(не)любов L/Мацуда

У штабі розслідування справи Кіри йшов звичайний день, такий самий, як і попередні. Могі, Айдзава, Соічіро та Лайт намагалися знайти зв’язки між вбивствами злочинців та компанією Йоцуба, Ел керував цим процесом, а Мацуда займався тим, що протирав свої штани в офісі. Всесвітньо відомий детектив не підпускав молодого поліцейського до серйозної роботи, що дуже обурювало Тоту, адже він був старшим за свого керівника на цілих два роки, а Лоулайт все одно ставився до чоловіка, як до дитини. Хоча його можна було зрозуміти. Ел все-таки великий детектив, і досвіду в розслідуваннях заплутаних справ у нього більше, ніж у поліцейського, який лише нещодавно закінчив університет. Проте Мацуда хотів виконувати серйозні завдання, як і всі члени команди. Тому, зробивши глибокий вдих, він підійшов до Ела.

– Рюдзакі, дай мені якесь доручення! – впевнено сказав Мацуда. Лоулайт кинув на нього свій томний погляд.

– Ти справді хочеш бути корисним? – запитав детектив.

– Так! – випалив молодий поліцейський.

– Тоді зроби мені ще кави, – попросив Ел і повернувся до роботи. Обурено видихнувши, Мацуда подався на кухню. Там він увімкнув кавоварку і став спостерігати, як у чашку ллється ароматний коричневий напій. У цей момент хлопець почув чиїсь кроки ззаду себе. Мацуда обернувся. То був Могі.

– Чому він тебе так не любить? – спитав слідчий, маючи на увазі Рюдзакі.

– Я не знаю! – обурено відповів Мацуда. – Ось так і вчися на поліцейського, працюй, старайся, і все заради того, щоб носити каву великому детективу!

Зі спілкування Ела й Тоти було видно, що другий робить все, щоб догодити своєму керівникові, і що розслідування справи Кіри йому щиро цікаве. Мацуда був недосвідченим, але дуже амбітним. Однак детектив ставився до Тоти несерйозно. Можна було навіть сказати, що він недолюблював цього члена команди. Ел не давав Мацуді важливих доручень і ніколи не втрачав нагоди сказати щось уїдливе молодому спеціалісту. Уся команда розслідування бачила це, але не могла знайти причин такого ставлення. Адже, незважаючи на недосвідченість, Мацуда був здібним поліцейським, який, до того ж, мав величезне бажання працювати. Звичайно, несерйозність і дитяча поведінка мали місце, але в усьому іншому Тота ні в чому не поступався іншим членам команди.

Коли кава зварилася, Мацуда поніс чашку з гарячою рідиною до кабінету та поставив її на стіл свого керівника.

– Будь ласка! – сказав він.

– Дякую, – сухо відповів детектив, кинувши на Тоту короткий погляд.

– Можливо, потрібно ще щось зробити? – перепитав молодий поліцейський.

– Ось там лежать досьє на всіх робітників Йоцуби, – Ел кивнув у бік столу, на якому лежала купа папок з паперами. – Розсортуйте їх за роками, коли всі ці люди почали працювати в компанії.

Мацуда коротко, але незадоволено видихнув.

– Це не зовсім те, що я мав на увазі, але добре, – приречено сказав Тота і взявся за доручення свого керівника.

Пізно ввечері нарешті робочий день групи розслідування підійшов до завершення. У членів команди не було чіткого графіку. Вони закінчували роботу тоді, коли керівник вважав це за потрібне.

– Ну що ж, на сьогодні все, дякую вам за таку старанну роботу. Сподіваюся, завтра попрацюємо так само продуктивно й наблизимося до Кіри ще на декілька кроків, – сказав коротеньку промову Ел. З усіх куточків кабінету почулися стомлені видихи. Поступово кабінет ставав усе пустішим. Мацуда піднявся зі стільця і зробив декілька нахилів уперед-назад, щоби розім’яти затеклі м’язи. Після цього він направився на кухню, аби поїсти й випити ароматного чаю. Проходячи повз свого керівника, поліціянт відчув, як його легенько схопили за передпліччя. Тота зупинився й кинув на Рюдзакі запитувальний погляд.

