Подорож

Ліна з Деймоном були в дорозі вже майже дві години. Містик Фоллс лишився далеко позаду, як і ще декілька містечок.

– Коли ми приїдемо? – знову почала розпитувати його Ліна. – Прямо зараз я не готова подорожувати з тобою по всій Америці. Мені завтра в школу.

– Ми вже майже на місці, – посміхнувся їй Деймон, коли вони проїжджали повз вказівник, який сповіщав про те, що вони в’їжджають в Річмонд. – Тобі потрібно вчитися інакше сприймати час. Ти тепер безсмертна. На відміну від людей, в тебе немає чітких часових меж як от закінчити школу в цьому році, вступити в коледж або університет.

Ліна розуміла, що тепер вона не просто людина і що її можливості значно перевищують можливості простих людей. Усвідомлення цього її не на жарт лякало. Її батьки колись помруть, Елейна також помре, адже вона навряд чи захоче стати вампіром, Керолайн з Тайлером, хоч і перевертні, але як і люди вони старіють і помирають і Бонні також не стане. Лишиться лише вона. Ліна завжди буде молодою і сильною, але, як їй здавалося зараз, ціною за ці переваги є те, що завжди вона буде самотня. У Деймона є Стефан і, які б стосунки у них не були, вони все ж сім’я.

– Все це ти зможеш зробити, коли забажаєш і де забажаєш, – продовжив Деймон. – Ти більше не проста школярка, яка мріє вступити в Колумбійський університет і в’яже речі на замовлення.

– Стій, звідки ти знаєш? – Ліна щиро здивувалася, що він знає про неї такі речі. – Ти за мною слідкував?

– Збирав інформацію я б сказав, – Деймон якось сумно посміхнувся і подивився на неї з сумішшю ніжності і ще чогось, але Ліна не змогла відгадати цю емоцію.  – Хотів  краще тебе знати.

– Міг би спитати у мене сам, – грайливо сказала Ліна.

– Так, але я не вважав це хорошою ідеєю.

Ліна хотіла спитати в нього, чому він так вважав, але вони зупинилися біля клубу в центрі міста. Деймон поспішив вийти з машини і відкрив дверцята для Ліни.

– Ось ми і на місці. Я віддав би перевагу іншому місту, але, оскільки в нас не так багато часу, то і це згодиться.

Клуб світився різнокольоровими вогниками і вивісками. Сюди з’їжджалися машини і усміхнені люди поспішали сховатися за дверима нічного закладу і добре відпочити.

Ліна з цікавістю роздивлялася довкола. До цього вона не бувала в клубах і не так часто відвідувала вечірки у Містик Фоллс. Подорожувала вона переважно з батьками і в неї, чесно кажучи, ніколи не було бажання вести активне нічне життя і до ранку танцювати в клубах. Саме тому все це здавалося їй незвичним.

Деймон протягнув їй руку і, коли Ліна з усмішкою взяла його за руку, вони пішли всередину.

У клубі була напівтемрява, але Ліна все добре бачила – ще один плюс бути вампіром. У залі було багато народу: хтось танцював під популярну музику, хтось відпочивав за столиком. Людей було так багато і всі запахи, а особливо запах крові вдарив Ліні у ніс і вона міцно стиснула руку Деймона.

– Не хвилюйся, – він на мить стиснув її руку у відповідь, а потім відпустив і розвів руки в сторони. – Обирай, ким хочеш повечеряти.

Ліна розгублено дивилася то на Деймона, то на людей. З одного боку, вона була голодна, але, з іншого боку, вона боялася, що не зможе зупинитися.

– А якщо я не зможу себе контролювати? – заперечно похитала головою Ліна. – Стефан не може пити людську кров і контролювати себе.

– Стефан у нас вампір з особливостями, – вже почав трохи дратуватися Деймон. – В нього ген потрошителя, тому він такий, бо це його природа. Такі вампіри зустрічаються дуже рідко і, крім Стефана, я більше не зустрічав потрошителів.

Ліна все ще вагалася, але тепер вже менше. Вона з цікавістю оглянула людей довкола і її погляд зупинився на дівчині, яка сиділа самотня за столиком і сумно дивилася на стакан з коктейлем.

