“Дивні листи”

Після того, як Рон з самого ранку вибіг зі спальні, Гаррі прокинувся і цілий ранок думав, чим себе зайняти. Походи в Гоґсміт поки що були під забороною. Тому одягнувшись і поснідавши, він пішов до мадам Гуч, щоб отримати дозвіл на тренування. До матчу між Ґрифіндором і Слизарином було два місяці. Але, як капітан команди, якого призначили минулого року і знаючи, які слизаринці підступні і хитрі, Гаррі вирішив що треба почати зараз ганяти команду. Ціле літо Поттер, крім того, що ремонтував будинок, ще складав різноманітні тактики для квідичу. Кілька разів хлопець ходив на Алею Діаґон в книжковий магазин. Там було багато підручників, щодо гри. Зненацька задзвонив телефон. Гаррі поглянув на екран і усміхнувся. Це був Сіріус.

-Привіт Сіріусе,-привітався з хрещеним хлопець.

-Привіт Гаррі,-відповів Блек,-хотів дізнатись у тебе чи можна буде на Різдво прийти до тебе в школу, я тут приглянув для тебе подарунок.

-Ти мене заінтригував,-відповів Гаррі посміхаючись,-я запитаю в Макґонаґал. Все буде залежати від того, якою буде ситуація. Якщо прибічники Сам-Знаєш-Кого являться в школу, то сумніваюсь.

-Тобто?,-занепокоївся Сіріус,-в школі були смертежери?

-Так,-зітхнув Поттер,-я тобі зараз скину статтю, в якій про це йдеться. Вони хотіли викрасти когось з учнів Рейвенклова і Ґрифіндора.

– Я спробую зв’язатись з Римусом Люпином,-сказав Блек,-хоч він з Німфадорою живе в Сполучених Штатах та  має зв’язки в нашому міністерстві. Може зможе дізнатись що до чого.

-Добре, а я зараз сходжу до декана,-відповів Поттер,-бо я планую після Хеловіна додому зайти і на Алею Діаґон, маю книгу забрати, яку я ще літом замовляв про квідич.

– За день до цього, зателефонуй мені,-попросив хрещений,-я прийду до тебе і ми разом підем по твою книгу, заодно прогуляюсь, бо чесно кажучи набридло трохи сидіти вдома.

-Домовились,-посміхнувся Гаррі,-і попрощавшись завершив виклик.

Перед походом до Макґонаґал, Гаррі збігав до мадам Гуч і отримав дозвіл на тренування з наступного тижня. В коридорах було багато студентів. Але більшість сиділо або у вітальнях, або в бібліотеці. Вчителі скористались тим, що походи в Гоґсміт поки що заборонили, вирішили проводити додаткові заняття на вихідних. Їх учні відвідували за бажанням. Ґрифіндорець піднявся сходами в кабінет декана.

-Професорко, доброго дня,-хлопець привітався,-коли ввійшов в кабінет, я хочу спитатись у Вас дещо.

-Доброго дня, Гаррі,-усміхнулась Макґонаґал, що сиділа за своїм столом,-заходь, сідай будь ласка.

-До мене сьогодні вранці телефонував Сіріус,-сказав Гаррі,-він хоче на Різдво відвідати мене тут. Ви можете йому дозволити?

-Боюсь Поттере,-зіхнула Мінерва,-з приводу відвідин учнів родичами поки що нічого не відомо. На Хеловін, який буде зовсім скоро, міністерство такого дозволу не дало, оскільки сам знаєш, ситуація зараз не надто безпечна. Міністр зараз намагається зробити все, щоб в школу більше не проникали смертежери. Якщо будуть якісь новини, я звичайно ж дам тобі знати.

-Щодо смертежерів,-все ж наважився задати це питання ґрифіндорець,-кого вони хотіли викрасти? В «Пророці» писало, що хотіли викрасти когось з нашого факультету і Рейвенклову. Я ніяк не можу зрозуміти. Краще ж завербувати когось з аврорів, ніж учнів. Який в цьому взагалі сенс?

-Цим якраз і зайняті зараз працівники міністерства,-відповіла професорка,-та до цього часу не відомо, хто це мав бути з учнів. Я розумію твоє занепокоєння, Гаррі, та повір, якщо вони націлились на тебе, оскільки ти пов’язаний з Сам-Знаєш-з Ким, то і я і решта професорів, на чолі з Дамблдором зробимо все, щоб ці особи не дістались до тебе. Також ми стараємось зробити все, щоб учням було безпечно в школі. Та нас мало. Тому й директор і дав розпорядження навчити вас складнішої магії, ніж передбачено програмою, щоб ви могли на рівні з аврорами  боротись з поплічниками Відомо-Кого.

Гаррі попрощався з деканом і вийшов з кабінету. Хоч і Макґонаґал намагалась заспокоїти його, що міністерство все контролює, та це не подіяло. Поттер згадав, що хрещений обіцяв поговорити з Люпином. Гаррі вирішив повернутись в вітальню. Зайшовши туди, побачив Джині, що сиділа біля каміна і читала книгу. На обличчі хлопця зразу з’явилась посмішка і він підійшов до дивану і сів біля неї. Дівчина побачивши його, теж посміхнулась і поклавши голову Гаррі на плече взялась далі читати. Поміж цим, Поттер поцікавився її планами на Хеловін. Вони годину розмовляли про це свято, хто що одягне. Візлі поділилась тим, який образ обрала для себе, щоб він впізнав її на балу, бо цього разу вирішили зробити з нього ще й маскарад.

Потім ґрифіндорець піднявся в спальню. Потрібно було розробляти нові тактики для матчу зі Слизарином, який відбудеться зовсім скоро. Тому, щоб не гаяти час, взявся за діло. Тренування з квідичу дозволили, але крім аврорів, які патрулювали навколо школи, вирішили залучити ще й дементорів. Але не всіх. Серед них вибрали таких, якщо так можна сказати, які не кидались на всіх при першій ж нагоді. Вони були під наглядом одного з головних дементорів Міністерства Магії і звичайно ж аврорів, які спеціальними заклинаннями могли їх контролювати. Не зважаючи на те, що охорона школи була майже ідеальна, та ворог не дрімав.

Гаррі саме взявся за розробку своїх дій під час матчу, оскільки він хотів додати кілька нових прийомів, які вивчив літом, як в кімнату забіг Рон.

-Гаррі,-Рон звернувся до друга,-є розмова. Поттер одразу напружився. Судячи з тону Рона, зрозумів, що сталось щось не добре. Візлі розповів про розмову з Герміоною і Драко.

-Герміона має рацію,-сказав Гаррі, коли Рон закінчив розповідь,-Мелфой геть здурів. Раптом хлопці почули, як чиясь сова стукає в вікно спальні. Поттер вирішив підійти до вікна. Відчинивши його, сова віддала йому лист і полетіла геть.

-Цікаво,-замислившись сказав Рон,-хто б це міг тобі лист написати? Зараз ж їх писати небезпечно, можуть перехопити прибічники Відомо-Кого. Та й аврори наші листи перевіряють, крім електронних.

-Зараз поглянемо, -казав Гаррі, і відкрив листа. Почерк був йому не відомим. Сіріус йому телефонував, а більше з рідних в нього нікого немає. Батьки Рона, якби хотіли з ним зв’язатись, то теж зателефонували б. Прочитавши перші рядки, очі Поттера збільшились до розмірів блюдець.

