Похорон

Агнеса входить у кімнату. Вона одразу відчула запах крові та протверезіла. Добре, що вона не дозволила увійти Аресу в кімнату. На ліжку, застеленому червоним атласним покривалом лежить портрет Анни Ярославни, весь замазаний кровʼю. Агнеса спирається на двері та повільно осідає на підлогу. Стримується, щоб не заверещати на усю хату. Ще тільки Ігоря не вистачало. Він зробив її вампіром, змусив служити йому і вбивати людей, а зараз знов повернувся.

Весь алкоголь миттєво вивітрюється з тіла Агнеси. Вона бере себе у руки. Хапає портрет і кладе його в тумбочку з замком, там же лежить купа листів з погрозами, від того самого адресата, тільки вони були відправлені на декілька століть раніше.

Робить декілька глибоких вдихів і видихів. Падає на ліжко, не роздягаючись до кінця. Накривається ковдрою, на якому досі кров. Її не видно, але дівчина досі чує запах.

Агнеса не памʼятала коли вона заснула. Але прокинулась вона від того, що хтось сперся на її стегно. Дівчина відкриває очі та бачить перед собою Владислава. Він щокою лежить на її нозі й дивиться на неї.

— Я такий мудак, Агнес.

— Інакше не назвеш людину, яка мене збудила. В тебе є своя кімната, знаєш?

Їй чомусь було зовсім не до його приколів. І вставати вона так рано не планувала. Трохи підняла голову, щоб глянути на годинник, який стояв на тумбі біля ліжка. Там показувало пів на шосту. Вона втомлено опускає голову назад, на мʼяку подушку.

— Ти стільки всього проспала.

Агнесі було байдуже, що саме вона пропустила. Тому, що і в самої проблем по горло, радувало тільки те, що за цей період вона встигла протверезіти.

— Я в душ. Ходімо, там розкажеш, — каже Агнеса й встає з ліжка.

Владислав спочатку трохи зі здивуванням дивиться на неї, не знає, як правильно сприйняти це запрошення в душ. Але йде слідом за нею.

— Ти прямо при мені будеш митись? — питає хлопець, коли вони опиняються у ванній кімнаті.

Кімната була невеличка і єдина в цьому домі. Більше ванних кімнат не було. Тут стояла невелика раковина, стара, як і сама Агнес. Невелика ванна, в яку навіть лягти не можна, над нею висіла невелика ширма, якщо її можна так назвати. Тут навіть унітаз був.

Агнес розстібає ліфчик і Владислав одразу розвертається, викликаючи гучний смішок з її боку. Вона скидає з себе решту одягу і Влад чує, вона пихтить, поки залазить в ванну і закривається цією нещасною ширмочкою.

— Розказуй, — каже Агнеса і відкручує воду.

Владислав опускає кришку унітаза і сідає, як на табуретку.

— Я дуже неправильно вчинив з Меланією.

— Зламав їй носа? Ну, вона на це заслуговує. Знаєш, вона іноді буває такою сучкою…

Владислав навіть не дивується такій відповіді з її боку, він чомусь не думав, що вона зараз вискочить з душу і почне бити його за те, що він образив її подругу.

— Не зовсім, — каже Влад і розуміє, що дуже соромно розповідати правду, — Короче, я наговорив їй всяких дурощів і налякав.

Агнеса фиркає і починає сміятись.

— Меланія нічого не боїться. В тебе занадто висока самооцінка, братанчику!

З початку їх знайомства Влад навіть подумати не міг, що він так буде сповідатись перед Агнесою, просити у неї порад і чути у свій бік від вампірки «братанчик». Вона виявилась набагато приємнішою і дружнішою, ніж він думав.

— Я був, наче, сам не свій, Агнес. Я був сильніший. В мені була демонічна сила.

Агнес завмирає і перестає рухатись. Вона задумалась.

— Не знаю, що тобі сказати, — тихо відповідає вона.

— Словом, вона дала мені ляпаса.

Дівчина мовчить, ніяк не відповідає на цю репліку. Вимикає воду і відкриває ширму. Влад уже автоматично повертається, щоб не бачити голу дівчину. Вона витирається.

— Я блукав по лісу, потім прийшов сюди і якось ніяково було йти до Меланії в кімнату, а у вітальні Арес книжку читає, теж було якось не дуже. Через те тебе й збудив. Мені більше немає з ким поговорити.

