3 розділ

Іван завмер на місці, а його очі розширилися від страху і несподіванки. Серце почало битися з нереальною швидкістю, а хлопець, що обпікав злісним поглядом наближався до нього та зупинився лише тоді, коли відстань між ними не сягала більше одного крока. Темноокий примруженими очима окинув тремтячого друга. Зрозумівши, що той не почне цю розмову він вирішив сам дати їй початок. Нахилившись над Ваньою той сперся рукою об парту таким чином, щоб білявий не зміг зрушити з місця без тілесного контакту з ним. Від такої близькості Іван відчув знайомий аромат терпкого одеколону. Це Даня. Хлопець, що буквально нависав над ним був тим від кого він втік після зустрічі ранку в одному ліжку. Іван зашарівся. На його щоках виступила ледь помітна рум’яна, тому, щоб не видавати цього він відвів голову вбік приховавши сором’язливий погляд.

– Ну, що, Попелюшко? Навтікався, а тепер нічого сказати? – холодно мовив Дан.

– Я… – Ваня ледь чутно спромігся сказати лише одне слово.

– Ти…? – підштовхував на пояснення Даня. – Дивися мені у вічі для початку. – суворо кинув він і взяв хлопця за підборіддя й повернув його обличчям до себе. Ваня відчув його тепле дихання на своїй шкірі. У Івана не залишилося нічого окрім, як підкоритися його діям й не оператися. Крижаний погляд друга сверлив його наскрізь, але блакитноокий продовжував мовчки дивитися на Даниїла. – Ти вимовиш хоч слово?

– Пробач.

– І серед мільйонів слів зараз ти обрав саме це? Чому? Невже тебе гризе совість?

– А тебе ні?! Холоднокровний покидьку! Ти теж винен! – нестерпів Ваня.

– Ой, то цуценятко гавкати на господаря навчилось? Як це мило. – пом’якшив тон Даня і легко усміхнувся оголивши кінчики білосніжних зубів.

– Так, я навчився відстоювати свою позицію, тому не шкірся. – процідив крізь зуби хлопчина.

– Йой, та чого ти ображаєшся?

Даня розплився у ще більшій посмішці. Його рука, яка спералась на парту легко піднялася. Він ледь торкнувся низу живота Вані. Іван не зводячи очей з обличчя друга ще більше почервонів. Рука темноволосого помаленьку заповзала під сорочку, а темні карі очі спостерігали за стурбованим другом.

– То, що на рахунок ночі? – прошепотів Дан. В його голосі чулась нотка насолоди. Збентежений блакитноокий хлопець рішуче вхопився за руку Даниїла, яка знаходилась під його сорочкою.

– Ти ще смієш мене лапати? Дане, що з тобою?

Хлопець примружив очі та невдоволено наморщив носика. Обличчя Дана знову похолоднішало, а хтива усмішка зникла з його вуст.

– Добре. Я більше тебе не чіпаю. А тепер чекаю пояснень.

– То це я маю пояснюватись?! З якого дива?

– Ну, ти ж прокинувся у моїй кімнаті, у моєму ліжку поряд зі мною, а не я у твоїй.

– Окей, визнаю, я був під алкоголем, але ти теж не був тверезий, тому не скидай на мене всю провину і…

– Я знаю, досить вже. Я чудово знаю що відбувалося в ту ніч і твоє щастя в нас справді нічого не було. В готелі встановлені камери всередині кімнат для зайвої безпеки і я на наступний ранок перевірив записи, тому можеш бути вільний. – перебив його Дан й закінчивши різко відвернувся від хлопця ступивши крок у сторону виходу, але в цей же час Ваня схопив його за руку і потягнув на себе.

– Щ-що ти робиш? – запитав здивований Даниїл ледь не втративши рівновагу.

– Не ображайся на мене, я втік тоді тому, що злякався. Думав, що після того ти зненавидиш мене.

Сказавши ці слова у Івана, мов, камінь з душі зняло, але він все ще втупившись у підлогу поглядом чекав на презирство Дані. Затяглася незручна мовчанка.

– Глянь на мене. – мовив кароокий. Ваня підвів голову й зазирнув у темні очі друга, які, здавалось, сяяли. – Ти гадаєш, що після стількох років дружби я через таку дурну витівку залишу тебе? За кого ти мене маєш? – голос Дані звучав тихо і м’яко. Той нахилився й обійняв друга. На очах Івана виступили краплі сліз, але він швидко витер їх. – Ти можеш плакати в моїй присутності. – шепотів Даниїл, а за тим провів долонею по щоці блакитноокого.

– Дякую тобі.

– Не варто.