-Нічого не розумію,-зітхнув Рон,-в листі йдеться, що тобі і друзям загрожує небезпека. Та не вказано, коли і що має відбутись. Здається мені, що це дурня просто. Судячи з почерку це писала жінка, бо такий же акуратний, як в Герміони. Та й для чого писати лист вручну і присилати його совою, якщо на дворі 21 століття і є інтернет.

Гаррі задумався над словами Рона. Хоч присилати лист совою небезпечно, та якимсь чином він все ж отримав його. Як смертежери не помітили птаху, не відомо. Та й аврори, судячи з того, що конверт був цілий, не відкритий. Хто б це могла бути, хто ця жінка, хлопець не знав. З рідних, хто міг би написати, був тільки Сіріус. Поттерова тітка Петунія ніколи йому не писала листів в школу, та й їй невідомо, як саме потрібно їх надсилати сюди. А ще їй абсолютно на Гаррі начхати. Тому вирішив подумати над цим пізніше, і перевів тему.

-З того, що ти мені розказав,-заговорив Гаррі,-якимсь чином потрібно потрапити в коло прибічників Відомо-Кого. Я думаю, що можна використати Оборотне зілля.

-І як ти це собі уявляєш,-обурювався Рон,-його готувати місяць. Крім цього, інгредієнти  для нього мають бути тільки в одному місці – в підсобці Снейпа. А він навряд чи дасть їх нам. Скоріше вирахує з нас всі бали, а потім зробить все, щоб нас відрахували зі школи. А я хочу ще довчитись тих кілька місяців.

-А мантія батька для чого,-здивувався тону друга Гаррі,-ми колись і не таке чудили. Нас ще на першому курсі могли вигнати. Та є ще одна проблема. Де взяти волосся чи ніготь того, на кого перетворюватись. І хто буде прикидатись смертежером. Ось в чому головна проблема.

-Справді,-погодився Візлі,-сумніваюсь, що хтось добровільно на це піде. Я точно ні, інакше мене мама приб’є, а ти навіть не думай. Якщо Волдеморт дізнається, що ти вліз в його оточення, вб’є одразу.

-Угу, а потім ще Джині, Сіріус, ти, Герміона, і ще дуже багато бажаючих,-засміявся Гаррі,-я й не думав лізти в усе це. Я пожартував.

-Це чудово,-полегшено зітхнув Рон,-та знову постає питання, хто буде виконувати роль шпигуна.

-Є варіант, Снейп, та цей кандидат теж відпадає. Думаю, що Волдеморт здогадався, що професор допомагав нам таємно під час останнього бою, тому ми й змогли позбавити сили Відомо-Кого,-зазначив Гаррі.

-Тут я з тобою не погоджусь,-заперечив Візлі,-думаю, що Снейп і далі служить Темному Лорду, та сумніваюсь, що навіть заради Мелфоя буде в усе це вв’язуватись. Надто самозакоханий, буде турбуватись тільки за власний зад.

-А я так не думаю,-похитав головою Поттер,-знову ж таки він дуже допоміг нам під час боротьби. Хоча це буде підозріло, що декан Слизарину, бідкається за маґлороджених, це ж нонсенс.

В цей час у вежі старост знову було чути крики. Герміона вже годину сперечалась з Драко. Вона намагалась весь цей час відволіктись від думок, читаючи книгу з гербалогії.

-Послухай же ти мене нарешті,-гаркнув Мелфой,-ти хоч розумієш, куди ти хочеш влізти?

-Я тобі вже в сотий раз повторюю,-Герміона закрила книгу і встала з-за столу,-я це хочу зробити заради своїх батьків. Я не хочу, щоб Відомо-Хто відібрав їх у мене. Тому я хочу з’ясувати, чого саме він добивається. В мене немає іншого вибору.

-Гаразд, ти проникнеш в це кодло,-намагався достукатись до дівчини слизаринець,-та я сумніваюсь, що Темний Лорд настільки повірить тобі, що поставить мітку, як у мене. Він скоріше приб’є тебе, до того, як ти переступиш поріг штабу, де збираються поплічники і Той-Кого-Неможна-Називати.

-А я так не думаю,-заперечила ґрифіндорка,-Темному Лорду буде надзвичайно вигідно мати мене на своєму боці, оскільки я є найсильнішою і найрозумнішою з усіх учнів Гоґвордсу.

– Знаєш що, роби, що хочеш,-махнув рукою Драко,-мені абсолютно байдуже, що з тобою буде.

І він вийшов з вежі. Мелфою набридло доводити сусідці по вежі, що це неможливо. Та десь глибоко в душі, закрадалось занепокоєння. Все ж він людина, а не робот. Драко  спустився в підземелля, в Слизаринську вітальню, сів на диван навпроти каміну.  В кімнаті якраз нікого не було. В голові Драко роїлись різні думки. Він ніяк не міг збагнути, як можна добровільно наражати себе на небезпеку. Звичайно, щоб захистити своїх рідних, він би теж на такий крок пішов, але не заради маґлороджених чи таких же, чистокровних чарівників, як і він. Мелфої звикли завжди ставити свої інтереси на перше місце, а скільком людям це нашкодить, байдуже. Вся ця ситуація і магічному і маґлівському світі страшенно його дратувала. Хотілося, щоб чимскоріше це все закінчилось. За своїми роздумками, хлопець не помітив, як в вітальню зайшли.

-Містере Мелфой,-звернувся до нього знайомий голос декана,-в мене є для вас новини. Повелитель хоче бачити вас сьогодні на зустрічі.

-Гаразд,-в Драко пробіг мороз по шкірі, але він не подав виду,-а ви, професоре, теж там будете?

-Звичайно,-Снейп сів біля свого учня,-інакше й бути не може. Хоч я не маю бути там, але твої батьки попросили пригледіти за тобою і підстрахувати, щоб Володар нічого з тобою не зробив.

-Ясно,-після слів хрещеного, хлопцю стало трохи легше,-о котрій годині відбудеться ця зустріч?,-спитав Мелфой.

-За годину,-професор поглянув на годинник, що висів над каміном. Снейп хотів вийти з вітальні, та його затримав Драко.

– Професоре,-гукнув слизаринець,-я б хотів з вами поговорити. Справа надзвичайно серйозна.

Северус тільки здивовано поглянув на свого похресника і піднявся разом з ним в колишню спальню Драко. Хлопець наклав на двері захисне закляття, щоб їх ніхто не чув і розповів те, що задумала Герміона. Розповідь зайняла майже годину. Снейп відповів, що йому потрібно все обдумати, перш ніж дати відповідь і вони разом трансгресували в штаб Волдеморта.

Вони з’явились в якомусь дивному місці. Приміщення було темне з чорними кам’яними стінами і такою ж підлогою. Освітлювалось воно двома факелами, не дивлячись на те, що надворі 21 століття і в деяких класах Гоґвортсу були електричні лампочки. Посередині сиділи на звичайних дерев’яних кріслах якісь люди, вони були обернені спиною до прибулих, тому Драко не бачив їхніх обличчя. Людей було троє – одна жінка, судячи з фігури і двоє чоловіків по боках. Навпроти них стояв, розвівши руки в сторони сам Темний Лорд. Він закрив очі і щось нашіптував. З трійці йшли якісь дивні жовті промені, які можна було ледь розгледіти, світло яких падало на долоні Волдеморта. Біля стін, по обидва боки стояли смертежери. Їхні обличчя закривали каптури і маски. Снейп став зліва біля стіни, Драко навпроти нього і вони теж закрили голови каптурами. Все дійство тривало ще хвилин десять, після чого, троє, як ганчірні ляльки попадали на підлогу.

