“Школа. Наші дні”

В школі магії та чародійства Гоґвордс почався сьомий курс навчання. «Золота трійця» Гаррі, Рон і Герміона з нетерпінням чекали початку нового навчального року, оскільки страшенно хотілось побачитись з рештою ґрифіндорців, дізнатись останні новини, хто з ким зустрічається, розійшовся та й що нового буде їх чекати, які нові предмети, чи будуть нові вчителі.

Коли вони прибули в школу, їх як завжди на станції зустрів Гаґрід. Вони всю дорогу до школи обговорювали літні канікули, поки невеликий човник, який переправляв учнів через річку, що розділяла станцію і школу, не прибув до берега. Велетень попрощався з друзями і пішов до своєї хатини.

На березі стояли чотири декани факультетів Гоґвордсу, які вирішили особисто зустріти учнів. Серед них був і директор школи Дамблдор. Погода була вітряна. Вітер розвівав мантії вчителів, а вогники Люмоса літали неподалік, освітлюючи їх.

-Ви знаєте друзі,-прошепотів Гаррі, поки решта ставали навпроти декана свого факультету,-щось тут не те, надто вони схвильовані.

-Ти маєш рацію, Гаррі, погодилась Герміона, схоже трапилось щось серйозне. Рон кивнув, погодившись зі словами подруги.

На середину вийшов Дамблдор і закликав всіх до тиші. Вмить, всі звуки навколо зникли і він почав свою промову.

-Дорогі учні,-почав професор,-зараз потрібно уважно слухати все, що я Вам скажу. Ми вирішили це сказати зараз, оскільки не буде урочистої вечері в Великому Залі,- зробивши паузу, Дамблдор продовжив.-Знову почались напади на дітей-чарівників, що народились в сім’ях маґлів. Лорд Волдеморт зі своїми поплічниками хочуть повернути йому силу, яку він отримав, після повернення, і втратив під час останньої Магічної війни. Тому я попрошу Вас не ходити поодинці по школі. Хто-зна, що може трапитись.

-Герміоно,-пошепки до неї звернувся Рон,-навіть не думай тепер ходити по школі сама, ми з Гаррі з тебе очей не спустимо.

-Рональде, я знаю більше заклинань, ніж ви двоє,-дівчина відповіла також пошепки, тому зможу постояти за себе.

-Досить сперечатись, Герміоно,-прошепотів Гаррі,-я погоджуюсь з Роном і це не обговорюється.

Вона глянула на друга, хотіла було щось заперечити, але в зелених очах побачила такий погляд, що зрозуміла, що краще погодитись на пропозицію хлопців.

-І ще одне,-знову сказав Дамблдор,-ми вп’ятьох обрали серед Вас старост школи – хлопців і дівчат. А тепер я передаю слово деканам факультету. Першою виступила Макґонагал.

-Отже, серед учнів були вибрані старости, як вже сказав професор Дамблдор. І старостою дівчат з факультету Ґрифіндор була обрана Герміона Ґрейнджер.

-Герміоно, вітаємо,-ґрифіндорці  одразу кинулись вітати її.

-Дякую всім, усміхаючись сказала дівчина, я дуже рада отримати цю посаду. І підійшовши до декана її факультету, тихенька сказала:

-Професорко, обіцяю, я вас не підведу.

-Я знаю, Герміоно,-відповіла їй Макґонаґал поклавши руку дівчині на плече. На губах професорки з`явилась лагідна посмішка, та в ту ж мить зникла.

Герміона стала біля професорки і чекала оголошення, кого ж обрали їй колегою на пост старости хлопців. І на превеликий жаль, слово після Макґонаґал, взяв Снейп.

-І так, серед студентів Слизарину було обрано старосту хлопців,-витримавши невелику паузу, він продовжив,-і це Драко Мелфой.

Герміону ніби льодяною водою облили. Мейлфой? Жити з цим придурком в одній вежі?! За що?! Ґрейнджер з надією поглянула на професорку, та  вона тільки співчутливо кивнула.

З натовпу слизаринців вийшов Драко і став біля Снейпа. Та щось насторожило Герміону. Ніхто зі студентів не підколював його, а сам Мелфой виглядав дивно. Синці під очима, ніби він не спав тиждень.  Здавалось, ніби він схуд, і його ось-ось і здує вітром.

Герміона перевела погляд на друзів, і побачила в їхніх очах шок. Дівчина непомітно кивнула їм, натякаючи на те, що їм треба буде поговорити.

-Хоч ви і будете тепер жити в окремій вежі, біля проходу в неї будуть діяти спеціальні заклинання, які попередять, якщо хтось із поплічників Темного Лорда намагається дістатись вас,-знову взяв слово Снейп і продовжив,-такі ж заклинання будуть накладені і на проходи у вітальні кожного факультету.

-Ну приїхали, тепер за нами шпигувати будуть,-тихенько буркнув Рон, так щоб почув тільки Гаррі,-невже тебе це зовсім не бентежить?

-Ти забув, що колись давно, твої брати Фред і Джордж подарували мені карту Мародера. А там всі потаємні ходи,-таким же тоном відповів Поттер, щоб ніхто їх не почув.

-А я й забув за неї,-зітхнув з полегшенням Рон,-а то я вже думав, як буду бігати на побаченні з Лавандою.

Коли вони піднялись до проходу, то замість картини Повної Пані, яка охороняла прохід, висів портрет засновника факультету Грифіндор, Ґодрика Грифіндора. Він був одягнений в червону сорочку, яка сягала до колін, на ногах були чорні штани і чорні черевики. На плечах був червоний плащ, обшитий золотою стрічкою. Сам він був високий, з каштановим волоссям, що хвилями спадало на плечі. Обличчя було серйозне, зосереджене, а його карі очі спостерігали за здивованими студентами. На поясі Гаррі розгледів знайомий меч, котрим колись вбив Василіска.

-Вітаю вас, шановні учні,-звернувся до них Грифіндор,-тепер прохід в вашу вітальню буду охороняти я. Так само, інші проходи будуть охороняти Хельґа Гафелпафф, Ровена Рейвенклов, та Салазар Слизарин. Таке рішення прийняли директор і декани факультетів. Пароль до вітальні – Драконіус.

-А чому замінили портрети?,-вирішив поцікавитись Гаррі, коли всі зайшли в вітальню, він вирішив поговорити з Ґодриком.

-Все тому Гаррі, що ми наділені спеціальною магією. Хоч і ненадовго, вийшовши з картини, від чого в Гаррі мало щелепа не відвисла, ми можемо виходити з картин, всього лиш на кілька годин, тому якщо ворог захоче прокрастись до вас, учнів, я і решта засновників зможемо відволікти їх, скажімо, щоб наробити шуму, привернути увагу, і Ґодрик повернувся в картину.

– А я думав, що вже бачив все в своєму житті,-відійшовши від шоку, сказав хлопець.-То це і є ті захисні заклинання, про які говорив Снейп?

Ґодрик засміявся і відчинив прохід в вітальню.

-Саме так Гаррі. Вже пізно, тобі пора спати, тому краще йди відпочивати. Хлопець пішов в вітальню.

Зайшовши в спальню, він сів на ліжко. Саме приміщення було круглим, оскільки це була вежа, з сірими кам’яними стінами. На підлозі був темний паркет а зверху лежав килим з гербом ґрифіндору-золотим левом,. По колу стояли ліжка учнів, зроблені з темного дерева з вертикальними стовпцями в чотирьох кутах ліжка, а до них прикріплені були червоні балдахіни, які слугували ширмами.

-Роне,-звернувся він до друга, що вже перевдягнувся в піжаму і збирався лягати спати,-я думав мене важко здивувати, після того, що бачив в житті, але це, геть вибило з колії.

-Ти про що, друже?,-Рон підійшов до Гаррі і сів біля нього.

-Я тільки що розмовляв з Ґрифіндором, і він сказав, що він і решта засновників школи, що охороняють тепер проходи, можуть на кілька годин виходити з картин, і навіть продемонстрував це.

-Оце крутяк,-вигукнув Рон,-хотів би і я це колись побачити,-Рон встав і пішов до свого ліжка лягати спати,-треба буде розказати Герміоні. До речі, ти помітив стан Мелфоя, коли він підійшов до Снейпа, як оголошували, хто буде старостою?

-Ага, чесно кажучи сам вшоці,-Гаррі зняв окуляри і поклав на приліжкову тумбочку,-я останні кілька тижнів старався не читати ніяких новин щодо смертежерів в «Щоденному пророці», хотілось відпочити від цих всіх розбірок, бо чесно кажучи в мене вже нерви здають.  І я тобі скажу, Роне, корисна річ. Я вирішив привести до ладу будинок, де жив з батьками, бо подумав, що жити в когось з  друзів якось негарно з мого боку. Я ціную, звичайно ставлення твоєї мами до мене, яка сприймає мене, як свого сина, та все ж я вирішив, що так буде краще. Тому я розібрав весь мотлох в будинку, зробив ремонт, і без магії це дуже важко,-посміхнувся Гаррі,-та тепер там можна спокійно жити. Хоча місце, куди потрапило заклинання Волдеморта, відновити було важко, аврори з міністерства сказали, що це практично неможливо, та все ж очистили дім від темної магії.

-Це чудово, Гаррі,-щиро зрадів за друга Рон,-сподіваюсь, що тепер все налагодиться у тебе. Та давай лягати спати, а то перший урок в нас Захист від темних мистецтв, а сам знаєш, Снейп ненавидить, коли хтось запізнюється, а особливо ми.

-Погоджуюсь,-усміхнувся Поттер,-добраніч Роне.

-Добраніч Гаррі. І хлопці не помітили, як позасинали.

Вранці наступного дня хлопці встали з пречудовим настроєм, оскільки домовики прямо у вітальню Ґрифіндора принеси їм сніданок. У вітальні, розширеній з допомогою магії, стояв величезний обідній стіл, за яким якраз і помістились всі ґрифіндорці. Вони були надзвичайно раді, що хоч раз тільки в своєму колі вони сидять за столом, за яким всі свої, без зверхніх поглядів слизаринців.

Після сніданку, стіл зник і вітальня стала нормальних розмірів, тому ґрифіндорці попрямували на заняття в підземелля. Коли вони зайшли в клас, біля вчительського столу стояв сам Снейп і старости школи – Герміона і Драко. Останній виглядав краще, ніж вчора, але все одно був блідіший, ніж завжди. Було видно, що вони чекали на всіх.

В класі сиділи і гафелпафці і рейвенкловці. Потім до решти факультетів приєднались і слизаринці.

