Колір безпорадності

Фанфік по шипі Дух цвітіння Треш/Дух цвітіння Йоне!

***

 Ніжний захід сонця пестить шкіру. Тіло купається під ліловим промінням, занурюючи його в Іонійську легку атмосферу. Вона відчувається як м’яке суфле, що тане у роті. Те саме тут, але ти танеш від краси незайманих луків і тендітних гір…

Йоне сидів на невисокому обриві, вкритому мохом і грайливою травою. Його очі могли споглядати прекрасні види дерев із різнобарвним листям, що опадає при кожному подиху вітерця. Він потрапив сюди напередодні цвітіння, тому ніс ненав’язливо заповнюють квіткові запахи, фліртуючи з рецепторами.

Але вся ця незвідана краса не поглинала його розум. Він був заповнений липкою тугою. Вона йшла за ним по п’ятах, як власна тінь, створюючи величезний натиск. Мисливець на демонів звик тримати весь цей Пандемоніум спогадів у собі, ховаючись за маскою холоднокровності. Але іноді він дає слабину, а вона, ніби струна, натягується і незабаром видасть ноту, що ріже слух, повністю вичавлюючи з нього життєві сили. Хоча як можна вичавити те, чого немає? Запитання все ще відкрите… 

Лише ненька батьківщина не дає йому повністю опустити руки. Звучить так патріотично, але це правда. Він пообіцяв, що захищатиме мешканців Іонії від усіх бід, а особливо від демонів.

Вітер знову повіяв, кокетливо розвіваючи пухнасте біляве волосся. Але із вітром прийшов ще дехто… Чорна аура одразу врізалася на згадку, він досі не може забути його. Фіолетовий димок виплив поряд з Йоне, повільно викреслюючи до болю знайому постать. А біль він любив… 

Мисливець навіть не глянув на нього, продовжуючи милуватися сакурою вдалині. Він відчував, як на нього глузливо дивляться, вичікуючи, коли Йоне вручить йому трохи своєї дорогоцінної уваги. Тихе запитання розрізало очікування:

– Навіщо з’явився? Облиш мене…

Здіймання грудей випускало спокійні зітхання. Треш ловив кожне, прораховуючи у них занепокоєння. Але той і не підозрював, що він не від його присутності. Диявольські очі кольору фуксії хитро оглядали силует перед собою. Вони були підкреслені хвилястою бірюзою, що розпливалася майже до гострих вух духа.

Треш ще секунду милувався рогами Йоне, перед тим, як повільно відповісти тому:

— Я відчуваю страждання за кілометри… Одно з найбільш кровожерливих знарядь тортуру є наші спогади. Тобі слід бути обережним…

Йоне не здивувався, що він знає причину його смутку. Цей давній дух здатний на таке – уявляти моторошно. І він не буде вражений, якщо Треш прийшов зловтішатися над ним. Тим паче, коли саме через Треша він не зміг знайти спокій… Але чомусь Йоне відчував з кожним поштовхом серця, що це не так. Із чого такі висновки? Вітер нашепотів…

– Не ображайся на мене, Йоне… Тебе наздогнала спокуса. Кожен сам обирає свій особистий шлях… Навіть після смерті… Але, – він зробив паузу. – Я повинен зауважити, що ти не дурень…

Треш поклав руку на свій ліхтар, ніби доводячи правдивість своїх слів. Всі дурні давно у його колекції… Його маленькі діточки…

Ліхтар духа лежав поруч із своїм власником, слухняно виконуючи свою основну функцію. Якщо прислухатися, то почуєш тихе, але несамовите скиглення душ, які за власним нещастям перебуватимуть і страждатимуть там ще багато століть… Але Треш їм лише посміхався, постукуючи чорними кігтями по кришці ліхтаря.

