Розділ 1

Попередження:

Я не спеціаліст і нічого не тямлю в тому, як вивести людину з поганих думок. Тож не сприймайте написане як метод чи щось подібне. Це лише художня вигадка, давайте уявімо, що так могло бути. Багато думок про самогубство і згадок про це, будьте обережні.

————————————————————————————————————

Влітку офіс Мафії став для Чюї раєм, настільки, що він майже полюбив паперову роботу. Майже, бо вона все одно лишалась занудною для активного підлітка, але кілька годин у кабінеті з кондиціонером були того варті. В спеку прохолода кабінету повертала йому жагу до життя. 

 Проте, схоже, тільки йому: 

–Досі відлинювати від роботи, скумбрія бісова! 

Чюї не потрібно піднімати голову аби зрозуміти, що Дадзай, його напарник по кабінету і роботі, лежав на столі й витріщався у свій комп’ютер замість того, щоб друкувати. А також те, що його проігнорували. 

–Дадзай! 

Нуль реакції. Це дивувало. Куди поділись підйоби і спроби відволікти Чюю від його справ? Де літачки з важливих звітів і тараторення про самогубство? 

Якщо замислитись, Чюя не чув. Щоб Дадзай багато розмовляв останні кілька днів. 

Накахара все ж відірвався від звітів і підійшов до напарника. Той його навіть не помітив, продовжуючи дивитись в одну точку. Комп’ютер давно увійшов у режим сну, папери лежали недоторканими на столі. 

Злість Чюї не змогла пригнічити його занепокоєння: 

–Гей, Дадзай, ти мене чуєш? 

Ні, не чув. Чюя зітхнув і потряс його за плече, покликавши знову. Шатен здригнувся, різко повернувся й зиркнув на Чюю: 

–А, це ти, Чібі. 

Його голос звучав гірше, ніж зазвичай, незабинтоване око з нудьгою оглядало обстановку довкола. Чюю лякало, наскільки воно темне й порожнє. 

— Я кликав тебе кілька разів, але ти не відповідав. 

Чюя спостерігав, ніби в сповільненій зйомці, як на Дадзая вдяглась його стандартна маска бовдура, коли він відповів: 

–Ах, Чюя просто настільки крихітний, що його неможливо розчути! 

Дадзай зойкнув, коли Чюя легенько (легше, ніж цей виродок заслуговував) вдарив його по макітрі. 

–Повертайся до роботи! Ти ще нічого не зробив, ледаря шматок, а це скоро здавати! 

Чюя підсвідомо відчував, що сказав не те, що треба. Що Дадзай не буде сьогодні працювати, просто не зможе. 

Теорія підтвердилась, коли напарник знову завмер, витріщаючись на ручку у своїх руках. Схоже, він був повністю занурений у свої думки, і Чюя боявся, в який бік вони можуть повернути. Недарма Дадзай опинявся в лазареті щоразу, коли його око наповнювалось цією непроглядною чорнотою.  

Чюя стис ручку в руках трохи сильніше, ніж був готовий визнати, і змусив себе продовжити працювати. Чому він узагалі хвилюється? Боги благословили його тишею під час перебування з Дадзаєм, чого ще бажати? Він абсолютно про нього не хвилюється. 

Рука зупинилась, не дописавши слово. Чорт забирай, він усе ж хвилюється. Важко бачити партнера в такому стані. І буде дуже боляче дивитись, як життєздатність його худого тіла підтримується крапельницями й іншими трубками, про призначення яких Чюя волів би не знати. 

Накахара струснув головою. Картина в голові викликала мурахи по тілу, як і усвідомлення того, що вона може стати реальністю. 

Лайно. Що робити? 

Мабуть, в такій ситуації найкраще рішення — спитати самого Дадзая. Та Чюя знав його занадто добре, цей придурок лише сильніше закриється й максимально уникатиме його залишок дня. Треба якось м’яко вивести Дадзая з його думок. 

Перше, що спало на думку Чюї — вони мають покинути офіс. Дадзай повбиває всіх у будівлі, якщо покаже вразливість стороннім. Та й не хотів Чюя, аби про стан напарника дізнався бос. 

Подумав ще трохи, Чюя спланував, куди вони можуть піти, аби не отримати на горіхи він начальства. Залишалось сподіватись, що це не погіршить Дадзая. 

Рудоволосий взяв телефон і почав гортати список контактів, прямуючи до виходу. Якщо Дадзай його почує, в чому Чюя сумнівався, та все ж, то план накрився мідним тазом. Виходячи з кабінету, він не помітив, що голосно грюкнув дверима. 

Звук повернув Дадзая до реальності. Скільки часу минуло? Хлопець розгублено роззирнувся у пошуках своєї собаки, але кабінет був порожнім. Це мало сенс. Чюя не витримав і пішов. І Дадзай не знав, сміятися йому від цього, чи плакати.  

