1

Дякую, що почали читати це. Я хочу також розвивати україномовний контент на цій платформі. Ваш перегляд і збереження будуть важливими для мене.

Історія відбувалась на реальних подіях. В силу поваги і інтернету, деякі моменти, місто і зовнішність були змінені.
Присвячую та перекладаю цей текст — К. Ти є гарною людиною, люби і залишайся далі собою.
Твоє сонечко.

Неонові кольори освітлюють величезний темний простір, де не видно меж. Дим зависає вгорі, врізаючись у стелю. Багато людей, вони абсолютно різні – хтось з яскравою шевелюрою, хтось яскраво розмальований, а хтось так само стоїть або сидить біля барної стійки і п’є алкоголь. Музика грає так голосно, що не почути навіть себе. Тут – окремий світ, окреме життя, неможливо стояти на місці, тільки рух. Таблетку під язик і перед тобою відкриваються всі можливості, межі розмиваються, зір закривається пеленою яскравих кольорів, які, здається, проходять через тебе. Твоє підсвідоме зупиняє час, тепер ти тут один і можеш робити все, що завгодно. Кружляй в нескінченному танці з юною подругою, ім’я і обличчя якої вже забуваються наступного ранку, міксуй всі напої світу, як тобі подобається, ніхто не може заборонити. Розмовляй, розмовляй багато, і що з того? Завтра ти прокинешся самотнім у своїй маленькій студії, яку орендував на залишки розкоші, свого розпусного життя. Сьогодні ти є, завтра тебе немає. Дій, поки можеш, поки відчуваєш, поки дихаєш.

Мої чорні зіниці, наче ковзають по сірій райдужці очей. Я вмиваюся в туалеті ще одного клубу, який, очевидно, був забутий Богом, оскільки вся чортівня, здається, збирається саме тут. Розбите дзеркало та розфарбовані стіни маркерами, чи чиєюсь кров’ю, а посеред усього цього лежать пара осіб з шприцами в руках. Ось і наступні мрійники, творчі особистості, які вирушають у свою подорож. Їм байдуже, де це відбувається, головне те, заради чого вони живуть останні місяці – доза. Можливо, я такий самий, а можливо й ні. Ми всі раніше були різними, добрими і злими, мріяли про прекрасну, високооплачувану роботу, а головне, обіцяли собі ніколи не заводити шкідливі звички. Повертаєшся в цю безтурботну пам’ять, і вона наче тепле, затишне ліжко, з якого не хочеться вставати зранку. Посміхаюся самому собі в спотвореному відображенні розбитого дзеркала. Яким я був раніше іншим, пам’ятаю себе, ще невинним хлопчиком. Чорні, як смола волосся, наростають під каре, завжди їх прикрашала біла бандана. Вічний оверсайз стиль і кросівки яскравих кислотних кольорів, щоб привернути увагу до себе. У маленькому рюкзаку, який я сам розфарбовував, завжди були найдешевші, огидні цигарки. Все ж таки хочеться здаватися в очах дівчат, таким поганим, проти правил, батьків і усього світу. Сьогодні я тікаю з дому, завтра в однокласника курю червоний Мальборо, а вже в старшій школі нескладно помітити на кожній вечірці з прикуркою в зубах. Ось як виглядає деградація особистості, тобто мене. Як шкода, що розуміння цього прийшло набагато пізніше. Тепер це вже не має значення.

