моя слабина стала твоїм болем

-як думаєш, шо Мінхо мав на увазі під “вони переродилися”? може ми в минулому житті були якимись супер- пупер крутими чуваками які всіх рятували?- Хьонджін не замовкав ні на секунду відтоді як вони втікали від невідомих що з’явилися з повітря.

– думай голова, я тобі шапку куплю!!- Джісон постукав по голові друга.-як на мене, то вони просто місцеві нарики от і все. сто проц у дереві чи під деревом схованку зі шприцами мають, от і почали затрати якусь ахенію про спогади дерева, переродження, коротке кохання двох геїв і бла- бла- бла.- Джісон відмовлявся вірити у чудеса, й мислив тверезо, хоча це не дуже виходило на в’ялу від безсоння голову.- чекай тут і сторожи велосипеди, а я в аптеку за снодійним.- Джісон припаркував свій велосипед і залишив Хьонджіна на вулиці,- а, і не думай про тих нариків, і не розмовляй з блакитно- волосими якщо такі підійдуть!!- а потім зник за дверима цілодобової аптеки.

– Хьонджін!- чиясь рука лягла на плече сонливого юнака, розвернувшись Хьонджін побачив блакитну голову.- я хочу поговорити з тобою.- низький голос не лякав і не викликав внутрішньої тривоги й бажання втекти від розмови, натомість хилив у сон.

Хьонджін мовчав і ніяково відводив погляд, усіма силами намагався показати, що він не помічає Фелікса і не прагне розмовляти.

– Хьонджін.- Фелікс не злився, йому було весело спостерігати за спробами Хьонджіна ігнорувати його.

– Джісон казав не розмовляти з блакитно- волосими.- коротко сказав він. Хван все ще не дивився і не обертався до Фелікса.

– лише з блакитно- волосими?- краєм ока Хьонджін поглянув на Фелікса, а той в мить змінив колір волосся на чорний.- ну що, тепер будеш зі мною говорити?

тільки що Хьонджіна переграли у його власну гру “хто скоріше змінить колір волосся”, йому мало щелепа не відвалилася.

– про що..- Хьонджін розглядав чорняве волосся, деякі пасма все ще були блакитними- про що ти хочеш поговорити?

Фелікс посміхнувся, саме на це він і розраховував.

– з чого б почати?- Фелікс перебирав у голові купу різних варіантів і тем, з яких міг би почати розмову,- о, знаю!- і все-таки вирішив скористатися тим способом, який Мінхо забороняє використовувати.- зараз трохи заболить голова.- ніжна долоня доторкнулася чола Хьонджіна і той вмить зажмурився від болю.

Хьонджінова голова боліла завжди: від стресу, мігрені та від грипу, яким він частенько хворів восени та навесні, бувало що й від безсоння болить, наприклад останній два тижні. але цей біль, що він відчув як тільки долоня Фелікса торкнулася його чола- не зрівнялася б з попередніми. голова страшенно боліла, розривалася від болю і якихось картинок, що мінялися одна за одною з шаленою швидкістю.

Джісон спостерігав за ними ще з того моменту, як Хьонджін намагався ігнорувати Фелікса, Хан знав, що Хван довго не протримається- йому тяжко дається ігнорувати людей, які його зацікавили. Джісон бачив як Фелікс змінив колір волосся, його щелепа в той момент не відвалилася разом з хьонджіновою. бачив, як Фелікс торкається чола Хвана і бачив, як Хван скручується від болю. Джісон вилетів з аптеки перестрибуючи усі п’ять сходинок, притяг Хьонджіна до себе, а руку Фелікса затиснув з такою силою, що зламав, здається.

– ти якого дідька твориш?!- Джісон прошипів, стримуючи у собі бажання переламати усі кістки хлопцю навпроти,- що ти йому зробив?- голос став тихіше трави, ця тиша лякала до мурах на шкірі. якби не люди на вулиці, які вже й так звернули увагу на трьох парубків, один з яких лежав у руках іншого тримаючись за голову двома руками, то Джісон би точно розфарбував його лице у синій.

– не хвилюйся, з ним все буде доб- (і все буде добреее, настане наш час, і все буде добреее, у кожного з нас… вибачте, не втрималася.) не встиг Фелікс договорити як хтось тріснув його по потилиці. “хтось„- це Мінхо власною персоною.

– закрий рота.- Мінхо вклонився Джісону у знак вибачення й потягнув Фелікса геть.- що я тобі казав про це, Фелікс?!- Мінхо трусить його рукою як мама дитиною, коли та щось натворить.- ми пообіцяли їм, що якщо зустрінемо у наступному житті, то в ніякому разі не повертатимемо їм пам’ять.- Мінхо дуже розгніваний, через порушену обіцянку- НЕ ПОВЕРТАТИ.- і розчарований у Феліксу. для Мінхо вчинок Фелікса як ніж у спину.

