Моє натхнення

Під зеленим світлом фар,

Ми з тобой кохалися,

Але наші почуття,

Миттю обірвались.

Розійшлися наші шляхи,

Так й не попрощавшись,

Тепер життя лиш – крахи,

Й не буде слова “закохавшись”.

Та кожен день я думав лиш про тебе,

Й не забував я ні на мить,

Як ми з тобою, в тебе,

Завжди були в кожну мить.

Та раптом доля дала мені знак,

Про що він був, той знак?

Я знать не знав.

І що робити далі, й гадки не мав.

І знову ти з’явився в моєму житті,

І знову кажеш : “Я тебе кохаю”,

Та у житті усі як ти – такі,

“Тебе я більше, любий, не кохаю”.

Ти взяв і плюнув мені в душу,

Тепер не люблю я це “мушу”,

Давай візьму і плюну я тобі у душу,

Як ти мені колись зі своїм “мушу”.

Після того легко мені було,

То, мабуть, й був той знак моєї долі,

І було, певно, так дано,

Написано й надано моїй долі.

Потім був я сам по собі,

І було в мене своє хоббі,

А ти зник з мого життя назавжди,

І не було в мене більш неправди.