До берега — тисяча ночей

Чюя грайливо посміхається на те, як Дадзай неохоче лине до його дотиків. Він вже протягом години старається над його членом і йому приємно відчувати, як айсберг поступово відпливає.

Дадзай навіть починає розслаблятись, стогне, вплітається рукою в рідне волосся, коли Чюя помічає тремтіння його пальців. Ні, так не піде.

— Дадзай, — він відсувається на колінах крізь розкидані ковдри, — Я можу допомогти? Чи мені зовсім не варто тебе чіпати?

— Ми маємо втекти, — він втягнув велику кількість повітря, перш ніж це сказати, тож видихає частинами. Він думав, це буде важче. З Чюєю складно відчувати важкість речей.

— От воно що, — лице Чюї на мить прорізає відраза, — Я вже казав. Я не постраждав так сильно, аби перейматись. Він лише поставив мені синець. Бувало гірше.

Дадзай, бляха, знає, що таке «гірше». Саме тому він не хоче чекати.

— Він поставив його там, де можу торкатись тебе виключно я.

— То торкайся мене там, — він без вагань направляє чужі руки на свої стегна. Йому боляче, коли Дадзай стискає пальці на тому місці, але це гаразд.

Чюя відчайдушний. йому може бути сумно і неприємно, але він знає ціну їхньому зв’язку. Вони тут не перший день. вони, врешті, брати. Хто, як не вони, мають знати одне одного найкраще?

Дадзай впертий. Він висмикує усе своє із загарбницьких рук Чюї, встає, прибивається до вікна, немов загублений метелик. Острів навесні робиться живим. Тутешні люди могли мати різні думки про них, та ця земля їх любила.

— Ні, Чюя. Я справді маю це на увазі. Через океан. В краще місце. Туди, де нас зможуть почути.

Чюя зітхає. Підходить, пролізає в простір між тілом Дадзая і підвіконням, з довірою наосліп опирається на нього спиною.

— Тоді ти говоритимеш зі мною?

Такі часи були складними завжди. І ці часи завжди закінчувались. Вони рідко перекидувались бодай словом, Дадзай усередині боровся із самим собою, іноді промахувався, влучав в Чюю, та, рано чи пізно, він заспокоювався. Тому лишалось чекати.

— Говоритиму, — Дадзай цілує його маківку. Його голос твердий, готовий до змін. Чюя ніколи не думав, що буде заздрити результату роботи голосових зв’язок із язиком.

Того вечора йому вдалося підписати Дадзая на секс. йому це було потрібно. Чюя міг впевнено сказати. І якщо Дадзай буде чесним, всередині Чюї було банально фізично надто добре, аби відмовлятись від цього задоволення.

Забути.

Перечекати.

Ми були молоді. Ми ніколи не вірили в любов. І тільки спробуйте назвати нас коханцями — дістанемо з того світу.

А ми, скоріш за все, будемо прямісінько в пеклі, тому чекайте з розжареними вилами і звабливими чортами.

Саме так.

Папірець перериває не велике, але помітне здалеку лице з широкою посмішкою. Вони так сміялися. Наче у перші роки, в які були разом.

Якщо ви раптом знайдете це, не припускайте диких речей, штибу подвійного самогубства. Ми не такі дурні, як ви. Ми можемо змінити оточення, яке нас не поважає. А ви змінити свій вузький кругозір — навряд. Це на все життя. Як наш зв’язок. Тому не думайте також і про те, що ми колись розійдемось.

Можу клястись власною кров’ю. Цей чоловік розумніший, ніж ви можете собі уявити. Якщо ви думаєте, що я брешу, значить, ви вважаєте, що я абсолютно не маю самоцінності і смаку.

Він не може не мати смаку. Ваш цей найбільший піжон острова — ніщо, в порівнянні. Це я так, на замітку, тому що я справді не збираюсь присвятити увесь лист вашим нещасливим обличчям. Все, що ми хочемо донести — ви не маєте жодного права залізати в чиїсь стосунки так само, як ви б не хотіли залізати в багно. Якщо вам недостатньо мотивації для цього, я можу розказати, яким брудним Чюя може бути для мене. І ні, Ральфе, він не був би таким для тебе, як би ти цього не хотів. Я більше не дозволю. Ти думаєш (закреслено) Ви думаєте, що все так просто. Що якщо вам в лице не кажуть про ваші очевидні гріхи, то їх немає ні для кого, окрім тих, кому вони відомі напряму. Ви всі такі жалюгідні.

Мабуть, не дуже важливо, в яку сторону розвертається цей лист. Важко писати хороші речі в тексті, присвяченому вам. Ви заслуговуєте. Слухайте далі.

Ні, я справді не збираюсь копати глибоко. Ми на вас злі. Без вас нам буде краще. Будемо сумувати, але приїжджати не будемо. Більше ніколи. Чи сумуватимете ви — цікава тема для роздумів. Ми вас дратуємо, але досі ви не вигнали нас. Що це за нестабільна прив’язаність, га?

Я думаю, вам дійсно не варто було лізти до нас. Ми вам нічого не зробили. Я ніколи не жалівся на фізичні негаразди через вашу неприязнь, але голову ви мені отруїли достатньо. Як це, чути від найдобрішої людини вашого містечка такі речі? Я навіть не озвучив їх детально. Я до вас занадто ласкавий. Добре, що ви можете здогадатись про все самі. Дуже добре. Я піду за ним у вогонь та в воду. Зараз час для води. І це нормально. Вам просто не довелось зустріти таку людину, з якою усі пропуски у житті заповнюються зі швидкістю світла. Світла, яке із дня зустрічі не може перестати асоціюватись з нею.

