Part 2
від хочу борщТакий же похмурий,як і погода в місті,хлопець йшов по тротуару до універу.В руках у нього була чорна парасолька,у вухах навушники в яких грала пісня CAS(cigarettes after sex) під назвою Touch.Підійшовши до входу в університет на обличчі парубка накінець-то з’явилась посмішка.На зустріч йому весело йшов його друг Синмін.
Фелікс дуже цінував їх дружбу не дивлячись на те,що спілкувались вони лише трошки більше місяця.Коли хлопець вступив в цей університет,через свою мовчазну і спокійну натуру у нього одразу ж не склався зв‘язок з його групою.Не те щоб він не намагався з кимось поспілкуватись чи стався якийсь конфлікт,зовсім ні.Хлопчині було лячно з кимось заговорити,тому максимум що він зміг видавити з себе при першій зустрічі-це «Привіт».
Але якось до світловолосого,що мирно розлігся на парті так само слухаючи музику,підійшов його однокурсник.Фелікс спочатку так і продовжив лежати,думаючи що зараз він просто пройде мимо нього,але боковим зором він помітив,що з місця той так і не зрушив.В той момент він то і вирішив підійняти голову щоб побачити,хто над ним навис.
-Чому сидиш тут сам?-почулося від достатньо високого хлопця,що нависав над здивованим Ліксом.Він був брюнетом з милими щенячими очима.Губи середнього розміру утворили собою легку посмішку.
Відірвавшись від розглядання однолітка,хлопець нарешті відповів:
-Та не знаю,не хочу нікому заважати.
-З чого це ти взяв,що комусь заважаєш?Я Синмін!-ще ширше усміхнувшись,відказав новий знайомий і протягнув свою руку Феліксу,на що той мовчки її пожав і злегка посміхнувся,після чого Синмін продовжив,-пішли сьогодні після універу в кав’ярню неподалеку?Мені сьогодні всеодно зайнятись нічим,да і познайомитись з тобою ближче хотів!
-Оу я був би дуже радий,але…-хотів було вже відмовитись хлопець,але замислився.Навіщо відмовлятись?Це ж такий чудовий шанс почати з кимось дружити,чого він ніколи в житті не робив,-а давай!О котрій зустрінемось?
-Та одразу після пар,буду чекати тебе біля головного виходу!-промовив парубок,після чого направився на вихід з аудиторії.
Вони справді зустрілись.В кав’ярні вони ближче познайомились та говорили про все на світі.Фелікс сам від себе не очікував,що може так довго і багато розмовляти.З обличчя не сповзала посмішка,був чутний гучний сміх,а в повітрі запахло спокоєм і щастям.Якось так вони і познайомились.
-Гей,ти такий сонний!Ти хочаб спав сьогодні?-занепокоєнно спитав друг.
-Так,але раптово прокинувся рано,тому не виспався зовсім.-чешучи потилицю,відповів хлопець,- а ти сам то як?Сьогодні після занять кудись підемо?
-Оййй,вибачай,Лікс!Сьогодні батьки просять поїхати з ними вибрати меблі додому.Не розумію,навіщо вони мене покликали,якщо я з ними не живу,але ми ітак рідко бачимось,тому не зміг відмовити…
-Та нічого!Ми майже кожного дня кудись ходимо,сьогодні сам по центру пройдусь,не переймайся.-злегка приобійнявши,відказав усміхнений хлопець.
Пари закінчились,після чого кожен з друзів пішов своїм шляхом.Фелікс же продовжив бродити по вулицях слухаючи музику.По дорозі він зайшов у маленьке кафе та взяв там хот-дог з лате.Він був неймовірно голодний,оскільки в універі подавали м’яко кажучи несмачну їжу,а останній раз він снідав ще зранку в себе вдома,тому такий перекус зробив хлопця та його живіт неабияки щасливим.
Він толком не дивився куди йшов і от в якийсь момент вже крокував ледве освітленими провулками.На будівлях запалювалось все більше й більше неонових вивісок,десь грала ритмічна й голосна музика,парочки за ручки прогулювались,а на вулиці ставало все прохолодніше.Холод пронизував все тіло хлопця,не дивлячись на те,що він був тепло вдягнутий.Маленький ніс покритий веснянками,ніби зорями на небі,трохи почервонів,а сухі губки набули легкого фіолетового відтінку.Це хлопець помітив вмикнувши камеру на своєму телефоні.Перекидуючи прядки світлого волосся по сторонах,які розлітались на голові від холодного та несамовитого вітру,парубок помітив позаду себе дивну фігуру.Це був середнього зросту хлопець.На ньому були рвані широкі джинси,чорна кожанка з подекуди прикріпленими шипами,а під нею красувалась біла сорочка,поверх якої знаходилась недозавязана краватка.Він учажно розглядав обличчя Фелікса через ввімкнену камеру на його телефоні і щось бубонів собі під ніс.
