Я збираюсь знову вибратися живим

Близько години по півночі літак із Майкрофтом Холмсом перетнув повітряні кордони Британії. Тим часом Грегорі Лестрейд вчетверте наповнив склянку. Від незручного дивана вже почала німіти спина, а через прочинене вікно, в квартирі давно стало холодно. Грег не відводив очей від стіни, стіна була порожня. Так само порожнім відчував себе і він, якому навіть алкоголь перестав приносити спокій. Грег дав собі ще півгодини, а потім підвівся. Завтра на роботу. Вмиваючись, він придивився до свого відображення. На нього п’яними очима дивився чоловік, з яким він так і не навчився уживатися.

Провалюючись у хмільне забуття, Грег згадував інші очі, що з його вини спалахнули надією і знову погасли.

 

Грегорі вбіг по сходам у квартиру на Бейкер-стріт. Шерлок кілька днів не виходив на зв’язок. І це дуже дратувало. Без його допомоги справа, здається, вже не рушить з мертвої точки. Двері були замкнені. Не встиг Грег здивуватися, як почувся голос Шерлока:

 

– Йдіть геть!

– Що? – Грег витріщився.

– Ви оглохли? Забирайтесь.

– Шерлок, якого біса? Мені потрібна твоя допомога. – Грег прокрутив у голові їхню минулу зустріч. Все ж наче було гаразд.

– У мене зараз є справи важливіші.

– А у мене чотири трупи. Все ще недостатньо важливо? – Грег і сам починав закипати. Ну справді, можна хоча б відкрити, щоб він не кричав через двері.

Двері дійсно відчинились. В отворі з’явився Шерлок з лихим блиском в очах

– Мій брат зник. І ви дуже заважаєте його пошукам. Провалюйте! – прогарчав він і  знову замкнувся.

Грегорі завмер. Намагався дихати. Потім забив у двері що було сили. Здається щось кричав.

– Якого біса ви робите? – показався Шерлок.

Грег відсунув його і пройшов до кімнати.

Шерлок хмурився. Грег дістав сигарети і закурив, явно не усвідомлюючи, що попіл летить просто на підлогу.

– Розкажи мені, – голос тріщав.

– Чому?

– Тому що я збираюся допомагати у пошуках.

– Від вас ніякого проку.

Грег сіпнувся. Йому потрібна була інформація.

– Він живий, так?

– Вас не має це хвилювати.

– Мене це хвилює, Шерлок! – Заволав він, підійшов впритул. – Він живий?

– Імовірність велика.

Мурашками по тілу пішло полегшення. Зниклих людей часто знаходять. Він знає.

– Що сталося?

– Зв’язок з ним перервався три доби тому на кордоні із Сирією. На місце було відправлено розвідку. Людей Майкрофта, тобто уряду, було знайдено розстріляними. За даними спецслужб, слідів Майкрофта немає. Але якби мені дозволили полетіти з ними … – Шерлок зло змахнув руками – Там були сліди. Не могло не бути. Хто знає, що вони не помітили? Ці дурні люди, які вважають себе професіоналами, а насправді… – він помчав по кімнаті, сиплячі крізь зуби образи.

-Досить, – твердо промовив Грег і схопив його за руку.

– Що…

– Ось це все. – Він махнув у бік Шерлока. – Це зараз ні чорта не допоможе. А твій розум допоможе. Скільки разів ти розкривав справу, коли практично не було доказів. Або коли Андерсон їх затоптував. – Шерлок хмикнув. – Ти з мінімуму інформації можеш вичавити стільки, скільки не здатний ніхто інший. Тож використовуй все, що в тебе є і розкрий справу. Шерлок слухав його, здається вперше за життя не перебиваючи. І в його рисах щось змінювалося, поки Грег наполегливо говорив те, у що щиро вірив. А потім Шерлок кивнув і вдаючи невдоволення відповів.

– Може, ви нарешті відпустите мою руку?

Він розтиснув пальці.

– То що ми маємо, Шерлок? – Запитав Грег і подумки пообіцяв собі контролювати свій страх.

