Брехня

Зрештою, навчальні будні повністю поглинули Ліну. До того ж, в неї восени додалося замовлень на в’язані речі, тому весь час вона проводила в школі або вдома. Їй було простіше сховатися від всіх за чотирма стінами кімнати аби нікого не бачити і щоб інші не бачили як іноді вона плаче.

Поведінка Елейни її турбувала. Останнім часом її найкраща подруга дуже змінилася. Вона стала закритою і було дуже добре видно, що вона щось недоговорює Ліні. Елейна зустрічалася із Стефаном і Ліна думала, що причина зміни поведінки подруги криється у цьому.

Ліна вже і не пам’ятала, коли вони говорили з Елейною відверто, а останні дні, ба, навіть тижні, вони не розмовляли взагалі. Ось і зараз вечір, який Ліна проводить вдома за в’язанням і згадує як раніше в них з Елейною не було секретів одна від одної.

Остання їх розмова була в школі на перерві. Вони зустрілися пообідати і якраз йшли до столику в шкільному дворі. Ліна радісно розповідала подрузі про нові замовлення, аж раптом Елейна перебила її:

– Ліно, де твій кулон? – вона виглядала серйозно стривоженою.

– О, просто забула вдома, – сказала Ліна і хотіла продовжити свою розповідь.

– Ліно, я ж тебе просила не знімати цей кулон! Невже це так важко? – Елейна виглядала роздратованою.

– Ти чого? – Ліна не розуміла причину зміни настрою подруги. – Нічого ж страшного не сталося. Я просто забула кулон, але якщо для тебе це так важливо, то я постараюся носити його завжди.

– Добре, вибач, що накинулася на тебе, – зітхнула Елейна. – Не забувай більше про кулон.

– Елейно, ти більше нічого не хочеш мені розповісти? – схвильовано спитала Ліна. – Останнім часом ти якась напружена. У вас проблеми із Стефаном чи можливо щось трапилося?

– Ні, все добре, справді, – відмахнулася Елейна. – Тобі нема про що переживати.

– Але ж я бачу, щось не так. Я знаю тебе не один день. Ти можеш мені про все розповісти, – з відчаєм сказала Ліна.

– Так, ти моя найкраща подруга і я ціную тебе, але я навіть не знаю з чого почати. Вибач, мені треба бігти.

Елейна повернулася в школу, а Ліна так і стояла посеред шкільного двору, не розуміючи, що ж такого могло статися, що найкраща подруга не могла розповісти про це. У них ніколи не було таємниць одна від одної, а тепер здавалося, що між ними прірва. Потім Елейна явно почала уникати компанії Ліни. Якщо остання пропонувала Гілберт провести разом час, Елейна знаходила відмовки, казала, що в неї нема часу. Ліна намагалася достукатися до подруги, але після того як побачила, що в неї вистачає бажання і сил проводити час з Бонні та Стефаном не тільки в школі, то припинила намагатися.

До речі, Ліна часто бачила, як до Елейни додому приходять Бонні, Стефан, а одного разу у вікно своєї кімнати вона бачила, як разом із Стефаном до Елейни приходив і Деймон. Здається, у цієї компанії з’явилися свої секрети, а Ліні вже просто не було місця в житті Елейни.

Ліна виринула із спогадів і торкнулася кулону, що висів у неї на шиї. Після цієї останньої розмови з Елейною Ліна завжди носила кулон. Іноді їй здавалося, що цим вона завдає собі більше болю. Кожен раз, коли вона дивилася на кулон, коли відчувала його прохолоду, то завжди згадувала про їх дружбу з Елейною.

***

Весь свій час Ліна присвячувала навчанню та виконанню замовлень, але сьогодні був особливий день. Дівчина вирішила трохи відпочити та навідатися ввечері у місцевий бар. Врешті-решт, не може ж вона все своє життя проводити в чотирьох стінах. Життя не зупиняється, вона має рухатися далі, знаходити нових друзів і веселитися. Не можна давати минулому тягнути її на дно і робити з неї самотню дівчинку.

Вже навіть мама помітила її нездорове бажання заховатися вдома, питала, чому Елейна не приходить в гості. То ж сьогодні Ліна вирішила здійснити подвиг і провести свій вечір зовсім нехарактерним для неї способом.

Коли Ліна зайшла в Містик-гриль, то там вже було багато народу, але серед них вона не помітила ні Елейни, ні Стефана, ні Бонні і відчула одразу полегшення.

Вона пройшла вглиб залу, знайшла вільний столик і почала чекати офіціанта.

– Привіт, Ліно, – підійшов до неї блакитноокий блондин – Метт Донован. – Вже вирішила, що замовиш?

В цьому році Метт влаштувався працювати офіціантом у Містик-гриль. Він був з доволі бідної сім’ї. Батько покинув їх, мама більше цікавилася чоловіками, ніж власними дітьми, а Віккі була такою ж легковажною, а нещодавно стало відомо, що вона вирішила поїхати з міста. То ж сподіватися Метту було ні на кого, тому він і влаштувався на роботу.

– Привіт, Метт, так я буду картоплю фрі з кетчупом, бургер і апельсиновий сік, – посміхнулася йому Ліна і запитала: – Як ти? Від Віккі більше не було новин?