– Мацуда, зайдіть пізніше до мене в кімнату, – тихо вимовив детектив. – Треба дещо обговорити.

– Добре, без питань, – відповів йому Тота.

– Ви зараз на кухню?

– Так.

– Тоді принесіть мені в кімнату, будь ласка, ще шматочок полуничного торта й чашку кави, – попросив Ел, доброзичливо посміхнувшись. – Шість кубиків цукру.

– Звичайно, – сказав Мацуда з такою самою дружелюбною посмішкою.

Після роботи вся команда розслідування зібралася на кухні, окрім Рюдзакі. Його цілком влаштовував раціон, який складався з солодощів і кави, а от іншим членам групи розслідування хотілося нормальної людської їжі. Тому Ватарі або готував для них, або замовляв їжу в ресторанах. Цього разу поліціянти їли смачну запечену рибу з рисом і жваво обговорювали все на світі – від справи Кіри до якихось буденних речей.

– Слухай, Тота, – раптом почав Лайт. – А що ви з Рюдзакі обговорювали сьогодні в кінці робочого дня? Просто ви так посміхались один одному, не зовсім схоже на вас.

Підліток намагався сказати це невимушено, але в його голосі все одно відчувалися нотки невдоволення і навіть ревнощів. Ще б пак, адже Ягамі молодший був, мабуть, єдиним із команди, з ким Ел спілкувався в неформальній обстановці, адже ще зовсім нещодавно їх один до одного приковували наручники, через що ці двоє перебували разом двадцять чотири години на добу.

Мацуда помітив, як після питання Лайта декілька пар зацікавлених очей направили свій погляд на нього.

– Дійсно, – помітив Айдзава. – Зазвичай Рюдзакі такий грубий з тобою. Хоча іноді я його розумію, бо ти поводишся, неначе мале дитя!

Мозок Тоти в цей момент працював у підвищеному темпі. Треба було щось вигадати, адже команді розслідування небажано б знати, про що вони з Лоулайтом розмовляли, зокрема про запрошення в кімнату детектива.

– Він сказав, що, можливо, скоро дасть мені якесь важливе доручення, – видав Мацуда з надією, що це прозвучить правдоподібно. – Сподіваюсь, що так і буде, бо набридло вже бути хлопчиком на побігеньках. Я хочу виконувати серйозні завдання, як ви!

– От коли ти почнеш ставитися до справи відповідально, може бути, що Ел теж доручить тобі щось важливе, – обізвався Айдзава і продовжив їсти свою вечерю.

– Що ж, вітаю, – коротко посміхнувся Лайт і знову втупився у свою тарілку. Треба було бути зовсім неспостережливим, аби не помітити, що рішення детектива не задовольняло Ягамі молодшого.

– Вітаю, Мацуда, – сказав шеф Соічіро. – Нарешті Рюдзакі помітив, що ти здатен на більше, ніж робити йому каву. Я в тебе вірю!

Після смачної вечері всі почали потихеньку розходитися. Тота довго щось колупав у своїй тарілці й чекав, поки останній поліцейський вийде з кухні. Після цього молодий слідчий зварив каву, кинув у неї шість кубиків цукру, як просив Ел, а також взяв із холодильника полуничний торт, відрізав великий шматок і поклав його на блюдце.

Мацуда ліфтом піднявся на декілька поверхів з тацею в руках, на якій знаходився торт і чашечка ароматної кави з тонною цукру. Цей поверх був майже не заселений. На ньому жив тільки Ел, адже він потребував багато особистого простору. Тота пройшов углиб довгого коридору, який освітлювало декілька тьмяних ламп, знайшов потрібні йому двері та постукав. Через декілька секунд вони відчинилися. На порозі стояв Ел. Хлопці зіткнулися поглядами і посміхнулися один одному.