Він знав тільки те, що заслужив це. Великий Демон-Вундеркінд не міг виконати щось таке просте, як паперова робота. Він навіть не лінувався, як завжди, він дійсно не міг. Ручка була мов камінь в його руці. Чому це так важко? Невже він настільки безпомічний? Морі покарає його, якщо дізнається.  

Думки про покарання знову завели шестерні в його мозку. Думки вертілись в його голові шаленим ураганом, таким, що він навіть не встигав вхопити й половини з них. Єдине, що трималось — бажання померти. Воно обплітало його липкими сітками й затягало в павутиння абсолютного відчаю. Він хоче померти. Він має померти. Тут і зараз. 

Рука встигла лягти на ручку шухляди, в якій він ховав леза, коли двері голосно відчинились.  

Дадзай прибрав руку і з усіх сил намагався зберегти відсторонений вираз, дивлячись, як Чюя впевнено крокує до нього. Він не кинув його? Думка здавалась Дадзаю абсурдною. 

Чюя сперся руками на його стіл і зухвало на нього дивився:  

— Ти ідеш зі мною, і це не обговорюється. 

Дадзай кліпнув. У них нова місія? Чому морі його не попередив? Хлопець сподівався, що бос не знає про його стан. 

Чюя згріб деякі свої речі, одягнув капелюха і чекав Дадзая коло дверей. Той дуже повільно підвівся, недбало накинув своє пальто й побрів до виходу. Чюя скривився: 

— Ти не впаришся в цьому дранні? 

Від свого пальто Чюя відмовився ще наприкінці весни, нещодавно до шафи відправився і жилет. Хлопець, який вмирав у  одній легкій сорочці, не уявляв, як партнер може ходити в осінньому пальто. 

Дадзай кліпнув і поглянув у вікно. Здавалось, він забув, яка зараз пора року, чому б Чюя не здивувався. Подивившись, шатен усе ж скинув пальто й підійшов до Чюї. 

–Вирушаєм, — сказав Чюя, закриваючи за ними двері.  

                                                                                 *** 

Першим, що насторожило Дадзая, було те, що вони прямували до одного з чорних ходів. Хлопець не розумів, навіщо витрачати на це зайві сили, проте не заперечував.  

— Що в нас за місія? — спитав він натомість. 

Дадзай помітив невелику заминку в напарнику, його рухах і відповіді. Здавалось, він шукає виправдання.  

— Особлива місія від сестрички. Деталі знати не обов’язково. 

Це була брехня, хоча й частково. Чюя дійсно відпросився в Койо, аби їх потім не покарали, і вона попросила потурбуватися про Дадзая, але це була аж ніяк не місія. Рудоволосий був упевнений, що скумбрія це розуміє, проте ніяк не реагує. Просто прямує за ним і мовчить.  

Підлітки вийшли на палаюче сонце, і Чюя одразу почав молитися про вітер. Літо плавно наближалось до середини, хоча з їх роботою на таке особливої уваги не звертаєш. Тому спека була особливо важкою в такі моменти, але Чюю вона не зупинить. Він впевнено крокував набережною, краєм ока контролюючи Дадзая. Той, здавалось, абсолютно не турбувався про спеку чи те, куди його тягне Чюя, але вже був більш присутнім. Хоча б реагував на голос Чюї, коли той кликав його чи розповідав щось. Накахару це більш ніж влаштовувало. 

Також Чюя помітив, що інший уважно вивчає перехожих, хоча сам не помічав нічого підозрілого. Навідміну від Дадзая, бо він почав сповільнювати ходу, збільшуючи відстань між ними. 

— Скумбрія? 

Дадзай проігнорував улюблене прізвисько і робив вигляд, ніби він не знає Чюю, тримався подалі. Це не спрацювало, напарник зупинився й дивився на нього злим (трохи стурбованим, хоча Дадзай у це не вірив) поглядом.  

— Ти чого плетешся, як равлик? 

— Е-е-е? Ти забув, що з нас двох саме ти — равлик, Чюя? — знизив плечима Дадзай, підходячи ближче. 

Накахара лаявся на нього, поки Дадзай намагався зрозуміти. Невже він не помічає ці погляди? Усі довкола дивляться на нього з жахом, дорослі намагаються заховати за собою дітей, аби ті не тикали пальцем. Усі витріщаються на нього, як на демона яким він є, і Чюя досі хоче йти поряд? Одна справа місії, там в Чюї реально нема вибору, але зараз… 

Дадзай цього не розумів. Чому б просто не кинути його і піти (куди? Дадзай і сам не розумів) з друзями чи колегами, з якими Чюя в хороших стосунках? Чому він? 

