Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Реалізм
    Попередження щодо вмісту: Джен

    Акт перший
    Що б ти не робила – завжди будеш недостатньою. Недостатньо ідеально виглядаєш за вигаданими людством мірками, недостатньо багато працюєш, недостатньо-недостатньо…
    Різкий холод проковзнув вгору по твоїм ногам. М’язи напружилися, а дихання на мить завмерло. Перед очима лише білосніжне світло прожекторів, а за декілька метрів – голодні людські погляди. Вони очікували нове шоу, нові емоції… Старі дошки під пальцями, здавалося, зруйнуються від першого кроку. Але ти йдеш далі, наповнюючи легені повітрям.
    Простора сцена занадто високо над людьми, і ти бачиш тисячі розмитих облич, для яких ТИ – не означаєш нічого. Ви існуєте разом, можливо, навіть незнайомі, але в їх очах змішалися різноманітні емоції. Хтось хоче побачити шоу, а чиїсь очі наповнені сльозами. Та ти йдеш далі, ледь торкаючись пальцями червоних оксамитових куліс. Погляд зачепив перший ряд: від виразу кожної людини м’язи стискалися все дужче. Постаті споглядали твою фігуру зверхньо та насмішкувато, бо до тебе вони бачили вже десяток інших, хто не зміг. Бачили розпач і страх у їхніх очах, та продовжували сидіти рівно у м’яких кріслах, цокаючи ручками по планшету з паперами.
    Акт другий
    Ти продовжуєш рух, м’яко ступаючи по скрипучій поверхні та розправляючи плечі. Твоє тіло належить лише тобі. Твоє життя належить лише тобі. Горло стискає невидима рука паніки, і на мить здається, що цей бій програний. Дихати стає все важче, а подушечки пальців чіпляються за прозорі гострі елементи… Глибокий видих, та страх росте. Шляху назад немає, ти маєш пройти це випробування. Воно ж не настільки страшне, як здається, чи не так?
    Вмить гасне світло. Тепер ти точно розумієш, що тікати не можна. Лише раз у житті можна щось зробити. Лише раз можна прожити саме життя…
    Перші ноти заполонили простору золоту залу, і кожен спостерігач приготувався судити. Тьмяне світло виокремлювало лише одну постать посеред сцени. Ти знаєш цю мелодію, і відразу поринаєш у спогади. Тіло починає рухатися у темп повільної мелодії, ніби заворожувало. Здалеку зовсім не видно обличчя, лише тінь, що грайливо підіймала руки та схрещувала їх. Легка коротка усмішка осяяла обличчя, а тіло вже легко повторювало завчені десятиліттями рухи. Голос в голові повторював: “Згадай свої щасливі моменти. Згадай і покажи їх. Тебе навчали ідеальності – стань нею!”
    Більше не було здавлюючого відчуття тканини на тілі – воно зникло разом зі скутістю та страхом програшу. Пальці ковзнули вниз по тілу, і усмішка стала яскравішою. Ти – ідеальність? У залі хтось шумно видихнув, та уся твоя увага – лише для тебе. Крок вперед, і зуби міцно впилися в нижню губу від болю. Мимоволі погляд спустився на підлогу, уся поверхня якого посипана прозорим склом, ніби зорями на літньому нічному небі. З вуст злетів тихий німий крик, а на очах вмить з’явилися сльози. Пані з першого ряду самовдоволено посміхнулася та крикнула:
    – Пристрасть! Уже час показувати пристрасть!
    Гаряча кров стікала по маленьких скельцях, фарбувала підлогу. Від болю зводило тіло, і коліна підкошувалися. Але твоя ціль – бути ідеальною, і ти продовжуєш танець, дужче наступаючи на перешкоди й захлинаючись сльозами. Відчуваєш, як гострі непомітні об’єкти впиваються у шкіру, а серце розривається. Пристрасть? Як показати пристрасть, коли тебе розриває від блювотного болю?! М’язи стискаються все сильніше, а гарячі доріжки сліз течуть по шиї, вимальовуючи нікому незрозумілі візерунки.
    Знову набираєш повітря в легені та згадуєш миті, коли відчував настільки своєрідне почуття, як пристрасть. Моменти, коли дзеркало навпроти аж блищало від твоєї енергії. Коли очі палали невідомим вогнем, а хитра усмішка змушувала відчувати тепло всередині. Яка вона на смак? Можливо, достигла вишня чи солодкий лікер, який огортає тіло ніжною шаллю та проникає у кожну клітину?