Самотність в шкільному середовищі настільки сковувала, що вже важко було себе стримувати. Треба було діяти, але як? Вечірки майже нічого не приносили з того, чого ти насправді хотів. Так, розваги, пиво в червоних пластикових стаканчиках і псевдо-друзі, які забувають про тебе вже завтра. Хочеться того, про що пишуть у підліткових, ванільних книгах, показують по товстим телевізорах. А саме щиру дружбу, платонічну любов і просто цікаві пригоди. Після уроків ти біжиш з усієї сили, щоб першим зайняти комп’ютер, встигнути перед приходом молодшого брата чи сестри. Ненависть до них може розтопити навіть метал, адже вони фаворити батьків, а ти – ні. Твої щоки горять червоністю, дихання переривчасте, але воно того варте, сьогодні перемога за тобою. Ти вмикаєш комп’ютер, і разом з ним свої сталеві нерви, очікуючи завантаження сайту, де збираються всі підлітки світу. Тобі вже не має сенсу відступати, тільки вперед. Знаходиш групу, і в ній пишеш дуже скромний пост і відправляєш його на публікацію: «Привіт, я – N, мені 17 років, родом з міста Y. Я самотній, можливо, у мене є друзі, але я цього практично не помічаю. Люблю слухати альтернативний рок, реп, катаю на скейті. Курю цигарки, їм піцу і по вихідних п’ю пиво. Шукаю того, хто став би моїм справжнім другом, а не тінню. Мій номер: …».

Краще анкети навіть не придумаєш, сидиш і чекаєш відповідь, неважливо скільки часу, чекання того варте. Тобі прийде купа повідомлень і ти будеш сидіти та обирати “тех самих”, хто повністю змінить твоє життя. Ти наче головний герой якогось ток-шоу, вибір лежить тільки на тобі. З десяток повідомлень, вибір впаде на хлопця та дівчину твого віку. Раз. Два. Три. Отож і почався відлік часу. Протягом всієї ночі ви спілкуєтеся один з одним, а завтра, заспані, побіжите на перший урок. Ваша жага спілкування перетворюється на залежність. На перервах, уроках, вдома, на автобусних зупинках, ви закидуєте один одного величезним потоком повідомлень. Дізнаючись особистість, розглядаючи фотографії, не найкращої якості, але такі атмосферні. Вам здається, що за тиждень вже знаєте про людину все з усіх боків. Але ні, це обман. Вже на вихідних твоя залежність буде стояти перед тобою.

Перша — руда, зваблива красуня, з ледь помітними веснянками, “кльош” джинси та сумка через плече, в якій лежать пару косяків, червона губна помада, розряджений плеєр.
Другий — виглядає трохи грубувато, кремезний хлопець, який очевидно натягне тебе з будь-яким трюком на скейтборді, п’є безалкогольне пиво і має стосунки з дівчатами. Ось вони, команда, призначена врятувати від самотності, на перший погляд. Ми прориваємося на вечірку однокласника, вже все готово до нашого приходу: і алкогольні напої, і доза “розваги”, бери скільки захочеш. Збираються всі шкільні “вершки”, та навіть такі миші, які рідко виходять з дому. Екзамени та літні канікули вже недалеко, треба розслабитися на повну, адже якщо цього не зробити, то ти головний лох на планеті. Відчуття самотності відлітає, я повністю зливаюся з натовпом. Танці, повна байдужість до всього, розлите пиво на одяг та всі погляди на того, хто організував цю вечірку. В ці миті тебе ніхто не засуджує за поведінку, зовнішність чи вбрання, бо всім все одно, ти занурюєшся в нірвану разом з товаришами. Десь близько до опівночі все може вщухнути, і ви залишитеся на ніч. Розставляються банки з колою, і буде щось на зразок “руської рулетки”. В двух банках вже будуть пігулки. Нас максимум дванадцять, двом щасливчикам сьогодні відчайдушно пощастить, але за чудового сполучення обставин, переможцем стаєш ти, хоча цього наразі не осознаєш, це трохи потребує часу. Ти дивишся на кожного, намагаючись розгадати, кому сьогодні дісталася халява.