-У зв’язку з тим, що напади на дітей, з родин маґлів знову почались,-суворим тоном промовив вчитель,-на кожному з факультетів було обрано відповідального за дисципліну. І так, я попрошу їх оголосити старост школи,-і він сів за свій стіл.

– Серед ґрифіндорців,-першою заговорила Герміона,-було обрано Ромільду Вейн, серед учнів Гафелпаффу – Ганну Ебот.

-Також Блейз Забіні буде відповідальним на факультеті Слизарину,-продовжив Драко,-а на Рейвенклові – Майкл Корнер. І перш, ніж розпочнеться урок, ми підготували для всіх відповідальних спеціальні блокноти, в яких ви будете записувати всі порушення. Оскільки Самі-Знаєте-Хто, збільшив кількість своїх послідовників, за дисциплінарні порушення буде зніматись найбільша кількість очків – 100, а також ви будете допомагати старостам своїх факультетів, слідкувати за порушниками,-закінчив Драко, роздавши блокноти.

Раптом в клас ввійшов Дамблдор. Северус хотів було встати, бо все таки директор зайшов, та Альбус жестом руки показав, що не варто, і Снейп сів назад на крісло.

-Я сподіваюсь, що ви з відповідальністю віднесетесь до нових правил школи. У нас не було іншого вибору, продовжив директор, тому ми порадились з професором Снейпом, щоб він навчив вас застосовувати чари, які допоможуть виявити стороннього в школі. Це надзвичайно важка магія, але ви здатні її осягнути, адже нам дуже потрібна ваша допомога.

– Професоре, а чому аврори не допоможуть? Адже вони набагато досвідченіші в цьому питанні, ніж ми, звичайні учні,-занепокоєно звернувся до Дамблдора Гаррі.

-Слушне питання,-Гаррі, погодився професор,-таким чином ми хочемо обдурити смертежерів, адже вони не будуть знати, що учні школи володіють настільки сильною магією. Та й аврорів не так багато, як би хотілось, тому й просимо у вас, учнів, допомогти нам. А тепер, приступайте до заняття. На уроці залишаються ґрифіндорці і слизаринці, до решти факультетів прохання повернутись на урок польотів, мадам Гуч чекає на вас.

-Я розіслав поштою іншим міністерствам прохання надати допомогу в боротьбі проти Темного Лорда і його прибічників,-поки учні виходили з класу, Дамблдор звернувся до Снейпа, але так, щоб його ніхто не чув,-і до речі, маґлівський комп’ютер і інтернет, досить хороші речі, можна зразу кільком людям листи розіслати,-усміхнувшись, зазначив Альбус,-мене міс Ґрейнджер навчила.

 

*** Флешбек***

-Професоре, та не лякайтесь ви так ноутбука,-сміялась Герміона,-це всього лиш техніка. Дамблдор трохи стурбовано поглядував на дане чудо техніки і боявся навіть підійти до нього.

-А як смертежери відслідкують його?,-непокоївся директор,-раптом перехоплять листи? Їхній Лорд володіє великою мережею шпигунів, він ж все завжди про все дізнається, навіть в міністерстві є його посіпаки.

-Ні професоре,-дівчина запевнила Дамблдора,-це ж маґлівський винахід, а як користуватись інтернетом, вони не знають це точно, бо ненавидять все маґлівське.

За кілька годин дівчині вдалось переконати професора, що ноутбук зовсім не страшний.

Створивши для директора е-мейл, дівчина попросила в професора електронні адреси міністрів магії інших країн. Оскільки в інших країнах технології маґлів потрохи впроваджувались в іноземні міністерства магії.

-Ось, ми склали текст, а тепер ось сюди,-Ґрейнджер навела мишку на поле, куди потрібно вписати електронки,-потрібно написати, кому саме ми відсилаємо лист, і його можна відправити одразу кільком особам.

-Оце чудеса техніки,-здивувався Альбус,-а маґли розумні люди, раз таке вигадали. Ось список пошт, куди потрібно надіслати лист.

Герміона показала директору, як користуватись інтернетом, як відправляти листи, і як можна телефонувати комусь по інтернету, зареєструвавши професора в Скайпі.

***Кінець флешбека***

-Тому, Северусе, раджу і тобі цьому навчитись,-посміхнувся Дамблдор, і попрощавшись, пішов у свій кабінет.

Заняття пройшло в надзвичайно важко, після закінчення і викладач і учні, були як вижатий лимон, навіть Гаррі і Рон дуже уважно слухали вчителя і записали в конспект кожне його слово. Оскільки час заняття збільшили на годину, тому учні зразу пішли у факультетські вітальні обідати.

-Фух, це була жесть,-Рон ледве говорив, коли вони сіли за стіл обідати,-в нас ще ніколи не було настільки важкого уроку,.

Гаррі, тільки кивнув, бо не мав зовсім сил щось говорити.

Після уроку в Снейпа, зробили вікно, щоб трохи перепочити. За цей час хлопці вирішили поговорити з Герміоною, бо після уроку вона побігла до Вежі Старост. Вони зустріли її в коридорі, коли вона йшла на нараду старост.

-Як тобі нове призначення?,-спитав Гаррі,-як працюється з цим слизаринським змієм?

-Все чудово,-засміялась дівчина,-ми майже не спілкуємось. Випитати в Драко, чому в нього такий стан, ніби він кожен день квіддич грає, мені не вдалось ще.

-А чому на нараду ти йдеш сама?,-здивувася Рон,-адже вчителі сказали не ходити поодинці.

-Мелфой погано себе почуває,-зітхнула дівчина.-Він ніяк не хоче зі мною цим поділитись. Надто гордий і надто впертий, він ж не опуститься до того, щоб спілкуватись з «бруднокровкою».

-Нажаль це правда,-зітхнув Рон,-та можливо колись тобі та й вдасться розговорити його.

-Тут ми розходимось,-дійшовши до класу нарад, сказала Герміона,-ще потрібно дещо підготувати. Зустрінемось на вечері.

Дівчина зайшла в клас і почала нараду старост.

-Перш за все, я хочу зазначити, що цього тижня порушень не було на жодному факультеті, і подіваюсь так продовжиться і надалі.

-А чому Драко не присутній тут?,-поцікавився Забіні.

-Нажаль він погано себе почуває, в чому причина я не знаю,-чесно відповіла Герміона.

Коли Ґрейнджер закінчила збори старост і всі вийшли з класу, до неї підійшов Блейз.

-Слухай, я розумію, що він впертий і не хоче виконувати свої обов’язки, все таки я з ним з першого курсу навчаюсь, та й ти он вже синці під очима дістала.

-З якого це дива така турбота до мене з’явилась зі сторони Слизарину?,-здивувалась Герміона,-наскільки мені відомо, слизаринці ненавидять ґрифіндорців.

-Зараз не до ворожнечі,-спокійно сказав хлопець,-я справді переживаю за друга, та й ти мені особисто нічого поганого не зробила, тому вважаю оці протистояння між нашими факультетами безпідставні. Пропоную об’єднатись, щоб з’ясувати причину того, чому в Драко так погіршився стан здоров’я, і Забіні простягнув Герміоні руку.

-Що ж, я приймаю твою пропозицію,-і вона потиснула простягнуту руку,-але спершу потрібно придумати план дій, бо інакше Мелфой ще більше замкнеться в собі і нічого не розповість.

-Та давай це залишимо поки що між нами,-попросив слизаринець,-якщо в нас не вийде, тоді підключимо когось з викладачів.

Вони вийшли з класу, попрямували в сторону вітальні, що була навпроти сходів, які вели на вихід з підземелля.

-Погоджуюсь,-зупиняюсь біля входу до вітальні Слизарина, сказала ґрифіндорка.- Думаю, що все ж треба буде розповісти найперше Снейпу, оскільки він ваш декан, і може навіть підкине якусь ідею.

-Ти маєш рацію,-погодився Блейз, мені пора на вечерю,-попрощавшись він ввійшов в вітальню.

Біля входу в підземелля дівчину зустріли Поттер з Візлі, в цей час мали вікно між уроками і погулявши по двору школи, повернулись в замок.

Вся трійця піднялась в вітальню в самий розпал скандалу. Посеред вітальні стояв староста Ґрифіндору, Шеймус Фінніґан і розмахував газетою.

-Та заспокойтесь,-кричав хлопець, намагаючись заспокоїти одногрупників,-я ще не встиг дочитати статтю, а ви скандалите.

-Що тут відбувається,-подала голос Герміона. Вона підійшла до Шеймуса і взяла газету.

В газеті було наступне:

«Ще один напад на сім’ю маґлів. На цей раз всі живі. Це родина однієї з учениць Гоґвордсу. Прізвище поки що Міністерство не розголошує, що не сіяти паніку серед учнів. Коли буде більше інформації, дамо знати нашим читачам»

Дочитавши статтю, Герміона мало не впала, її вчасно встиг підхопити Гаррі, що стояв неподалік.

Він теж прочитав статтю, і не знав, яким чином допомогти подрузі.  Все ж Герміона змогла взяти себе в руки і зайшовши в спальню для дівчат, оскільки всі були в вітальні і тут її розмову ніхто не почує, дістала з кишені джинсів телефон, набрала номер матері. Пішли гудки. За кілька секунд почувся характерний звук, що хтось прийняв виклик.

-Доню, привіт, я зайнята з пацієнтом, у тебе щось термінове?,

-Мамо,-з полегшенням видихнула дівчина, зрозумівши, що з мамою все гаразд,-а де тато?

– Він зараз з постачальником матеріалів розмовляє, а що, щось сталось?,-занепокоєно спитала міс Ґрейнджер.

-Я б хотіла попросити тебе і тата поїхати кудись на місяць, два. Зараз надзвичайно небезпечно,-Герміона намагалась спокійно говорити.-Сьогодні в нашій газеті написали статтю, що послідовники Відомо-Кого напали на сім’ю маґлів, чия донька навчається в Гоґвордсі, та вони залишились живі. Тому будь-ласка найближчим часом, поїдьте з татом кудись,-благала донька.

-Добре доню,-з розумінням віднеслась мати,-я після прийому обов’язково обговорю це з твоїм батьком.

Та не встигла вона попрощатись з мамою, як почула голос пацієнта, котрий спитав лікарку, чи ще довго чекати, на що вона запевнила, що вже йде лікувати його зуб.

-Мамо, будь ласка,  тільки не видай себе, мені голос твого пацієнта здався знайомим. Будь ласка, напиши мені його ім’я та прізвище, я розумію, що це лікарська таємниця, та це надзвичайно важливо.