    Непомітно для себе забуваєш про біль, який щойно різав тебе та змушував стримувати крик. Натомість в червоних від сліз очах блищав маленький вогник, що був помітний аж з останніх рядів залу. Від нього завмирало серце та загорялося повітря. Часте різке дихання збивали з пантелику, та твої рухи наповнювалися особливою харизматичністю. Підлога покривалася кров’ю, та пальці з легкістю ковзали по шиї та обличчю, непомітно витираючи сльози.
    – Злість! – крикнула та ж невідома пані холодним тоном.
    З’явилося бажання втекти та заховатися у непримітному куточку кімнати, куди точно ніхто б не зайшов. Дихати ставало важче з кожним рухом, та зупинятися не було сенсу. Димки благали лише швидше зупинити це та опустити руки, та азарт всередині розгорався все дужче, міг зірвати дах цього театру та спалити залу.
    – Ти не ідеал! – крикнула тінь із перших рядів. – Ти не виглядаєш, як ідеал! Ідеали зовсім інші!
    В грудях все завмерло. Кулаки стиснулися, а із нижньої губи потекла кров від подряпини. Ці слова брехливі. Ти все життя намагалась бути ідеальною, задовольнити чужі стандарти та стати мрією оточення. Чому тоді ніхто цього не цінує? Чому зараз вони стверджують, що ти не ідеал, коли ти зробила усе?
    Гіркота на душі труїла тебе, і ти готова зірватися та закричати. Від болю, страху та нерозуміння. Невже недостатньо бути ідеалом для ідеалу? І от ти знову в дитинстві, оточена косими поглядами однолітків, які можуть насміхатися з тебе, брехати, розбивати серце тисячу разів. Спокійна, але не зовсім; з гарним одягом, але не зручним для тебе… Ти прагнула бути ідеалом, тоді що їм не подобалося? Їм не подобався ніхто. Проблема ніколи не ховалася в ідеальності та ідеальній людині – лише в переконаннях інших, чиїм ідеалом ти не став.
    Рухи стали різкими та грубими, а вираз обличчя ледь стримував суміш емоцій. Вогонь виривався ізсередини, а протяжний крик зірвався з вуст. Більше стримуватися не дозволиш. Не можна підкорятися бажанням людей, обличчя яких не запам’ятаєш. Погляд знову прослизнув залом, та сцена настільки високо стояла над публікою, що обличчя глядачів нагадували темні тіні. Страх зник, варто лише глянути вниз.
    – Страх. Я хочу бачити страх у твоїх очах, – набридлива сувора людина з першого ряду була помітно незадоволеною такою зміною настрою.
    Акт третій
    Та твоє обличчя засліпила палка посмішка, а перед очима з’явився образ надії. Ти чудово знаєш, хто чи що змушує тебе посміхатися та відновлювати енергію. Теплі спогади огорнули та зігрівали подряпане склом тіло. Коліна непомітно зігнулися та опустилися на дошки. Гучний сміх зірвався з вуст, а спостерігачі лиш незрозуміло глипали на тебе.
    – Я не хочу боятися! – твій голос зовсім не твій. – Я не хочу бути ідеалом! Хочу звичайного щастя, а не постійних переконань, які не є МОЇМИ. Хочете бачити ідеальне тіло – у вас є ви, але не змушуйте когось іншого керуватися вашими стандартами. Ідеальний характер, але щоб “з родзинкою”? Кожна людина особлива, і ніхто не має ідеальний характер, життя, мрії. Ваші стандарти – лише ваші переконання, і вони не мають стосуватися кожного. Не нав’язуйте мені, що відчувати, чого прагнути, як виглядати. Причина проста: ви – не я.
    Витираючи солоні доріжки, у тебе не було виходу, окрім як покинути пекло ідеальності. Ким би ти не був, що не доводилося пережити та відчувати, ти завжди будеш недостатньою. Скільки часу тобі б не довелося танцювати на склі – буде хоч один, хто це не оцінить. Ідеальність занадто ідеальна, щоб стати нею, тому лиш будь людиною, яка щаслива бути собою, а не чиїмось бажанням.
    І останнє нав’язливе питання, яке довелося поставити собі опісля театру одного актору, купуючи улюблені квіти в магазині:
    Бути собою – значить бути ідеалом?

     

    2 Коментаря

    1. Aug 14, '23 at 12:13

      Щось мені підказує, що театр – це лишень прикриття для справжнього сенсу, що театр в цій роботі = життя. Що ж, це дуже
      ороша робота, удачі вам в подальшому написанні

       
      1. @_stardust_Aug 14, '23 at 20:15

        Так, абсолютно правильно! Театр – змальований образ життя, де скло – це проблеми, які трапляються на шля
        у до пізнання себе та пошуку власного ідентичного щастя. Я щаслива, що Ви зрозуміли текст саме так, яку ідею у собі він містив. Дякую за відгук та чудового дня! 💜