Старі шрами

Вони цілуються на дивані у вітальні. Володимир сидить на колінах у Сергія обіймаючи того за шию і рвано видихаючі в чужі губи в перервах між поцілунками. Іванов стискає його талію і з силою проводить по боках. Володимр у відповідь стогне і ковзає на чужих стегнах.

А потім Сергій кладе руки на чужі сідниці стискаючи і притягуючи до себе ближче. І це гаряче, приємно, але щось в голові Петрова клацає, ніби загорається червоне світло. Всього на секунду його накриває паніка. Головою він прекрасно розуміє, що Сергій ніколи не зробить його боляче. Ба більше — не зробить нічого без його згоди, але щось всередині нього стискається заважаючи нормально вдихнути. 

— Стій. Зупинись — він кладе долоні на чужі груди і обережно відштовхує партнера. 

Сергій здивований і трохи розгублений. Перша його думка це: “Йому неприємно? Чи міг я зробити йому боляче? Щось сталося і це моя провина”. Він слухняно відпускає Володимира і забирає руки з чужого тіла, кладучи їх поряд з собою на диван. 

Володимир з його колін не злазить, заломлює брови винувато і дивиться лише в підлогу відвернувши голову. Мовчить.

— Що сталося? Я зробив щось не так? Пробач — і Сергій хоче торкнутися чужого обличчя, щоб змусити підняти на себе погляд, але зупиняє руку в повітрі. Повертає її назад на диван. “Можливо він не хоче аби я його торкався зараз”

— Скажи мені — каже спокійно та серйозно. Не тисне, чекає, але по заломлених бровах і закушеній губі розуміє, що все не так просто. Володимир не просто передумав, ні — Сергій випадково зачепив якийсь його тригер.

— Вов — кличе, але у відповідь чоловік лише втягує в себе повітря і кидає на нього швидкий погляд. І знову повертається до розглядання паркету.

— Я… — починає і замовкає. Бо всього надто багато і він просто не може сказати все як є. Бо “про таке не говорять”. 

Між ними все було чудово: обійми, поцілунки, розмови, спільне проведення часу. Йому подобався Сергій. Трясця, та цей чоловік збуджував його. Він хотів його. І у них був секс, але… не такий. Взаємна дрочка, петинг, але не більше. Він у жодному разі не соромився свого тіла чи чужого. Просто… це його дупа. І думка про анальний секс саме в приймаючій ролі його лякала. Навіть не так — вона наганяла на нього жах.

Бо тоді ти річ. Тебе трахнуть, поюзають, виїбуть… Це те, що старанно впихали в його голову з самого дитинства. “Бути в приймаючій ролі це соромно і брудно”. Бо ти чиясь “підстилки”. Трахати когось — це круто, це по-чоловічому.

“А ти ж мужик, Вова, а не шльондра” абстрактний гугнявий голос в голові.

І він розумів, що все це так не працює — його не викинуть просто скориставшись. Але йому було страшно.

“Так, бляха, неймовірно страшно, до слабкості в ногах”

Сама думка наганяла на нього жах і паніку.

“Виїбуть, викинуть, а потім всім розкажуть про твою слабку натуру”

“Але ж з Сергієм все не так. Він так не вчинить. Він тебе кохає” голос розуму перебиває усі інші. Але установки суспільства, почуті колись слова — все це давить на нього змушуючи відчувати ніби він задихається. Хочеться втекти, сховатися в куток і нікого до себе не підпускати.

Позорно трахнули, шльондра, підстилка Іванова, недо-чоловік…

— Коханий — одне звертання змушує усі голоси замовкнути в одну мить. Одне лише слово промовлене таким рідним голосом.

І він піднімає погляд на Сергія. І той бачить стільки болю в його очах, що щось у грудях нещадно щемить.

— Ми не зобов’язані робити нічого чого ти не хочеш. Ми не будемо — з чітким наголосом — робити нічого чого ти не захочеш. Я не знаю, що зробив не так. Прошу, давай поговоримо про це. Будь ласка — на останніх словах він протягує руку і кладе долоню на щоку Володимира. І той горнеться до неї, як вуличний кіт. Треться усім обличчям і ховає мокрі очі. 

Вони сідають поряд на дивані. Володимир впирається йому обличчям в плече і розповідає усе, що у нього в голові, періодично втискаючичь обличчям в чужу шию коли вимовляти слова стає надто складно. А Сергій слухає уважно, нічого не каже, лише глядить турботливо по спині навіть не досягаючи поясниці.

Володимир каже, що давно зрозумів і прийняв свою бісексуальність. Це не секрет. Він не приховує цього навіть на лайвах. Він каже про те, що не боїться процесу, просто у нього в голові сидить система. Їбуча соціальна система повна стереотипів і нав’язування токсичної маскулінності. Каже, що коли Сергій торкнувся його сідниць спрацював захисний механізм. Спустився крючок. Що Володимир його не боїться, не відчуває огиди — все добре. Він хоче його, кохає його, але…

Він, з болем, ледь вичавлює з себе слово “виїбаним”. Він боїться стати іграшкою. Боїться, що як тільки дасть дозвіл на це, то на його власне задоволення плюнуть. Бо “лежи і терпи”. Сергій слухає і мовчить, сціплює зуби від злості. Не на Володимира, а на усіх тих людей які сміють так чинити, усіх тих хто унормовують таке насилля і тих хто змалку вбиває це дітям в голови.

І коли Володимир закінчує Сергій турботливо цілує його у волосся і сам починає говорити. Каже, що це не нормально, що він би так ніколи не вчинив і що він кохає Володимира. І що буде з ним — не важливо чи буде у них секс з проникненням чи ні. Бо це неважливо. Але важливо те, що секс це взаємний обмін сексуальністю, де обоє партнерів отримують задоволення. Це не дія яка вчиняється над кимось. Це не жест влади. І бути знизу зовсім не означає бути слабшим і гіршим. І все, що відбувається в ліжку він би ніколи не посмів розголошувати на публіку. Він проговорює все це, акуратно гладячи чужу спину, пояснює те що і так має бути зрозумілим і нормальним, а в голові лаїть патріархальні устрої, як тільки може. Володимир слухає, угукає і тулиться до чужого тіла.

І після цієї розмови Сергій тягне Володимира на кухню, робити їм ароматного чаю і ніяк не коментує чужі припухші від сліз очі. У них ще багато роботи, але головне, що вони знають в якому напрямку працювати. Важливо, що вони довіряють один одному.

Вони просто сидять поряд на кухні і пʼють чай. Володимир кладе голову на чуже плече, а Сергій одною рукою притримує його за талію погладжуючи великим пальцем ребра.

— Дякую — захрипло вимовляє Володимир не дивлячись на Іванова. Той лише цілує його у волосся і тихо видихає:

— Немає за що дякувати, золотий мій.