–  Заходь, – кивнув головою Лоулайт в напрямку своєї кімнати. Опинившись у ній, Мацуда поставив тацю з тортом і кавою на стіл.

– Дуже дякую! – сказав Ел, коротко поцілувавши поліціянта в губи.

– Я так чекав вечора, щоб можна було нарешті нормально поспілкуватися з тобою! – емоційно почав розповідати Тота. – Уже трішки набрид цей спектакль із твоєю начебто нелюбов’ю до мене.

– Я не занадто переграю? – перепитав Рюдзакі.

– Можливо, бо вже вся група питає, чому ти мене так не любиш, – ображено сказав молодий поліціянт.

– Вибач, сонечко, – вимовив Лоулайт пониклим голосом, сівши на ліжко. – Ти ж розумієш, що буде, якщо хтось із команди дізнається, що їхній керівник зустрічається з підлеглим, та ще й обидва вони чоловіки.

– Розумію, – тяжко видихнув Мацуда й присів поряд зі своїм хлопцем. – Але мені неприємно, коли ти при всіх так зі мною поводишся.

– Я більше не буду, – відповів йому Ел і доторкнувся своїми губами до губ молодого поліцейського. Їхній поцілунок був повільним і ніжним. Мацуда перебирав рукою неслухняне волосся Лоулайта, а той погладжував спину свого коханого.

– І ще ти даси мені якесь нормальне завдання! – сказав Мацуда після того, як вони розірвали поцілунок. – Тим більше, Лайт сьогодні цікавився, про що ми говорили з посмішками в кінці робочого дня. Довелося збрехати, що ти сказав, що, можливо, даси інше доручення, крім готування кави й перебирання паперів. Він виглядав таким незадоволеним, – засміявся Тота, – хоч і намагався це приховувати.

– І як це Лайт не позеленів від заздрощів? – усміхнувся Ел і додав: – Я думав, що ти не проти відпочивати, поки всі інші працюють.

– Воно то так, але трішки незручно перед командою, – відповів Мацуда й ліг на ліжко. – Тим більше, я хочу здобувати досвід, а не лише протирати штани.

– Ти в мене такий ініціативний, – з  доброю посмішкою сказав Ел, лягаючи поряд із коханим. – Насправді я майже придумав план, як нам установити камери в офісі Йоцуби. Залишилося тільки дізнатися певні деталі. Якщо все буде добре, ти матимеш чільне місце в цьому завданні.

– Ура! – заплескав у долоні Тота з радісними вогниками в очах. – Нарешті я буду виконувати небезпечне доручення, як поліцейські з американських фільмів!

– Завдання справді небезпечне, адже керівництво компанії має багато влади. Невідомо, що ці люди можуть зробити з тими, хто їм заважатиме. Тому будь обережним, будь ласка, – попросив Лоулайт. У цей момент його голос став серйознішим.

– Та що зі мною станеться? Ти завжди придумуєш ідеальні плани, де ніщо не може піти не так.

– Дійсно, вірогідність того, що все пройде гладко, становить приблизно 76 відсотків, – поглянувши кудись угору, задумливо сказав Ел і знову перевів занепокоєний погляд на свого коханого. – Але я все одно хвилюватимусь за тебе.

– Усе буде добре, – заспокійливим голосом відповів Мацуда, поцілував детектива в ніс і тим самим викликав у нього легеньку посмішку.

– Чим будемо займатися? Може, якийсь фільм подивимося? – запропонував Лоулайт.

– Так, давай.

– Що ти хочеш переглянути?

– Не знаю, обери на свій смак, – сказав Тота. – Але тільки не детектив, будь ласка. Мені останні кілька місяців розслідувань вистачає з головою, – гигикнув поліціянт.

– У мене так майже все життя, – засміявся Ел. – Тим більше, мені нудно дивитися детективи. Сценаристи, як правило, зовсім необізнані в криміналістиці, тому я помічаю кожен їхній недолік і через це не можу насолоджуватися сюжетом.

