in a heartbeat

Переклад з англійської автора tennssi, дозвіл отримано.

Якщо так подумати, його сутичка з п’ятьма руїнними мисливцями все ж була не дуже вдалою ідеєю. Навіть заради могутніх артефактів.

Імпровізований медичний намет аж гудить від цілителів, які снують від одного ліжка до іншого, схиляючись над пацієнтами. Кайя лежить у самому кінці, а приставлена до нього цілителька не хто інша як Барбара. Її руки рухаються так же швидко, як насичені тривогою нарікання сковзають з її губ.

– Пане Кайя, чим ти думав, йдучи до того підземелля сам-один? – картала вона. – Навіть такий дужий чолов’яга як ти, просто не зможе боротись з п’ятьма руїнними мисливцями одночасно. – Її руки випромінювали тепле сяйво над однією з його травм – глибока колота рана на боці, де шматочок металу вп’явся в тіло після особливо сильного вибуху – на деякий час зупиняючи кровотечу.

– Я ж не знав, що там… – Кайя здригається від пронизливого болю, – пастка.

– Це покинуті руїни, повні скарбів, – категорично відрізає Барбара. – Можна припустити, що там буде принаймні одна, пане Кайя.

У Кайї дійсно немає сил продовжувати сперечатись. Його тіло болить буквально всюди. Це й не дивовижно, враховуючи той факт, що лише годину тому його кидало з боку в бік від прудких атак руїнних мисливців, а ще він отримав опіки, намагаючись ухилитися від націлених на нього ракет. Коли, не інакше як дивом, Джин і Ліза прийшли йому на порятунок, Кайя так знесилився, що рухнув – не зовсім витончено і гідно – прямо перед ними. Щоб потім прийти до тями в імпровізованому наметі.

– Тобі дуже пощастило, що дехто з лицарів патрулював неподалік від того місця і відчув тремтіння землі під ногами, – продовжила Барбара. Її руки зависли над стегнами Кайї, зцілюючи жахливі опіки. – Тобі пощастило, що серед них були Джин та Ліза.

Так, так. Кайя припускає, що напевне міг би вважати себе щасливчиком. Не те щоб у нього була звичка радо крокувати назустріч небезпеці і ціною власного життя випробовувати долю, перш ніж та втомиться від нього й обірве його ниточку раз і назавжди.

Або будь-яка інша.

У всякому разі, коли Барбара залишає його одного, майже вилікуваного та перемотаного бинтами, Кайя вже марить. Цілительні чари Барбари діють також як заспокійливе, якщо застосувати їх у певній дозі. Якщо враховувати кількість його травм, то дівчині довелось витратити чимало магії, через що його кінцівки обважніли, наче свинець, а думки втратили чіткість.

Барбара могла б становити потенційну загрозу, якби у повній мірі усвідомлювала наслідки своїх сил. Заради її ж безпеки Кайя вирішує нічого їй не говорити.

Замість того, аби піддатися дії чар та заснути, щоб рани загоїлися належним чином, Кайя, будучи собою, вирішує вперто залишатися при тямі. Деякий час він оцінює обстановку навкруги, вертячи головою та тілом так, аби не потривожити рани та не нарватися на гнів Барбари, і оглядає інший кінець намету. Більшість ліжок заповнені пораненими лицарями, хоч їхні травми не настільки серйозні як у нього. Хтось зламав ногу, комусь наклали шви. А хтось був таким безпечним, що отримав на горіхи від хілічурлів.

Без сумнівів, бути лицарем складно, – іронічно розмірковує він. – Можливо, зараз вдалий час звільнитися і стати фермером у Спрінгвейлі.

– Тобі не личитиме, – протягує голос. – Ти угробиш зернові швидше, ніж вони встигнуть вирости.

Кайя посміхається. Його не хвилює той факт, що принаймні половину думок він сказав уголос.

– Як-то кажуть, не дізнаєшся, поки не спробуєш, – відповідає він. – І як мило з твого боку провідати мене, Ділюк. Здається, моє серце пропустило удар від такого прояву доброти.

Поки думки Кайї блукали деінде, Ділюк встиг зайти до намету та стати коло його ліжка. Він закочує очі.

– Я мав дещо віддати Джин, – пояснює він. – Почув, що ти знов накликав на себе проблем, і хотів ляснути тебе по обличчю від імені Джин.

– Все ще балуєш своїх молодшеньких, чи не так? – зітхає Кайя. – Джин це, Джин те. А де ж «Як ти, Кайя? Щось болить, Кайя? Хочеш зацілую твої рани, щоб краще заживали, Кайя?»…

– Краще поглянь у дзеркало і поцілуй себе сам, – відповідає Ділюк, видихаючи.

Кайя захихотів, тут же пошкодувавши про це, адже відчув біль у зламаних ребрах.

– Ти назвав мене нарцисом?

