Нездорова цікавість

Ганнібал віртуозно змочив м’ясо солодким вином і підпалив ледве торкаючись страви. Полум’я як кобра звелося, змінюючи своє забарвлення і потім з умілим дресирувальником стало ручним слухаючи свого господаря. Леді та джентльмени заплескали в долоні віддаючи данину господарю дому. Всі шепотілися, обговорюю ту чи іншу новину, поки слуги розносити їжу від одного гістя до іншого. Сам же господар  вмостився на чолі столу і побажав усім приємного апетиту зупинивши погляд на мені. Цікаво, хто це лежить на моїй тарілці? Жінка? Чоловік? Чи таки яловичина?

Я усміхнулася у відповідь і під поглядом цих сірих, крижаних очей взялася за ніж із веделкою. Та яка різниця? Ми порозумілися з ним і це найголовніше. Тиждень проведений у поліцейській дільниці і повне мовчання Лектора зводило з розуму, але один телефонний дзвінок із повторним запрошенням змінив усе. Я довго вибирала в чому з’явиться на цій вечері і будь-яке плаття мені здавалося не доречним, занадто вульгарним, не святковим, яскравим. Зараз перебуваючи тут я бачу, наскільки добре я засвоїла уроки у притулку. Мій образ ідеальний, Ганнібал виглядає задоволеним, і це найголовніше. Він не бачить у мені загрози, а значить наш договір чинний.

Перший шматочок потрапивши до рота починає танути, з кожною секундою розкриваючи свій смак все більше і більше. Я втратила контроль і широко розплющивши очі усміхнулася Ганнібалу, який весь цей час спостерігав за мною. Це дійсно було найсмачніше що я пробувала.

– Це так смачно, — зам’ялася, ще не відійшовши від отриманих емоцій. — я не знаю, як це висловити. – Чесно зізналася зловивши самовдоволену посмішку лікаря. Наче вечір проходить не так погано.

— У тебе все написано на обличчі, я радий, що страва виявилася настільки смачною.

Сидячи праворуч від Лектора, я викликала спірні емоції у вже давно прийнятих у його культі знайомих. Кожне місце підписали заздалегідь, і зараз я когось посунула. До мене рідко зверталися не знайомі мені люди і це рятувало мене від нудьги. Після тієї історії з Тобіас, я думала не приходити, знаходиться максимально далеко один від одного, але це було б безглуздо. Невідома поривами Ганнібала я могла пропустити найцікавіше і тепер ми сидимо за столом з ним, ніби ніхто з нас не брехав, і не було вбивств. Але це не тільки наш грішок, люди, що заповнили зал, знають, що тиждень тому тут були вбиті двоє людей і їх це ледь чіпає. Ніхто не спитав як почувається Лектор, хоча у вуха ще не до кінця зажив поріз.

Ось чому я відчувала з ним якийсь зв’язок, убивця вбивцю бачить з далекого, але він потрошитель. Це гірше, ніж будь-яка інша індексація злочинця. Невільно я кидаю погляд на нього і тут же він його ловить. Я бачила в ньому самозакоханість, впевненість і марнославство. Напевно, варто пошукати собі друзів серед нормальних людей.

-Вибачте за запізнення! — чується позаду мене і волосся стає дибки, я повільно моргаю повертаючись у реальність і повертаю голову в Бік. Це не може бути він, ні, тільки не він. Повітря стає мало, я не знаю, як краще вчинити. Мені доведеться зараз тікати?

— Еріку, ти якраз встиг до десерту, твоєї улюбленої частини! — Ганнібал підводиться з місця, обдаровує мене найніжнішою усмішкою і упиваючись моїм виразом обличчя. Він знає, це його рук справа.

— До речі, у мене для тебе маленький сюрприз.

— Не невже новий зошит для нот? Ти ж знаєш, я пишу свої мелодії на чому попадеться, краще вино. Ерік і Лектор тиснуть руки, і він сідає навпроти мене. Пара секунд на роздум, він не відразу розуміє хто перед ним. Я чекаю на його реакції, готова брехати що ми не знайомі і…

— Сьогодні на вечерю я запросив Сем Паркер, знаючи, як ти любиш її згадувати. — Він дивиться надто довго, його пронюханий мозок не відразу розуміє і ось він посміхається, киває. Я бачу диявольський вогник у очах Лектора, і злість застилає очі. “Ніякі емоції, не повинні взяти над Вами гору”.