– Цікаво, я думав, що тобі подобаються детективи, – вражено сказав Мацуда. – Тоді можемо переглянути якусь легеньку комедію, щоб зайвий раз не напружувати мозок.

– Добре, зараз щось пошукаю, – відповів Ел, поставивши собі на коліна ноутбук. – Ти приніс якісь снеки для себе?

– Ні, – розгублено сказав Мацуда.

– Тоді візьми чіпси в третій шухляді.

– Ти ж їх не їси, – задумливо вимовив Тота.

– Так, але я передбачив, що ти з вірогідністю 85 відсотків не принесеш собі нічого поїсти, тому заздалегідь узяв чіпси з кухні. І взагалі, моя їжа – це твоя їжа, тому можеш у будь-який момент брати торти, тістечка й інші солодощі.

– Дякую, ти найкращий! – щасливо вигукнув Мацуда з пачкою снеків у руках.

– Ну все, я обрав фільм, давай дивитися! – сказав Лоулайт. – Тільки постав, будь ласка, тацю з тортом і кавою ось на цю тумбу біля ліжка.

– Як забажаєте, великий детективе, – з нотками доброї іронії в голосі сказав Тота.

– Добре, тоді я сам візьму, – усміхнувся Ел.

– Та ні, все нормально, – засміявся молодий поліцейський і вже саркастичним тоном додав: – Я звик носити тобі каву і все таке.

– Якщо не хочеш, можеш не робити цього, – відповів йому детектив.

– Я готовий приносити тобі каву в ліжко хоч кожного ранку! – захоплено сказав Мацуда, поставив тацю на тумбу й плюхнувся на ліжко поряд з Елом.

– Я візьму до уваги, – посміхнувся Лоулайт. – Ну що ж, давай дивитися фільм!

Обійнявшись, закохані переглядали комедію, іноді сміялися з жартів персонажів і зрідка коротко цілували один одного в щоки, ніс і губи. Вони думали про те, що їм неймовірно пощастило один з одним!

Мацуда почав захоплюватися великим детективом, ще навіть жодного разу не бачачи його, коли Ел з легкістю звузив коло пошуків Кіри з усього світу до регіону Канто. А коли вони вже зустрілися наживо, молодий поліцейський зрозумів, що почав закохуватися. Розпатлане волосся детектива та його темні кола під очима стали для Тоти найпривабливішими, а те, як Лоулайт підбирався до Кіри все ближче і ближче, викликало в молодого поліціянта захоплення й повагу. Звички Рюдзакі сидіти, зігнувши ноги, та іноді кусати великий палець, почали здаватися Мацуді милими. Але він зовсім не знав, як підступитися до Лоулайта, адже той – детектив зі світовим ім’ям, а Тота – простий недосвідчений поліцай, який постійно дуркує замість того, щоб серйозно братися за справу Кіри. Тому Мацуда вважав, що у нього нема жодного шансу на прихильність Ела.

Рюдзакі, у свою чергу, Мацуда не відразу сподобався як хлопець. До всіх членів детективної команди він ставився рівно. Хіба що до Лайта як до головного підозрюваного була підвищена увага, а також до його батька, досвідченого поліцейського. Тоту серед усієї команди вирізняла його місцями несерйозна й дитяча поведінка. Але Лоулайта, на відміну від усіх слідчих, це не дратувало, а навпаки, викликало інтерес. Адже він не міг дозволити собі теж бути настільки безпосереднім. Та й рідко серед працівників поліції можна було зустріти таких світлих і невинних людей. Дуже скоро детектив зрозумів, що, мабуть, закохується чи не вперше в житті. Але вступати у стосунки з підлеглим було не в його принципах, тому Ел тихо спостерігав за Мацудою під час роботи, мріючи бодай колись його поцілувати.

Одного вечора детектив сидів у себе в кімнаті з ноутбуком і вивчав статистику смертей злочинців за останній тиждень. Аж тут неочікувано, порушуючи всі норми субординації, ввірвався Мацуда. Ел мовчки повернувся до нього, запитливо піднявши брову.

