2 розділ

Ранок. Ця ніч була особливою. Всі спали, а дівчатка вже прокинулись і обговорювали останні події.

– Ця ніч була незабутньою! – світилась Моня.

– Ага, і справді. Правда я впевнена що більшість тих ідіотів вже не пам’ятає вчорашнього дня. – пробурчала Тася.

– Та ти як бачу теж. Хихи – пожартувала Ніка згадуючи скільки випила подруга.

– Це звичайно так, але навідміну від них я набагато краще виглядала і поводилась після стількох порцій. – виправдовуючись закотила очі дівчина. Раптом до кімнати увірвалась Діана. Всі затихли і втупились в неї запитальним поглядом. Дана почала першою:

– Ви не знаєте де Даня?

– Звідки нам знати де та п’янь волочиться… – відрубала Тая і дала зрозуміти, що продовжувати цей діалог немає сенсу. Тим паче вона не у найкращих стосунках з цим хлопцем і взяла б за краще навіть не знати його.

– Сходи до нього в кімнату. Можливо він відсипається. – спробувала згладити напругу Геля.

– Він мені так і не сказав номер його житла. І ще й ігнорує й не відповідає на мої дзвінки і повідомлення. – продовжувала Діана.

– Значить він вважає за краще, щоб така, як ти не знала де він живе. Невже незрозуміло, що він зовсім тобою не цікавиться і ти для нього ніхто? Настільки дурна? Навіть я знаю де той придурок живе. Номер двадцять третій. Дванадцятий будиночок. А тепер успіхів і на вихід! – нестерпіла Тася. – Я не хочу обговорювати того дурня! Тема закрита!

– Ну добре. – викривилась Дана і з прихованою злістю покинула групу. Дівчина вийшла на вулицю. Свіже ранкове повітря було прохолодним. Звуки підборів відлунювались по всьому дворі. Роса на траві вздовж доріжки світилась, мов, діаманти. Ось і сходи на другий поверх дванадцятого будиночку. “От сьогодні я нарешті побачу мого хлопчика сплячого в ліжку та ще й без одягу” – посміхалась Дана і обдумувала свої подальші дії – “У котеджі є запасні ключі до кожної кімнати не дарма я така розумничка!” Дівчина стояла перед дверима. Вставивши в щілину ключ вона повернула його і почула *клац* – відчинилися двері кімнати. Зайшовши тихенько всередину Діана пройшла вглиб кімнати. Вистачило однієї хвилини аби дівчина остовпіла від побаченого. Сумка впала з її рук, а зрачки розширились від переляку. Дихання пришвидшилось і сльози навернулись на очі. “Що за…ах ти скотина!” Дана швидко витягла з сумки телефон і сфотографувала побачене. Даня з Іваном спали в одному ліжку. Напів голий Ваня лежав на Дану і стискав його в міцних і ніжних обіймах, а Дан крізь сон легко погладжував друга по голові. Діана з єхидною посмішкою вийшла з кімнати і замкнула двері на ключ. “То ось хто ти насправді” – думала вона. Плани дівчини були жорстокими і безжальними, але щось її стримувало.

[Через деякий час]

Яскраве проміння пробивалося у вікна. Свіже повітря з відчиненого вікна гуляло кімнатою. Ваня прокинувся від відчуття теплого подиху. Прийшовши до тями хлопець стрепенувся і швидко підвівся з ліжка. “ЧОМУ Я В ЛІЖКУ З ДАНОМ?” Усвідомлення того, що він майже без одягу спав в одній постелі з найкращим другом прийшло не одразу. Він оглянув кімнату і побачив на полиці свій одяг. Той швидко одягнувся і кинувся до дверей. “Що я взагалі тут роблю?! Ніколи не думав, що буду тікати від Дана.” – прокотилось у нього в голові. – “Скоро будемо повертатись до міста. Пора збиратись. Поки що почекаю в себе в кімнаті, а там вирішу.”

Весь час Ваня сидів у своїй кімнаті і думав, як до такого могло дійти. Його мучив подальший сценарій. Як до цього поставиться Дан?

[По ту сторону. У кімнаті Дана]

“Отже провів чудову ніч у моєму ліжку і втік без жодного слова..” – міркував Дан стоячи на балконі. – “Цікава ж ти людина, Іван. Тікати після таких подій? Це таке боягузтво. Звичайно тебе можна зрозуміти, але так поступити по відношенню до найкращого друга? Тримайся Іване. Тебе чекає солодка помста за таку гру моїми почуттями.” – хлопець злісно посміхнувся, а задумливий погляд заглядав вдалечінь. Час був пізнім обідом. Пора би збиратись і повертатись додому. Дан викурив цигарку, що було дивним для нього, і повернувся до своєї кімнати.

[В місті]

На наступний ранок, після вихідних, у школі все було як зазвичай. Всі збирались своїми компаніями і події цих вихідних стали наче далеким минулим. Лише у компанії дівчат обговорювались останні вихідні.

– Вам не здається, що Дан і Ваня якось похолоднішали один до одного? – непокоїлась Моня.

– Я теж так думаю. Зі вчорашнього дня я їх не бачила разом, а в автобусі їхали порізну і ні слова не проронили. Невже наші найкращі друзі посварились? – продовжила Геля.

– Може вони просто втомились один від одного? Знаєте, як у стосунках, коли один партнер втрачає інтерес до іншого? – думала вголос Нікі.

– Які вбіса стосунки?! Ви на своїй орбіті? – буркнула Тася.

– А може це після тієї вечірки? Хтось пам’ятає чи були вони там до кінця? – повернулась до теми Геля.

– Не пам’ятаю, але чомусь я впевнена, що наприкінці я їх не бачила. Вам не здається, що вони зустрічаються? Завжди поряд, друзі з дитинства, зникнення з вечірки і все інше. – продовжила свою думку Нікі.

– От і я не пам’ятаю. – занурюючись у спогади відповіла Тая. Моня лише тихенько слухала, аж раптом згадала Діану, яка того ранку увірвалась до них з питаннями про Дана:

– Дівчата! Згадайте ще Діану в той ранок. Після зникнення з вечірки до самого ранку і навіть на наступний день ніхто їх не бачив.

– Та годі вже гадати. Ми напевне нічого не знаємо. Може вони просто вийшли на балкон того вечора і все. – спохмурніла Тася.

– Я теж так вважаю. – присоромилась Геля. – Краще не говорити зайвого бо ще хтось почує і знову всю школу на вуха поставлять.

– Раз таке діло то я згодна. – підтримала Нікі.

[Тим часом у класі ]

“Ах…я впевнений, що Дан зараз шукає мене у спортзалі. І нащо я тоді втік? Забоявся..от і все. Бляха, який я ідіот! ” – тихо говорив до себе Ваня стоячи біля вікна. Час досить ранній. Уроки ще не почались тому в класі нікого крім хлопця не було. “Я надіюсь, що у ту ніч в нас нічого не було. Дуже на це надіюсь. Хоча… чому я так переживаю? Мені подобається Дан, але.. я не повірю в те, що саме він став людиною з якою я вперше в житті ділив постіль. Треба його знайти і поговорити. Не хочу мучити себе здогадками…” – думав Іван і відвернувся від вікна, щоб вийти з класу і поспішити на зустріч з другом, але в цей же час відчинилися двері і у кабінет зайшов хлопець. Його темні очі не світились радістю, скоріше жагою, прагнення до чогось, здавалось, що то очі хижого звіра, який вистежив свою здобич і збирається напасти, а злісна посмішка розпливлась на його обличчі.