«Панк якийсь»-подумав про себе Фелікс і,сховавши телефон у карман пальто,знову вмикнув музику і продовжив йти,але знизив гучність ніби відчуваючи щось недобре.
Подальші 5 хвилин все було як і раніше,хлопчина так само йшов вперед,а незнайомець так і продовжував йти за ним.Нервово ковтаючи слину,Лікс знову вмикнув камеру ніби для того,щоб обдивитися себе знову,але побачивши,що чоловік позаду нього не зупинявся і дивився прямо на нього,сильно насторожився.Панк це побачив і,уміхнувшись ніби кіт,промовив:
-Може перестанеш на мене витріщатися?Я тебе не з’їм.-пустивши тихий смішок сказав чоловік,що змусило Фелікса обернутися позаду себе і прискорити рух.Ця ситуація неабияк його налякала.Він не знав Сеул,не знав де він зараз і не знав куди він тримає свій шлях.Народився він взагалі в Австралії,але ще в ранньому дитинстві повернувся на Батьківщину своїх батьків.Та це місто здавалось для нього таким новим і зовсім незнайомим.
-Та,чувак,зупинись будь ласка,я вже втомився за тобою йти!Я нічого не збираюсь тобі робити,мені тобі сказати дещо треба!-запехано говорив хлопець у адресу Лікса,на що той холодним тоном відповів:
-Будь ласка,перестаньте мене переслідувати,інакше я викличу поліцію.-його голос ледве не тремтів від страху та ситуації в якій він опинився,але все ще звучав рішуче. Далі почувся сильний тупіт ніг.Фелікс обернувся,оскільки не зрозумів що відбувається,але парубка позаду вже не було.Він був прямо перед ним.
-Ну і змусив же ти мене побігати!-вимовив панк,на що блондин,від неочікуваності його побачити перед собою,ахнув.Фелікс вже збирався втікти від нього,але той міцно схопив його за руку і вимовив:
-Та не маніяк я!Просто стань переді мною,мені треба твоє обличчя роздивитись.
На яскраво освітленій вулиці поставала дивна картина.Шокований хлопець стоїть перед парубком свого віку,який тримає його за плечі і оглядає його зовнішність.
-Боже,да ти ідеально підходиш!Будеш ніби ангел на подіумі.-усміхнено і,явно радісно,вимовив незнайомець та продовжив,-вибачаюсь,що не представився раніше,я Лі Мінхо.
Фелікс,нічого незрозумівши,пожав його руку у відповідь та спитав:
-Що ти маєш на увазі і що тобі від мене треба?
-Немає часу пояснювати,я все можу тобі показати,якщо ти захочеш.
-Я нікуди не піду,поки ти не скажеш,що тобі треба.
-Ха,боїшся,що я щось з тобою зроблю?Ну чудний…-посміявся Мінхо,на що парубок знову напружився.
-Зовсім ні!-відповів він,намагаючись виглядати впевнено,але насправді жахливо нервував.
-Тоді чого ми тут стоїмо?Пішли,я тебе відведу в місце,де ти можеш дуже нам допомогти і,можливо,віднайти нову сторону себе!-з інтонацією вимовив панк,при цьому активно жестикулюючи руками.
Що буде якщо він зараз пійде з цим незнайомцем?Куди він взагалі його веде?Наркобарон?Дім проституції чи сексуальне рабство?Всі варіанти Феліксу ой як не подабались і він всяко намагався відмовитись від пропозиції,але цей Мінхо продовжував наполягати на своєму.Він навіть дав йому візитівку якогось ательє під назвою «HJMJH» і сказав,що там працює і вони зараз готуються до показу на якому зможуть заявити про себе.Слухаючи усі ці вмовляння Мінхо блондин дуже втомився.
-Добре,все,досить!Піду я з тобою,тільки перестань пудрити мені мізки!-голосно вимовив Фелікс,вдаривши Мінхо по плечу,щоб той точно перестав базікати.Панк розплився у посмішці та повів хлопця за собою,повторюючи,що той не пошкодує.
Синмін незащо не повірить,що парубок на таке погодився,але хлопця переповнювала цікавість і інтрига.Можливо,це щось змінить?
0 Коментарів