-Добре,-мати зрозуміла, чому донька так розхвилювалась,-я тобі пізніше напишу,-і поклала слухавку.

За той час, що вона розмовляла по телефону, скандал закінчився і всі займались своїми справами. Гаррі і Рон чекали її біля сходів, що вела в спальню. Дівчина вийшла з кімнати і підійшла до друзів, розповівши про розмову з мамою. Вони запевняли її, що їй здалось, і голос пацієнта був просто схожим, та коли вона отримала фото з медкарти від мами і прізвище, зразу впізнала одного зі смертежерів, що напали на школу, коли Волдеморт втратив свою магічну силу. В повідомленні було таке прізвище та ім’я: Аугуст Руквуд.

 

 

***Пройшло два місяці***

     В вежі старост назрівала сварка. Герміона черговий раз намагалась достукатись до Мелфоя. Вони вже стільки часу прожили в одній вежі, та ніяк не могли знайти спільну мову. Ґрейнджер весь цей час виконувала обов’язки старости школи одна. Бо Драко вже вчергове сказав, що в нього погане самопочуття.

-Та скільки ж можна, чому я повинна все виконувати за двох,-кипіла дівчина,-я вже не пам’ятаю, коли останній раз нормально спала, я вже геть знесилена. Для чого увесь цей цирк, ти ж ходиш на уроки, гуляєш з друзями, а як діло доходить до старостату, так зразу в кущі. Невже твоя тупа головешка ніяк не зрозуміє, що я не робот і не можу все робити за нас двох. Вибирай, або ти виконуєш свої обов’язки, або я йду до твого декана і все розказую. Я вже сита по горло твоїми відмазками.

-Слухай мене сюди, бруднокровко,-зашипів Драко,-мені пофіг на це старостування, роби що хочеш, тільки не лізь до мене. Чому ти завжди пхаєш свого носа туди, куди не просять? Хочеш, візьми собі в допомогу свого дружка Поттера або Візлі, мені байдуже. І він кинувши на неї зневажливий погляд, пішов до себе в спальню.

-Ну ви подивіться на нього?,-вибухнула Ґрейнджер,-центром землі себе вважає, та скільки ж можна? Я не залізна, я теж людина. А маю все робити за двох. Мені це все осточортіло, йду твоєму декану все розкажу,-і вона, знаючи, що Мелфой чує її, бо захисних заклять він не накладав, не було характерної вібрації на стінах, вона рішуче попрямувала до виходу з вежі. Герміона широкими розмашистими кроками пішла по коридору  в сторону кабінету, і не чула, як слідом за нею також вийшли з Вежі. Несподівано її хтось схопив за лікоть, від чого вона охнула і потягнув в порожній клас.

Це виявився він. Вона злим поглядом дивилась на нього, хотілось його стукнути чимось важким по його білявій головешці, щоб дійшли до нього всі слова, що вона сказала в вітальні. А Драко стояв захеканий і намагався привести своє дихання в норму. Герміона ніяк не могла збагнути, що відбувається. То він її уникає, не хоче з нею спілкуватись, а тут хапає за руку і тягне в порожню аудиторію.

-Мелфой, якого біса ти робиш? Що відбувається? Ти ж не хотів зі мною говорити, тому відчепись від мене і дай спокій. Я не до Снейпа піду, а одразу до  Дамблдора і все розкажу йому, про те, як ти ставишся до старостату,-дівчина хотіла вийти, та їй знову не дали.

-Послухай,-блондин віддихався і продовжив,-не треба бігти і стукати старигану бородатому, що бідолашну Ґрейджер, улюбленицю всіх викладачів, найкращу ученицю, ображає поганець Драко Мелфой, глузував з неї, що, теміново захотілось за чиюсь мантію сховатись? Ти тільки вмієш, що жалітись, ти тупа брудно….

Та договорити йому не дали. Вона дала йому такого ляпаса, що в вухах задзвеніло, а звук удару рознісся луною по класі, відбиваючись від кам’яних стін.

Драко відчув, як щока почала боліти, і коли він торкнувся її, відчув, що вона аж палає. Широко відкритими очима хлопець дивився на Герміону і не міг збагнути, як вона посміла його вдарити. Та коли Мелфой зібрався накричати на неї, вона заговорила.

-Не смій зі мною розмовляти таким тоном,-процідила крізь зуби Герміона, стиснувши руки в кулаки. Вона була настільки зла, що її аж трусило від гніву,-цього разу я не піду, як ти сказав, настукати директору, а не старигану. І сьогодні останній раз, коли ти, слизаринська зміюко, не виконуєш свої повноваження старости. Вона розвернулась і вийшла з класу.

Герміона йшла по порожньому коридору до вежі старост. Прислухавшись, вона не почула кроків за спиною, отже Мелфой досі в тому класі, де вона його залишила. Дівчина трималась за стіну, бо через сльози, що котились з очей градом, вона перед собою майже нічого не бачила. Тільки Макґонаґал, що засидівшись до пізна в кабінеті, вийшла з нього, і стурбовано поглянула на дівчину.

-Міс Ґрейнджер, що з вами?-вона підійшла до учениці і поклала їй долоню на плече.

-Все гаразд, професорко,-схлипувала дівчина,-я просто була в вітальні ґрифіндорців, і наїлась бобів Берті Ботс, а вони виявились надто пекучими, тому й сльозяться очі,- збрехала декану дівчина.

-Ходімо, я проведу вас до вежі старост, а то ви ледве йдете,-запропонувала Мінерва, і притримуючи рукою дівчину, щоб вона не впала, повела її далі коридором.

Вони йшли мовчки, тільки рване дихання Ґрейнджер переривало тишу. Вона всю дорогу до вежі з жахом думала, що цей ідіот вигадає, щоб відімстити за ляпас. В голові фантазія підкидувала різні картини, від катувань Круціатусом і вбивства Авада Кедаврою, до того, що він зв’яже її і візьме силою (Автор: звідки у Герміони такі фантазії, я незнаю)).

Декан сіла біля дівчини на диван. В каміні, навпроти горів вогонь. Тишину порушувало потріскування полін.

Сама вітальня мала стіни світлого бежевого кольору. Біля сходів, що вели в спальні, висіли прапори ґрифіндора і слизарина. Біля вікон стояв дубовий лакований робочий стіл і велике масивне дерев’яне крісло. На підлозі лежав килим кавового кольору. Навпроти каміна стояв шкіряний чорний диван, а біля нього по обидва боки м’які крісла такого ж кольору.

Герміона заспокоїлась і поглянула заплаканими очима на декана. Минерва майже не змінилась за сім років, хіба що кілька сивих пасем волосся з’явилось. В скельцях її окулярів відбивався вогонь каміну. Макґонаґал повернула голову до дівчини і вирішила першою заговорити.

-Герміоно,-непокоїлась жінка,-розкажи мені, що ж сталось, ви ж мені як діти – ти, Рон і Гаррі та інші ґрифіндорці. Я завжди переживаю за вас.

Герміона важко зітхнула, і вирішила завуальовано розповісти про те, що сталось. Вона сказала, що просто ніяк не може знайти спільну мову з колегою по старостату, а він не хоче йти на контакт. Звичайно, про те, що вони постійно сваряться і що Драко її принижує Ґрейнджер вирішила змовчати.

Та ніхто з присутніх навіть не здогадувався, що їх підслуховують. Мелфой зачарував портрет Жовтої Пані, щоб вона його не здала, і з допомогою певних заклинань зробив так, що було все чути тільки йому. Він ніяк не міг збагнути, чому бруднокровка не розказує нічого, для чого прикриває його вчинки і слова. Драко вчасно відлипнути, зняти заклинання з портеру , до якого він сперся, щоб підслуховувати, як почулись кроки. Хлопець вчасно сховався за кутом, щоб його не бачили, як з вітальні вийшла Макґонаґал і попрощавшись з Герміоною, пішла в сторону своєї спальні, оскільки вже була досить пізня година.

Після розмови, дівчина піднялась в свою спальню, зачинила двері і наклала захисні закляття. Герміона вирішила ввімкнути ноут і зайти в Скайп. Вона знала, що хлопці ще не сплять, оскільки перший урок буде аж в другій половині дня. Знайшовши в списку викликів Гаррі, вона під’єднала навушники і зателефонувала йому. На тому боці відповіли і на екрані з’явилось двоє – Поттер і Візлі.

-Герміоно,-стурбовано спитав її Гаррі,-що з тобою, в тебе очі червоні. Ти плакала? Це той змій зелений у всьому винен?

-Та ні, хлопці,-видавила з себе посмішку дівчина,-все гаразд, просто багато роботи в старостаті, купа писанини, та й майже цілий день просиділи за ноутом, бо шукала інформацію для доповіді на травологію.

-Послухай,-звернувся Рон,-ти якщо щось то  кажи, ми цій слизаринській гидоті покажемо, якщо він тебе образить.

-Дякую друзі,-настрій в дівчини трохи покращився, і вона посміхнулася,-розкажіть, що у вас там цікавого.

І друзі розповіли, що у Лонґботома в сотий раз втекла жаба, і він бігає її шукає по всій вітальні, а Фінніган мало не спалив себе, тренуючись виконати нове заклинання, яке проходили на уроці у Флитвіка.

-Нічого не міняється,-засміялась дівчина,-ви ще спати не йдете?,-глянувши на годинник, спитала вона друзів.

-Скоро підемо, бо хоч і урок трансфігурації буде аж о другій, та якщо не підемо спати зараз, то проспимо все на світі.

-А я ще раз перегляну розклад патрулювань на наступний тиждень. Гаррі, я надішлю його тобі, а ти будь ласка, передай Шеймусу, бо він ніяк собі пошту електронну створити не може.

-Гаразд,-відповів Поттер,-добраніч Герміоно.

-Добраніч Гаррі, добраніч Рон. Дівчина лягла напівлежачи на ліжко і поклала комп’ютер собі на ноги коригувати розклад патрулювань. Раптом з дверей спальні було знято захисні чари, ґрифіндорка це помітила краєм ока, і не здивувалась коли в кімнату ввійшов ворог номер раз.