Ділюк підтягає стілець, сідаючи поряд з ліжком. Він підіймає витончену брову.

– А це не так?

– Як жорстоко, – скиглить Кайя. – Я не можу бути самозакоханим з однієї простої причини, Ділюк.

– А? І з якої ж?

Кайя дивиться йому прямо в очі, перш ніж без вагань відповісти:

– Не думаю, що хтось – навіть я сам – може бути прекраснішим за тебе.

Ділюк пильно оглядає його.

– Мабуть, ти зовсім розперезався від цілительної магії Барбари, – тихо бурмоче він, а його щоки злегка заливаються рожевим.

– Я серйозно… гх! – Кайя здригається, щойно його прошиває черговий заряд болі. Він всім тілом завалюється на подушки, намагаючись вдихнути. Чари Барбари може й зцілили більшість його ран, проте «більшість» не рівняється до «всіх». Він відчував, як протестують його м’язи та кістки, аж раптом пара рук притислась до його грудей, змушуючи лягти як слід.

– Чесно кажучи, – цикнув Ділюк, – я чув, ніби ти пішов на п’ятьох руїнних мисливців і самотужки здолав їх. Ти наче напрошуєшся на побачення зі смертю.

Його голос явно невдоволений. Кайя потішається з того, що Ділюк чесний з ним тільки тоді, коли менш щасливий, ніж сам Кайя.

Проте, з іншого боку, Ділюк перебував у такому настрої доволі часто останніми днями. Треба віддати належне – можливо, у більшості випадків це була провина Кайї. Але якщо копнути глибше, чи не значить це, що тепер Ділюк занадто відвертий з ним?

– Посміхаєшся, наче бовдур, – мовить Ділюк. – Що у тебе на умі цього разу?

– Багато чого, – відповідає Кайя. Він застає його зненацька – і себе теж, якщо чесно – коли одна з його рук підіймається торкнутися чужої щоки. Межі його свідомості досі трохи розмиті, але іронічно – може, навіть парадоксально, що він ніколи не відчував такої ясності, як зараз. – Але в основному те, наскільки я щасливий.

Ділюк моргає, більше спантеличений словами Кайї, а не його долонею на своїй щоці.

– Через що?

– Через нас.

Ділюк витріщається на нього і далі, виглядаючи доволі збентеженим.

– Мені слід запитати Барбару, чи не переборщила вона, і…

– Чекай, – просить Кайя, змикаючи пальці навколо його зап’ястка. – Ділюк, залишся ще на хвильку. Ми так давно не бачили один одного.

– Кайя, ми бачилися минулої ночі, – відрізає Ділюк. – У твоєму будинку, мушу додати.

– Я хочу бачити тебе частіше, – протестує Кайя.

Ділюк заливається рум’янцем, озираючись навколо – чи ніхто не підслуховує. Або лицарі і цілителі не звертали на них уваги, або ж просто вдавали глухих. У будь-якому випадку ніхто не дивився на них, і слава богу.

– Чому ти раптом став таким надокучливим? – шипить Ділюк, скоріше зніяковіло, аніж сердито.

– Ми зустрічаємося! – ще гучніше скиглить Кайя, хоча його вимова поступово втрачає чіткість. Трясця, цілительна магія Барбари сильніша, ніж він думав. – Я хочу бачити тебе частіше. Я хочу весь час проводити з тобою. – Якщо Кайя і мав якусь подобу словесного фільтру раніше, то побічні ефекти чарів Барбари потрощили його на шматки. – Ділюк, що мені зробити, аби більше бачитися з тобою? Невже ти поспішаєш до мене лише тоді, коли я потрапляю в халепу, кидаючись назустріч руїнним мисливцям без всякої на те причини?

Ділюк чує кахикання позаду. Кайя все більше марить, через що починає привертати чужі погляди. Здається, навіть Барбара мечеться між тим, щоб залишитися на місці, чи підійти і нарешті вирубити Кайю, щоб не ніс нісенітниці.

Кайя відчуває, як його знов притиснули до ліжка, як Ділюк послаблює хватку на своєму зап’ястку, щоб як слід взяти його за руку. Кайя з подивом дивиться на їхні переплетені пальці, а потім переводить погляд на Ділюка.

– Як часто ти бажаєш мене бачити мене, Кайя? – раптом питає Ділюк.

– Завжди, – одразу відповідає Кайя. Чари не лише позбавили його болю, але й внутрішніх гальм. Або ж просто посилили його безсоромність.

– Я не хочу, щоб ти привертав мою увагу, стрімголов кидаючись у лапи небезпеки, Кайя, – зітхає Ділюк, – є й інші способи для…

– Тоді виходь за мене.

Придушений виск юрби пронісся наметом, проте жоден не належав Ділюкові, який наче сова блимав на Кайю.

– А?..