-Ех, слабуваті ці напівкровки були,-розчаровано сказав Волдеморт, опустивши руки, він поглянув на трійцю, що лежала в нього під ногами,-наступного разу приведіть когось сильнішого, бо інакше я свою магічну силу буду відновлювати років сто. А стільки часу у мене немає.

-Пробачте, Володарю,-на коліна впав один зі смертежерів, що стояв неподалік від Темного Лорда,-наступного разу я приведу сильніших.

-Встань,-наказав Волдеморт, і його слуга встав,-звичайно, що приведеш. Та магію я маю отримувати поступово, щоб мене не розірвало, я надто слабкий для сильних потоків чарів.

-Я зрозумів,-кивнув слуга,-тільки скажіть, кого саме привести вам.

-Про це я тобі пізніше скажу, а поки що,-Темний Лорд звернувся до всіх присутніх,- приберіть  тут, а я за цей час проговорю з нашим молодим поколінням.

В Драко аж холодок по спині пробіг. Він почувався не в своїй тарілці. Темний Лорд взяв його за руку і повів у сусіднє приміщення. Снейп тінню попрямував за ними.

Нова кімната, куди завели Мелфоя, кардинально відрізнялась від попередньої. В ній хоч і були такі ж кам’яні стіни без вікон і підлога, та був на ній темно-зелений килим, біля стіни навпроти входу стояв масивний чорний дерев’яний стіл за яким стояло м’яке крісло. Посередині стояв журнальний столик, біля якого стояли два шкіряних чорних дивани. Біля стін по обидва боки стояли книжкові шафи. Приміщення освітлювалось старовинною люстрою з чорними свічками. Волдеморт сів на один з диванів і жестом попросив сісти навпроти себе Драко. Снейп залишився за дверима, щоб Володар його не помітив.

-В мене для тебе важливе завдання,-першим заговорив Темний Лорд,-приблизно за місяць я поповню свої магічні сили наполовину. Тому мені потрібні будуть досить сильні маги, щоб відновити свою силу. Для цього потрібна буде одна учениця. І ти знаєш її. Це Герміона Ґрейнджер. Ця дівчина надзвичайно розумна і дуже сильна, як для свого віку. Ти маєш привести її до мене. Я пришлю тобі листа за тиждень до події, щоб ти зміг її якимсь чином підготувати і заманити сюди.

-Але ж вона маґлороджена, було б краще обрати когось з чистокровних,-Драко намагався говорити впевнено, щоб приховати свою тривогу,-адже ми володіємо магією з самого дитинства.

-Згоден,-відповів Волдеморт,-та все ж потрібно почати зі слабших магів, поступово переходячи до сильніших.

-То що від мене вимагається?,-поцікавився хлопець, зберігаючи невимушений вираз обличчя.

-Всьому свій час, хлопче,-відповів Темний Лорд, на диво спокійним тоном,-з приводу дій я тобі теж надішлю листа совою. Там все буде написано.

-Ясно,-зітхнув Драко,-я можу бути вільним?

-Звичайно,-посміхнувся Володар своїм огидним без губим ротом,-можеш повертатись в школу.

Драко встав і вклонившись, вийшов. Професор чекав на нього за дверима. Вони разом трансгресували в кабінет Снейпа.

-А тепер поговоримо про те, що задумала міс Ґрейндже,-сказав Северус, сідаючи за свій робочий стіл.

-Професоре, вона не зупиниться ні перед чим, щоб захистити своїх батьків,-розвів руками Драко, вона хоче стати смертежеркою.-До цього, Драко Снейпові про це не казав.

-Заради Мерліна, вона здуріла,-Снейп вибухнув від гніву,-це ж небезпечно. Її вб’ють ще до того, як вона переступить поріг штабу Відомо-Кого. Їй потрібна мітка, та хто ж їй її поставить?! Я не можу, бо я вчитель і не зовсім підкоряюсь Темному Лорду.

-Це може зробити хтось із прибічників, наклавши на неї Імперіо, щоб часом не втекла,-зауважив слизаринець,-але хто, в цьому проблема.

-Поживемо-побачимо,-підсумував професор,-а ти, Драко, розкажи міс Ґрейнджер про прохання Господаря. Вона має знати.

-Гаразд,-зітхнув Мелфой,-я скажу їй. Та треба ще подумати, як знищити плани Темного Лорда.

-Я щось не зрозумів,-здивованим поглядом професор глянув на свого учня,-ти чому це так переживаєш за це дівчисько? Я чогось не знаю?

-Та ні,-відмахнувся Драко,-мені до неї немає ніякого діла. Навіть, якщо її вб’ють, мені буде абсолютно байдуже.

-Ну, ну,-не повірив Снейп.-Ну гаразд, а тепер тобі пора на патрулювання, Ґрейнджер тебе зачекалась напевно. І ще одне, містере Мелфой, непереконливо брешеш.

Драко нічого не відповівши вийшов з кабінету і попрямував до вежі. Біля входу в неї його чекала Герміона і ще кілька учнів і двоє аврорів, оскільки після того, як в школу пробрались смертежери, керівництво школи вирішило вжити заходів. Всі разом, вони пішли коридорами школи. Драко за цей час вирішив обдумати, як і з чого почати розмову. Як розповісти про все Герміоні. В цій ситуації було дві сторони медалі: або віддати дівчину Відомо-Кому, і хай буде з нею будь-що, бо хлопцю на неї відверто байдужа її доля і що з нею станеться, або зробити все, щоб захистити її, щоб вона вижила, оберігати її від всього. І саме ця сторона медалі найбільше турбувала слизаринця. Останні кілька років, він не розуміє, що відбувається. В ньому щось міняється, тільки невідомо що. З цим складно розібратись, коли ти не знаєш, за що братись і з чого починати.

Поки Герміона з Драко патрулювали школу, Гаррі знову отримав листа. Цього разу це було не послання  про небезпеку. В листі автор цікавився його життям, успіхами в навчанні і в квідичі. Про його призначення капітаном команди і таке інше. Знову ніяких ініціалів чи імені автора не було.

Після того, як надіслали першого листа, пройшов тиждень. І за цей час він так і не з’ясував нічого. Сіріусу Поттер ще нічого не говорив, бо хрещений одразу запанікує і ввімкне режим гіперопіки над Гаррі. Щоб дізнатись, чий це почерк, хлопець вирішив прокрастись в архів, де зберігались різноманітні письмові роботи учнів за невідомо скільки років. Звичайно, шукати голку в копиці сіна сенсу немає, та Поттер на одному з магічних сайтів знайшов закляття, яке допоможе йому. Воно сканує почерк і потім віднаходить записи власника. Наприклад, так недавно Гаррі не міг знайти один зі своїх зошитів. Він зісканував свої нотатки щодо квідичу, і закляття вказало йому, що потрібна йому річ лежить чомусь під ліжком.