Агнес накидає на голе тіло якийсь обшарпаний халат.

— Краще вибачся перед нею, вона зрозуміє.

Владислав повертає голову, коли чує, як Агнес метушиться. На її лиця немає посмішки, вона виглядає абсолютно серйозною. І це тішить, що вона так серйозно ставиться до нього і підтримує.

— Я б пивка випила.

— Я купив.

Тепер Агнеса справді широко всміхається. Вона розчісує своє кучеряве волосся.

— Моє ж ти сонечко, Владику, — каже вона, а потім трохи помовчавши додає, — Брата мого нагадуєш.

Владислав зацікавлений цією розмовою. Він навіть подумати не міг, що у неї є брат.

— Який він був?

— Він був молодший за мене. Добрий, веселий, — зітхає Агнеса, — В мене взагалі купа братів і сестер було. Але він був татовим улюбленцем, його надією. Йому приділяли багато часу, він весь час був зайнятий, але завжди був зі мною.

Владислав чує в її голосі любов і тепло, розуміє, що вона дуже сильно його цінила. Від цього робиться незручно, що він ось так бере й лізе в особисте життя дівчини. Але їй, схоже, тільки в задоволення згадувати про нього.

— Ми іноді сварились, він був сильнішим за мене, хоч і молодшим, але ніколи не бив.

— Він помер коли ти уже була «звʼязана».

Агнеса гірко всміхається.

— Я навіть в нього на похороні не була, не знала чому він помер. Дізналась про це через років 20. А він навіть доньку свою, на мою честь назвав.

— Це, мабуть, дуже жахливо. Ось так втратити всіх родичів.

Агнеса довго затримує погляд у своєму відображені у дзеркалі. Чи варто казати, що вона бісова егоїстка і жахливіше дівчині було пережити свою смерть?

— Мабуть.

— Як ти стала вампіром? — запитує Владислав.

Він давно хотів це спитати, але боявся. Він вперше бачив живого вампіра, та і як вони взагалі проходять це перетворення йому теж було цікаво знати. Невідомо коли зʼявиться такий шанс.

Бачить, як Агнеса трохи здивовано підіймає брови, а потім усміхається і хитає головою.

— Мене напоїли вампірською кровʼю і задушили, а потім ледь не зґвалтували. Якщо я правильно зрозуміла питання.

Владислав здивовано відкриває рот і одразу закриває його. Відводить погляд.

— Вибач, якби знав, то не питав би про це.

— Якби знав, то тобі й не треба було питати про це.

У кімнаті зависає ніякова тиша. Агнеса мажеться якимись кремами, наносить різні маски, а хлопець розглядає кімнату.

До його ванної у квартирі було далеко. Плитка на підлозі брудна і видно, що миють її дуже рідко. На деякий час навіть робиться гидко, невже три дівки в хаті не могли б навести тут порядок, на стінах видно плісняву, а дзеркало в якому Агнес так ретельно себе розглядає поржавіле.

Влад занадто сильно кривить носа тому, що Агнес гучно цокає язиком.

— Куди нам до столиці, — фиркає вона.

Коли дівчина закінчує зі своїми процедурами, то відкриває двері випускаючи пар з кімнати. Вона впевнено прямує на кухню і помічає там Ареса, він з книгою сидить на дивані, закинувши ноги на невеликий столик. Коли чує кроки, то одразу підіймає погляд. Агнеса на нього довго не дивиться, більше секунди не затримується в його очах.

Вся зацікавленість цією книгою зникає. Арес дивиться за кожним рухом Агнеси. Бачить її вологе волосся і халат, який вона навіть не удостоїлася застібнути. Здається, що ще трохи та буде видно її груди. Арес лише дякує Богу за те, що вампірка все-таки у трусах.

Владислав йде зовсім не впевнено особливо під поглядом Ареса. Хранитель бачить, як він дивиться на неї. І від цього робиться страшно. Влад же навіть не знає які у них всіх стосунки, що як Арес зустрічається з Агнес і вона йому розказала про все, що було в місті.

— Треба бутіків намутити, — каже Агнеса ретельно оглядаючи холодильник.

Вона виймає одразу дві банки з пивом і ставить їх на столешні, виймає і ковбасу, кладе її на стіл, перед цим скидаючи ноги Ареса. Вона подає йому ніж і киває на ковбасу.

— Вріж, будь ласка.