– Я так більше не можу! – почав кричати Мацуда, який іноді був занадто емоційним. – Я залишаю команду розслідування справи Кіри!

І будь-кому іншому детектив би відповів: «Ну і йди на всі чотири боки», але не Тоті.

– Зачекайте, – схвильовано сказав Лоулайт, – чому? У нас дуже напружений графік чи я іноді занадто строгий до вас? У чому причина?

У кімнаті повисло кількасекундне мовчання. Нарешті Мацуда наважився і, голосно вихиднувши повітря, випалив, як із кулемета:

– Я не можу працювати з людиною, що мені подобається, але з якою в мене нуль шансів на взаємність! – помітивши зацікавлений погляд Рюдзакі, Тота відвів очі й тихенько додав: – Це я про вас.

Ел посміхнувся і підійшов до поліцейського, щоки якого стали злегка рожевими. Мацуда підняв погляд, і так вони дивилися один на одного декілька секунд, не говорячи жодного слова. Врешті-решт, Лоулайт наважився підняти пальцями підборіддя Тоти й накрити його губи своїми. Цей поцілунок був ніжним і невинним, солодким на смак. Для обох час немовби завмер. Відсторонившись, Ел подивився в очі Мацуди. Рожевий колір його обличчя став ще більш яскравим, а в очах з’явилися іскорки радості.

– Тепер ти не будеш покидати команду розслідування? – посміхнувшись, запитав Лоулайт.

– Не буду, – немовби зачаровано відповів йому Мацуда.

Так ці двоє і почали зустрічатися. Майже кожну ніч Тота проводив у кімнаті детектива. Вони обговорювали всі можливі теми (окрім справжнього імені Ел, звісно), дивилися цікаві фільми та спали в обіймах один одного. Лоулайт взагалі налагодив свій режим дня тільки завдяки Мацуді,  й тепер темні кола під очима детектива майже щезли. У кімнаті Тоти вони зустрічатися не могли, адже на поверсі поліцейського жило ще троє допитливих колег, у яких би точно виникли питання, що робить Ел у такий пізній час у помешканні не надто досвідченого слідчого – точно не обговорює розкриття справи. А розповідати команді розслідування про свої стосунки ні Лоулайт, ні Мацуда не хотіли. По-перше, через те, що Тота все-таки був підлеглим детектива, а по-друге – через консервативне ставлення японців до одностатевих пар. Тому хлопці й вирішили, аби їх не запідозрили, прикидатися, ніби Ел недолюблює Мацуду. Тим більше, Рюдзакі й справді спочатку доволі холодно ставився до Тоти, але не через його несерйозність і брак досвіду, а тому що детектив боявся своїх почуттів до молодого слідчого й не знав, як діяти. Як уже можна було здогадатися, Мацуді дуже скоро набридла ця гра. А Лоулайт і не був проти якнайшвидше закінчити її, бо щоразу, коли детектив так грубо поводився зі своїм коханим, його серце розривалося. Але він розумів, що це вимушена міра.

Ел помітив, що Мацуда задрімав під час перегляду фільму, тому вимкнув ноутбук, відставив його на тумбу і, декілька секунд з посмішкою помилувавшись своїм сплячим хлопцем, вимкнув світло в кімнаті. Детектив ліг поряд із Тотою й обійняв його, чим випадково розбудив поліціянта. Той кинув сонний погляд на Рюдзакі.

– Спи-спи, – ніжно прошептав Ел коханому й погладив його м’яке волосся. – Добраніч!

– Добраніч, – тихенько сказав Мацуда, притиснувшись міцніше до детектива, й заснув так само швидко, як і прокинувся.

Звісно, ці двоє хотіли якнайшвидше посадити Кіру за грати, але лише за одне вони були вдячні цьому божевільному вбивці – за те, що якби не він, Ел і Мацуда навряд чи б колись зустрілися. Кіра приніс у цей світ не тільки численні смерті злочинців, а й щасливе кохання цих двох.