Коли хлопець ввійшов в потрібне приміщення, то був дуже шокованим. Там було стільки різноманітних доповідей, записів, відповідей на екзамени, які були сто і більше років тому. Гаррі застосував закляття. Від листа, що він тримав в руках, відлетіло жовтувате світло і полетіло поміж стелажів. Коли було знайдено необхідні записи, Гаррі підійшов до потрібного стелажу, і взяв невеличкий блокнот, який підсвічувало закляття жовтим світлом. В приміщенні були столи, що стояли поміж коридорів шаф. Поттер вибрав найближчий до нього і сів за стіл. Перед собою він поклав невеличкий записник, в коричневій шкіряній обкладинці. Чимсь був схожий на книжку, та на ньому не було написано, кому він належить. Коли Гаррі почав звіряти почерк із записами, зрозумів, що і лист і нотатки писала одна і та сама особа. Та, нажаль, імені чи прізвища власника вказано не було. Витягши телефон з кишені, Гаррі зробив кілька фото із записника, щоб пізніше краще все роздивитись на ноуті, що йому на початку цього року подарував Сіріус, так би мовити, щоб похресник користувався новітніми маґлівськими технологіями. Коли Поттер закінчив, він поклав записник на місце. Та коли йшов в ґрифіндорську вітальню, в коридорі зіткнувся з Драко. Гаррі так задивився на фото, що не помітив того, що хтось йде навпроти.

-Ей, Поттере, дивись куди йдеш,-обурювався Мелфой, патрулювання саме закінчилось і він прогулювався по школі,-в тебе окуляри що, для краси?

-Та затихни ти, розкричався,-шикнув Поттер,-нічого з тобою не сталось. Я просто задивився в телефон.

Слизаринець мимоволі кинув погляд на телефон Гаррі і побачив на екрані знайомий почерк. Він ці трохи кривуваті букви не сплутає ні з чим. Схоже людина, що писала листа, поспішала, бо зазвичай він був акуратний і рівний. Він багато разів бачив, як його тітка робила різні записи, сидячи в його батька в кабінеті, коли батьки були зайняті, а більше ніхто не міг приглянути за ним, коли він був маленьким.

-Поттере,-дивлячись на екран телефону, сказав Драко,-а нащо тобі фото почерку тітки Беллатриси?

-Ти впевнений?,-шоковано поглянув на Драко Гаррі.

-Звичайно,-стенув плечима слизаринець,-я бачив її почерк багато разів і ні з чиїм його не сплутаю.

-Щось я вже нічого не розумію,-дивувався Гаррі,-якщо це Лестрандж, то чому вона мені листи пише, що мене і моїх друзів чекає небезпека. Та вона скоріше сама нас повбиває.

-Не будь таким категоричним, Поттере,-заперечив Драко,-те, що вона інколи веде себе, як божевільна, це все Сам-Знаєш-Хто. Він до того, як втратив свою силу, досконало оволодів заклинанням контролю. Не просто Імперіо, а таким, що людина може під його дією знаходитись по кілька тижнів чи місяців. Все, що вона робила в цей час не пам’ятає. Насправді тітка Белла цілком нормальна. Темний Лорд її якось шантажує. А як саме, я й сам не знаю.

-Оце цікаво,-здивувався ґрифіндорець,-я думаю, що коли вона писала цього листа, закляття на ній не було, інакше воно би світилось зеленим. Але чому вона цей лист написала мені, а не тобі. Ви ж рідня, вона твоя тітка.

-Я не менше здивований, ніж ти,-зазначив Мелфой, і пішов по своїх справах.

Гаррі ніяк не вкладалось в голові, чому Беллатриса, наближена до Волдеморта, цікавиться його життям. І знаючи те, як вона вчинила з батьками Лонґботтома, він не повірив, що Лестрандж буває нормальною. Хлопець вже йшов до себе в кімнату, як зненацька його покликав директор школи.

-Гаррі,-до хлопця наближався професор Дамблдор, і погляд в нього був трохи стурбованим,-у тебе все гаразд?

-Звичайно, професоре,-здивувався Гаррі,-а що, щось сталось?

-Боюся, що так,-директор з сумом зітхнув,-поки тебе не було у вітальні, туди намагались прокрастись смертежери, та аврори вчасно встигли відбити атаку. Але, нажаль, постраждала Джині, вона зараз під суворим наглядом мадам Помфрі.

Професор, як тільки назвав ім’я Джині, Гаррі як вітром здуло. Він чимдуж побіг в лазарет. Коли він відчинив двері, то дівчина лежала на одному з ліжок, біля якого були мадам Помфрі і чомусь Снейп. Хлопцю було байдуже на все, лиш би з його коханою було все гаразд.

-Що з нею?,-відразу спитав Поттер,-з нею все гаразд? Чому вона спить? Чому вона не відкриває очі?

-Гаррі, спокійно,-намагалась його заспокоїти лікарка,-я дала їй снодійне зілля. Її атакували досить небезпечним заклинанням, тому їй потрібно поспати, щоб вона його дію на ногах не переносила. Професор Снейп також буде готувати зілля,-вона жестом руки вказала на Северуса, що стояв неподалік,-аби її магічні сили відновились.

-Що ж це за заклинання таке, що Джині так сильно постраждала? Хто зі смертежерів це скоїв?,-Поттер аж почервонів від злості,-я йому таких заклинань десять всаджу, аби не ліз до близьких мені людей.

-Поттере,-подав голос зіллєвар,-тобі краще не знати, адже за його використання тебе можуть надовго відправити в Азкабан. Скажімо, на років десять, якщо від присутності дементорів не збожеволієш.

-Мені байдуже,-різко відповів ґриффіндрець,-головне захистити близьких, моя доля мене хвилює зараз найменше.

Погляд Снейпа з суворого, змінився на трохи ображений, оскільки хлопець зачепив його за живе. Він ось уже 20 років шкодує, що не зміг захистити свою кохану Лілі від Волдеморта. Але він вчасно взяв себе в руки.

-Послухай мене, краще подумай про свою дівчину,-виплюнув Снейп,-замість того, щоб корчити з себе Мерлін знає кого.

Ґриффіндорець окинув всіх присутніх спопеляючим поглядом і вийшов з Лікарняного крила.

Гаррі був в шоці від того, що сталось з Джині. Він йшов коридорами школи, а сльози самі котились з очей. Поттер просто йшов і дивився кудись перед собою і через це не бачив куди йде. Якимсь не зрозумілим чином він дістався вітальні Ґриффіндора. Ґодрик навіть пароль не спитав, а просто пропустив його в середину. Хлопець на ватних ногах піднявся в спальню. Відчинивши двері, його відразу стиснули в обіймах. Це була Моллі Візлі. Вона теж плакала, тому що Гаррі відчув, що його мантія на правому плечі стала вологою від її сліз. Поттер у відповідь обійняв жінку. Та на відміну від місіс Візлі, у Поттера не було істерики, сльози самі текли, через це він нічого не бачив перед собою, бо окуляри були мокрі. Він витер рукавом скельця окулярів і помітив в кімнаті ще й Артура Візлі, в якого теж текли сльози і переляканого Рона, який не знав, чи виживе його сестра.

-Ггаррі,-заікаючись промовила Моллі,  її дихання від плачу було рваним,-не знаю, чи тобі сказали, та заклинання, яке втрапило в Джині, надзвичайно небезпечне. Якщо за місяць ми не знайдемо те, що їй допоможе, вона помре. Її на цей час заберуть в лікарню Святого Мунґо. За нею будуть слідкувати всі цілителі. Дамблдор обіцяв, що підключить закордонних лікарів, можливо вони стикались з такими магічними ураженнями.

-Ти не переживай Гаррі,-заговорив Артур,-з нею все буде гаразд, вона сильна, вона все поборить.

В хлопця на обличчі з’явилась сумна посмішка і він кивнув. Рон теж погодився зі словами батька.