Арес дивується сам собі, коли слідує її проханню зовсім не задумуючись.

Агнеса сідає в крісло напроти, Владислав трохи мнеться, але зрештою теж сідає.

— Ти б одягнулась, чи що, — каже Арес, знову кидаючи з під лоба погляд на вампірку.

Вона ледь не пирхає зі сміху. Думає, що краще відповісти. Теж підіймає свій погляд на нього і розуміє, чому так довго не дивилась в його очі. Бо відірватись від них неможливо. Вампірка завжди вважала сірий колір нудним і «ніяким». Але його очі важко було такими назвати. В них був одночасно холод і буря.

— Вибач, думала всі бачили жіноче тіло, — каже вона з єхидною усмішкою на лиці, не відводячи погляд, кидаючи виклик.

Але Арес дорослий і зрілий чоловік, не ведеться на дівочі провокації. Холодно хитає головою і коли закінчує різати ковбасу протягує дівчині листок з написами.

— Читай.

Агнес навіть трохи розчарована, що він так чудово себе контролює і тримає в руках. Бере декілька ковбасок і складає на хліб, що лежав на столі іще зранку. Притримує ковбасу пальцями, поки та не почала розлітатись і кусає. Іншою рукою бере пиво, яке Владислав уже встиг відкрити та робить декілька різких ковтків. Вона відкидається на спинку крісла й не спішить розглядати цей листок.

Владислав теж пʼє пиво, але без «бутіків». Краєм ока оглядає цю записку, очі зачіплюються за декілька букв, але здається він вловив суть записки.

Арес повертається до книги, не дивиться ні на дівчину, ні на Влада. Читає, чи то тільки удає. Бо суті написаного зовсім не вловлює, а потім, якби просто так додає:

— Іван помер.

Він і сам не знає якої реакції очікував від Агнес. В цьому селі уже багато людей померло і до смерті кожного вона була байдужою. Але здавалось дід Іван, як і вся його родина була близькі з Агнес.

Вона лише байдуже знизує плечима. І навіть Владислав дивується її цинізму, згадуючи те, як гірко плакала Морена, як підтримувала її Меланія, якій теж ця смерть була небайдужа. Чи це йому тільки здалось?

— Ну, люди вмирають. Це нормально, — звичайним тоном каже Агнеса.

— Похорон о шостій. Морена хоче піти.

— Якщо хоче, то підемо.

— Тобі зовсім байдуже? — запитує Владислав.

Його тон звучить рівно і навіть з крихіткою жорстокості. Але Агнеса повністю зачарована ним і не може розбачити маленького рудого цуцика в хлопцеві.

— А тобі ні?

— Я його не знав.

Арес стримується, щоб не засміятись у весь голос. Вперше він чує, щоб хтось з такою наївністю запитував подібне в Агнеси. Але в розмову він не включається, все ще читає книгу.

— Владику, у світі кожного дня вмирають тисячі, а то й мільйони людей. Що мені весь час плакати? За кожним скорбити?

Владислав зовсім не впізнає дівчину. Пару хвилин назад, вона розказувала про себе, про своїх родичів, а зараз вона ось така. Не зрозуміла і цинічна.

— Пішли покуримо, — з ходу каже Меланія, коли зʼявляється у вітальні.

Вона дістає цигарки з однієї з шухляд і плескає Агнесу по плечу. Вампірка моментально підривається, хапаючи з собою і пиво і бутерброд. Втікає від цієї бесіди зайшовшої у глухий кут.

Виходить на ґанок слідом за Мелані. Білявка ставить лікті на поруччя і закурює.

Агнеса стоїть мовчки, чути лише те, як вона жує. Ставить банку пива, поруч з ліктем Меланії. В душі молячись, щоб вона його не скинула.

Та видихаючи дим Меланія бере ту банку і робить ковток. Морщиться і ставить назад.

— Гидота. Як таке можна пити?

Агнес знизує плечима й залишає питання без відповіді, доїдаючи бутерброд.

— Читала той запис? Там розв’язання всіх проблем.

— Ні, — гірко всміхається Агнеса, — Мені страшно, Мелані. Не хочу тішити себе хибними надіями.

Агнеса робить ковток, теж спирається на перило і задумливо дивиться десь в глиб лісу. Меланія переводить погляд на неї. Оцінює її стан, емоції на лиці.

— Треба вбити трьох. Тоді будемо вільні, — каже Меланія, — Морена не хоче нікого вбивати. А ти?

