частина 2: дощ.

наступного дня вони говорили про музику. і настпуний. і наступний наступний.

-…і в моменті усе пропадає і ти

ти єдиний хто залишився все ще в живих!!

-ніхуя, а ти круто пишеш, Джі ))

-а що такого, ще багато буде творінь : D

писали вони разом пісні. це вже друга, але скоро вони і її допишуть.

і так пройшов тиждень.

-блін, треба нам буде колись зустрітись.

-на потязі їхати? серйозно?

-я поїду до тебе.

-дурак.

пройшов ще тиждень.

-та все буде добре, я обіцяю, після всього поганого точно буде хороше!!

-іди ти ..

-ти ж бачиш, ти не один!! я теж мрію бути бездарем!! давай будем битись за мрію до кінця!!

пройшов ще один тиждень.

Джі сидів і дивився в вікно за яким падав дощ. і він думав. думав як хоче обійняти Френка. він і не думав, що це соромно, він просто хотів бути поруч, щоб вони були разом. разом радіти, разом творити. разом писати, разом тусити!! і бігати під дощем.

що-що, а дощ Джі любив більше за все і завжди коли йшов і намокав під ним, мріяв.

ось він і Френк. в кишені телефон з піснями на повну. пісні усі під ряд— Black Flag, The Smashing Pumpkins, новенькі Linkin Park, The Cure ….

“Let me take your hands

I’m shaking like milk”

усі пісні вони прокрикували. кожну кожну фразу.

“Everything you say to me

Takes me one step closer to the edge!!”

усі мокрі бігали по вулицях вже в незнайомі собі місця і квартали

“Desperate and displeased with whoever you are,

And you’re a star!!!”

і так до ночі. до перших зірок на темному небі….

та ці всі мрії перервав звук повідомлення з твіттеру.

-хей, що робиш?

“люблю тебе , Френк, дуже люблю.”