Він став навпроти Герміони і свердлив її поглядом сірих очей. Драко був в піжамі, сірих штанах і білій футболці, яка облягала його кубики пресу. Дівчина мимоволі кинула на прес Малфоя погляд і подумала, що квідич хлопцям йде на користь. І продовжила займатись своєю роботою, всіляко ігноруючи сусіда по вежі. Його біляве волосся спереду спадало йому на його темні брови. Обличчя хлопець мав овальне, з гострими вилицями, прямим носом, ніздрі якого то розширювались, то звужувались, губи були стиснуті в тонку ледве рожеву лінію. Шкіра в хлопця світла, молочна. Він стояв дивився злющим поглядом на дівчину, що перед ним лежала і думав, а якого біса відбувається. То вона лізе до нього, намагається щось випитати, то тепер ігнорить. Гордість і злість Драко взяла верх.

-Що за фігня відбувається? Як ти посміла мене вдарити, він закричав так, що Герміона аж підскочила на ліжку і ноут мало не впав, ти бруднокровко? Тобі мозок відшибло від спілкування з твоїми дибільними дружками? Не смій більше попадатись мені на очі, мерзота.

І він розвернувся до дверей, щоб вийти. Він почув, як Ґрейнджер відкладає комп, і встає з ліжка.

-А тепер ти послухай мене,- Герміона намагалась зберігати спокій, дівчина стала і схрестила руки на грудях,-мені набридли твої випади в мою сторону. Досить! Що, твоя чистокровна сімейка не навчила тебе правилам етикету, чи у вас заведено тільки хамити тим, хто нечистокровний і кидати зверхні погляди? Скільки ще ти будеш поводити себе, як остання скотина? Ти отримуєш задоволення від того, що принижуєш когось? То зніми свої «чистокровні» окуляри з очей і зрозумій, що рано чи пізно той, кого ти принижуєш, дасть такої здачі, що запам’ятаєш на все життя. А тепер, вимітайся з моєї кімнати, щоб твого духу тут не було!

Це все було сказано спокійним холодним тоном. Драко аж мороз на шкірі відчув. Він так і стояв спиною до неї, не повернувшись. Нічого не відповівши, він вийшов і гримнув дверима так, що скло в вікнах затряслось. Герміона була в шоці від того, що їй вдалось не зріватись на крик. Вона взяла в руки комп, зберегла розклад і відправивши Гаррі, вимкнула техніку.

Дівчина лягла в ліжко, намагаючись заснути, та сон ніяк не приходив. Поглянувши на годинник, виявилось, що пройшла година. Дівчина встала, і вийшла з кімнати. Герміона вирішила почитати підручник з числомагії. Коли вона майже спустилась вниз, то побачила Малфоя, що сидів на дивані і дивився на вогонь в каміні. Він був зосереджений, щось обдумував, навіть не помітив її. Ґрифіндорка спустилась з останньої сходинки і підійшла до шафи, що стояла справа, взяла потрібну книгу і сіла за робочий стіл. З шухляди вона дістала кілька пергаментів і чорнильницю з пером. Відкривши книгу, дівчина почала робити нотатки.

Герміона мимоволі почала думати про Драко. Невже те, що вона сказала йому так його зачепило, але це ж правда. Як можна ділити людей. Яке взагалі має значення, хто в якій родині народився. Головне ж бути людиною, а не падлюкою. Боковим зором, не відриваючись від книги, дівчина побачила, як Мелфой встав, накинув на себе мантію, прямо на піжаму, вийшов з вежі. Її це ввігнало в ступор. Вона дивилась на порожню кімнату і ніяк не могла зрозуміти ці його перепади в настрої.

Драко, закутавшись в мантію, накинув на голову каптур, спустився вниз. Він підійшов до головного входу, тихо відчинив двері, щоб Філч не почув, прослизнув надвір і пішов в сторону Чорного озера.

Неподалік він знайшовши повалене дерево, сів на нього. Погода була прохолодна. Небо було чорне, без хмар, тому можна було всі зірки побачити на ньому.  Над лісом, що оточував озеро, світив великий круглий місяць, що відбивався в поверхні води. Мелфой вже кілька годин думав про те, що сказала Ґрейнджер. Все, що вона сказала було правдою. Його оточення, батьки, друзі всі такі. Все життя йому нав’язували, що чистокровні чарівники це еліта в магічному світі і всі мають їх поважати і схилятися перед ними. А особливо перед представниками древніх родів, таких як Драко. Він все дитинство провів з вчителями, яких наймали батьки, щоб навчити правильно поводитись серед еліти, вчити правила, які вже понад сто років діяли в його родині. Батько його змушував ще з п’ятирічного віку варити складні зілля, читати складні книги про історію магії, вивчати закляття, дію яких дитина його віку не хотіла розуміти, які були йому ні до чого. Він з заздрістю спостерігав за дітьми маґлів, які грались, бігали, сміялись, робили те, що бажали і батьки до них ставились не так строго, як до Драко. Йому не вистачало батьківської любові, якої немає і зараз. Родина Мелфоїв тільки дбає про свою репутацію і залякує всіх, щоб поважали, на коліна ставали перед ними. Ще йому не подобалось те, що батько змусив його ввійти в ряди смертежерів. Після цього, хлопець ще більше відчув себе маріонеткою в батьківських руках. Все життя йому вдовблювали в голову, що має значення статус сім’ї, древність роду і чистокровність. Та зараз 21 століття надворі, і ці традиції відходили в небуття в багатьох, схожих до його родинах. Та його батько надто впертий, щоб від них відмовитись. Він завжди заздрив «золотому тріо», навколо якого було багато друзів і люблячих людей. Йому завжди хотілось, щоб поряд з ним було багато друзів, з якими можна було б говорити про все. Але, нажаль, все життя було розплановане відповідно до цих дурнуватих «правил чистокровних». Раптом потік думок перервався. Зі сторони лісу почувся тріск. Хлопець різко піднявся з колоди і витяг паличку з кишені мантії, направивши в темряву.

-Хто тут?,-крикнув він, його голос рознісся ехом. Раптом з-за дерева з’явився знайомий силует.

-А, це ти Геґріде, на берег озера вийшов велетень, а я думав це Філч мене застукав,- Драко знову сів на колоду і повернувся до озера.

-А ти що тут робиш?,-непокоївся лісничий,-вже ж відбій настав, та й зараз небезпечно ходити одному, сам знаєш, смертежерів розвелось багато. Краще повертайся в замок,- велетень жестом руки показав в сторону школи.

-Геґріде, можна поговорити з тобою? Тільки все залишиться між нами, гаразд?,- слизеринець повернув голову поглянув на лісничого.

-Ого, оце новина. Ну гаразд, ходімо в мою хатину, там поговоримо, бо вже холоднішає.

Хлопець встав і пішов з лісничим до його будинку. Хоч це був той, кого Драко ненавидить, та хотілось камінь на душі зробити хоч трішки легшим, і йому було байдуже в даний момент, хто його співрозмовник. Головне, щоб вислухали.

Коли слизаринець ввійшов в хатину, він окинув її поглядом. Стіни були кам’яні, змащені глиною, щоб було тепліше. По середині кімнати стояло щось на подобі пічки, на якій грівся чайник з водою. В приміщенні також був диван і м’яке крісло. Хлопець вирішив сісти на диван, оскільки він стояв ближче до джерела тепла. Справа була ще одна кімната. Двері в неї були привідкриті, і хлопець побачив велике двоспальне ліжко, на якому посопував Іклань – собака лісничого.

За ним ввійшов Геґрід і сів в своє крісло напроти хлопця. Чайник саме закипів і велетень взяв дві чашки, насипав туди чаю і залив гарячою водою. Одну він простягнув Драко. Той взяв її в замерзлі руки і відчув, як тілом розтікається тепло. Вони мовчки сиділи, кожен думав про щось своє. Та за кілька хвилин першим заговорив Рубеус.

-То про що ти хотів поговорити?,-надпивши чаю, він поглянув на свого гостя.

І Драко все розповів, як на сповіді. Про все, що його мучило, про те, що він кілька годин тому думав, після гнівної теради Герміони. Він сам не зрозумів, як після цього на душі стало надзвичайно легко. Це вперше він так щиро з кимсь поговорив, і це був не хтось з друзів чи близьких, а лісничий школи Рубеус Гаґрід, якого Мелфой раніше ненавидів через дружбу з Поттером, Візлі і цією ненависною бруднокровкою Ґрейнджер. Та все ж камінь на душі став набагато легшим.

-Судячи зі всього, що ти мені розповів,-зітхнув Геґрід,-тобі просто хочеться уваги і турботи від батьків, щоб вони змінили своє ставлення до тебе. А оця вся твоя поведінка, це всього лиш маски, які тобі на обличчя одягла твоя родина.

-Саме так, як ти кажеш,-гірко всміхнувся слизаринець і зробив ковток чаю,-та з чого почати, я не знаю.

-Ну, це не мені тобі радити в цьому питанні,-лісничий поставив на підлокітник крісла свою чашку,-тут ти сам маєш вирішити, з чого почати.

Вони ще кілька хвилин поговорили і Драко попрощавшись з Рубеусом, попросивши того нікому не розказувати про їх розмову, Геґрід пообіцяв, що збереже все в секреті, і слизаринець попрямував в замок.

Весь цей час Ґрейнджер сиділа на кріслі біля каміна, намагаючись не заснути, вона читала свій підручник. Хоч очі і зліпались від втоми, та все ж в спальню вона не йшла. Після того, як її сусід по вежі раптово вийшов, вона вирішила дочекатись його повернення. Дівчина, не дивлячись на всі їх скандали справді хотіла йому допомогти. Та не знала як. То Мелфой виглядав так, ніби його б’є лихоманка, були синці під очима, він ледве стояв на ногах, то був бадьорий, ніби нічого не було. За ці два місяці, що вони прожили разом у вежі, намагались одне одного ігнорити. Інколи між ними виникали незначні сварки, а деколи і скандали, як сьогодні. Дівчина глянула на годинник на телефоні – вже була четверта ранку, а слизаринця досі не було. Вона піднялась з крісла, піднялась в спальню, щоб перевдягнутись в джинси і теплий светр, на ноги вона одягла кросівки, вирішила піти шукати свого сусіда по вежі-ідіота, який ходить хтозна де, та й скоро ранок настане.

Впринципі, їй було абсолютно байдуже, принаймні вона себе переконувала в цьому, де Драко. Він міняє дівчат, як шкарпетки. Подумала, що може десь з черговою пасією в туалеті, або закинутому класі. Дівчина багато думала про те, чому саме її і ворога номер раз призначили старостами. Чому саме його? Стільки ж хлопців є в школі. Їй здавалось, що викладачі вирішили таким чином познущатись з них, адже Слизарин і Ґрифіндор завжди ворогували. Сподівалась на спокійне навчання, на проведення з друзями часу. Хоч вона і мріяла стати старостою школи, але ж не з отим зеленим слизаринським змієм, який веде себе огидно. Ну як можна співпрацювати з ним?