Меланія протягує цигарку Агнесі. І вона її бере, робить затяжку, тоді знову передає білявці. Дивиться їй в очі й відповідає:

— Я вбʼю кого завгодно і скільки завгодно. Аби тільки бути вільною.

Меланія трохи посміхається. Іншої відповіді від вампірки вона й не очікувала. І це не може не тішити. Мелані тепер хоч знає, що не тільки вона має таку думку.

— І що будеш робити коли розірвеш звʼязок?

Агнеса знизує плечима.

— Не хочу загадувати на майбутнє. Але, напевно, буду багато подорожувати. Кожен день міняти коханців, робити всякої дурні. Я гедоністка.

Меланія не стримує саркастичного смішка. Поняття «гедоніст» не мало для неї ніякого сенсу. Воно було схоже на «егоїста». Живеш у своє задоволення, уникаєш проблем, страждань. І це було дуже очікувано почути від Агнеси. Як і очікувано було те, що Морена не захоче нікого вбивати.

Меланія це знала, бо не була ані гедоністкою, ані егоїсткою. Вона дбала про обох дівчат за весь період перебування тут. Демониця здогадувалась, що Морена була найстаршою. Але це не заважало, саме Меланії відігравати роль старшої сестри й наставниці.

— А ти? Хочеш повернутись в пекло і молити пробачення в татуся? — запитує Агнеса.

Меланія теж знизує плечима. Вона, мабуть, мазохістка. Їй добре жити тут, з дівчатами й Аресом. В спокійній обстановці, у лісі. Вона уже звикла до цього всього і зовсім не хоче повертатись додому. Особливо до батька.

Він вигнав її тому, що вона не хотіла надурити й так бідну, покинуту та обмануту дівчину.

— Я вважаю, що так не потрібно робити.

— Ти порушуєш правила і підриваєш мій авторитет, Меланія! — грізно каже Сатана.

Він змірює дівчину років 17-ти жорстоким поглядом. А потім дивиться на іншу персону в кімнаті. Білявого хлопця, що виглядає точною копією дівчини.

— Люцифере, поясни сестрі. 

— Мел, вона не до кінця проговорила умови й ти не можеш помогти їй по доброті душевній.

Хлопець роздратований, розкинувся на дивані та дивиться на дівчину, як на пил. Білявка гордо підіймає підборіддя і відповідає таким же поглядом.

— Я сама вирішую, що робити. 

— Тоді роби і йди геть!

— Якщо чесно, то не дуже хочу у пекло вертатись.

Агнеса вперше, за весь час цієї розмови виглядає зацікавленою. Меланія ніколи не обговорювала свого минулого та усього, що торкалося її сімʼї, а зараз така відвертість.

— Чому?

— Мені там не раді, — грубо каже Меланія і показує, що тема закрита.

Агнеса байдуже знизує плечима. Не допиває свого пива, так і залишаючи на перилі банку. Вона збирається йти збиратись на похорон. Та Меланія не дає їй цього зробити.

— Які в тебе відносини з Аресом?

Агнес тепер знову зацікавлена. Чомусь все, що торкалось Ареса дуже забавляло її та підіймало настрій.

— Яку відповідь ти хочеш почути?

— Ну у вас любов, ви просто трахаєтесь чи тобі захотілось мати хлопчика на побігеньках?

Агнес клацає пальцями.

— Саме так, хлопчик на побігеньках.

Вона хихоче і йде знову в дім, тепер уже запахуючи свій халат.

Меланія роздратовано закочує очі та викидає недопалок у банку з пивом. Залишає її тут стояти і йде слідом за Агнес. Вона щиро хотіла допомогти Аресу і дізнатись про почуття Агнеси. Хоча він цього й не просив.

Демониця мчить швидким кроком і все ще застає Агнесу в кімнаті, вона якраз бере листок і уже хоче йти до себе.

— Агнес, почекай! — окликає її Меланія.

Арес підіймає погляд від книги, оглядає дівчат. Владислав навпаки, старається не дивитись. Оглядає стелю й стіни.

— Якщо хочеш душевних бесід поговори з Мореною. Чи он з Владиком.

І Агнес зараз здається дуже швидкою. Мчить до своєї кімнати швидше за блискавку. Але Меланія теж не черепаха. Наздоганяє вампірку, коли вона відкриває двері.