Йоне від подумки про страждання пересмикнуло, але зовні він не показував свого співчуття до тих, хто ув’язнений у тому пеклі…

Через кілька секунд тиші на думку мисливцю спало, що, навряд чи, Треш ступив на землю в образі злісної примари. Адже він теж колись був людиною… Яка теж попала у мир духів…

Йоне повернув голову на того, хто досі пропалював його потилицю уважним поглядом, хитро посміхаючись. Він відкрив вуста, губами наївно, але щиро цікавлячись:

— А ти… Пам’ятаєш своє минуле?

Таке запитання викликало ще одну посмішку на обличчі Треша, змушуючи його погляд неохоче відірватися від Йоне і намагаючись згадати хоч щось. 

– Уривками. Для мене час не вартий і однієї душі … Воно мчить так швидко, що не встигаєш і до пуття запам’ятати те, що коли-небудь було. Звичка зберігати спогади у голові характерна лише моїм діточкам… Їх життя таке коротке, що вони намагаються насолодитися нею…

Слова Треша змусили Йоне замислитися… Бо дух одержимості був правий…

Поки мисливець знову був захоплений власними роздумами, він відчув, як чужа рука силою кладе його голову на свої коліна, безтактно торкаючись волосся Йоне. 

Мозок почав бити на сполох, але тіло розслаблялося від того, як до тремтіння приємно Треш перебирає і чухає його голову довгими нігтями…

 — Ніколи не бачив такого білявого волосся. Цей колір асоціюється у мене з безпорадністю. Такий ж невинний…

Йоне, уважно стежачи за кожною дією Треша, після кількох секунд удавано-ніжних ласок, на свій подив, вирішив дозволити тому завдавати собі задоволення. Це дуже схоже на капкан, що, напевно, вже зачинився. Але й ви його спробуйте зрозуміти… У якомусь-то столітті тебе готові вислухати, але, за іронією долі, це привид, у якого відсутнє хоча б якесь співчуття… Може, на цьому люто зіграла його сентиментальність, а може, приховане глибоко всередині бажання Йоне бути потрібним.

Тихий і підступний, а для когось навіть смертельний, смішок, долинув до вух мисливця, що знову напружився. Обличчя Йоне спохмурніло, відчуваючи жовч у наступному реченні Треша.

— Хм… Це ж твого маленького брата я вчора чув? Він грав на флейті… Ви схожі…

Руки стиснули хакаму під собою, а губи перетворилися у коротку нитку… Треш чудово знав, на що тиснути. І найжахливіше, що Йоне вівся на ці провокації.

Ясуо… Брате… Як це на нього схоже… Той злощасний день він понесе за собою до самої… Другої смерті… І навіть зараз яскраві спалахи спогадів миготять перед очима кольору пролісків, примушуючи Йоне зовсім заплющити їх.

Реакція у відповідь від Треша не змусила себе довго чекати.

— М-м-м, то це тебе зачепило? Виглядає кумедно… – він видав тихий смішок.

– Навіщо? — холодно спитав Йоне, навіть не приховуючи металевих ноток у голосі.

– Бо ти гарний, коли сумний, дитя…

Мисливець на демонів хотів підвестися і покинути компанію Треша, але той притримав його голову, не дозволяючи Йоне і ворухнутися.

— Ні-ні, лежи далі. Тебе нікуди не відпускали…

Йоне мав два варіанти розвитку подій. Перший – почати атаку і вибратися з солодкого полону духа насильно. Другий – продовжити лежати та спробувати розслабитися.

У звичайний день Йоне віддав би перевагу першому і не дозволив себе так принижувати. Але сьогодні в нього зовсім не було настрою на якісь бійки… Може, Треш просто поквапиться і піде? Маловірогідно…

Очікувано, мисливець відчув, як чоловіча рука ніжно, але ретельно ласкає його білі пасма…

— Ти можеш будь якої миті вихопити мою душу до своєї колекції, але досі не зробив цього… Чому? 

Раптом, гострий кіготь грайливо порізав його щоку, викликаючи у мисливця напружене зітхання. Яскраві краплі крові швидко потекли по щоці додолу… Треш задоволенно посміхнувся, дивлячись на реакцію Йоне.

— Звісно я можу… Але не варто лякатися… 

***

Читай українське, це кльово)