— Прийшли. Обирай, яке будеш? 

Дадзай кілька разів кліпнув. Виявилось, поки він думав, Чюя довів його туди, куди планував. 

— Га? 

Шатен точно не очікував побачити крамничку з морозивом. Звичайна точка, таких на набережній з десяток. Та цей факт не завадив Чюї оглядати асортимент своїм фірмовим, палаючим поглядом. 

— Питаю, яке будеш, скумбрія? 

Дадзай важко ковтнув, оглядаючи товар. Треба швидко щось вибрати. Не зізнається ж він, що ніколи не їв морозива. 

Насправді, йому було байдуже на смак, він усе одно його не відчує. Тому він тикнув пальцем у перший-ліпший смак і заявив, що платить за все Чюя. Той лише знизив плечима, адже й так збирався це зробити, й замовив морозиво. 

Вибір Дадзая трохи здивував Чюю. Він очікував чогось екстравагантнішого за полуницю, але, можливо, це й на краще. Він просто сподівався, що холодний десерт хоч трохи підніме напарнику настрій. 

Відсутність змін на обличчі Дадзая, коли йому простягнули ріжок, Чюю не здивувала, це було очікувано. Проте все його нутро кричало, що щось не так. Шатен не почав їсти смаколик, навіть не дивився на нього. Чюю це трохи розізлило: невже цей придурок не може хоч раз нормально віднестись до того, що йому дали? Обов’язково все ускладнювати? 

Хлопець відкусив морозива, намагаючись не зіпсувати прогулянку своїм гнівом. Тихий стогін Дадзая перервав хід його думок, змусивши поглянути на партнера і зі здивуванням відмітити, що той також відкусив своє. У тому ж місці, що й Чюя. Схоже, у цього ідіота доволі чутливі зуби, і холод від морозива став доволі болючим. 

— Ти можеш його облизувати, дурню! 

— Але ж Чюя відкусив. 

— У мене не такі чутливі зуби, як у деяких скумбрій. 

— Звісно, у тебе їх 14 175, куди ж мені? 

— Що ти верзеш?! 

Дадзай вдав здивування: 

— Га? Невже слимак не знає, скільки у нього зубиків? 

— Ах ти! — штовхнув його лігтем Чюя (знову легше, ніж зазвичай) і прискорив ходу. 

Дадзай наздогнав його і спостерігав краєм ока, як Чюя повільно облизує морозиво. Він обережно спробував зробити те саме, сподіваючись уникнути болю цього разу. Язику досі було незвично холодно, але це було доволі приємно в таку спеку. Наперекір своїм прогнозам, Дадзай все ж відчув смак морозива й знайшов його задовільним. Як мінімум, його не нудило. 

Хлопці спокійно прогулювались набережною, поглинаючи смаколики й подеколи сперечаючись. Чюя намагався додуматись, чому ж Дадзай копіював його в поїданні морозива, а Дадзай намагався не думати взагалі. Не виходило, але поруч з Чюєю думки були не такими темними. 

— Гей, ти забруднився. 

— Що? Де? 

Чюя намагався не сміятись, коли Дадзай у спробах витертись зробив ще гірше. Бруд тільки сильніше розтерся, краєчок бинтів на його обличчі забарвився в рожевий. Мило. 

— Дай я витру. 

Чюя взяв серветку й витер обличчя скумбрії, навіть спробував витерти рожеві сліди з бинтів, та сталось те, чого жоден з них не очікував. Чи то Чюя потягнув кінець занадто сильно, чи закріплювач був погано зафіксований, але бинти злетіли з обличчя Дадзая вниз на асфальт, оголюючи друге око. З переляку Чюя впустив своє морозиво, яке впало на смуги тканини на підлозі й забруднили їх остаточно.  

Проте Чюя й не помітив це через паніку. Він не хотів. Це вийшло випадково. Та чи зможе Дадзай пробачити йому таке? Ні. Він усе зіпсував, він… 

— Чюя? Чюя, ти мене чуєш? 

Дадзай тряс партнера за плечі, доки той не подивився на нього. Від жаху, що переповнював блакитні очі, у Дадзая стислось серце. 

— Чюя, це… 

— Вибач, — перебив його тремтячий голос, — пробач, я не хотів, чесно, я-я знайду спосіб це виправити, я… 

— Все гаразд. 

— Що? 

— Все в порядку. Заспокойся, добре? 

— Правда все добре? — не повірив Чюя. 

Дадзай знизив плечима: 

— Це відбулось випадково й поза офісом, тож… 

Чюя невпевнено видихнув. Схоже. Ще не все втрачено. Не те, що його злякав вигляд партнера без пов’язок (там навіть не було нічого, звичайнісіньке око), його лякала можливість втратити ту невелику крихту довіри, яку вони вибудували за 2 роки. Дадзай забороняв Чюї знімати бинти, навіть коли треба було обробити рани. Чому зараз він його заспокоював? 