Меланія влітає в кімнаті та падає на розкішне ліжко Агнеси. Мабуть, зі всіх ліжок у цьому домі в вампірки було найкраще.

Агнес спочатку перелякано оглядає кімнату, що помічає Меланія. А потім напускає на лице роздратування. І після її зляканих очей, це виглядає дуже кумедно.

Меланія удає, що не помітила нічого дивного. Розкинувшись поперек на ліжку закидає ногу на ногу і підкладає під голову обʼємну, червону подушку у формі серця.

Кімната Агнеси в червоно-бордово-чорно-коричневих тонах і в такому дуже готичному стилі. Кожен раз, коли Меланія сюди заходить згадує якогось графа Дракулу і розуміє, що Агнеса звичайна клішована вампірка.

— Ну що ти від мене хочеш? — нарешті запитує Агнеса й починає ритись в шафі.

На похорони вона ходила не часто, та й речей в чорному кольорі у неї майже немає. Ще й на вулиці божевільна спека. Дівчина дістає вішак з чорним міді платтям, воно має горло і четвертний рукав. У ньому точно спариться. Вішає його назад і дістає інший вішак. Там уже чорна блузка з купою перлин. Ні, його вона теж не вдягне. В одній з серій «Сліпої» казали, що не можна святкової речі на похорон вдягати.

— Я просто не знаю, що робити. Хто винний? Хто не винний? Як це все зрозуміти?

Агнеса дістає вішак з ще однією сукнею. Вона теж чорна, трохи вище коліна, з короткими рукавами та коміром. Зверху, від шиї йде декілька ґудзиків, можна буде виставити груди на свіже повітря.

— І взагалі, ритуал виходить хранитель має провести чи що? — продовжує роздумувати в голос Меланія.

Агнеса знімає цю сукню з вішака й кидає її на ліжко, біля Меланії. Скидає з себе халат, залишаючись лише в трусах. Вона не спішить ховатись від Меланії чи відвертатись. Та й Меланія теж, навіть очей не прикриває. Нахабно розглядаючи вампірку.

Агнеса була безумовно струнка. Та й однозначно була типажем Меланії. В неї ідеальна форма фігури, піщаний годинник. Вона висока, довгонога. В неї невеликі, але й не маленькі груди. В неї немає такої мертвої блідості, як у Меланії та вона зовсім не смугла. Такий собі, середній відтінок шкіри.

Агнес дістає чорний мереживний ліфчик, одразу його вдягає, спритно застібаючи.

— В мене нема відповідей на твої запитання, — каже Агнеса й натягує на себе сукню.

Сукню при чому лежить на ній теж ідеально, обтягує тіло, демонструючи всі чесноти. Агнеса теж падає на ліжко, біля Меланії, кладе руки під голову і дивиться на стелю.

— В мене чомусь таке відчуття, що все це не правда. Сон. І нічого в нас не вийде.

Тихий стук у двері відриває їх від роздумів. Руда голова пролазить через двері, а потім і повністю проходить Морена.

В неї червоні очі, весь час, що Агнеса спала — відьма плакала. Виглядає вона нещасно, все ще у вчорашньому одязі.

— Ви вже зібрані? — тихо і захрипло питає вона, — Арес сказав ви тут.

Чути таким її голос незвично. І обидві дівчини дивляться на неї з неабияким співчуттям.

Меланія протягує їй руку і коли Морена у відповідь теж це робить, демониця тягне її на ліжко й кладе поміж собою та Агнес.

— Уяви, що це він здох, — каже Агнес.

Вона лягає на бік, обіймає відьму за талію й спирається їй об плече своїм підборіддям. Відчуває, як Меланія вільною рукою, десь зверху бʼє її по голові. І Агнес ледь стримується, щоб не зашипіти.

— Ми прорвемося. Завжди так було, — тихо каже Меланія.

Вони прийшли на кладовище з запізненням. Там уже всі були. Донька й онук Івана плакали біля труни й Морена одразу приєдналась до них.

Вона й сама себе не розуміла. Коли він помер вона відчула спокій і безпеку, але сльози починали литись самі по собі без причини. І Морена не могла нічого з ними зробити.

Владислав кинувся до неї. Обійняв її, притиснув до себе і дозволив плакати у себе на грудях.

Меланія, Арес і Агнеса тримались трохи осторонь, далі від людей і труни.

— Але вже Владик дає, — фиркає Агнеса й складає руки на грудях.