– У деталі вас посвячувати нема сенсу. – Грег зщурився. – Інспекторе, це не просто викрадення. Це частина закритої політики двох країн, ймовірно, навіть трьох. І це далеко за межами вашої обізнаності. – Грег кивнув.

– Добре. Що з ним зараз може відбуватися?

– У  мене було три варіанти. Перший – його викрали з метою шантажу країни. Але минуло три доби, на зв’язок ніхто так і не вийшов. Скоріше за все, найманці хочуть або продати його Сирії, що добре для нас, адже він є, або якийсь час був у відносній безпеці, або отримати інформацію самостійно. – Грегорі знав, як такі люди добувають інформацію.

– Спокійно, Лестрейде. Більш, ніж впевнений, вони розуміють, що з фізичним болем Майкрофт впорається. Насправді він довів контроль над своїм тілом до абсолюту.Але зараз не про це. Вони не катуватимуть його традиційними методами. Швидше за все, весь цей час він сидить у порожній та тихій кімнаті, накачаний якоюсь дрянью.

Грег здогадувався, що це означає для розуму Майкрофта.

– Наскільки це може бути йому погано? – сиплим голосом промовив він.

– Саме настільки, наскільки ви уявили. Найбільшим страхом Майкрофт завжди була ізоляція, він добре розуміє, що вона може з ним зробити. Власне, зі мною теж.

Грег все ж таки не втримався і провалився в темряву всередині себе. У потоці холоднящого душу жаху спливали спогади про їхню нещодавню зустріч. Який він все ж таки ідіот. Відштовхнув, впевнений у власній правоті. А Майкрофт полетів із почуттям власної непотрібносі і тепер Грег нічого не може з цим зробити.

– Чому? – В реальність його вивів голос Шерлока.

– Що? – розгублено спитав він.

– Чому ви йому збрехали? – Отже, він у курсі всього.

– Повір, у мене були на те причини, – Грег стиснув губи. – Але це останнє, про що зараз слід говорити.

– Я продовжу роботу. А ви – Шерлок окинув його хмурим поглядом. – Можете поки що залишитися тут. Тільки заради Бога, не шуміть.

– Дякую, Шерлок, – з почуттям проговорив він.

Але той уже занурився у роботу. За добу вони все ж таки змогли вирахувати можливе місцерозташування Майкрофта. Шерлок мовчав, поки вони їхали, занурившись у роздуми. Броневик хитало на піщаному бездоріжжі, з ними було тільки найнеобхідніше і найнеобхідніші: група захоплення, медик, засоби першої допомоги. Грег поклав руку на кобуру на поясі. Цілком можливо, йому теж доведеться стріляти. Не те щоб зараз це його хвилювало. Знадобилося двадцять дві години, щоб визначити місцезнаходження Майкрофта і ще чотири, щоб дістатися туди. Грег боявся, що згаяно надто багато часу. Він уявив, як вони везтиму Майкрофта по цьому бездоріжжю.

– Шерлок, одного медика точно буде достатньо?

Шерлок моргнув, фокусуючи на ньому погляд.

– Не задавайте дурні питання хоч сьогодні, – наїжачився він, але потім непритамано подобрішав.

– Я розумію ваші побоювання, але цей випадок нетиповий. Важких травм не буде.

Не те, щоб це його заспокоїло.

Вони під’їхали до старого ангару.

Наступні сім хвилин стали суцільним хаосом. По очах били яскраві сполохи, від звуків пострілів палала кров, здається, когось із групи підстрелили. Грег стріляв у відповідь, толком не бачачи куди і просто сподівався, що влучає. Бронежилет вже зупинив дві кулі, а в лівій руці сіпало. Він намагався прикривати Шерлока і ні на мить не випускати його з поля зору. Грег крок за кроком рухався всередину будівлі, поки Шерлок його не смикнув. Вони збили потрібні двері в кілька поштовхів.

– Чорт … – Видихнув Шерлок.

Грег штовхнув його, протискаючись усередину.

– Витягайте його! Швидше! – закричав Шерлок.