-Звичайно тату,-Рон поклав батькові руку на плече і з його блакитних очей скотилась сльоза,-так і буде. Наша Джині боєць.

-Місіс Візлі,-тихенько сказав Гаррі,-відпустіть будь-ласка,-і жінка випустила його з обіймів, і хлопець заговорив впевненіше,-нам потрібно перш за все з’ясувати, як діє це заклинання на організм постраждалого, більш детально. А тоді вже шукати інформацію про те, як нейтралізувати його.

-Гаррі має рацію,-погодився Рон,-думаю потрібно почати із Забороненої Секції. Там має бути хоч мінімальна інформація.

-Думаю,-втрутився в розмову містер Візлі,-я зможу дістати для вас дозвіл на доступ до Міністерської бібліотеки. Там набагато більше є інформації про це, та на отримання дозволу піде трохи часу. Я зроблю для цього усе можливе.

-Тоді у нас є план дій,-в Гаррі аж хоч трохи настрій піднявся. Він з Роном поспішили до Дамблдора, щоб дав дозвіл на користування Забороненою Секцією, а як ні, Гаррі візьме мантію-неведимку.

-Заходьте хлопці,-сказав Дамблдор і двері в його кабінет відчинились,-я здогадуюсь навіщо ви тут. Вам потрібен дозвіл в Заборонену Секцію?

-Саме так, професоре,-заговорив Рон,-також мій батько обіцяв, що спробує дістати дозвіл на користування бібліотекою в Міністерстві.

-Це чудово, містере Візлі, я саме маю завтра одну зустріч в Міністерстві. Заодно допоможу вашому татові.

-Дякуємо сер,-подав голос Гаррі,-оскільки кожна хвилина для Джині на вагу золота.

-Все буде гаразд, також завтра прибудуть цілителі з-за кордону. Вони допомагатимуть нашим вирішити, як допомогти бідній дівчині.

-Професоре,-знову звернувся Поттер,-а ви ніколи не зустрічались з подібним заклинанням?

-Нажаль ні,-в очах директора хлопець побачив співчуття,-якби ж я знав, я б тій же хвилині допоміг міс Візлі. А дозвіл я вже підписав,-і простягнув його ґриффіндорцям.

Хлопці попрощались з Дамблдором і вийшли з кабінету. І вони одразу, щоб не втрачати час, пішли в бібліотеку. Мадам Пінс відвела учнів до стелажів, де є потрібні книги.

Гаррі з Роном попросили в неї пера і кілька пергаментів, щоб зробити нотатки і бібліотекарка принесла їм все необхідне. Просиділи вони кілька годин, як в вікно почувся стук. На підвіконні сиділа сова і тримала конверт.

-Цікаво, від кого лист на цей раз,-Рон відчинив вікно і забрав листа. Сова відразу полетіла. Цього разу почерк був інший.

-Мені теж, оскільки сови зараз перехоплюються,-Гаррі також було цікаво.

Візлі розкрив лист і почав читати:

Любий Гаррі. До мене дійшли чутки, що з однією твоєю однокласницею сталась біда. Мені дуже шкода, та сподіваюсь, що вона скоро одужає. Будь обережним і не наражайся на небезпеку, бо я хвилююсь за тебе. Бережи себе. Залишилось не довго, і ми зовсім скоро побачимось. Л.П.

-Нічого не розумію,-дочитавши листа, здивувався Рон,-це, здається третій лист від аноніма. Та цього разу є ініціали. «Л.П.».

-Але ж це не можливо,-насупився Поттер,-адже такі ініціали були в моєї мами. Та є ще одне але. Я коли отримав другого листа, то перевірив почерк. Це Беллатриса Лестрандж.

-Ти серйозно?,-Рон витріщив очі на друга,-вона ж шизонута фанатичка Відомо-Кого. Та й в чому сенс листів? Навіщо їй писати листи від імені твоєї мами?

-Я сам не розумію,-стенув плечима Гаррі,-зараз нам потрібно розібратись з тим, що трапилось з твоєю сестрою, а листи почекають. Я думаю все розповісти Сіріусу, може він допоможе. Хлопці взялись за діло. Вони перечитали купу книг, але хоч крихітну інформацію знайшли. Ще за часів Першої магічної війни було застосовано таке заклинання, але назву його засекретили, щоб в майбутньому його ніхто не використав. Минулого разу все закінчилось летальним кінцем, оскільки медикам лікарні Святого Мунґо не вистачало інформації про ефект від його застосування. Була ще стаття в старій газеті, де йшлось про подібний випадок, та в цьому випадку все закінчилось добре. Постраждала молода жінка, вік не був вказаний. Вона вижила, оскільки мала сильний організм і була чистокровною чарівницею, тобто їй допомогла родова магія і заклинання було слабо застосоване. Просидівши за книгами години зо дві, Гаррі вирішив трішки розрядити ситуацію.

-Знаєш, про що я тільки що подумав?,-звернувся він до Рона, який якраз брався за перегляд наступного фоліанта, – ми так станемо на Герміону схожі.

-Та ну,-відмахнувся Рон,-в нас немає достатнього досвіду сидіння за книгами, як у Герміони. За дві години це зробити важко. Хоча, я тільки що уявив нас книжковими червяками,-усміхнувся Візлі,-і ця картина виглядає досить кумедно.

-Якщо б ми стали такими, то були б схожі на професорку Трелоні,-з посмішкою на обличчі задумався Поттер,-ходили б і бурмотіли собі щось під ніс і нам би всюди ввижались книжки, так само як їй видіння.

-Це точно,-погодився з другом Рон і взяв наступну книгу.-Я майже нічого не знайшов про те заклинання, яким вдарили Джині. Може в цій книзі буде щось, бо в мене вже в очах рябить від читання стількох книг.

-В мене теж вже голова, як вакуум,-відповів Гаррі (Автор: хто хоч коли-небудь готувався до сесії чи чогось подібного зрозуміє. В період сесії навіть думати важко від кількості інформації в голові, по собі знаю),-та я не втрачаю надію, хто знає, може щось таки знайдемо. А ні, то вся надія на міністерську бібліотеку.

-Думаю я зможу вам допомогти,-з-за стелажів почувся знайомий голос, і до них підійшов професор Снейп,-я дам вам одну зі своїх книг,-і поклав перед учнями значних розмірів книгу,-але як закінчите її переглядати, відразу принесете її мені в кабінет, а також нам потрібно поговорити, так що містере Поттер,-звернувся професор безпосередньо до Гаррі,-чекаю вас там за дві години. І Снейп пішов по своїх справах.

-Гаразд,-після того, як професор вийшов з бібліотеки, нарешті заговорив Візлі,-давай разом візьмемось за книжку Снейпа. Може й справді щось знайдеться в ній.

Гаррі кивнув Рону і відкрив фоліант. Коли вони почали читати, зрозуміли, що тут справді є набагато більше інформації. У книзі йшлось, що дане заклинання також застосовувалось в древні часи, щоб один чарівник міг викачати магію з іншого. В результаті, жертва введена в своєрідний сон, але під час викачки магії, розпадається душа постраждалого. Також, якщо не відмінити заклинання жертва помре, але цей процес буде набагато болючіший. Душу жертви в даному випадку буде розривати, ніби її відривають від плоті людини.  В Гаррі аж пройшовся мороз по шкірі. Він навіть уявити не міг, наскільки ситуація з Джині катастрофічна. Хлопці вчитувались в кожне слово і старались робити нотатки так, щоб записати найголовніше.