Йдучи коридором школи і намагаючись не заснути, вона закуталась в мантію, бо було холодно, оскільки магічний обігрів коридорів школи в нічний час знімали. Холод пробирав до кісток, а з рота йшла пара. Герміона дійшла до вхідних дверей школи, як з-за повороту почулись тихенькі кроки. Дівчина сховалась за колоною і непомітно виглянула з-за неї. Показалась маленька тінь – з хвостом, що був піднятий вверх і трикутними вухами. Це була Місіс Норіс, кішка Філча. Ця хвостата нахаба завжди шпигує за учнями вночі і невідомим нікому чином здає тих, хто бродить після відбою. Ґрифіндорці пощастило. Тварина не помітила її і побігла кудись далі коридором. Староста прослизнула до виходу з замку і вийшла на вулицю.

Надворі було тепліше, ніж в приміщенні. Починало світати. Небо починало світліти, з темно-синього, майже чорного, в блакитний. Дівчина вирішила прогулятись, подихати свіжим повітрям, і заодно дізнатись, що відбувається з одним впертим білявим ослом, який закрився в собі, нічого нікому не говорить.

Через всі ці негативні події, які страшенно стріпали нерви, вона попрямувала до Чорного озера. Про це ніхто не знав, навіть найближчі друзі. Це було її віддушиною. Герміона дуже любила кататись на ковзанах. Коли ковзани починають ковзати по льоду, вона ніби парує над ним, і отримує надзвичайне задоволення. Всі думки одразу щезають з голови. Настає відчуття легкості і польоту. Вона навіть записалась в маґлівську школу, де цьому навчають, і все літо таємно від всіх, звичайно батьки були вкурсі, але зберегли хоббі доньки в секреті, вона ходила на заняття. Йдучи по стежці, повз хатину Гаґріда, вона помітила, що хтось виходить звідти і вчасно сховалась за деревом. Її очі мало з орбіт не повипадали, коли вона впізнала платинове волосся хлопця, що прямував в школу. Те, що дівчина була шокована, це нічого не сказати. Струснувши головою, вона переконалась, що не помилилась. Прослідкувавши за тим, як силует хлопця віддалявся. Герміона  відійшла від дерева, попрямувала до водойми.

Опинившись на березі, вона змахнула паличкою і вода в озері одразу покрилась товстим шаром льоду. Дівчина зняла мантію, щоб не заважала. Знову взявши паличку, і замість кросівок на ногах з’явились білі ковзани. Вона стала на лід і від цього по спині пробігло стадо мурашок від задоволення. І вона почала кататись. Робила всілякі трюки, які вивчила займаючись з вчителем. Її каштанове волосся розвівалось від вітру, що дув прямо їй в обличчя, а на її губах була посмішка. Займаючись фігурним катанням дівчина ніби ожила. Так вона відволікалась від небезпеки, яка нависла не тільки над магічним світом, а й над маґлівським. Волдеморт з кожним днем все ближче наближається до того, щоб повернути свою силу. «Щоденний пророк» останні кілька тижнів аж «кричить» своїми статтями, що кількість смертежерів росте з кожним днем. Недавно надійшла інформація, що вже й за маґлів взялися. Ґрейнджер відразу попередила батьків, і так як ситуація була надзвичайно небезпечна, Міністерство магії дозволило накласти на свої домівки захисні закляття. Це стосувалось таких родин, як її. Також вона видала батькам амулети, щоб якщо, не дай Мерлін, до них заявляться поплічники Темного Лорда, змогли подати їй сигнал.

Накатавшись, дівчина з радісною посмішкою і червоними щоками, зійшла з льоду. Повернула собі кросівки і одягнувши мантію і розморозивши озеро, вона пішла в сторону школи. Годинник на телефоні показував що вже шоста година ранку.

-Оце я покаталась, аж дві години,-сказала собі під ніс Герміона,-потрібно тепер іншим ходом потрапити в школу. Вона згадала один з потаємних ходів, що колись вона з Гаррі і Роном знайшла на карті Мародерів, направилась туди. Йдучи коридором школи, ніхто не звернув увагу, що від неї віє холодом, що вона прийшла з вулиці. Швидким кроком вона прийшла до портрету Жовтої пані. Сказавши пароль, та пропустила дівчину у вежу. Не помітивши здивований погляд  сірих очей Драко, який саме спускався, щоб піти на сніданок, піднялась до своєї кімнати. Перевдягнувшись в піжаму, і випивши невелику дозу сонного зілля, щоб поспати кілька годин і щоб не проспати уроки, поставила будильник на телефоні, Герміона заснула.

Вона йшла темним коридором школи. Вона не бачила нічого далі витягнутої руки. Дівчина дотягнулась до кишені мантії. Діставши паличку, засвітила Люмос. Навколо дзвеніла гнітюча тиша. Нікого не було. Вікна школи були чомусь побиті, всюди лежали осколки скла, що тріскали під її туфлями. На вулиці була зима, а не пізня осінь, як було насправді. Вона пішла далі, і в вестибюлі побачила величезну калюжу чогось темного. Коли підійшла ближче і відчула характерний металевий запах, від якого їй стало трохи зле і вона прикрила носа рукавом, бо запах був надзвичайно їдким. Окинувши все навколо поглядом, вона помітила, що стіни теж в крові. В Великому залі всі лавки і столи були розтрощені. Раптом нізвідки взялися потоки чорного диму. . Сховавшись за кутом стіни, щоб її не помітили, дівчина витягла з кишені телефон і в відображення екрану спостерігала за сценою, що відбулась через секунду. Коли потоки розсіювались, з’являлись люди в чорних плащах і в каптурах на головах з високим гострим кінцем. На обличчях в них були маски. Дівчина здогадалась, хто це. Смертежери.  Серед поплічників Волдеморта, вона помітила блондинисте довге волосся Малфоя-старшого і сплутані, довгі кучері Беллатриси Лестрандж.

Вони одразу запалили Люмос. Картина, яку ґрифіндорка побачила, вжахнула її ще більше. Біля стін де-не-де лежали бездиханні тіла інших учнів. З підземелля вийшов сам Волдеморт . Його мантія розвівалась в різні сторони, і за руку він тягнув Драко. Він шпурнув його на середину вестибюлю біля кривавої калюжі. Хлопець відразу долонею прикрив ніс, щоб не відчувати сморід, що йшов від неї.

-Тобі залишилось недовго, Драко,-спокійним тоном сказав Темний Лорд,-твоє життя скоро витече з тебе, як вода крізь пісок.

Він обійшов Малфоя по колу, з нахабною усмішкою дивлячись на хлопця. Всі, хто стояв неподалік боялись і слово сказати. Стояла гробова тиша. Навіть не було чути кроків Волдеморта.

-Що ти маєш наувазі?,-вирішив подати голос блондин, піднявшись з підлоги, та його голос був хриплий.

-Ти скоро помреш,-просто відповів Лорд.-Через це ти відчуваєш втому, не можеш виспатись нормально, тебе постійно мучить безсоння. Та зілля, які ти п’єш, щоб заснути, тобі скоро не допоможуть.

-Це ти так думаєш,-кинувши на Волдеморта зверхній погляд, сказав слизаринець.- Я ж служу тобі, за що мене вбивати?

-Ти не мені служиш,-нахилився до нього Темний Лорд і прошипів,-ти маріонетка свого татка, який тільки відмазує твій зад від проблем. Якби ти справді підкорявся мені, то не був би таким скиглієм, яким ти є. Хоча,-потерши пальцями підборіддя, задумався Лорд,-я вб’ю тебе зараз. Мені такий підлеглий не потрібен.

На Драко направили паличку, і останнє, що побачила Герміона, перш ніж Мелфой впав назавжди, у відображенні екрану телефона було смарагдове світло.

Прокинувшись вся в холодному поту, і важко дихаючи дівчина подивилась на телефон, який розривався від дзвінків.

-Аалло,-піднявши слухавку, заїкалась вона,-я сллухаю.

-Ти де поділась? Скоро трансфігурація почнеться, а тебе немає,-затараторив Гаррі.

-Я не прийду сьогодні,-втомленим голосом відповіла вона,-передай будь ласка Макґонаґал, що я себе погано почуваю.

-Щось сталось?,- занепокоївся друг,-може мені прийти до тебе в вежу?

-Дякую, тобі, Гаррі за турботу,-намагаючись не видати те, що її трусить, Герміона спробувала взяти себе в руки,  вона вирішила заспокоїти друга,-якщо щось буде потрібно, я негайно про це скажу тобі чи Рональду.

-Гаразд,-зітхнув друг,-та я все ж зайду до тебе після уроку, і не сперечайся,-він як відчув, що вона хотіла заперечити, поклав слухавку першим.

Дівчина піднялась з ліжка і пішла в ванну. Вона хотіла постояти під струменями гарячої води, щоб змити з себе цей липкий, жахливий сон, який ніяк не могла забути. Вона з собою взяла махровий халат теплий, теплу піжаму і рушник. Намагаючись тремтячими руками відкрити двері, в неї з рук почало все падати. На сходах почулись кроки. Боковим зором помітила біляве волосся свого сусіда.

-З тобою все гаразд?,-підійшов до неї Драко і взявся за ручку дверей,-тебе трясе, як від лихоманки.

-А тобі яке дділо?,-тремтячи відповіла Герміона, навіть не поглянувши на нього,-йдди, куди йшов.

-Годі тобі, давай допоможу, бо зараз впадеш,-хлопець відчинив двері ванни і пропустив її.

Не встиг він відійти від дверей, як вона почала падати. Він вчасно підхопив її на руки і поніс в її спальню. Драко обережно поклав ґрифіндорку на ліжко. Речі її він поклав на комод. Вона була бліда, як крейда. Волосся розкинулось по подушці каштановими хвилями. Очі були закриті, а під ними виднілись темні кола. Він сів біля неї, чекаючи коли вона отямиться. Коли вона почала падати, в Драко всередині все обірвалось. Та він вирішив відволіктись від дивних відчуттів . Розглядаючи її спальню слизаринець помітив, що вона була в ґрифіндорських тонах-на підлозі червони великий килим з золотими лініями по краях. На стіні, навпроти ліжка висів невеликий прапор Ґрифіндору, а під ним стояв комод. Справа від ліжка був робочий стіл Герміони, на ньому стояв комп. По обидва боки ліжка стояли приліжкові тумбочки. Після того, як він поклав дівчину на ліжко, він намагався привести її до тями, легенько б’ючи по щоках. Чарівною паличкою кілька разів обливав її водою, та все було марно.

