тихо йшло слідство

Дівчина років сімнадцяти,

Мертва вже, як дві доби.

Тіло знайшла бабуся,

На задньому дворі будинку.

За її словами, батьки дівчини поїхали,

Залишивши її самою вдома на два дні.

“Я стукала і дзвонила в двері, але ніхто не відчиняв,- говорила жіночка- я дзвонила їй біля сотні разів, але вона не відповідала”

Тіло дівчини було підвішане до дерева, під її ногами лежав стілець.

Тут радше можна було скидатися на те, що вона вчинила самогубство…

••••••••••••••••••

Вона слухала Mitski, а на очах блищали сльози.

Плачу вже не перший день,

Очі почервоніли.

“Ти настільки самотня”- казав мені голос в моїй голові,

Била обличчя руками:”Як же я ненавиджу себе!”

Всі дзеркала розбиті в будинку,

Сонце робило веселки з осколок.

“Тебе ніколи не любили”- голосить чужинець.

Мати підіймала руку,

Не раз були синяки.

А батько наляканий,

Слухався матір і бив до крові з рота.

Металевий присмак, пам’ятала достатньо.

Згризала від хвилювання шкіру з губи.

Надто вже боліло все тіло, від щоденних знущань її рук.

Друзі відвернулися сказали, що у неї “комплекс жертви”.

Пісні переключалися з однієї на іншу

“Як і сценарії моєї смерті”- стомлений голос ледве вимовляв слова.

Знущання в школі через “інакшість”.

Її близькі сказали:”Чому ти нічого не зробила?”

“Якби я могла я відповіла б, через те, що була тоді надто слабка…”

Слабкість вимірюють тим, що ти мовчала, коли тебе обливали помиями.

А ти не знала, що і зробити.

Боялася зіпсувати репутацію “хорошої сім’ї християн”.

Надто багато жорстокості, як для набожних вірян церкви.

В твої смерті винні твої батьки, їхні “спроби” врятувати тебе були марні.

Надто коли ти вже не жива.

Мені шкода, що поряд з тобою не було мене.

Пробач мене моє я.