– Моя люба. Як я міг тебе відразу не впізнати, він знову встає з місця і я посміхаюся, але знаю навіщо він йде до мене. Обійняти, а я ненавиджу його. — Я думав ти в Луїзіані граєш зі своїм песиком, дресируєш його. Та курва ж так любила кусатися.

– Вона померла, нещасний випадок. — я цілую його в щоку і відчуваю на собі крижані руки музиканта за сумісництвом дилера Сем. Він був її найкращим другом, якщо це можна назвати дружбою. Ерік гасив об її тіло сигарети, коли та валялася у відключенні і це не найгірше. Я бачила все і ніколи не втручалася, вона сама так безпардонно користувалася мною.

— я так розумію, вона шукає мене. — не питаючи, але стверджуючи шепоче він мені у вухо, коли решта гостей втратила до нас інтерес, а потім сідає на своє місце дістає сигарету, бачить як Лектор дивиться на нього і ховає назад. — Чорт забув, що тобі не подобається дим, Ганнібале.

— Ти жахливий грубіян, Еріку.

– що вдіяти. Такий є. Тільки тут я не дозволяю собі шкірити всю пачку.

Знизує плечима чоловік, який так і не зняв свою шкіряну куртку і навіть без сигарет, повітря неприємно віддавав тепер тютюном. Ганнібал ложечкою розбиває крем Брюле і спостерігає за гостями, знаючи, що зараз я готова його вдарити. Ерік нахабно під столом стикається з моєю ногою і я піднімаю на нього погляд.

— Семе, а як твої картини, ти закінчила «Сірен»? — Посмішка осяює моє обличчя, я не готова здаватися.

– Як тобі десерт? – Переевожу тему і Ерік загартується. Жадібно облизує сухі губи і піднімає келих вгору.

– Дуже вишуканий.

Так швидко і так легко Еріку вдається порозумітися навіть з незнайомими людьми, красиво жартувати і відчувати свободу. Зараз побачивши його, лещата безнадійності знову зімкнулися навколо мого горла. Неможливо почуватися впевнено при небезпеці, що насувається. Знову я перетворилася на маленьку дівчинку, яка не має жодного захисту та опори. Ось що Ганнібал готував мені, ось чому він так усміхався. Тепер нас троє, хто знає мою таємницю. Десерт став несмачним, шампанське надто кислим і вечір ніби проходив повз мене. Гості сміялися, міркували про канта і Ціолковського, нахвалювали один одного і зовсім забули про мене. Порожні тарілки давно зібрала прислуга і по одному починали розходитися гості. Якоїсь миті я вловила п’яний погляд Еріка, і тремтіння пройшлася по тілу він може прямо зараз по дурнуватості видати мене. Я відсунула стілець під поглядами двох чоловіків, і в повній мовчанці покинула кімнату.

Гучно цокаючи підборами, і ледве прислухаючись тепер до загального гаму я відчиняла одні двері за іншими доки не виявила потрібну. Крижана вода з-під крана змусила заспокоїтися, протверезіти і подивитися на себе у дзеркало. Я копія Сем, від самої себе в мене нічого не залишилося у вигляді, нічого не залишилося і від того наляканої дитини. Я сама обрала цей шлях і зараз лише потрібно переступити перешкоду. Хіба не до цього готували мене все життя? Сімейка Паркерів зараз в одному казані, вони проклинають мене, чекають що я помилюся? Чи пишаються?

Вийшовши в темний коридор, я залишилася непоміченою групою людей, що збиралися йти і загорнувши до найближчої кімнати, я зачинила двері. Намацавши вимикач швидко клацаю і заходжу вглиб вітальні з виходом на балкон. Знову стелажі з книгами, фарфорові вази, зроблені на замовлення меблі та перський килим. Майже без шумно проходжу по килиму до паралельної стіни і відчиняю двері, що виходять на внутрішній двір. Світла, що падає з кімнати, вистачає побачити кінець скелі і чітко почути шум хвиль. Вітер пронизує до кісток і здуває мій шлейф, тому я швидко прикриваю двері назад, намагаючись придумати як змусити замовкнути Брауде.