– Он та, – Ліна поглядом вказала на рудоволосу дівчину.

– Гарний вибір, – посміхнувся їй Деймон і вони разом пішли в напрямку незнайомки. – Ти новенька, тому навіювати ти ще не вмієш. Для цього потрібно багато сил і трохи практики. Ти цьому навчишся згодом, а сьогодні навіюватиму їй я. Взагалі головне правило вампіра – навіюй, пий і стирай їм пам’ять. Коли зможеш навіювати, вони будуть для тебе тими, ким ти захочеш.

Ліна мовчки кивнула, погоджуючись з Деймоном і схвильовано лизнула губи в передчутті. Те, що відбулося далі, Ліна ніяк не контролювала. Просто вона подивилася на дівчину і відчула сильне бажання дізнатися, про що вона думає, чого хоче і хто ж вона. На підсвідомому рівні в цю мить Ліна розуміла, що може маніпулювати із свідомістю нещасної дівчини так, як захоче і їй не потрібно навіювання, яке звикли використовувати вампіри.

Вона відчула, що опинилася в голові жертви, бачила картинки з життя цієї дівчини. Сама ж дівчина – Рейчел сиділа ніби вкопана і скляним поглядом дивилася на Ліну. Вона буда студенткою в коледжі, закохана в популярного хлопця, він зрадив її і тепер бідолашна намагалася впоратися з образою і болем у нічному клубі. Якусь мить вона хотіла покинути голову дівчини і дати їй спокій, але всі сумніви розвіялися. Ці картинки з життя дівчини манили Ліну і вона відчувала, що зараз вона на своєму місці, ніби завжди цього чекала. Відчуття ейфорії накрило Ліну. Вона ніби чекала цього все життя. Ось так проникати в голови, керувати людьми і, якимось чином, вона знала, що може змусити цю дівчину вірити у те, що вона скаже. Ба, більше вона зможе змінити її спогади.

Все ще перебуваючи в голові дівчини, Ліна сказала їй тихим голосом, трохи схожим на мелодію, яка може заколисати: «Не бійся, цей вечір ти провела сама в клубі, бо твоя подруга не змогла прийти. Ти не згадаєш ні мене, ні цього красунчика, що зі мною. Ти ніколи не кохала Тома і, прокинувшись завтра ти присвятиш себе навчанню і пошуку того, хто тебе по-справжньому кохатиме». Ліна не просто проговорювала це в підсвідомості дівчини. Вона змінювала картинки спогадів Рейчел, що були пов’язані з хлопцем. Коли Ліна закінчила, рудоволоса одразу ж розслабилася, а Ліна повільно підійшла до неї, відкинула назад її волосся і впилася іклами в ніжну шию. Вона пила кров із насолодою і відчувала, як з кожним ковтком вона стає все сильнішою.

– Ліно, годі, – почула вона голос Деймона.

На мить вона відчула роздратування, що її перервали, але все ж відпустила дівчину. Як їй Ліна і веліла, Рейчел одразу ж встала і пішла на вихід з клубу.

– Так, у мене вийшло, – щиро розсміялася Ліна і нарешті повернулася до Деймона.

Він же дивився на неї дещо шоковано.

– Що не так? – нахмурилася Ліна.

– Що це було? – він виглядав збитим з пантелику. – Ти підійшла до неї і ти ніби була в неї в голові. Я спочатку думав ти будеш їй навіювати, але для цього ми дивимося в очі людині і проговорюємо, що він чи вона мають запам’ятати. Ти нічого не казала.

– Хіба не всі вампіри так можуть? – щиро не розуміла Ліна. – Це було так просто. Я дивилася її спогади і змінювала їх.

– Ні, вампіри можуть навіювати так, як я тобі сказав, але видаляти спогади і створювати нові, – Деймон виглядав замисленим. – Ні, це нам не під силу.

– Подумаємо про це завтра, – відмахнулася Ліна. Вона взяла Деймона за руку і повела в центр танцполу. – Хочу ще.