Через кілька хвилин, навіть не розуміючи як, ти починаєш уважно спостерігати за кожним. Їх манера мови, жести, стають раптово розмитими. Колір шкіри змінюється від звичайного до якогось яскраво-блакитного, або абсолютно нового, який довелося побачити вперше. Твоя свідомість розширюється, вона відкриває двері до нових почуттів івражень. Дивлячись на свої руки, вони, мовби, відпливають геть від тебе, це може трохи лякати, адже в тобі прокинулося щось нове і ти абсолютно не хочеш відірвати погляд від цього. Ти починаєш кликати всіх, щоб поділитися цим відкриттям, та твій голос як ехо і його ніхто не чує. А може і чують, але тобі цього не зрозуміти. О, виявляється, що та проклята червона банка коли — твій перший квиток у майбутню залежність, але розуміння цього прийде дуже пізно. Хлопцю, з яким ти прийшов сюди, теж пощастило і він разом з тобою бачить цей яскравий світ. Люди навколо вас поступово зникають, розходячись у вільні кімнати цього великого будинку. Їм смішна ця ситуація, новачкам у таких іграх завжди везе. Ви залишаєтеся зовсім наодинці. За вікном глибока ніч, навіть не видно ні луни, ні зірок. Світ ніби покрився чорною мантією, явно намагаючись сховатися від когось, а вам все одно, адже ваше сонце — це настільна лампа, освітлююча лише частину кутка, в якому ви сидите, ділячись своїми відчуттями. Світ зараз такий яскравий, виявляється, немає сірих відтінків, солодких і одноманітних кольорів. Всюди неон, червоний, зелений, жовтий. Десь він плавно перетікає на стіні в оранжевий, а десь новим, зовсім новим кольором, створює фігурки, схожі на напис DVD, які зіткуються від кута до кута. Тобі хочеться посміхатися та танцювати навколо цього всього, адже давно не було так добре. Відчуваєш такий комфорт, тепло всередині, ніби знову народжуєшся. У поривах внутрішньої радості, ти хапаєш за руку свого друга, що сидить поруч і так само мовчки й усміхнено дивиться в одне місце. Він не противиться, або просто не помічає цього кілька хвилин, може, й секунд, нерозбірливо, скільки часу минуло, може, його немає взагалі. Ви втомилися сидіти на місці і вирішуєте вийти на вулицю, адже пригоди ще не закінчилися. Двері та сходи будинку виявляються справжньою перешкодою, оскільки вони зникають від ваших дотиків, деформуються до неможливості. На свій страх і ризик, все ще тримаючись за руки, ви тікаєте від тошнотворної воронки. А ось і вулиця, свіже повітря з нотами вологості огортає вас з голови до ніг. Тут так тихо, темно і спокійно, що головокружіння взагалі проходить. Ви біжите від цього світу далеко, змиваючи за собою все, що було до і після. Існуєте лише для себе.

Отже, ми опинилися на якійсь забрудненій ділянці будинку, або можливо парку. Щасливі, ви впали на траву, яка не виблискувала фарбами, але відчувалась своїми зеленими відтінками. Вони проникали в моє тіло, наче вони здатні полоскотати мої внутрішні органи. Я сміявся і мій товариш теж, мабуть, це було дуже голосно, але нам похуй. Ми лежали і дивилися кудись в одну сторону.

— Як думаєш, що це таке? — запитав хлопець, мабуть, мене або самого себе.

Голос пролунав ехом в голові, поступово повторюючи питання, а потім взагалі зникло кудись. Я невідомо звідки взяв відповідь на це, немов, за мене відповів хтось інший:

— Це те, що від нас приховують. Можливо, ми в раю. Я не хочу, щоб це закінчилося.

Згадавши все це, я готовий проклинати себе і весь світ. Як можна бути таким наївним?
О ні, це ще не все. Відповідь на питання траве мою душу, так хочеться забути все, але вона як прокляття переслідує мене останні десять років.

Я повернув голову в бік мого друга. Через темряву було важко розгледіти його повністю, видно було тільки контури його тіла, нічого більше. До тріпу, я все ж таки помітив його гострі скули, трохи підкачане тіло, яке було трішки засмаглим, незважаючи на те, що за вікном була середина весни. У нього були чудові блакитні очі, так, йому б явно заздрили дівчата, які мріяли про такий відтінок зіниць. Мені здавалося, що цього хлопця з чату вистачить лише на безалкогольне пиво і він, відправившись з гордим виглядом як “зожник”, піде спати першим, але ні — він залишився і лежав поруч, посміхаючись крізь темряву. Мене пробирала навіть заздрість, чому люди з такою зовнішністю заслуговують більше уваги, ніж я. Що не так зі мною? Невже, його краса і тупі жарти діють на всіх так добре. Хоча, так, я ж купився на це.