-Слухай,-подав голос Рон,-а ну спробуй скопіювати книгу, вона нам може знадобитись в майбутньому, а всієї її ми занотувати не зможемо, вона надто велика.

-Гаразд,-зітхнув Гаррі і відклав перо, взяв в руки паличку,-зараз спробую. Хлопець не встиг нічого сказати, тільки підняв паличку, як фоліант засвітився синім, і почувся голос Снейпа.

–Я так і знав,-від світла лунав голос професора,-нічого у вас не вийде, тому пера в руки і пишіть,-і світло, як і голос, зникли.

-Ну блін,-простогнав Рон,-отак завжди. Гаррі сховав паличку і взяв перо в руки.

-Ти чув Снейпа,-Поттер взявся писати,-бери перо.

Рон буркочучи щось собі під ніс знову взявся записувати. Хлопцям вдалось виписати, на їхню думку багато корисної інформації. Поттер кинув погляд на годинник телефону. За десять хвилин йому потрібно бути в кабінеті Северуса. Хлопці швиденько віднесли всі книжки на місце, поскладали пергаменти в сумки і вийшли з бібліотеки.

-В мене вже руки болять від писанини,-буркотів Візлі,-але для Джині я зроблю все, лиш би їй допомогти.

-Мені пора йти до Снейпа,-сказав Гаррі, і він попрямував в сторону сходів, що вели до підземелля. Хлопець вирішив за цей час зателефонувати до хрещеного.

-Привіт Сіріус, я б хотів поговорити з тобою,-почав розповідь ґриффіндорець,-я розмовляв з Макґонаґал, вона сказала, що навряд чи дозволять родичам учнів приїхати до школи на Різдво. І чи буде бал на Хеловін, не відомо. Зараз ведуться переговори з міністерством з цього приводу.

-Ясно,-зітхнув Сіріус,-я розумію, безпека учнів має бути на першому місці. Я телефонував Римусу, він сказав, що ситуація зараз надзвичайно складна. Для чого Відомо-Хто затягує в свою армію маґлів, не відомо. Та є деяка інформація, яка тебе зацікавить, тільки нам потрібно зустрітись особисто, це не телефонна розмова.

-Я щось вигадаю,-відповів Поттер,-пора скористатись мантією-невидимкою, щось вона вже залежалась в чемодані.

-Перед тим, як будеш йти в Гоґсміт, зателефонуй мені,-нагадав Блек.

-Гаразд Сіріусе, Гаррі вже доходив до кабінету професора,-мене Снейп в себе в кабінеті чекає,-казав, про щось поговорити хоче. Ґриффіндорець завершив розмову і сховав телефон в кишеню. Він підійшов до дверей і постукав.

Двері самі відчинились і Гаррі зайшов в кабінет. Снейп сидів за своїм робочим столом, перебирав інгридієнти до зіль і щось записував. Він підняв погляд на Поттера і відклав перо. Жестом руки вказав на крісло, що стояло навпроти столу. Хлопець сів. Гаррі ніколи не любив цей кабінет. Тут завжди напівтемрява. Стіни чорні, як ніч. Всюди стоять шафи з темного дерева, в яких зберігаються якісь чудернацькі пристрої Снейпа. Гаррі тихенько сидів і чекав, коли професор почне розмову. Северус в свою чергу кілька хвилин щось обдумував, свердлячи поглядом свого учня, потім зітхнув і почав розмову.

-Отже,-як завжди холодним тоном говорив професор,-я хотів поговорити з тобою про останні події. Не так давно, до себе мене викликав до себе Темний Лорд, і в нього є деякі плани щодо твоєї однокласниці Ґрейнджер. Зі мною там був і Драко, і йому було доручено виконати одне завдання Володаря – привести її до нього, щоб викачати з неї усю магію.

-Професоре,-Гаррі не до кінця вірив в почуте,-а таке взагалі можливо?

-Так, нажаль,-відповів Северус,-я коли прибув на зустріч з Володарем, якраз застав фінальну частину ритуалу. Та крім магічної сили, з людини викачують і життєву, бо жертви попадали замертво.

-І як зупинити все це?,-хлопець намагався перетравити чергову жахливу новину,-цей виродок Герміону не отримає. Вона не піде на це добровільно.

Снейп не звернув уваги на те, як висловився Поттер про Волдеморта, бо був згоден з ним.

Йому самому набридло вдавати слухняного слугу перед цим ящіроголовим божевільним напівкровкою, який вдає з себе вершителя людських доль – кому жити, а кому ні.

-А в цьому ти помиляєшся Поттер,-відповів Снейп і зітхнув,-Драко має її заманити в руки Відомо-Кого,-про те, що Герміона хоче вступити в ряди смертежерів, Северус поки що вирішив змовчати,-і думаю, йому вдасться це зробити.

-Та хай іде цей Мелфой під три чорти,-розізлився ґриффіндорець,-чорта з два я дозволю цьому змієві зробити це.

-Сумніваюсь, Поттере, Мелфой ще сам не знає, що чекає на нього самого. Володар не все йому розповів. Можливо ти помітив, що стан здоров’я Драко постійно міняється. Це все через Мітку. Відомо-Хто таким чином і з нього витягує магічну силу. Через це, він шантажує Люціуса, змушує виконувати різні накази, інакше Драко помре.

Настала тиша. Гаррі думав над тим, що за чортівня відбувається цілий день. Як не Джині, так Герміона. Снейп теж думав про щось своє. Чому 20 років тому він нічого не зробив? Не врятував Лілі, яка завжди була є і буде в його серці. Він мимоволі поглянув на свого учня, і подумав, що шкода, що в нього не було такої завзятості і впертості досягати свого, як в Поттера, рватись в бій заради друзів. Северус через це вважає себе боягузом.

-То що з цим всім робити?,-першим заговорив Гаррі,-ваша книга, він віддав її вчителю, дуже допомогла нам, ми хоч трохи, але просунулись вперед.

-Я скоро закінчу готувати зілля для міс Візлі,-взяв слово Снейп, але в його голосі не було характерної йому холодності,-нажаль більше нічим їй не можу допомогти.

-Дякую професоре,-Поттер поглянув вчителю прямо в очі,-зараз будь-яка допомога не буде зайвою.

Хлопець попрощався з професором і вийшов з кабінету. Снейп залишився сам. І йому прийшла в голову думка, що він змінився. Кудись поділась оця зверхність, холодність по відношенню до цього хлопчиська. Схоже, що боротьба проти спільного зла, в особі Волдемота стирає будь-яку ворожнечу, якщо вона по-суті безглузда. Северус розумів, що його ненависть до Поттера безпідставна, тому, що професор ненавидив його батька, Джеймса за те, що відібрав в нього Лілі. Вчитель продовжив перебирати інґридієнти для настоянок.

