–

Цього разу Роман прокинувся від розмови що долинала ніби здалеку. Йому все ще було складно контролювати своє тіло. Щось змінилося після того тепла яке його приспало. Хлопець намагався зрозуміти що саме. Говорити йому все ще не вдавалося. Піднятися теж не вдається. Рома прислухався до свого самопочуття. Болі не було. Слабкість. Ні, швидше втома. Тепло. Так. Тепло, він відчуває тепло від променів сонця що падають на нього.

Він почав відчувати.

До цього він не відчував свого тіла. Ні болі, ні важкості, ні доторків, ні холоду, ні тепла. Це той чоловік постарався? Невже його метод дієвий?

А це тепло від голок? Що це було? Він ніколи раніше такого не чув. Це було схоже… Навіть порівняти важко. Наркоз так не діє. Це дивно. Що ж, головне що йому, наче, не нашкодили, навіть допомогли якимось чином.

М’язи все ще слабкі щоб рухатися. Проте Рома точно міг сказати – вони в порядку і не болять, лише ослаблені.

Розмова, що розбудила хлопця, припинилася. То були два чоловіки. Про що саме вони розмовляли Рома не чув. Двері до кімнати відчинилися. В палату ввійшов уже знайомий чоловік що лікував його дивним ритуалом. За ним увійшов інший, невідомий Ромі.

Цей чоловік був високим, з гарною статурою. Його одяг теж був як зі сторінок історичної книги. Але він був дорожчим. Набагато дорожчим. Блискучі тканини, вишивка, багато ґудзиків, натуральна шкіра. Його сорочка і штани виглядали водночас і просто, без надлишкових заморочок, але маленькі деталі з вишивки і якість матеріалів робили свою справу. Він виглядав дорого і статусно. Його обличчя було стриманим, впевнений погляд. Він звик до влади.

Прибулі помітили Рому, він спостерігав за чоловіками. Чоловік-лікар кивнув на привітання та пішов шпортатися за столом. Інший, статусний, посміхнувся. Він підійшов ближче до Роми, спокійно присів біля ліжка все ще посміхаючись.

– Доброго ранку – сказав чоловік. – Мене звати Олександр, ми знайшли тебе в моїх володіннях, недалеко від лісу. Не хвилюйся, Діма чудовий знахар, він швидко поставить тебе на ноги.

Знахар. Володіння. Де він? Перенісся якимось чином у часі? Рома часто читав про розповіді людей які нібито подорожували в часі. Звісно, він вважав це вигадкою. Але як тоді пояснити все те що з ним відбувається?

Олександр пообіцяв що скоро хлопець одужає. Ще потрібно декілька днів. Запевнив що йому немає про що турбуватися. Рома вірив чоловікові. Що йому ще залишається?  Нерухомий, німий, в невідомому місці, серед чужих. Якщо не вірити цим заспокійливим словам то від цього всього можна з розуму зійти. Що робити далі? Як йому поводитися, що розповідати? Можливо, варто вдавати амнезію щоб не видати що з ним щось не так.

Олександр попрощався, пообіцяв прийти завтра і трохи розважити Романа. Діма що виявився шаманом знову повторив ритуал з голками. Ті ж дивні рухи і шепотіння, тепло, сон.