Посередині кімнати-конури стояв великий чорний контейнер, до якого було проведено трубку.

Камера сенсорної депривації. Майкрофт був у повній ізоляції чорт знає скільки часу.

Грег схопився за голову, дивлячись, як Майкрофта витягають з води і знімають кисневу маску. Він здавався страшенно безвольним, був роздягнений і майже не реагував на те, що відбувається. Лише часто моргав. Грег бачив все ніби в уповільненій зйомці і практично нічого не чув через пульс, що бився у вухах. Тепер він розумів, чому побиття – не найгірший варіант.

Майкрофт переклали на підлогу.

Грег інстинктивно стягнув з себе плащ і підійшов до нього. Лікар проводив первинний огляд.

– Не заважайте.

Грег, не звертаючи на нього уваги, обережно накрив Майкрофта своїм плащем.

Майкрофт ніби цілком усвідомлено перевів погляд на нього.

-Грегорі … – прохрипів він. Його очі розширились.

– Чччч… ти в безпеці. Все в порядку.

Подальшого не чекав ніхто.

Майкрофт здибся і, відштовхуючи руки лікаря, прижався до Грега. Ноги в нього відразу підкосилися, але Грег тримав його, притискаючи до себе.

– Все скінчилося, ми знайшли тебе. Ти в безпеці.

Майкрофт зарився обличчям йому в шию і явно не збирався рухатися.

– Майкрофт …

Грег дуже обережно гладив його по спині, пам’ятаючи про можливі реакції та пошкодження. Його шия промокла від волосся Майкрофта, а руки трохи тремтіли через адреналіну і ще чогось. Майкрофт дуже повільно і уривчасто дихав, але не відпускав хватки.

Втрутився Шерлок.

– Нехай Лестрейд його несе.

Лікар обернувся.

– Ви не дали мені закінчити огляд. Ми не можемо його транспортувати.

– Фізичний стан Майкрофта не критичний, це очевидно.

– Під вашу відповідальність.

Шерлок відмахнувся від нього.

– Лестрейде, можете понести його?

– Звичайно, – звичайно, він його понесе.

– У вас кров на передпліччі, – тільки коли Шерлок звернув на це увагу, Грег відчув печіння.

– Нічого.

Інспектор заперечливо похитав головою, зупиняючи лікаря.

Грег обережно провів рукою по спині Майкрофта. Привертаючи увагу, але намагаючись не перенавантажити рецептори.

– Майкрофт, я понесу тебе до машини, і ми поїдемо звідси. Потрібно щоб ти розімкнув руки і дозволив мені підняти тебе.

Майкрофт рвано кивнув, все ще не забираючи обличчя від його шиї. Але потім повільно відпустив і трохи відсторонився.

– Твоє плече…

– Не думай про це, – він зловив його погляд. – Я в порядку.

Майкрофт кивнув, продовжуючи дивитися на нього.

– Давай застебнемо плащ? Лікар притримає тебе, він за твоєю спиною.

Знову кивок.

Грег став обережно застібувати на ньому свій плащ, намагаючись якнайменше торкатися шкіри. На мить він відчув дивний трепіт. Плащ був завеликим для тонкого Майкрофта і висів на ньому. Коли Грег відсторонився, у погляді Майкрофта промайнула вразливість.

– Йди сюди. – Грег простягнув до нього руки.

Він підняв його. Грег постарався зручніше взяти Майкрофта під коліна, другою рукою притримуючи за спину. Почувся глухий вдих. Грегові це не сподобалося.

– Хей… нормально?

Майкрофт ще раз глянув на нього, трохи насупився, але потім розслабився.

– Так, – тихо промовив він, і знову уткнувся йому в шию.

– Шерлок, ти певен, що… там уже безпечно?

– Так, вони все оглянули. Можемо рушати?

– Ага.

На подив, Майкрофт виявився зовсім не важким. Та він дівчат піднімав важче! А може це через тривогу і адреналіну він не відчував ваги. Він обережно ніс свою цінну ношу, намагаючись не сильно відставати. Майкрофт затих, і тільки дихання, яке тепер стало поверховим і різким, видавало його напруження. Грег не міг побачити, але був певен, що очі його заплющені.