Гаррі саме прямував до ґриффіндорської вітальні і думав. А було про що. В голові було купа питань, відповіді на котрі йому не міг дати ніхто. Хлопець ніяк не міг збагнути, чому саме сьогодні стільки всього трапилось. Чому стався напад на Джині? Чому він в той момент не був поруч? Чому йому потрібно було йти в архів, коли над його коханою нависала небезпека? І ось таких «Чому?» було надзвичайно багато. В коридорах школи майже нікого  не було, тільки де-не-де було кілька учнів, що йшли чи то з прогулянки чи з бібліотеки. Також він згадав про листи. Беллатриса Лестрандж. Навіщо вона йому їх писала – не відомо. Але сказати про це Сіріусу потрібно було. Раптом шрам на чолі заболів так, що вогники перед очима затанцювали, він аж ойкнув від несподіванки. Хлопець сперся рукою в стіну, щоб не впасти. Потім все змінилось і появилось видіння. Він знаходився в якійсь темній кімнаті, з чорними кам’яними стінами і такою ж підлогою. Поттер навіть відчув запах сирості. Перед ним стояли люди в чорних мантіях, з каптурами на головах і в масках. І хлопець десь на підсвідомому рівні зрозумів, що він бачить очима Волдеморта, а стоять перед ним – смертежери.

-В мене для вас друзі є дві новини,-почав свою промову вдавано солодкавим голосом Темний Лорд.-Перша, що наш колега, містер Август Руквуд зараз знаходиться в Америці і шпигує за сім’єю цієї бруднокровки. І скоро він їх приведе до мене. А друга новина – коли це станеться, ця дівчинка сама прибіжить до мене рятувати своїх батьків-маґлів. І тоді я виконаю те, що давно вже планую. Тому нам потрібно помалу, але готуватись до фінального ритуалу. Якщо все піде за планом, то мені знадобиться менше часу, щоб відновити свою магічну силу.

Коли Волдеморт закінчив промову, люди в мантіях вклонились на знак поваги та підтримки свого Лорда і видіння зникло. Гаррі важко дихав, ніби випірнув з води, але біль в шрамі вщухав. Хлопець не зрозумів, про кого йде мова. В Гоґвордсі навчається багато маґлороджених унів. Але чим скоріше з’ясується, кому саме загрожує небезпека, тим краще.

Знову в голові випливла Джині і серце хлопця стиснулось. Він також знову згадав про закляття. В книзі Снейпа йшлось про викачку магічної сили з одного чарівника, до іншого. І тут Поттеру спало на думку, що зараз саме це відбувається з його дівчиною. З неї витягували магію і життя. Але той, хто отримує цю силу, має бути безпосередньо біля жертви, щоб потік магії був сильним і швидше відбувалась так звана передача. Тоді для чого це робити на відстані? Тому, щоб ще більше в усьому розібратись, він не міг дочекатись на дозвіл відвідати бібліотеку міністерства. Ґриффіндорець саме підходив до портрету Ґодрика. Сказав пароль і ввійшов до вітальні. Кімната знову була розширена магією, і посеред кімнати стояв стіл з вечерею. Гаррі неохоче сів за стіл біля Рона. Нікому кусок в горло не ліз. Всі думали про Джині. Рон взагалі встав з-за столу і пішов в спальню. Гаррі взяв тарілку з бутербродами, трохи фруктів та теж пішов до друга. Він вчасно згадав про сховану на дні валізи двох пляшок вогневіскі.

-Ти чого прийшов?,-здивувався появі друга Рон,-в мене, скільки себе пам’ятаю, вперше немає апетиту їсти, напевно через останні події. Тому я вирішив трохи полежати, подумати.

-Я тут згадав просто про деякі свої запаси у валізі,-Поттер поставивши все принесене на своє ліжко та поліз у свій чемодан, і дістав пляшку з вогневіскі,-в мене зараз виникло непереборне бажання його випити,-хлопець відкоркував пляшку і паличкою на чаклував дві склянки. Одну він дав Рону і розлив алкоголь в стакани.

-Знаєш, хоч це і не допоможе,-Рон взяв стакан і сів на Гарріне ліжко, на його обличчі з’явилась сумна посмішка,-та я не проти випити.

-А я просто змучився цілий день думати,-надпив зі свого стакану Гаррі,-обдумувати, що робити, як діяти. Ой, до речі, в мене перед вечерею було видіння від Відомо-Кого.

-Так,-насторожився Рон,-і що там було?

-Він зібрав своїх поплічників, в якомусь підвалі,-Поттер сидів опустивши голову, розглядав золотаву рідину в своєму стакані,-і говорив, про відновлення його магічної сили. Що йому потрібні батьки однієї учениці, які знаходяться в Америці і що Руквуд шпигує за ними. Він хоче взяти в полон батьків, щоб схопити їхню доньку, і викачати з неї всю магію. Але, нажаль, я без поняття, хто це.

Хлопці ще годину проговорили. Від випитої пляшки на двох, їх почало клонити в сон, Гаррі змахнув паличкою, все прибрав, і вони полягали спати. Наступного дня, після сніданку всі ґриффіндорці пішли на урок Чар. Флитвік вже стояв на своїй стопці книг, і чекав учнів.

На урок також прийшли Слизаринці. Герміона сіла на своє місце біля Гаррі і Рона. Мелфой, як на зло, сів навпроти неї. Ще до початку уроку вони знову посперечались. Ґриффіндорка була шокована останньою фразою, що сказав Драко, і не знала, як йому після цього дивитись в очі. Їй було не звично чути з його вуст своє їм’я.

***Флешбек***

Драко прокинувся в прекрасному настрої. Він вмився, передягнувся в форму і спустився на сніданок у вітальню вежі. Сьогодні він почував себе прекрасно, і сподівавася, що так буде і надалі. Герміона вже сиділа за столом і наливала каву собі в горнятко.

-Доброго ранку,-з ввічливості вирішив привітатись Мелфой і Герміона витріщилась на нього так, ніби вперше побачила.

-Ем…Мелфой, і тобі доброго ранку,-трохи шоковано відповіла дівчина. Вона взяла себе в руки і продовжила їсти.

Драко сів навпроти неї і теж налив собі кави. Вони снідали в тиші. Тільки було чути, як Герміона водить пальцем по телефону, читаючи «Щоденний Пророк» В газеті писали про напади на Гоґсміт, та нападники не встигли нашкодити мешканцям села. Аврори вчасно прибули. Було схоплено кілька чоловік. Також зазначено, що аврорів проінформував таємний інформатор, який попередив про напад. Хто це – з’ясувати не вдалось.

Далі дівчина почала переглядати новини Гоґвордсу. Першим уроком мають бути Чари у Флитвіка, наступний гербалогія в Спраут. В Ґрейнджер аж мурашки по шкірі побігли, бо погода на вулиці була препаскудна і холодна.

Раптом, вона почула, як її сусід прокашлявся. Він вирішив підняти дуже важливу тему.

-То що ти вирішила?,-трохи невпевнено спитав Драко,-як ти плануєш реалізувати своє проникнення в лави смертежерів?.

-Чесно кажучи,-таким же тоном відповіла дівчина,-я думала про це. Обдумувала різні варіанти, але так і не вигадала підходящого.

Слизаринець опустив погляд, збираючись з думками. Він все таки розповість їй про завдання від ящіроголового виродка-напівкровки, який уявляє себе центром Всесвіту.

-Я недавно був на зустрічі з Темним Лордом і він дав мені завдання. Він хоче, щоб я привів тебе до нього. Для того, щоб викачати з тебе магічну і життєву силу.

Дівчина мало не вдавилась повітрям від гніву. Якийсь пришелепуватий ідіот вирішив її долю за неї. Вона аж почервоніла від злості.

-Ким він себе уявив?,-прошипіла Герміона, прямо як змія,-цей виродок геть знахабнів. Тепер зрозуміло, для чого його поплічники нападають на учнів школи. А якщо ти мене не приведеш до нього, що буде?