Кинувши погляд на годинник, побачив, що дівчина вже п’ять хвилин не приходить до тями. Наростала паніка. Треба було негайно щось робити. І залишати її саму не можна було, а на допомогу кликати потрібно. Вийшовши з вежі старост, блондин поглядом знайшов двох знайомих ґрифіндорців. Запхавши свою гординю подалі і глибоко, підійшов до них.

-В мене до вас термінове прохання,-заговорив він, поки хлопці шоковано дивились на нього,-там в спальні своїй Ґрейнджер ваша лежить без свідомості. Чому? Не знаю, і це не моя вина,-попередив Драко, бо Рон з Гаррі хотіли кинутись на нього з кулаками.-Я біжу по мадам Помфрі, а ви посидіть з нею,-сказавши пароль від проходу, він побіг в сторону лазарету.

Слизаринець біг настільки швидко, наскільки міг, та коридори здавались безконечними. Учні інших факультетів з подивом дивились на нього і ледве встигали зійти з дороги. Все ж добігши до потрібного кабінету, він ввійшов.

-Мадам Помфрі,-гукнув хлопець.

Зі свого кабінету вийшла шкільна лікарка і з подивом поглянула на захеканого хлопця.

-Щось сталось містере Мелфой?

-Так, староста школи, Герміона Ґрейнджер,-ось уже, він кинув погляд на екран мобільного,-хвилин десять не може прийти до тями.

-Ясно, я зараз візьму кілька настоянок і підемо разом в вашу вежу розбиратись, що з дівчиною. З нею хтось залишився?,-крикнула вона зі своєї комірки з ліками.

-З нею  зараз Поттер і Візлі.

– Добре,-вийшовши з підсобки, відповіла Помфрі,-ходімо скоріше. І вони поспіхом попрямували до вежі.

В цей час, поки Драко був у лазареті, Гаррі з Роном сиділи біля подруги і не зводили з неї очей. Вона ще більше зблідла. Майже не дихала. Гаррі в паніці ходив туди-сюди, а Візлі намагався заспокоїти друга, хоча сам не менше нервував.

-Та що ж такого могло статись, що вона в такому жахливому стані?,-Поттер вказав рукою на лежачу на ліжку подругу.-Коли я говорив з нею по телефону, в неї голос тремтів, але я не надав цьому великої уваги, а дарма.

-Досить гадати Гаррі,-зітхнув Рон,-зараз вже пізно про це говорити, що було б, а що ні. Зараз прийде лікарка наша, дасть Герміоні ліки і все стане так, як було раніше.

За кілька хвилин в спальню вбігли Мелфой з мадам Помфрі. Лікарка швидко дістала потрібні ліки і підійшла да ліжка.

-Допоможіть хтось припідняти її голову, щоб легше було вливати зілля,-звернулась вона до хлопців.

Гаррі стояв найближче і одразу підійшов до дівчини і виконав все, що просили. Лікарка влила зілля дівчині в рот і погладила її по горлу, щоб не вдавилась.

-Містере Візлі,-звернулась до Рона,-візьміть рушника, вказуючи на той, що лежав на комоді, намочіть його, а ви, містере Мелфой наберіть в щось холодної води, в неї гарячка, потрібно збити температуру.

Хлопці пішли до ванни шукати якийсь посуд, щоб набрати води. Поттер в цей час спостерігав за подругою, в якої почав з’являтись ледь помітний рум’янець на щоках.

-Скільки вона ще так пролежить?,-спитав Гаррі, коли їй краще стане?

-Думаю за пів години вона отямиться. Я залишу ще дві баночки з ліками, які їй обов’язково потрібно буде прийняти,-і Помфрі вийшла з вежі.

За кілька хвилин повернулись Рон і Драко. Візлі намочив в мисці рушник, поклав його подрузі на чоло і вкрив її ковдрою.

-А тепер розказуй, Мелфой, чому вона зомліла,-почав розмову Гаррі, кинувши погляд на слизаринця.

– Та нема що,-Мелфой розвів руками.-Зранку вона встала і вийшла в ванну прийняти душ. Оскільки в неї були зайняті руки, я відчинив двері. Та коли я збирався закрити їх, побачив, що Ґрейнджер падає. Я зловив її і відніс сюди. Далі ви знаєте, блондин кинув погляд на дівчину і продовжив. – Вона останнім часом виглядала недуже. Хоч патрулювання, принаймні два останні ми вели не довго, всього дві години, Ґрейнджер була дуже втомлена. Я не питав її ні про що,-зітхнув Драко,-як отямиться, самі і спитаєте. А я йду, в мене ще урок у Флитвіка,-піднявшись з крісла вийшов зі спальні і закрив двері. Хлопець вирішив нічого не казати про свої підозри, йому здалось, що Герміоні так погано стало не тільки через перевтому, а й від сну, що наснився їй. Подумав самому про це з нею поговорити.

-Напевно як завжди засиджувалась в бібліотеці,0заговорив Рон, після годинної мовчанки,-невже так важко хоч раз забути про свої книжки, і подумати про власне здоров’я?

-Помовч, Роне,-озвався хриплий голос дівчини, яка нарешті отямилась,-скільки ж я так пролежала?

-Хвилин п’ятнадцять ти була без свідомості, та потім прийшла мадам Помфрі, дала тобі зілля і ти заснула,- Гаррі подав подрузі залишені лікаркою настоянки.-Вона просила, щоб ти випила їх, як отямишся.

-Ясно, а що сталось після того, як я зомліла?,-голос Герміони потрохи ставав нормальним,-бо я нічого не пам’ятаю. Тільки як Драко відчинив мені ванну, тому що руки були зайняті.

-Він відніс тебе сюди. Знайшов нас,-Рон вказав на себе і Гаррі,-попросив посидіти з тобою, а сам побіг по мадам Помфрі. Ось така історія. Принаймні зі слів Мелфоя.

-Хм…Треба буде подякувати йому за те, що допоміг, зітхнула Герміона.

-Він сказав, що ти була останнім часом надто втомлена, засиджувалась в бібліотеці до пізна,-згадав розповідь Гаррі.–Зовсім себе не бережеш.

-Ну в цьому є й його вина, Драко мені зовсім не допомагає зі старостатом. Завжди одна й та ж відмазка, що йому погано, або невиспаний. Раз в нього проблеми зі здоров’ям, то хай йде до Помфрі, вона йому випише настоянки.

-До речі про це,-вклинився в розмову Рон,-ну, сьогодні в нього цілком здоровий вигляд. До речі, коли у вас там патрулювання?

-Завтра. Я ще хочу дещо з ним обговорити з цього приводу. Думаю треба ще когось зі старост залучати, щоб не тільки ми двоє ходили по школі, а більше людей, зважаючи на ситуацію зі смертежерами. Мені ще потрібен буде конспект когось з вас по транфігурації.

-Ти ніколи не змінишся,-усміхнувся Візлі,-тільки й думаєш про навчання. Ми дамо тобі його, а ще з Захисту від Темних Мистецтв. Він зараз має бути, та Снейпа попередила Макґонаґал, що тебе не буде, тому навіть не думай збиратись і бігти на урок. Нас об’єднали з Рейвенкло, тому твого сусіда по вежі попросимо тебе нікуди не пускати. Тільки відпочинок Герміоно, і більше ніяких книжок принаймні сьогодні.

Тільки вона хотіла щось заперечити, та хлопці пообіцяли їй що допоможуть з уроками, розкажуть тему, і будуть уважно слухати вчителя.

Зійшовши сходами в вітальню, перехопили Малфоя, що саме з уроків прийшов і наполегливо попросили, щоб він очей не спускав з Герміони. Той навіть нічого не сказавши піднявся в спальню своє сусідки по вежі.

-Заходь,-почувши стук в двері, сказала ґрифіндорка, і в кімнату знову зайшов слизаринець. Він сів на крісло напроти ліжка і опустивши погляд, він дивився на килим, думав про щось своє. Нависла тиша. Вони тільки час від часу кидали одне на одного погляди не наважуючись заговорити. Герміона думала про те, що справді пора подбати про себе і своє здоров’я. Вона подумала, що потрібно скласти певний розпорядок дня, виділити на всі справи конкретний час. Вона взяла блокнот  і перо і почала складати свій розклад. З роздумів її вирвав тихий голос Мелфоя.

-Як би це дивно не звучало, бо я цього ніколи не робив, та вибач мені, я справді відчуваю вину за те, що з тобою сталось,- він навіть не підняв на неї погляд.

Дівчина нічого не кажучи, встала з ліжка і сіла на нього напроти хлопця. Поклавши долоні йому на плечі, вона зітхнула.

-Послухай, я не злюсь на тебе, я сама винна, забагато сидіти за книгами, як виявляється вилазить боком,-вона усміхнулась.

-Чому ж тебе так трясло зранку,-все ж підняв погляд Мелфой,-щось сталось?

-Ага,-від згадок про сон аж мороз по спині пробіг,-наснився кошмар. Та спершу,-вона забрала руки,-розкажи все ж,-і її погляд став стурбованим,-що з тобою.

-Ти про що?,-Драко спочатку не зрозумів до чого вона веде, та потім здогадався,-ти про мій стан?

-Саме так.

-Чесно кажучи, я й сам не знаю, відповів чесно, коли це почалось сам не знаю. Буває прийду змучений після тренувань, такий, що з ніг валюсь, а сон цілу ніч не бере. То навпаки, можу цілий день проспати. Що коїться, не знаю. Я хочу ще в інтернеті щось пошукати, може маґлівські сайти щось порадять. А як ні, то піду в нашу бібліотеку, може там щось буде корисне.

-Тільки не сварись, та я б хотіла запропонувати свою допомогу. На вихідних, коли всі підуть в Гоґсміт, пориємось в бібліотеці. Щодо інтернету, то тут не раджу. В моїх батьків є знайомий терапевт. Я напишу їм, може він щось порадить, все таки він медик.