Ми мовчали, наче вічність. Можливо, він все ще перебував у “кольоровій” фазі, але всередині мене вже горіла якась інша вогненна сутність, неясна мені. Я почав відчувати важкість у животі, може, навіть нижче. Це словно щось рухалось, заважаючи спокою. Роздратованість в мені з’являлася так само швидко, як і зникала. Мені хотілося якихось відчуттів, знову. І це зовсім не наркотики. Мені потрібно було щось живе, щоб відчути це на собі.

Дивлячись на хлопця, я запитав:
— Ти колись цілувався з чоловіками?

Він спочатку нічого не відповів, ніби підбираючи потрібні слова. Потім перекинувся на бік до мене. Спробував щось розгледіти крізь темряву, але побачивши теж контури як і я, все ж таки відповів:

— Ну, було кілька разів, а що? Хочеш скуштувати на смак ті губи, до яких мріє торкнутися кожна дівчина?

Від приторної відповіді мене мало не знудило. Він намагався вдавати із себе потрібного і важного, спроба була зарахована. Я не здивувався від того, що цей мав досвід із хлопцями, адже завжди вважав такий тип людей — пасивними геями.
Він наблизився першим, притягнувши мене за футболку до себе. Хлопець у прямому розумінні вп’явся в мої вуста. Це було дуже ніяково, адже до цього моменту як такого поцілунку в мене не було, залишалося вдавати досвідчену в цій справі, людину. Я відповів на його поцілунок. Він намагався проникнути язиком до мене в рот і в мене не було іншого вибору, як слухатися. Наші язики сплелися в єдине, ніби вивчаючи один одного. Я замислився над тим, чи варто продовжувати. А чому б і ні? Нас ніхто не бачить і навряд чи чує. На ранок навіть ми забудемо про це, думав я. Від збентеження, невпевненості на лобі проступив піт і волосся прилипало до нього. Під час поцілунку доводилося забирати їх постійно. Напевно, це розлютило мого партнера і він схопив мене за деякі пасма. Я відчув себе більш малолітнім дівчиськом, ніж хлопцем. На той момент мені здавалося, що це неправильно, адже мама завжди вчила, що чоловік не може бути з чоловіком. А хоч раз у свідомому віці мені доводилося її слухати?

Хлопець кусав мої губи, ніби намагаючись ними насолодитися чи відкусити. Вдаюся, звичайно, до першого варіанта. Після цього моменту у своєму житті я зрозумів, що чоловіки набагато пристрасніші, ніж дівчата. Перший досвід означає багато, жодна особа жіночої статі в майбутньому не змогла замінити мені чоловіка.
Здавалося, цей поцілунок тривав більше, ніж сама вічність. Чому було так добре? Весняний, нічний вітер розкуйовдив наше волосся, хапався за футболки, але так і не міг зачепитися за щось. У мене літали метелики у животі, чи це чергова стадія приходу була, не знаю. Я ніби побував у серіалі для підлітків, де головна героїня цілується зі своїм принцом. Мені так хотілося продовження. Невже я почав відчувати до людей щось? Цілував його шию, залишаючи на ній червоно-фіолетові плями, почав рукою блукати в темряві, шукаючи його ширинки. Але він відштовхнув мене.

— Хіба ти не цього хотів? — здивовано спитав я.

Він витер шию рукавом кофти і підвівся, важко дихаючи.

– Я не знаю. Далі поцілунків у мене з хлопцями не заходило. Чи варто? — спитав він, обтрушуючи травинки з одягу.