Логічний ланцюжок розривається, вірогідно, тому що тоді Дадзай відволікся на вуста Чюї. Два почерки і два кольори пасти перетинаються:

Ми тікаємо.

Океаном. Подалі. лише подалі. Це все, що нас зараз цікавить.

Ми не шкодуємо.

Вони перетинаються знов, подібно до попереднього разу.

І я гарантую вам спокійне життя з цього моменту. Видихайте. Пробачайте, не пробачайте — вам необхідно буде миритись з цим. Ми здатні переплисти океан без конкретної цілі на крилах своєї любові,

Не любові! Вони самі так казали. Не любові.

Ага. Так от. А ви не можете. Вам буде не діставати бажання, буде соромно, ще щось. Ви не люди. Страх зайти занадто далеко — це для людей. Ви вже зайшли далі, ніж може бути описано цензурним словом. Подумайте над цим. Сядьте на свій гарячий натоптаний пісок і подумайте. а ми зникли. Це щастя.

Це щастя.

Свіжа паста починається звідси.

Я чекав на тебе. Правда чекав. Але ти спиш. Досі. Я не хочу будити. Немає сенсу. Якщо ти заснув, то ти дозволив собі це. Це твоє рішення.

Чюя плаче. Правильно. він пообіцяв, що втече з ним пізніше. Не погодився одразу.

Я знав, що ти не зможеш. Мабуть, я не зможу теж. Але я маю спробувати.

Він прокручує в голові зміст листа, поки пливе голіруч до човна, що по-дивному сильно виділяється на фоні водойми.

Я хочу провести з тобою решту життя. У якійсь конотації, я зміг. Та це зараз не важливо. Вода сьогодні холодна: я ходив перевірити, перш ніж це написати. Я не знаю, що я робитиму. Але в мене не лишається вибору. Я знаю, що я погодився з тобою, що вдав, ніби тільки радий, що в нас ще є додаткова доба, але якби я сказав правду, все пішло би ще гірше, ніж є зараз. Зараз ти міцно спиш.

В Чюї болить голова. Він ніколи не плакав так сильно. Й через таку дурницю. Хіба не можна було поговорити? Чи в Дадзая було більше причин, та ця стала каталізатором? Чому він не попередив? Чому, в біса, не розбудив?

Мирно. Спокійно. Не думаєш, що я можу піти. Відчуваєш фантомний контакт з моїм тілом. Життя іноді таке несправедливе. А люди все що можуть — підлаштуватись. От і я не виключення. Я не хотів, аби все було так. Але інакше я зійду з розуму. Я не думаю, що я тобі таким сподобаюсь.

Ти вже мені таким подобаєшся, думає Чюя. Його пальці будуть в занозах. Його кров не зупиниться сама собою. Його одяг треба буде прати. Це дрібниці. Він впивається в човен і в один момент хоче розбити собі голову об його край.

Я щиро ціную те, як ти намагався все склеїти позавчора. Нам так пощастило пробути якийсь час разом. Ми так гарно одне одного доповнювали. Ти був готовий до всього. І я впевнений, що ти витримаєш це. Я знаю, що ти цього не зробиш, але я хочу, аби ти знав: я все одно хочу просити, щоб ти не ішов за мною слідом. В тебе попереду довге життя. Ти можеш переплисти океан самотужки. Знайти місце, де тебе будуть раді. Де тебе ласкаво приймуть і нагодують любов’ю. Кажучи про це…

Ні.

Я думаю, було багато моментів, коли це було очевидним. Прості родичі не роздивляються очі одне одного таким чином, яким я роздивлявся твої, коли ти не дивився. Я майже впевнений, що ти помічав. це зачаровує, знаєш. Те, як ти… Як ти обережно поводишся зі мною. Чи згоден ти на все заради мене, Чює? Я не знаю. Але я не можу мовчати про те, що, принаймні на задвірках своєї свідомості, я вважаю… Це…

Ні. Ні-ні-ні.

Це дуже схоже на кохання, Чюя.

Ні-ні-ні-ні-ні-ні-ні. Ні. Ні-ні-ні. Ні.

Вони не мають права вирішувати, що ним є. Вони його не знають. На відміну від мене. Завдяки тобі. Я так сильно тебе люблю. Якби я міг змінити це, я б зробив нас чужими людьми. Якби це запокоїло твою р’яну душу. Я так за тобою сумую. Ти лежиш під моєю рукою і ти такий… Неповторний.

Він відчуває на собі ці тремтливі паузи, тіло прошиває тривогою, ніби це він зараз має прийняти найбільш серйозне рішення в своєму житті, відпустивши когось настільки особливого, й вкласти це в прості слова.

Я не думаю, що я витримаю ночі без тебе. До берега таких ночей була би тисяча. Про це важко навіть думати. Я не думаю, що я сильний. Я просто закоханий. Таке трапляється. І через це люди слабшають. Як за простуди. Але я… Це треба буде закреслити. Мені здається, що я смертельно слабкий поряд з тобою. Це не звичайна закоханість. І якщо ти в чомусь маєш рацію, так це в тому, що це не любов. Це ширше. Пристрасніше. Бурхливіше. Це наше, Чюя. Ні в кого такої більше не буде. Я дуже на це сподіваюсь. А тепер…

П О С П І Ш А Ю

Приписка дрібним шрифтом:

Я мав закреслити ту річ.