– Та ні, чесно, вона так схожа на маму. Вона теж могла зникнути отак без попередження і не з’являтися вдома тижнями, а то і місяцями. Не здивуюся, якщо і Віккі повернеться додому через кілька місяців. Чесно кажучи, я втомився від цього.

– Мені шкода, Метт, – Ліні і справді було його шкода. Він хороший хлопець і він заслуговує кращого.

– Нічого, все нормально, зараз принесу замовлення, – посміхнувся їй блондин і пішов виконувати свою роботу.

Раптом Ліна почула знайомий голос:

– Привіт, – звернувся до неї Джеремі, – можна сісти біля тебе?

Ліна озирнулася довкола і помітила, що в залі все ж знайдеться місце, де б Джеремі міг сісти. То чому ж він підійшов до неї? Адже вони з ним взагалі не спілкувалися за ці кілька місяців навчання.

– Так, тут вільно, то ж сідай, якщо хочеш, – байдуже знизала плечима Ліна.

– Послухай, я хотів поговорити з тобою, – почав Джеремі. – Я вів себе як повний дурень. Для мене це був важкий час, але це не виправдовує моє ставлення до родини і до тебе. Ти мій друг, єдиний друг і я не хочу втратити тебе.

Здається, Джеремі і справді розкаювався. Йому було важливо, щоб Ліна його пробачила, але дівчина не хотіла так просто здаватися. Вона злилася на нього через те, що так вчинив, що зрадив їх багаторічну дружбу і вона вирішила сказати про все це.

– Ти так кажеш, тому що Віккі поїхала і тепер тобі нудно? – почала злитися Ліна. – Ми з тобою знайомі змалечку! Ми завжди були друзями і коли я хотіла тебе підтримати, коли я намагалася тобі показати, що тобі є на кого розраховувати, ти обрав наркотики і Віккі?

– Я знаю, повір, – він дивися їй в очі і теплий погляд карих очей розтопив серце Ліни.

Вся її злість кудись зникла.

– Дозволь мені все виправити, – з надією просив Джеремі. – Давай зустрінемося на вихідних, прогуляємося? Будь ласка, Ліно.

– Добре, – після кількох секунд вдаваних роздумів сказала Ліна.

Весь вечір вони провели разом. Джеремі розповідав Ліні про те, що хоче все виправити, надолужити навчання, адже він багато пропустив і вже домовився з новим істориком про те, що напише реферат.

– Коли Віккі поїхала, мені ніби стало, не знаю…легше? Так, з нею було весело, але я більше не міг так, не хотів руйнувати себе. Після вечірки на Хеловін я прокинувся вранці з бажанням рухатися далі, змінити все на краще. Я не помічав до того, якого болю завдавав Елейні, Дженні, як відштовхнув тебе.

– Сподіваюся ти зможеш все виправити і я тобі допоможу, – Ліна стиснула руку Джеремі.

Він здивовано глянув на їх руки, але свою не прибрав. Через кілька секунд вона різко прибрала руку і, відчуваючи себе ніяково, встала з-за столу і сказала:

– Вже пізно, Джеремі, я піду до барної стійки, розрахуюся з Меттом і піду додому.

– Я тебе проведу, – сказав Джеремі.

– Добре.

Ліна підійшла до стійки і почала чекати, поки Метт обслужить клієнта, а потім зможе розрахувати її.

– Ненавиджу це місто, – почула Ліна голос збоку.

Вона повернула голову і побачила, що поряд за барною стійкою сидить той, хто вже майже зник з її думок. В його руках була склянка з міцним напоєм, мабуть, бурбоном, і звертався він скоріше до себе, але побачивши зацікавлений погляд Ліни, подивився їй просто в очі.

– Ненавиджу маленькі міста. Вони ніби душать, а ще в них дуже нудно, – сказав він, вже звертаючись до дівчини.

– Багато подорожували? – спитала Ліна.

– Так, більше, ніж хотілося б, – Деймон вже був досить п’яний і говорити йому було важко. – Можеш говорити зі мною на ти, я не такий вже старий, – після цих слів він посміхнувся.

– Де тобі сподобалося найбільше? – Ліна не розуміла чому, але їй хотілося продовжити розмову з ним.

– В Нью-Йорку мабуть, – брюнет на мить задумався, ніби згадував щось. – Ти була в Нью-Йорку?

– Так, одного разу їздила туди на концерт, але не було часу добре роздивитися місто.

– Шкода, обов’язково з’їзди туди ще. До речі, гарний кулон, – сказав він.

– Дякую, Елейна мені його подарувала.

Деймон скривився при згадці імені Гілберт. Ліна вже думала, що він нічого не відповість, але все ж він вирішив продовжити розмову.

– Яка твоя подруга молодець, – трохи роздратовано сказав він.

– То чому ти тут, якщо не любиш маленькі міста? – поцікавилася Ліна.

В цей момент до неї підійшов Метт і вона відчувала розчарування, що їх розмову перервали. Коли Ліна розрахувалася з Меттом і повернулася до того місця, де сидів Деймон, його вже не було.

По дорозі додому Ліна майже не слухала, що розповідав Джеремі.