Мені на секунду здалося, що його відпустило. Десь у глибині душі блиснула образа, але справу треба доводити до кінця. Я не був настільки сильний як він, проте вистачило сили повалити його знову на траву. Хлопець не чинив опір, можливо речовина все-таки не вийшла з нього, або це було добровільне рішення. Я сів зверху і став знову цілувати його, впевненіше, вивчаючи своїми губами кожен сантиметр тіла. Хлопець лише злегка стогнав, не відштовхуючи мене. Це було досить дивно, але я особливо не звертав на подібне увагу. Все ж таки, знайшовши ширинку під довгою футболкою, почав розстібати її. Це було не так легко, як здавалося, або уявлялося в той момент. Покінчивши з проблемою, приспустив штани хлопця, я рукою відчув те, що він був збуджений. Мені стало ніяково в якийсь момент, але впевненість в своїх діях різко повернулась назад. Я взяв його вже збуджений член в руку, дрочити не було сенсу, лише трішки помасажував і обережно поводив пальцями по голівці члена. Видихнув, я з обережністю спочатку облизав її, а потім і зовсім взяв член до рота. Гарча плоть була така приємна, наче до цього я вже таке відчував та пробував. Насолодження від процесу била по скроням, наче струмом. Він взяв мене за волосся і різко засунув члена ще далі. Мене майже знудило, але я тримався, тільки проступили сльози на очах. Схопивши міцніше моє волосся, хлопець продовжував контроль наді мною, піднімаючи мою голову то вниз, то вгору. Я відчував себе ще тією шалавою, але як мені це подобалося. Не приховуючи задоволення від процесу з мене виривалися стогін, а він лише тяжко дихав та тремтів, коли в мене виходило язиком максимально зробити йому приємно. Він спустив мені у рота сперму, відпустив мою голову та погладив мене, наче молодшого брата. Я відчував, як він дивиться на мене, а він відчував, як я дивлюсь на нього. Проковтнув сперму, я поцілував його, так ніжно, наче ми з ним зустрічаємось вічність. Хлопець тяжко дихав, наче пробіжав декілька кіл на стадіоні, з його вуст вирвалось лише: “Дякую”. Він захотів відсмоктати мені, але я зупинив його. Чомусь не хотілось, щоб мені смоктали під наркотою. Мені хотілось справжніх емоцій, а не приходу. Як виявилось пізніше: я міг трахати коханців і хлопців своїх на приходах, а себе дозволяв тільки не тверезу голову. Нема нічого краще, коли входять, або смокчуть тобі з любов’ю та душою. Моя особистість так і ніколи не дізналась, що таке справжня любов.

— Про це ніхто не повинен знати, — пошепки сказав він. — Якщо батько якось дізнається, спочатку уб’є мене, а потім тебе. На що я погодився, Господи.

Тоді переді мною одразу зруйнувався образ самозакоханого мудака, вже поряд лежав хлопчина, який боїться свого татка. Стало навіть якось нудно.

Він не знав, що ми з ним ще не раз потрахаємось. Тому що я закохався в його тіло, в парфум, яким користувався, в член, який мене завжди чекав, в очі які були ніжніші за обійми. Але я ніколи не кохав його, як особистість. Ніхто не дізнався про нашу першу спільну ніч. Просто розійшлися по різні боки, та не минуло й тижня, як він знову написав. Я потайки приходив до нього додому і ми трахалися так, як не трахались натурали. Все, що можна було уявити, ми це вже зробили. Всі ці ночі були присвячені нашому сексу. Я був лише його шлюхою, яка залюбки, безкоштовно виконувала примхи. Він прив’язував мене, ґвалтував, бив, головне не сильно, щоб не побачили. Потім вибачався, ніжно цілував, гладив, обіймав. Зранку, я вже був нецікавий йому.
Бо в будній день в нього була альтернатива мені – його дівчина. Вона йому навіть не дрочила, а він її кохав і приділяв більше уваги ніж мені! Моє его це зломало і в один прекрасний день, я просто прийшов в гості до нього і розповів все його набожним батькам.