– але я не можу так! я не можу без Хьонджіна, Мінхо ти ж теж не можеш..не можеш без Хана.- Фелікс чекав на їхню зустріч понад п’ятсот п’ятдесят років,- кожного року впевнював себе, що зможу без Джинні, зможу утриматися від бажання повернути йому пам’ять.. але коли ми сьогодні знову зустрілися, коли наші погляди зустрілися, а його очі..я не зміг.- все всередині Фелікса розпадалося наче доміно, любов до Хьонджіна нікуди не зникла за п’ятсот п’ятдесят років, Фелікс навчився її притлумлювати, але треба було йому знову заглянути у карі очі Хвана, то стіна, яку Фелікс будував п’ять століть, впала, випускаючи на волю почуття, які задурманили голову. серце взяло вверх.

– не зміг?! а чи зможе Хьонджін прийняти все те, що зараз відбувається у його голові? ти про це подумав? подумав про те, що він вже ніколи не буде собою з цього часу, бо його минуле “я” подавить його теперішнє і він втратить свою теперішню особистість назавжди, про це ти теж не подумав?- Мінхо ледь стримувався, щоб не вдарити Фелікса, який вже починав мовчки плакати,- він зміниться, Фелікс. і не у кращу сторону, а якщо його особистість залишиться при ньому, то він просто не витримає цього і покінчить з життям.- однієї сльозини Лікса вистачило, щоб Мінхо заспокоївся.

– не покінчить.- Фелікс стис кулаки, а Мінхо відпустив його рукав.- я..поверну все назад.

– і як же?- Мінхо більше не довіряв Феліксу, стіна довіри впала, так само як феліксова стіна витримки.

і все ж таки, протриматися п’ятсот п’ятдесят років краще, чим не протриматися ніяк.

– поцілую його.- поцілунок може запобігти повному знищенню особисті й розуму сучасного Хьонджіна, а ще це прощальний поцілунок.

останній поцілунок, який зробить духовно боляче Феліксові й фізично боляче Хьонджінові.

два різні за рівнем болі: один буде пам’ятати цей момент нескінченно, а інший до кінця дня помучиться від головного болю й на наступний день забуде.

– ти просто хочеш скористатися нагодою, щоб востаннє поцілувати його.- Мінхо мовчки заздрив Феліксу, бо той зможе знову поцілувати Хьонджіна й відчути його пухкі губи на своїх, а Мінхо Джісонові не зможе.

– то поцілуй Джісон, все ж таки, це останній, прощальний. хто зна скіки століть ми їх ще не побачимо.- у Мінхо і Фелікса є така традиція- переносити своє дерево з поля у поле, коли вони знову зустрінуть Хьонджіна з Джісоном. вони придумали її після смерті Хвана і Хана.

– не зможу..совість не дозволить.- боїться що і його стіна впаде.

– інколи треба бути наглим і не йти на повідку у совісті. просто підійшли до нього, притисни до себе і поцілуй, як у старі добрі.- Фелікс зник білим димом, полетів на пошуки Хьонджіна, який у цей час помирав від болю, буквально.

у голові творився безлад, одні спогади мінялися другими, одні силуети перетворювалися на інші, міста та місця мінялися за секунду, і тільки один і той же низький голос весь час супроводжував розум Хвана. голос сміявся, плакав, радів, сумував, любив та кохав, обіцяв, а потім зник з настанням темряви. здалося що надворі почалася зима, було холодно і мокро, одяг Хьонджіна щось ввібрав у себе, здається болото чи ще щось. очі досі бачили, тільки вуха не чули, мовлення зникло, розум помутнів, “це смерть настала”- зрозумів Хьонджін коли побачив як купка селян кидають біля нього мертве тіло Джісона. його продірявили вилами, так само як і попередньо Хьонджіна, скинули у якусь яму і запалили, наче відьом. Хьонджін все чув, але не відчував, селяни зверху раділи, волали “грішники покарані!”.

Хьонджіна і Джісона вбили за їхню любов до двох лісових духів- чоловіків. “не повертайте нам пам’ять у наступному житті, ми не хочемо згадувати це пекло і несправедливість. живіть собі спокійно і ми собі будемо. ви були найкращим, що сталося у наших життях.”- духи Хвана і Хана промовила своє останнє бажання й відлетіли на небо, чекати своєї черги на переродження.

Хьонджін почав приходити в себе, коли відчув на своїх губах чужі, й почув голосного Джісона, який щось кричав, але потім затих. і знову головний біль, усі спогади, які попередньо мучили його,- почали крутитися у зворотному напрямку, і зупинилися аж тоді, коли з хванової пам’яті зникли диваки з поля.

Мінхо все-таки наважився поцілувати Джісона, найбільше на світі хотів знову спробувати його губи на смак, Мінхо обов’язково запам’ятає цей момент і буде згадувати його вічність. він зробив те саме що і його молодший брат- стер зі спогадів Джісона себе і Фелікса.

наостанок Фелікс залишив подарунок Хьонджіну- забрав весь його майбутньою головний біль, більше він не буде мучити Хвана.

Мінхо у подарунок залишив Джісону родимку на губі.

гойдалка та дерево назавжди зникли з ромашкового поля, а історія Чанбіна та Крістофера не зникне ніколи.