але за якийсь час, впевнившись, що Іванов міцно заснув, він повільно вислизає з обіймів і встає на ноги розминаючи передпліччя. Сергій же перевертається на інший бік і обійнявши ковдру впирається головою у спинку дивану. Петров помічає, що той ледь помітно тремтить і йде в спальню за ковдрою.

” Це добре, значить температура падає. Жаропонижаюче таки почало діяти”

Турботливо вкривши партнера він кидає погляд на годинник — і десятої ранку ще немає. Володимир йде за ноутбуком і підбирає з підлоги раніше скинуте худі. Вмощується на кріслі навпроти дивану і ввімкнувши ноут тягнеться до столику за чаєм. Коли Сергій встане він вже буде холодним. Петров зробить йому ще. Зробить стільки чашок скільки Іванов захоче, а зараз нехай спить.

Володимир відкриває пошту, кидає погляд на Сергія, який спокійно спить виставивши з-під ковдри одну ногу і робить ковток приторно-солодкого малинового чаю. Взагалі-то він не їсть цукру, але сьогодні одну кружку  такого напою може собі пробачити.