Кілька секунд Деймон вагався, а потім послідував за Ліною. Всю ніч вона танцювали, пили кров і знову танцювали. Ліна виявила, що може одночасно і пити кров жертви, і проникати в її голову і залишати там тільки те, що їй хочеться. В якусь мить відстань між ними звелася майже до мінімуму, а їх танці ставали дедалі пристраснішими. Ліна відчувала жар його тіла, відчувала як його руки міцно тримають її за талію. Зараз емоції в ній били через край і їй хотілося більшого.  Вона наблизилася до нього ще ближче, обійняла його за шию і подивилася йому в очі, закусуючи нижню губу.

Деймон скоротив ту невелику відстань, яка була між ними. Його поцілунок був надто м’яким, а Ліні було недостатньо цього. Вона підняла руки до його обличчя і притягла його ближче. Ліна відкрила рота і пройшлася своїм язиком по його губах. Його руки миттю опинилися на її шиї.

– Ти точно цього хочеш? – спитав Деймон.

– Так, – прошепотіла йому на вухо Ліна.

Деймон посміхнувся, взяв її за руку і вони пішли в напрямку приватних кабінок. Коли за ними закрилися двері, її руки опустилися на його чорну сорочку і почали розстібати ґудзики, оголюючи його підтягнутий живіт. Ліна кинула сорочку на підлогу, нахилила голову і поцілувала його в плече, легенько торкнувшись шкіри вологим язиком.

Раптом Деймон притис її до стіни, але її лопатки зіткнулися з картиною, що висіла там. Однією рукою Деймон жбурнув картину на землю. Картина зі стукотом впала на підлогу.

Зовсім не звертаючи на це уваги, він притис її до стіни поруч. Його руки підтримували її за сідниці. Для нього вона була легкою, як пушинка.

Деймон низько застогнав, коли її руки притягли його ближче. Він різко вдихнув і підняв голову, щоб подивитись на неї. Навколо її очей виступили чорні вени, і він з усмішкою поцілував її.

Коли Деймон увійшов у неї, вона застогнала. Залишився тільки він і почуття, які переповнювали її. Вона заплющила очі і, поки він повільно рухався, сховала обличчя в його чорняве волосся. Його запах зводив її з розуму. Його аромат був унікальним, і вона занурилася в його волосся обома руками.

Дивуючись відчуттям його навпроти неї і безпосередньо в ній, Ліна ковзнула однією рукою вниз по його спині і відчула, як його м’язи напружилися під її дотиком. Вона спеціально вп’ялася нігтями в його шкіру і чомусь була впевнена, що на його спині виступила кров, і вона відчувала, що він почав рухатися швидше.

– Деймоне, будь ласка! – благала вона.

Він продовжував ритмічні поштовхи. Ліна підвела голову від його шиї, щоб подивитись на нього. Він зустрів її погляд. Деймон нахилився, щоб поцілувати її.

Коли все скінчилося, обоє важко дихали. Вона послабила свою хватку навколо його шиї і мляво впала на нього, задоволено посміхаючись. Коли вони змогли трохи прийти до тями, то Деймон допоміг їй знайти речі у тому безладі, що вони влаштували.

Вже у машині у Ліни виникло відчуття відстороненості від усього світу. Її почало хилити у сон і, як задоволена кішка, вона заснула.

Деймон вів машину і час від часу дивився на Ліну, спостерігаючи за тим, як вона спить. До того, як вона стала вампіром, він міг тільки мріяти про неї і про день, коли він зможе бути з нею настільки близьким. Він дивився, як її світлі пасма повільно ворушилися, коли вона вдихала і видихала повітря. Губи трохи відкрилися, і її носик морщився щоразу, коли волосся лоскотало їй обличчя.

Деймон всю дорогу думав про те, що вони тільки що зробили. Кілька місяців він твердив собі, що, незважаючи на те, як сильно її хоче, він не повинен цього робити. Подумки він наводив сто причин для цього. Він нагадував собі, що вона людина і в них немає майбутнього, але ж тепер вона була такою, як і він. Всі його сумніви після її перетворення рухнули і тепер він хотів бути з нею, насолоджуватися кожним моментом з нею.