-Дякую,-Ґрейнджер, настрій Драко трохи піднявся і на його обличчі з’явилась посмішка,-та все ж я хочу спершу сам знайти відповідь на те, чому так і згадати, коли це сталось. Вони далі почали говорити про старостат, дівчина озвучила свою ідею патрулювати групами і слизаринець погодився, і навіть виявив бажання бути присутнім на засіданні старост. Це вперше за сім років Герміона побачила його щирі емоції. І це вперше вони так розмовляють. Серце дівчини почало битись швидше і на її обличчі з’явився ледь помітний рум’янець. Мелфой звичайно помітив це, та не надав цьому уваги, а дарма. Хоч він і був ворогом номер раз всього Ґрифіндору, та дівчина була всі ці роки є закохана в нього. Вона старалась приховувати свої почуття до нього, їй було надзвичайно боляче, коли він вперше назвав її бруднокровкою. В неї досі інколи виступають на очах сльози, коли згадує. Та після сну, що їй наснився, в неї було погане передчуття, що з хлопцем може щось статись. Так, вона переконувала себе, що це вона собі вигадала що він їй не байдужий. Намагалась викинути ці почуття, всі думки про нього кудись подалі, назавжди. Та коли побачила його на шостому курсі, як він змінився, яким красенем став, стало зрозуміло, що вона остаточно і по вуха закохалась в нього. Але пообіцяла собі, що ні в якому разі не покаже їх Драко, бо їм бути разом не можна, він чистокровний чарівник, а вона народилась в звичайній родині. Хоч і не такій багатій, як в нього,  і її рід не був такий давній, як його, та її батьки вже володіли мережею стоматологічних клінік по всьому Лондону і мали досить великі прибутки від бізнесу.  Саме зараз відбувся їхній перша спокійна, без сварок, розмова. Це помітили вони обоє, але не подали виду.

-Щодо того, що сталось вранці,-промовила Герміона,-то мені наснився кошмар. І дівчина переповіла Драко те, що їй снилось. Хлопець спершу не повірив, та врешті вирішив, що потрібно буде написати батькам, дізнатись, яка ситуація, що задумав Темний Лорд.

-Чесно кажучи я вшоці,-сказав Драко. –Я вірю твоєму сну. Думаю, щоб розрулити ситуацію, потрібно буде написати моїм батькам, дізнатись про плани Сама-Знаєш-Кого.

-Гаразд,-зітхнула дівчина,-а я спробую про свій сон почитати в забороненій секції.

Вони ще кілька хвилин поговорили про старостат, і Мелфой вийшов з її кімнати.

А Герміона поглянувши на годинник, побачила що сьома вечора. Вирішила спуститись в кухню, взяти собі щось на вечерю. А щоб не було скучно, взяла з собою телефон і навушники, ввімкнула музику. Дівчина вийшла з вежі. В коридорах майже не було учнів. Вона пішла в сторону сходів, що вели до кухні. Зайшовши туди, вона ледве спершу була шокована від того, кого вона там побачила, а потім ледве стримала сміх. Настільки кумедну сцену вона застала. По серед кухні бігав Гаррі, намагався вмовити домовиків приготувати щось. Хлопець був весь в борошні і ще в чомусь, бо саме готували для всіх учнів вечерю. Вона кашлянула в кулак, щоб привернути до себе увагу і вимкнула в телефоні музику.

-Що тут відбувається?,-сміялась Герміона, і в неї аж сльози виступили,-Гаррі, чому ти весь вимазаний невідомо в чому  і чого бігаєш тут?

-От блін,-чортихнувся хлопець,-та я хотів щоб ці вперті істоти щось смачненьке тобі зготували, щоб ти не йшла у вітальню Ґрифіндора. Тобі відпочивати треба. Ельфи все тобі принесуть, а ти йди.

Дівчина змахнула паличкою і очистила мантію друга. Домовики бігали туди-сюди і не звертали увагу на Поттера і Ґрейнджер. До них підбіг Доббі, який саме зайшов в кухню. На ньому була крихітна біла сорочка і чорні маленькі штани. На ногах були чорні туфлі.

-О,-пропищав домовик,-містер Поттер і міс Ґрейнджер завітали до нас.

-Привіт друже,-привітались ґрифіндорці,

-Можеш допомогти в одній справі?,-спитав Гаррі.

-Звичайно,-зрадів домовик.

-Приготуй щось для міс Ґрейнджер,-усміхався хлопець,-і принеси їй прямо в вежу старост,- Гаррі дістав маленьку золоту монетку і вручив домовику.

-Все буде зроблено негайно,-радісно заплескав в долоні Доббі і побіг виконувати доручення.

Друзі вийшли з приміщення і пішли в напрямку вежі старост. По дорозі вони зайшли в порожній клас і Герміона розповіла другу про свій сон. Гаррі був шокований. Невже смертежери справді захочуть напасти на Гоґвордс? Вони не бояться Дамблдора? Ніяк не приймуть поразку, а у Волдеморта манія величі, і він ніяк не заспокоїться. Звичайно, міністерство Магії старається виловити поплічників Темного Лорда, та їх щодня все більше. Ґрейнджер попросила друга поки що нічого не казати Рональду. Спершу вони вдвох в усьому розберуться. Бо Візлі одразу почне панікувати, а Поттер більш зібраний в подібних ситуаціях.

-Може розповімо все професору Дамблдору?,-порадив хлопець,-може він щось знає про такі сни.

-Не варто, давай переглянемо спочатку літературу в забороненій секції. Там точно щось має бути,-і дівчина з хитрою посмішкою глянула на Гаррі,-не забуть мантію батька.

-А я й забув за неї,- Гаррі згадав про мантію батька,-як же давно ми нею не користувались.

-Справді, раніше ми таке витворяли, скільки разів школу і світ рятували, зате є що згадати. Може через те, що ми виросли, стали більш правильними?

-Можливо й так. Зараз нам треба готуватись до екзаменів, а далі робота в міністерстві чи ще десь, доросле життя, родина,-погодився Гаррі. Вони вийшли з класу і саме дійшли до вежі старост.

-Тут ми і розходимось,-сказала Герміона і на прощання обійняла друга, дякую, що вислухав, і зайшла в портретний отвір.

Ввійшовши в вітальню, дівчина вирішила почитати книгу. Вона взяла одну з тих, що придбала в маґлівській книгарні, лягла на диван і почала читати. В кімнаті було тепло і затишно. В каміні потріскували поліна. Прислухавшись, дівчина зрозуміла, що вона сама. Драко не було. Раптом вона згадала про розмову з мамою, яка відбулась вже досить давно і ім’я, що мама надіслала їй. Невже смертежери здогадались, що це її батьки і вирішили пошпигувати за ними. Але ж вони до магії ніякого відношення не мають. Вони звичайні люди. Герміона вирішила написати мамі в месенджер, так як сову можуть перехопити, а до інтернету поплічники Волдеморта доступу не мають, принаймні вона на це сподівалась. З того часу, як Герміона зателефонувала до мами через саттю, вони з батьком поїхали в Нью-Йорк, до його сестри.

Герміона: Привіт мамо, як там Америка?

Місіс Ґрейнджер: Привіт доню, прекрасно. Ми за весь цей час обійшли все місто. Твоя тітка показала нам багато цікавих місць. Також ми були в театрі на дуже цікаві виставі. Шкода, що тебе не було з нами(

Герміона: Ти ж знаєш, як б із задоволенням приєдналась до вас, та сама знаєш, ситуація дедалі небезпечніша. Кількість прибічників Сама-Знаєш-Кого зростає кожного тижня. «Пророк» розривається від статтей про напади.

Місіс Ґрейнджер: Знаю доню, я читала його. Мені Гаррі надіслав.

(Автор: Тільки мама Герміони знала про магію, про школу, в якій вона вчиться і про Волдеморта теж. Одного разу дівчина показала матері фото з вчителями, що її вчать і запевнила, що професор Дамблдор найсильніший маг в світі і завдяки йому в школі безпечно)

Герміона: А мені нічого не сказав про це. Хоча, це добре, що він так зробив, бо надсилати газету, та й листи совою зараз небезпечно. Можуть перехопити.

Місіс Ґрейнджер: А тепер розкажи мені про свій старостат. Як тобі нове призначення? За стільки часу вжилась в роль суворої старости?)))

Герміона: ))) Спершу деякі учні з факультету ображались, що я з них знімала очки, за порушення різні, та врешті решт звикли. Це ж моя робота своєрідна.

Місіс Ґрейнджер: А кого призначили старостою хлопців? Ти мені так і не сказала. Вже два місяці пройшло.

Герміона: Нажаль Мелфоя. Чесно кажучи з ним важко. То він веде себе як скотина, ну я тобі розказувала про нього і його жахливу поведінку. Та інколи він поводить себе цілком нормально, навіть поговорити можна.

Місіс Ґрейнджер: Хлопці вони всі такі. Не тільки маги. Коли виростають і стають привабливими для протилежної статі, то здається їм ніби вони центр світу, особливо коли ще й за ними всі дівчата бігають. Ти б знала, скільки часу пішло в мене, щоб змінити твого батька))).

Герміона: Ого. Хоча тата і Драко порівнювати важко. Тут скоріше нав’язана поведінка. Це ж чистокровний чарівник. В них свої правила. Деколи мені їх стає жаль. Такі діти не знають батьківської уваги і любові. Ростуть в строгій атмосфері. На Слизарині таких багато.

Місіс Ґрейнджер: Сподіваюсь, тобі вийде зняти з Драко його «маски». Шкода хлопця. Кожен крок контролюють, як під камерами. Нікому такого життя не побажаєш.

Герміона: Це точно. Так і живуть чистокровні сім’ї. Знаєш, я все ж рада, що у мене звичайна сім’я, а то жила б як у тюрмі.

Місіс Ґрейнджер: До речі, Драко хоч допомагає тобі з обов’язками? Ви разом патрулюєте і виконуєте роботу, пов’язану зі старостатом?

Герміона: Тут все не так просто. Спершу він хоча б робив вигляд, що допомагає. Патрулювати ми ходимо разом, інколи хтось з викладачів з нами ходить, а буває Філч. Бо ж нам неможна поодинці ходити по школі.

Дівчина вирішила не згадувати свою нічну прогулянку на Чорне озеро, щоб мама не переживала. Вона розуміла, що впорола дурницю в ту ніч, коли пішла гуляти сама.

Місіс Ґрейнджер: Гаразд доню, я була надзвичайно рада поспілкуватись з тобою. Та вже маю йти, твій батько мене кличе і передає тобі вітання.

Герміона: Дякую) І татові від мене передавай привіт. І надішли мені номер лікаря Джонсона. Це не для мене. Зі мною все гаразд, просто одногрупнику треба, збрехала дівчина. Вона пообіцяла Драко, що постарається допомогти йому.