— В його стилі, — каже Меланія, — Пан благородність.

Агнеса штовхає її ліктем.

— Бач, якого красеня втрачаєш.

Меланія закочує очі та штовхає ту у відповідь.

Агнеса на мить кидає погляд у ліс і бачить там світлий силует. А на тильній стороні долоні зʼявляється чорна пентаграма. Дівчина одразу спішить прикрити її іншою рукою. Воно пече, аж настільки, що хочеться вгризтись у щось зубами й довго не відпускати. Але Агнес може лише затримати подих. Він її кличе і вона має прийти.

— Зараз прийду, — тихо каже Агнес Меланії та не чекає її відповіді.

Вона йде в глиб лісу.

— Куди вона? — питає Арес, підійшовши ближче до Мелані.

Демониця знизує плечима і навіть не дивиться у той бік. Арес, навпаки, дивиться, як зникає силует Агнеси. І коли він зникає повністю, то йде за нею.

— Арес! А ти куди? — трохи образливо питає Меланія.

Її брови нахмурені й здається, що вона зараз тупне ногою, склавши руки на грудях.

Її дуже жарко, на дворі така погода, що аж парить, а вони вирішили розіграти любовну драму. Тут побігеньки Агнеси з Аресом, там втішання Морени Владиславом.

— Я швидко! — відповідає їй Арес і теж зникає.

А потім Меланія слідкує за тим, як в ліс йде і Олександр. Вона закочує очі і усміхається.

— Ну й придурки.

Меланія добре знала, як гарно Агнеса крутила хлопцями, але не думала, що це в неї вдається аж на стільки гарно.

Вона оцінює поглядом всіх присутніх. Помічає сестру Сашка. Вона в довгій чорній сукні, ну принцеса просто. Хранителька теж дивиться на ліс і якщо вона теж туди піде чи то за Аресом, чи то за Олександром, то у Меланії буде серйозна загроза життю. Вона задихнеться сміхом.

І десь в душі Меланії сумно. Невже тільки вона помічає чи любовні багатокутники. Але наступної митті уже згадує де вона. На похороні. Через це й ніхто не зацікавлений цими виставами.

Від роздумів відриває противнючий голос Олександри.

— Була б моя воля, я б їх усіх перебила.

Меланія спочатку навіть не розуміє про кого вона говорить, але коли помічає її супутницю, то все стає зрозуміло. З хранителькою стоїть Ліза. Та сама Ліза, яку Морена ледь не вбила камінцем. І дарма, що не вбила.

Ліза стоїть з зухвалою пикою, дивлячись на Морену, яка розбита горем.

— Не розумію його. Глянь на них. Ця взагалі шалава божевільна. На базарі була з одним, тепер з іншим, — зло відповідає Ліза, прикриваючи рот долонею.

— Не кажи, Лізо. Ця ще таке. От Агнеса справжня потаскуха…

І Меланія не стримується. Підходить до них безшумно, так, як вміє тільки вона. Можливо, якби настрій не був таким поганим через цю спеку, Меланія і спустила б їм ці плітки з рук. Але сьогодні точно не їх день, бо їх настрій буде зіпсований.

Демониця намотує високий, русий хвіст Олександри на кулак. Відхиляє її голову назад. Змушуючи дивитись в страшні демонічні очі. І якщо зазвичай Саша не виказувала свого страху, то зараз вона от-от впісяється.

Меланія вища і це дає її перевагу. Вона виглядає могутніше. Хоча все-таки крупніша, мабуть, хранителька.

— Ти фільтруй, що говориш, Сашо.

Вона злісно стискає кулаки.

— А ти хто така? — запитує Олександра, наляканим голосом, що аж чути.

Меланія проводить язиком по своїх ідеально білих зубах язиком.

— Якщо я почую ще щось подібне — ляжеш в труну разом з Іваном і твій брат нічим не допоможе, — ігнорує питання Меланія, — Зрозуміло?

— Так.

Ліза не виглядає дуже наляканою. Схоже, вона вірить у те, що хранителі всесильні і зможуть її захистити.

— Дуже добре. Ти теж не дуже вір у себе, Лізо.

Ліза кривиться і демонстративно відвертає голову.

Меланія відпускає волосся хранительки і стає на те місце де була раніше. Вона зараз точно зомліє від спеки. Кінчиками пальців тріпає свою чорну футболку, наганяючи трохи вітру.