— А я майже купився, люба. — Ерік з келихом шампанського зачинив за собою двері і поклавши руку в кишеню штанів пройшовся до голови бика, що висіла на протилежні стіні. Як шкода, що він був частим гостем у Паркер, навіть після її потрапляння до лікарні.

– як ти? – Виходить занадто беземоційно, хоча мені дійсно цікаво.

– Відмінно, пишу мелодії. Об’їздив усю Америку.

– Сем тобі не дзвонила?

– Ти знаєш ні. Вона кинула нюхати, і спілкуватися нам більше нема про що, вона ще менш товариська ніж ти. — Брауде потирає заросле підборіддя і обертається до мене.

– А що це за маскарад? – Йому давно вже за сорок, але поводиться як хлопак.

– їй набридло суспільство. Вона знову впала в депресію, — я знизую плечима і відводжу голову в бік. А хлопець підходить зовсім близько та залпом випиває залишки шампанського. Він обережноо торкається бретельок сукні, потім затискає між пальцями пасмо фарбованого волосся і його замутнений погляд видає його з потрохами, він відчуває свою перевагу. – Змусила вивчити всі записи і … стати нею в цьому проклятому університеті.

– їй не потрібні, таблетки … для полегшення ситуації? — Він хоче торкнутися подушечками пальців мого обличчя, але я відступаю. Іду повз нього до столика біля стіни, проводжу пальцем по поверхні, поки рука не намацує статуетку кентавра. Зсунути її пальцем не виходить, надто важка. Мабуть бронзова.

— їй не потрібні таблетки, але в цій ситуації я так розумію Сем не має вибору. Інакше таке гаденя як ти розбазікає все як на духу.

– У крапку, кицю. — я чую його кроки за собою. – Але знаєш … я не такий тупий, як ти вважаєш. Скажи чесно, ти її вбила? Поки та знюхувала чергову доріжку? Чи випадково вколола їй більше героїну, ніж належить? Та знаеш, не важливо, я…

Він нічого не встигає домовити, як два роги кентавра протикають артерію на шиї та розривають її до ключиці. Струмінь крові бризкає фонтаном. Фарбуючи не тільки меблі, а й мене. Ерік намагається втягнути повітря, але це виходить геть погано, збиває рукою китайську вазу і сам норовить впасти. Встигнувши спіймати спочатку вазу, допомагаю йому плавніше опуститься на підлогу і мені не важливо що він хотів сказати. Головне тепер його ніхто не слухатиме. Довго роздумувати я не стала, це був найнесподіваніший момент, який міг з’явитися…

—він мертвий? – лунає позаду мене голос і я обертаюся абсолютно не відчуваючи життя в Еріці. Ганнібал стоїть у дверях, одна рука в кишені друга тримається за ручку дверей. – Гості вже всі розійшлися.

– Так, він мертвий. — підводжуся з колін і стискаю руки в кулаки. “Якщо пан захоче, він може забрати твоє життя”, але я вийшла вже з цього дурману, якому нас вчили. Ось тільки зараз саме це і відбувається. Дідько.

– Ти знав. Навіщо ти це зробив?

— Мені було цікаво, що ти зробиш. – Зачинивши двері відповідає Лектор, і оглядає забризкані кров’ю меблі, мене і тіло. Кого він намагається обдурити? Він знав, що я зроблю. Це видно по його очам, що блищать сильніше ніж срібляні веделки.

– Ти міг спитати і я б відповіла. Чи ти хочеш поламати мені життя обхідними шляхами від нашої вмовляння? — Лектор трохи посміхається. А мене розпирає від злості, щойно вдається стримати крик і тремтіння.

– це було зроблено з цікавості. – повторює Лектор.

— сподіваюся я вгамувала його, Ганнібал. — Долонею витираю кров з обличчя, точніше розмазую і важко зітхаю.

– Що збираєшся робити з трупом?

— скину зі скелі, коли знайдуть подумають, що п’яний вийшов покурити і впав.

— я не дозволю тобі зробити мою оселю місцем злочину.

— А ти хіба цього не домагався, запрошуючи його і мене? — Крізь зуби ледве стримаючи гнів цидю ці слова і бачу як моя неповага торкає Ганнібала.

— залиши його тут, я подбаю про нього. — Я піднімаю брову, не розумію його та іншого виходу не бачу. Довго думаю і погоджуюсь, киваю.

– Я можу скористатися твоїм душем?