– Майкрофт?

Він відповів щось нерозбірливе.

– Послухаєш мене? – йому треба було знати, що Майкрофт готовий сприймати.

– Так.

– Ми скоро вийдемо звідси. Залишилося трохи. -Він інстинктивно додав кроку. – А потім сядемо в машину і поїдемо куди подалі. Потерпи, гаразд?

– Ти мене триматимеш? – раптово, крихко.

Грега прошибло тремтінням.

– Звичайно. Звичайно, я тебе триматиму. Я триматиму тебе стільки, скільки знадобиться. І зараз, і потім.

– Брешеш. – Майкрофт напружився, відразу стаючи важчим.

– Не брешу. – у грудях защеміло набагато сильніше, ніж у руці. – Я тоді … – він замовк, розуміючи, що зараз не найкращий час для таких розмов. – Ти просто повинен знати, що ця доба була найгіршою в моєму житті. І я… я такий щасливий знайти тебе живим, Майкрофт, – він трохи сильніше притиснув його до себе. – Тож я не брешу.

Грег чекав якоїсь відповіді, хоч якоїсь реакції. Але Майкрофт наче й не чув. Грег вирішив, що це було для Майкрофта занадто, і сам на себе розлютився. Знайшов час штовхати полум’яні промови, коли ще невідомо, як вплинула на Майкрофта сенсорна депривація і в якому він насправді стані.

А Шерлок… Чорт забирай. Це що, Шерлок, який чув їхню розмову, обернувся і схвально кивнув?

 

Коли вони сіли в машину, Майкрофт одразу розслабився. Він буквально видихнув частину напруги. Вони сиділи поряд. Грег не став торкатися, дозволяючи йому самому вирішувати. А Майкрофт повернув до нього голову і глянув. Так щиро й так довго дивився, що Грегу перехопило подих. – Ти хочеш, щоб я тебе обійняв? – трохи невпевнено промовив Грег.

– Тільки якщо ти цього хочеш.

Грег на мить заплющив очі, а потім обережно обійняв його. Тяжкість голови Майкрофта на плечі відчувалася дуже правильно. Він притискав його до себе, притримуючи на сильних хитках. Його побоювання щодо фізичного стану Майкрофа і дороги назад не підтвердилися. Але Грег не знав, чи варто радіти з цього приводу. Майкрофт не був в порядку, і це очевидно.

– Майкрофт, постарайся розслабитися. Все вже позаду, ти можеш відпочити, – Він погладив його по спині. Здавалося, що Майкрофт тягнеться до цього.

– Я… не можу, – тихо, але чітко, промовив він.

– Чому? – Просте питання, яке могло спровокувати складну відповідь.

– У мене в голові … Так. Багато. Всього, – він сильніше притиснувся до Грега.

Грег розгублено продовжив гладити його по спині, відчуваючи під руками напружені м’язи, намагаючись придумати, як допомогти.

А потім… сам не розуміючи навіщо, почав співати. Співати колискову про зелені ліси та сонячні поля, яку співав своїй дитині вісім років тому.

Майкрофт завмер, почувши його, і схоже навіть перестав дихати. А потім ніби розтікся по ньому, прислухаючись.

Грег співав, подекуди вигадуючи слова і змішуючи їх із заспокійливим пошепком, намагався, щосили намагався стати для Майкрофта безпекою, і через деякий час відчув, що Майкрофт почав буквально висіти на ньому. Грег трохи повернув голову і побачив, що Майкрофт спить. Грег все ж таки не втримався і дозволив собі ніжно доторкнутися губами до його скроні.

Він трохи розтормошив Майкрофта, коли треба було пересісти на літак. А як тільки вони взлетіли, Майкрофт знову заснув, використовуючи плече Грега як подушку.

Грег дивився в ілюмінатор і думав … Може, небеса все ж таки не безжальні?

І сам не помітив, як задрімав, продовжуючи тримати Майкротфа.