Чюя поглянув на партнера, розглядаючи обличчя. Було незвично бачити його непокритим, але Чюя мав визнати, що обличчя Дадзая прекрасне. Його щічки були трохи пухкенькі, незважаючи на нелюдську худорлявість шатена. Можливо, це була єдина частина його тіла, на якій накопичувався жирок, що Дадзай уміло маскував пов’язками. Шкіра була чиста, без шрамів, і від цього Чюя відчував неабияке полегшення. Хоча він був упевнений, що, навіть зі шрамами, вважав Дадзая красивим. Очі, що так пильно вивчали його, були схожі на каштани, які визирнули зі своїх шкарлупок восени. Сам по собі Дадзай нагадував Чюї маленький каштанчик, що ховається за колючою, але такою ненадійною шкарлупою. Не вистачало тільки трохи блиску для повної схожості. 

— Чюя так пильно дивиться на мене. Невже настільки зачарований, що не може відвести погляд? 

Дадзай вичавив з себе фальшиву посмішку, намагаючись не втекти від цієї всепоглинаючої блакиті. Він не міг прочитати думки Чюї, і зараз це зводило його з глузду. Чому він узагалі піклується про думку Чюї, Дадзай не розумів. Партнер мав бачити в ньому демона й триматися якнайдалі. Дадзай робив для цього все можливе, та всі його жарти й образи пробачались, а якась маленька частина його розуму (не душі, її мають тільки люди, як Чюя) не давала йому зачепити за живе. Він буде останньою істотою, яка засумнівається в тому, що Чюя не людина. 

Схоже, Дадзай і сам замислився, бо пропустив відповідь Чюї, як і все, що рудоволосий говорив далі, поки не відчув посмикування за рукав сорочки. 

— Гей, мудак, не мовчи. Якщо це дійсно проблема, я можу купити нові бинти й загорнути тебе.  

— Ах, мій песик хвилюється за мене? 

— Я не твій пес! — на автоматі відповів Чюя, — та все ж… 

— Ти занадто хвилюєшся, Чібі. Я ж сказав, що все гаразд. 

Чюя подивився на нього ще з хвилину, кивнув і нахилився, аби прибрати безлад з бруківки. Кілька перехожих уже встигло потоптатись по бинтах, залишивши відбитки взуття на колись білих смугах. 

Чюя викинув їх у найближчу урну, разом із залишками свого морозива, і стряхнув руки, коли йому простягнули половину ріжка. 

— Що ти робиш, скумбрія? 

— Чюя впустив своє, тож можеш взяти. 

— Ти ж це не серйозно, так? 

Дадзай перебільшено зітхнув: 

— Невже мого пса не влаштовує корм? Моє серце розбито! Чи, — губи Дадзая скривились у хитрій усмішці, — він хоче, аби його погодували з рук? 

Асфальт під ногами Чюї почав тріскатись. 

— А може господар хоче, аби йому відгризли ногу? 

— Чюя! Ти щойно визнав мене своїм господарем! 

Від гніву, що переповнював блакитні очі, захоплювало дух. Дадзай мріяв колись стерти його поцілунком і побачити реакцію Чюї на це. Щось йому підказувало, що вона абсолютно не відрізнятиметься від тої, що він бачить зараз: 

— Тобі кінець, сволота! 

Дадзай маніакально посміхався, тікаючи від Чюї вздовж набережної. Його морозиво було втрачено десь на шляху, вони перелякали кілька людей і ледь не попадали від спеки і втоми пізніше, але це було того варте. Тому що Дадзай більше не обертався по спіралі. Він не хотів помирати. Тоді, і пізніше, коли вони дивились мультики на дивані в квартирі Чюї, Дадзая не обтяжували зайві думки. Було так добре, шо Дадзай міг дихати. 

Чюя не заперечував, коли Дадзай почав використовувати його коліна як подушку. Дадзай не заперечував, коли Чюя занурив пальці в його волосся, розпутуючи вузлики. Рудоволосий помітив два тонкі білі шрами на лобі партнера, та ніяк не акцентував на цьому увагу.  

Він також не заперечував, коли Дадзай заявив, що лишиться в Чюї на ніч, і усміхнувся від реакції партнера на це. А потім… Потім він просто тримав Дадзая за руку до ранку, не даючи темряві знову його поглинути. 

Пізніше вони не згадували про цей день. Але Чюя вже хотів його повторити. Бо його каштанчик, хоча й ненадовго, але засяяв. І Чюя хотів розпалити це світло й оберігати, не давати йому згаснути якомога довше.