-Скоріш за все,-слизаринець зітхнув, поглянувши їй в очі, в яких горів вогонь,-цей божевільний вб’є мене. А завдання доручить  комусь іншому.

Герміона мало не вдавилась сніданком. Прокашлявшись, вона заговорила.

-Тобто цей божевільний маніяк готовий вбивати навіть чистокровних, яких він вважає за «своїх»?,-Драко кивнув.

–Відомо-Хто не зупиниться ні перед чим, щоб відновити свої сили,-в хлопця в горлі утворився комок, він взяв склянку води і випивши трохи, продовжив,-він має надіслати мені листа з інформацією, коли я маю виконати його завдання.

-То що ти вирішив?,-обережно спитала вона.

-Я не знаю, що тобі на це відповісти,-хлопець відклав столові прибори,-з однієї сторони, я приведу тебе, цей мерзотник зробить своє діло і знову буде тероризувати Магічну Англію, якщо не весь світ. І я, як і моя сім’я будемо далі його маріонетками, бо іншого виходу немає. З іншої, мені хочеться послати все під три чорти, і зробити все, щоб знищити його плани і його самого. А як це реалізувати, я не знаю.

Вони трохи посиділи в тиші. За кілька хвилин знову заговорила Герміона.

-Але ж тобі вигідніше просто на просто віддати мене в руки Темному Лорду і жити собі своїм життям. Я ж бруднокровка, мене не шкода.

-Слухай,-почав дратуватись Драко,-хочеш сказати, що я такий монстр, бездушна сволота, щоб віддати на вірну смерть, навіть таку, як ти?

-А чому б ні,-кипіла Герміона,-ти ж допомагав Амридж нас відслідковувати і готовий був в будь-який момент при піднести нас вашому Лорду на блюдечку. То чого ж зараз став за, як ти висловився, таку, як я, турбуватись?

Драко не витримав і різко встав. З нього було досить. Погляд його сірих очей був настільки злим і холодним, що в Герміона аж зіщулилась від цього. Так, з нього батьки намагались все життя зробити самозакоханого егоїста, якому начхати на чужі життя, головне, щоб їм жилось добре. Але в душі хлопець ніколи не хотів бути маріонеткою своїх близьких. А особливо свого батька. Саме з цим зараз Драко бореться. Він хоче показати, особливо їй, що намагається змінитись, але вона знову своїми ж руками одягає на нього старі «маски», котрі йому давно осточортіли. Чому їй? Тому, що в його серці вона ось уже як три роки живе. Коли єгері зловили її, Поттера і Візела в лісі і притягнули в Мейнор, в нього мало серце не встало. А коли його тітка, за спиною котрої стояв Волдеморт, катувала її Круціатусом, йому хотілось в тій секунді просто зникнути, щоб не чути її криків. Після цього він присягнувся собі, що зміниться заради неї і доведе їй, що він має добре серце і покаже свої щирі почуття до неї. Та зараз вона своїми словами його без ножа різала.

-Тому, що я намагаюсь змінитись, Герміона,-він настільки був лютий на неї, що її ім’я само злетіло з його вуст, слизаринець кричав на неї, а в голосі була образа.-Ти думаєш, що я не намагаюсь? Я докладаю зусиль, думав ти мені допоможеш, але бачу, що навряд чи,-Драко розвернувся і вийшов з вежі.

***Кінець флешбека***

Дівчина сиділа на уроці, і ніяк не могла зібратись з думками. Кілька хвилин він дивився прямо на неї. Вона його погляд відчувала на собі. Потім його відволікли друзі і він більше не подивився в її сторону. Вона ніяк не могла збагнути. Він вирішив змінитись, але ж досі її ненавидить. Такого бути не може, щоб вона йому була не байдужа, це неможливо. В них різні статуси в магічному суспільстві. Так, в неї є теплі почуття до нього. Але вона їх сховала далеко в скриню в своєму серці. Та після його гнівного монологу, в голову закрались дивні думки. Що можливо, вона йому насправді, не байдужа?

Після уроку дівчина вирішила прогулятись. Вона вийшла на шкільний двір. Всюди були аврори, які ходили туди-сюди. Погода хоч і була не дуже, та їй потрібно було хоч на кілька хвилин вийти на свіже повітря. Вона закуталась в мантію, підійшла до найближчої лавки та сіла на неї. Дерева неподалік ще мали на собі трохи зеленого листя, а між гілками гуляв вітер. Войовнича Верба, яку було видно з місця, де сиділа дівчина, була в сплячці, тільки інколи на кінцях її величезних кілок тріпотіли маленькі гілочки.  Дівчина намагалась знову проаналізувати слова Драко, та чогось не вистачало. Вона почула чиїсь кроки, що наближались до неї. Ґриффіндорка повернулась і зустрілась поглядом із зеленими очима Гаррі. На його обличчі була посмішка. Він підійшов і сів біля подруги.

-Погода сьогодні така собі,-він підняв погляд на сіре, трохи хмарне небо, потім поглянув на Герміону,-ти сьогодні якась розсіяна була на уроці. Ти можеш розповісти мені, якщо хочеш.

Дівчина зітхнула, і почала розповідь. Вона розповіла про суперечку з Драко із самого ранку і переказала його останні слова. Звичайно, про свої плани вступити в ряди поплічників Волдеморта, вона не сказала. Очі Поттера мало крізь окуляри не вискочили.

-Знаєш,-після кількахвилинного обдумування розповіді, Гаррі відповів,-тут справді щось не те. Мені можливо я не маю рацію, та мені здається, що ти йому справді не байдужа. Але це дивно. Думаю, з часом побачимо, що ховається за його словами.

-Мені здається,-Герміона підняла погляд на небо,-що він міняється. Так, ми сваримось, але не має в нас непереборного бажання запустити якимсь закляттям одне в одного.

-О,-це прогрес, засміявся Гаррі,-мені аж цікаво, що буде далі.

-Мені теж, але щодо самого Драко, я маю на увазі його здоров’я. Я зв’язувалась з моїм сімейним лікарем, в маґлівському світі, містером Джонсоном. Він казав, що Малфою потрібно більше відпочивати, і обмежити заняття спортом, щоб зменшити фізичні навантаження. Але думаю, що справа не в банальній перевтомі. Я після гербалогії хочу сходити в бібліотеку, з’ясувати чи є на ньому магічний вплив.

-Гаразд,-сказав Гаррі, ходімо до теплиць,-а то я вже змерз. І вони попрямували на урок до професорки Спраут.

Коли друзі прийшли до теплиці, там було тепло. Вони відразу зігрілись. Гаррі з Герміоною стали біля Рона. Навпроти них на столах стояли якісь чудернацькі рослини. Крім ґриффіндорців, там були рейвенкловці, тому Ґрейнджер нарешті змогла нормально зосередитись на тому, що говорить вчителька, і не думати про одну сірооку проблему. Але не думати про Драко не вийшло. Вона відчувала себе ніяково після розмови з ним. На попередньому уроці вона майже нічого не запам’ятала. Чому ж він так розізлився? Так, він намагається змінитись, і це видно. Але чому б це йому міняти ставлення до неї? Було водночас дивно і приємно вперше за стільки років почути, як звучить його голосом її ім’я. І дівчині прийшла в голову дивна ідея. Раз Мелфой хоче змін, то і їй треба це зробити. Вона також має змінити своє відношення до нього. Спочатку їм потрібно почати нормально спілкуватись. А далі буде видно, що з цього вийде.