Життя й смерть за одну мить

Ніч огорнула райони й будинки,

А мені хотілося встати навшпиньки,
Пройтися між тихих вулиць будинків,
Й позбутися своїх страшних учинків.
Взяти цигарку до рук й запалити,
Казати темряві: “допоможи відступити”.
Молити Бога про тебе готовий,
Аби побачити твої уста рожевові,
Та знову вдихаю я дим цигарковий,
Й згадую твої уста ніжно-медові.
Йдучи поміж ліхтариків,
Бачу двох учасників,
Вони грали у нашу гру,
Мені здавалось, що я тут помру.
Тоді я згадував твоє волосся,
Світле й миле, мов колосся,
Твої ясні жовті очі,
Які я згадував в похмурі ночі.
Ті хлопчаки один з одним грались,
Сподіваюсь, ти пам’ятаєш, як ми з тобою кохались.
Знову я заходжусь в кашлі,
Й згадую про тебе,
Ми уже давно дорослі,
А я досі не думаю про себе.
Твій силует переслідує мене щодня,
Але то усе брехня.
Я знов лежу у себе вдома,
І мене окутує лиш втома,
Тебе не бачив я давно,
Бо з іншим ти ходив в кіно.
В моїй голові лише твоє ім’я,
Твоє обличчя в мене перед очима,
Я сподівався, що у нас буде сім’я,
Та то усе моя провина.
Ми розійшлися зі словами ” не люблю”,
Але я хотів тебе вернуть,
Та сказав, що відступлю,
І не міг я більш заснуть.
Кров у мене на руках,
І мої легені розриває,
І був тільки ти в моїх думках,
І це мене ще більш вбиває.
Ось я лежу в лікарні,
А біля мого ліжка ти,
Твої очі досі гарні,
І ти раптом кажеш: “ми”.
Тоді у мене з’явилася надія,
Що разом ми будем нероздільні,
Та розчинилася моя мрія,
Коли ти почав згадувать ті моменти дебільні.
Ти кажеш: “Я тебе кохаю”,
А за моєю спиною іншого обіймаєш,
Я розумію, що пропадаю,
А ти за руку іншого тримаєш.
З моїх очей течуть малі сльозинки,
І я знову бачу ті будинки,
Я завжди тебе ловив й сміявся,
Поки ти між ними там ховався.
А зараз усе життя пішло на дно,
Я знову зітхаю стомлено.
Пройшло багато днів,
А я лежу в труні,
І досі чую я твій спів,
В тому прозорому вікні.
Тебе кохатиму завжди,
Й промовлятиму три слова,
Прошу, ти себе лиш бережи,
А я буду молити Бога.
Та ось я бачу, що ти сльози ллєш,
Бо я вже не з тобою,
Моє тіло міцно обіймаєш,
Прикриваєш його собою.
Та його вже засипають,
Тею мокрою землею,
І твої сльози вже минають,
І ти живеш спокійною душею.