Цигарковий дим на 180°

– Ми шалені? – Запитує Чонсу і запалює третю цигарку за ніч. На годиннику майже четверта ранку, пачка вже закінчується. Чомусь небо сіре, можливо це Чонсу зі своїм цигарковим димом впливає на погоду, а можливо так сьогодні судилося. Єдина зірка що горить це світло в його кімнаті, хоча з іншої частини міста навряд її видно.

– Ти думаєш? – Питає у відповідь Джісок. – Якщо палити, співати вночі, пити або любити хлопців це щось шалене, то так, ми шалені. – Джісок живиться в інші квартири де горить світло. Балкон чомусь не підходив їм для паління в подвійній самотності, і вони стоять серед нічної дороги, спостерігаючи за малюнками із цигаркового диму.

– Настільки очевидно що мені подобається Гоніль? – Чонсу хмикає і знову підносить цигарку до губ. Чомусь зараз любити не хочеться, хочеться лише заповнити легені їдким димом, щоб всі метелики остаточно втратили свідомість.

«Чхати я хотів на твого Гоніля, ти мені подобаєшся» 

– Очевидно. Так само очевидно, що ти йому не подобаєшся. – Чомусь з гіркотою Джісок вимушений говорити про Гоніля. Чонсу.. Чонсу він хороший. Занадто хороший, щоб бути закоханим не взаємно. Він приємний, цікавий, з ним Джісок в безпеці. Але Чонсу закоханий не в нього.

– Ти так думаєш? – Кім випускає дим, а Джісок зачаровано дивиться на його профіль. Його риси ідеальні для поцілунків під місяцем, але місяця на небі зараз немає, а цілуватися він буде не з Джісоком. – А мені здалося, що я навіть дуже йому подобаюся. Він навіть купив мені трохи вина вчора, а ще обіцяв погуляти як тільки в нього буде вільна годинка.

Джісок відчув себе ошуканцем. Ні, він не збрехав, з його сторони Чонсу правда не подобається Гонілю, і Ґу ніяк не виділяє Кіма зі свого кола спілкування, але тепер він думає, що йому це тільки здалося.

– А що до тебе? – Чонсу вже докурив цигарку і шастав по колу навколо Джісока. Ні, він не обходив його як це роблять хулігани у фільмах, і не збирався підбирати його як жертву собі на ніч. Ці кола чомусь були спокійні для самого Чонсу.

– Мені він не подобається. – Майже шепоче Джісок. Йому прикро і заздрісно, а, можливо, він відчуває усі негативні емоції одночасно.

– Хто? – Чонсу перестає ходити колами та стає прямо перед Джісоком. Він дивиться прямо в очі, неможливо йому збрехати, або ще більше – уникнути розмови.

– Гоніль. – Джісок ховає носа в воріт куртки, тепер він розуміє, що Чонсу ходив кругами не для того, щоб заспокоїтися, а для того, щоб зігрітися.

– А я не за Гоніля казав. – Чонсу нарешті відвернувся. Джісок помічає як лагідно на нього падає світло вуличного ліхтаря, і як блищать очі Чонсу коли він дивиться кудись в інші провулки. Хочеться його сфотографувати. Але в нього зараз такої можливості немає, тому він просто татуює у себе в пам’яті цей портрет. – Я ж тобі подобаюсь, правда?

– Хто тобі таке сказав. – Нервово усміхається Джісок і ховає свої червоні щоки поглядом десь у кутах темних вулиць. Можливо, вони все-таки червоні від холоду.

– Та ну. – Чонсу відходить далі, ніби охороняючи Джісока від себе. – Всі ці погляди коли ти п’яний, те, як ти дивишся на Гоніля. Ти перший хто відгукується на тусовки коли дізнаються, що там буду я. Та і в цілому, ти зі мною часу проводиш більше ніж з Джуйоном або з Синміном. – Чонсу зробив паузу, ніби даючи Джісоку зрозуміти те, що його розкрили. – Я довго думав, що означає твоє п’яне «не відходь», твоя з порожнечі взята ненависть до Гоніля, та навіть те, що ти не міркуючи погодився вийти зі мною покурити, хоча казав, що ненавидиш цигарковий дим до червоних очей і тремтіння в ногах.

Джісок не відповідає. Не бачить сенсу, його тільки що як відкриту книгу прочитали. Головне, щоб не поставили на полицю з курними книгами. Він не очікує взаємної відповіді, бо із них взаємності заслуговує тільки Чонсу, Джісок зможе прожити ховаючи метеликів у собі.

– А знаєш що? – Чонсу говорить першим. Вони все ще не зайшли до квартири, не вимкнули світло і не закрили двері на балкон. – До світанку залишилось декілька хвилин. Я просто дурень якщо залишу цю розмову відкритою.

Небо вже не сіре. Воно перегукується з рожевим, десь хмари нерівні – горбаті й з дірками, великі та холодні.

– Якщо чекаєш моєї відповіді то залишся тут, якщо ні, то можеш повернутися спати. – Чонсу не хоче доводити свою шаленість цієї ночі, а цигарковий дим не вбив усіх метеликів у легенях. Джісок стоїть на місці, як підліток, що очікує першого рожевого кохання. Але кохання Чонсу з присмаком цигарок і зайвих думок. – Стоїш значить.

– Просто скажи вже! – Кричить вперше за весь час Джісок, неочікувано навіть для себе підстрибуючи навіть для себе. Він правда малий непередбачуваний підліток. А Чонсу сміється. Його очі чомусь сяють рожево-сірим небом, а руки сховані по кишенях, можливо мнуть пачку цигарок.

Гоніль не подобався нікому з них.

Чонсу – просто грав роль, щоб дізнатися редакцію Джісока, можливо, щоб зрозуміти чи ж в нього шанс і що всі ті натяки та погляди не лише алкоголь.

Джісок – ревнував. Чомусь сильно, ніби він ображений світом малюк, у якого забрали єдину іграшку.

А Чонсу не каже – він цілує. 

Цілує чомусь ніжно, ніби чекаючи на реакцію. Джісок притягує його за руку ближче до себе. Вперше за рік його не взаємного кохання він відчуває Чонсу настільки близько, і шалено радіє коли розуміє відповідь Чонсу.

Очі Джісока закохані та чисті, справжні й відверті. Чомусь по дитячому усміхнені, але Чонсу це не лякає. Адже у висновку – Джісок його хлопець.

Дякую за прочитання.

Буду рада почути ваші думки щодо ідеї/орфографічних помилок/характерів/стилю написання.

Більше замальовок по героям у телеграм-каналі @nonact1v1ty.

p.s. я знаю, що пишеться Ґоніль, ця замальовка написана давно.