– Виходь за мене, Ділюк, – повторює Кайя, а його вільна долоня накриває їхні зціплені руки. – Давай одружимося і будемо жити разом, щоб частіше бачитися, щоб ти витягав мене з халепи, щоб у нас був дивовижний се…

Ділюк голосно кахикає, аби перебити Кайю. Його щоки і кінчики вух горять червоним – майже того ж відтінку, що його волосся. Він повертається до Барбари з безпомічним виглядом.

– Я справді вважаю, що тобі краще вирубити його, поки він не…

– Ділюк, може, мої вени й насичені цілительною магією, що я ледве можу поворухнути тілом і несу більше дурниць, ніж зазвичай, – на одному подиху видає Кайя. – Однак я мав на увазі саме те, що сказав.

Рум’янець Ділюка не спадає.

– Ос… – він зупиняється, явно збентежений. Люди в наметі принишкли, прислухаючись до чужої розмови. – О-освідчення? Кайя, ти…

– Виходь за мене, Ділюк, – повторює Кайя. – Я хочу бути разом з тобою на віки вічні.

Ділюк дивиться на нього, і Кайя безжально робить те саме. Напруга витала у повітрі, а решта пацієнтів та цілителів затамували подих.

Нарешті Ділюк видихає.

– Тобі слід запитати мене знову, коли не будеш накачаний чарами, – мовить він. – Проте, оскільки мені відомо наскільки ти впертий навіть під впливом магії, я скажу тобі одну річ, – він дозволяє собі маленьку усмішку. – Не наражайся так необачно на небезпеку, і я без вагань одружусь з тобою.

На фоні хтось пищить від радощів. Голос підозріло нагадує Хоффмана.

– Значить, ти згоден? – погляд Кайї посвітлів.

– Тільки якщо ти даси обіцянку.

– Ділюк, я буду так сумлінно дотримуватися обіцянки, що ти можеш запідозрити мене в махлюванні, та й…

– Добре, – голосно вклинюється Барбара. – А тепер час йти спати, пане Кайя, – вона притискає долоню в рукавичці до його грудей, поки Кайя нарешті не вирубається. Навіть коли він заснув, посмішка досі грала у нього на губах. Барбара повертається до Ділюка і зітхає. – Мені шкода. Я мала зробити це раніше.

Ділюк прибирає пасмо волосся з ока Кайї. Куточки його губ підіймаються самі собою.

– Все гаразд.

***

Коли Кайя прокидається, то одразу ж згадує про освідчення.

– Я ідіот, – констатує він, звертаючись до стелі.

– Радий, що до тебе нарешті дійшло.

Душа Кайї мало не покинула тіло від переляку. Повернувши голову, він помічає Ділюка, який ліниво гортає книгу, сидячи біля ліжка.

– Д-Ділюк? Ти досі тут?

– Ти не прокидався декілька днів. Вони перенесли тебе додому.

Що ж, це пояснює чому він бачить стелю замість тканинного намету.

– Слухай, Ділюк, – Кайя обережно сідає. Біль у м’язах і кістках майже повністю минув, як і затьмарення розуму. – Стосовно того, що я недавно сказав…

– Твій будинок замалий, проте я думаю, що ми знайдемо йому раду на перші роки, – раптом сказав Ділюк. – Скоріше за все доведеться придбати нове ліжко. Неможливо ділити таку малу постіль.

– А?.. – завмирає Кайя. Чому Ділюк несподівано став критикувати його дім?

– Або, якщо хочеш, переїжджай до мене на ґуральню «Світанок». Але пообіцяй не сильно потішатися над слугами.

– Ділюк?.. – Кайя підводить очі. – П-переїзд? Ти так кажеш, наче ми збираємося жити разом.

– Якщо ми плануємо одружитися, хіба не ідеально було б з’їхатися? – Ділюк схиляє голову набік.

Ох.

Ох.

– Ділюк, – видихає Кайя, – того дня ти справді…

– Що? Збираєшся забрати назад свої слова? – питає Ділюк з глузливою посмішкою. – Після того, як я погодився на твою пропозицію? Ти жорстока людина, Кайя.

– Н-ні! Я… я… – Кайя видавлює смішок, наче йому враз забракло повітря. – Я просто… отакої, я… я дійсно такий щасливий, Ділюк.

– Як і я, Кайя, – ніжно відзивається Ділюк.

Кайя звішує ноги з матрацу, щоб заглянути йому в очі та взяти його руки в свої.

– Ділюк, – тихо бурмоче, – оскільки я був не в кращій кондиції коли питав тебе, чи можу я зробити це знову?

– Мгм.

Він притискається до його чола своїм, відчуваючи тепло через цей дотик.

– Ти вийдеш за мене, Ділюк?

– Із задоволенням, – посміхається Ділюк.

Кайя міг би додати щось, аби виразити свою радість. Однак так і не робить цього.

Він занадто зайнятий відповіддю на поцілунок свого новоспеченого нареченого.