Дівчина отримала від матері номер лікаря і завершила переписку. Після цього вирішила зайти на один сайт, де обговорювали новини Гоґвортсу. Там можна писати під своїм іменем, або під якимось ніком. Хоча навіть під ніком можна одразу впізнати хто пише. Факультети мають свій окремий чат. Також є сторінка для батьків, де вони переписуються з викладачами.

В чаті саме обговорювали останні події. Герміона провела цілий день в ліжку через те, що з нею сталось, тому не знала останніх новин. Раптом в кімнаті прозвучав хлопок і з’явився Доббі з якоюсь ельфійкою. Вона була одягнена в крихітний костюмчик покоївки і маленькі чорні туфельки на ногах. З-за її величезних вух виднівся білий чепчик.

-Доббі і Лакі принесли міс Ґрейнджер вечерю,-пропищав ельф і поставив піднос з їжею на стіл. Лакі мала в руках піднос з улюбленим тістечком дівчини і теж залишила на столі. Знову прозвучав хлопок і ельфи зникли.

Дівчина встала з ліжка. Взявши ноут вона поставили його на стіл навпроти себе і почала вечеряти. Вона вже кілька разів нагадала собі, що потрібно подякувати Гаррі за десерт, що їй принесли домовики.

Відкривши чат, вона почала читати. Хтось писав про квідич, що скоро має бути гра між Ґрифіндором і Рейвенкловом. А за два місяці гра зі Слизарином. Хтось з ґрифіндорців згадав чутки, що почали розноситись по школі. Ґрейнджер звернула на це увагу і почала вчитуватись в те, що писали одногрупники. Виявляється знову почались напади на маґлів. Хоч після останнього нападу пройшло два місяці, минулого разу всі залишились живі, цього разу вбили батьків однієї з учениць Гафелпафу. В цей раз було відомо, чию сім’ю атакували смертежери – Белли Колінз. Ґрифіндорка мало знала учнів з інших факультетів, тому не знала, хто це. Та все ж, як маґлороджена, вона розуміла Беллу. Навіть боялась уявити, як дівчині важко. Герміона зразу згадала батьків, та їм небезпека не загрожувала через амулети, які вона дала їм. Собі вона теж зробила, щоб коли він змінить колір з червоного на жовтий, відразу знала, що потрібно діяти, адже смертежери десь неподалік від них. Коли дівчина закінчила вечеряти, викликала домовиків забрати брудний посуд.

Після цього, ще годину переписувалась з однокурсниками. Потім вирішила почитати «Щоденний пророк». Зайшовши на сайт, відкрила першу статтю. Знову Темний Лорд збирає поплічників. Він відправляв своїх слуг, які вже досить довго йому служили, щоб вербувати нових. Яким чином відбувався відбір, ніхто не знав. І не відомо було, чому вбивали сім’ї маґлороджених учнів, якщо маґлів під впливом невідомого зілля змушували стати на сторону темної магії. Герміона ніяк не могла знайти в цьому логіку, адже звичайні люди не володіли магічними здібностями. Хоча одна думка змусила дівчину задуматись. Що, коли спершу шантажували дітей, що вб’ють батьків, якщо вони не приєднаються до Волдеморта, а ті, не повіривши в погрози відмовлялись, оскільки батьки не мають відношення до магії. Тому вбивством батьків смертежери переконували дітей перейти на темну сторону. Це насторожило дівчину. Таким же чином можуть дістатись і до неї, бо вона досить сильна чарівниця і володіє багатьма заклинаннями, про які не чули її однолітки. З цими думками грифіндорка вирішила вимкнути комп і пішла в душ. Стоячи під струменями теплої води, вона намагалась відігнати погані думки, що роїлись в голові після прочитання статті. Думала також, як з’ясувати причину того, що коїться з її сусідом по вежі. Дівчина вирішила, що завтра ще поговорить з Блейзом, може він встиг щось з’ясувати. Вийшовши з душу, дівчина зайшла назад в спальню і охнула. На столі стояла красива червона ваза в якій був великий букет з розкішних білих троянд. Вона нарахувала штук п’ятнадцять. Ці квіти їй надзвичайно сподобались. Та вона ніяк не могла зрозуміти – від кого ж вони. З вітальні почулись кроки. Спустившись вниз, застала там свого сусіда.

-Драко,-покликала вона його,-ти випадково не бачив нікого стороннього в вежі?

-Ні, а що?,-відповів Мелфой.

-Просто в моїй спальні стоїть ваза з букетом троянд, якого кілька хвилин тому не було. Тому й питаю.

-Цікаво,-з хитрою посмішкою сказав слизаринець,-в тебе з’явився таємний прихильник?

– Та що ти таке кажеш,-здивувалась дівчина,-всі ж знають, що крім навчання мене нічого не цікавить. Крім цього мене більше хвилюють мої батьки і їх безпека.

-Ясно,-на обличчі Драко промайнуло розчарування, та його сусідка по вежі не помітила цього,-шкода твого прихильника, певно таємно в Гоґсміт збігав, щоб квіти принести.

-Ну чому ж,-усміхнулась Герміона,-квіти надзвичайні, мені сподобались. Ще й мої улюблені. Цікаво, як він дізнався?!

-Знаєш Ґрейджер, дам тобі одну пораду, якщо дозволиш,-промовив Драко,-треба інколи дивитись не тільки в книги, які ти так любиш читати, а й навколо. Раптом десь є той, кому ти не байдужа, саме той, хто приніс тобі букет. Мелфой загадково подивився на неї і пішов до себе в спальню. Дівчина стояла в ступорі. Звідки у цьому слизаринському змієві взялись такі філософські фразочки? Піднявшись в спальню, вона побачила серед квітів записку:

«Ти найкрасивіша дівчина зі всіх, кого я зустрічав. І чому я раніше цього не помітив? Твій таємний прихильник».

Наступного дня Герміона прокинулась в чудовому настрої. Квіти пахнули на всю кімнату. Вставши з ліжка, вона змінила воду в вазі. Вмившись і одягнувшись в шкільну форму, яка теж пахла квітами, вона вийшла з вежі і пішла в вітальню Ґрифіндора. Зайшовши туди, вона помітила, що її друзі теж прокинулись, оскільки сиділи за столом і снідали. Вона сіла біля них і почала снідати.

-Герміоно,-звернувся Шеймус сідаючи за стіл навпроти дівчини,-звідки це у тебе парфуми такі? Пахнеш квітами.

-Та ні звідки,-посміхнувшись відповіла Герміона,-просто мені вчора подарували чудесний букет квітів, білих троянд.

-Ого, і від кого така розкіш?,-жуючи яєчню, спитав Рон.

-Незнаю, Рональде, бо в записці не було вказано імені. Мелфой тепер підколює мене, що це таємний прихильник.

-Цікаво, цікаво,-Гаррі уважно слухав розмову,-а ти можеш показати нам це послання, може за почерком дізнаємось.

-Мені здається, це одноразовий подарунок,-відповіла Ґрейнджер,-сумніваюсь, що хтось таємно закоханий у мене. До речі, Гаррі, мені сподобалось те тістечко, що принесли ельфи, дякую.

-Нема за що,-посміхнувся Гаррі і продовжив,-чому ти так думаєш?, ти симпатична, красива дівчина.

-Ти так кажеш, тому що ми з тобою друзі і ти не хочеш мене образити,-зітхнула дівчина.

-А от і ні,-запив свій сніданок Рон,-це чиста правда, і я цілком погоджуюсь з Гаррі. Тобі пора подумати про особисте життя. Ми то з Гаррі вже маємо дівчат, а тобі пора знайти собі хорошого хлопця.

-Обіцяю про це подумати, та не зараз, оскільки,-дівчина поглянула на годинник,-у нас через пів години урок Зіллєваріння. Вона встала з-за столу і пішла на урок. По дорозі вона обдумувала, хто ж міг проникнути в вежу старост і залишити їй букет. В голові також була думка, що хтось підіслав домовиків. Спускаючись по сходах до підземелля, вона зустріла Блейза.

-Забіні,-покликала вона слизаринця,-ти щось з’ясував з приводу нашої спільної справи?

-Я намагався кілька разів прокрастись в заборонену секцію, та її охороняє якась невідома магія,-мулат витягнув з сумки кілька пергаментів,-ось, що я зміг знайти в звичайних підручниках. Нажаль, в мене було мало часу, бо зараз почались тренування з квідичу, скоро граємо з Рейвенкловом.

-І за це дякую,-дівчина взяла записи,-сподіваюсь це хоч якось нам допоможе. Бо чесно кажучи, Драко підсів на заспокійливі зілля. Ними від нього пахне за кілька метрів. Я ще дивуюсь, як вчителі не звернули на це увагу. До речі, ти з Драко говорив на цю тему?

-Я продовжу шукати інформацію,-сказав Блейз,-я відпросився у Снейпа в суботу сходити додому. В мене там є бібліотека, в якій є колекція книг, пов’язаних з зіллями. Ще подивлюсь їх. І я намагався його розговорити. Він каже, що хоче з цим розібратись самотужки.

– Ясно, дякую за допомогу,-подякувала Герміона і вони пішли на урок.

Дівчина намагалась слухати професора, та її думки займав Мелфой і букет квітів невідомо від кого. Хоча її хвилював зараз перший. Вона приховувала свій тимчасовий союз з Забіні від Драко і своїх друзів. Її не покидало передчуття, що все, що відбувається з Малфоєм, це справа не в його організмі, а в магії. Схоже, що щось на нього впливає магічно. Але що?

Після уроку ґрифіндорка вирішила піти в бібліотеку. Вона підійшла до стелажа з книгами про зілля. Взявши кілька, вона пішла до одного зі столів і сіла за нього. Вона витягнула записи Забіні. В записах йшлось, що на стан здоров’я можна впливати по-різному. Є різноманітні зілля, які якщо вживати протягом певного часу, наприклад тижня, людина відчуває нездужання, тобто порушується сон, людина навіть відчуваючи сильну втому не може заснути і таким чином організм виснажується, що призводить до летального кінця. Проаналізувавши це, Ґрейнджер зрозуміла, що це зовсім не те, що потрібно. Взявши інший пергамент дівчина прочитала про закляття, яке має майже таку ж дію, як зілля, але воно скоріше схоже до Імперіуса. Воно теж підкорювало іншу людину волі того, хто застосував його, та в цьому випадку людина пам’ятає всі свої дії і намагається чинити опір. Таким чином людина виснажується, але так сильно на здоров’я це заклинання не впливає. Від нього б не було такого ефекту, як різкі приливи бадьорості чи тотальне виснаження, як у Драко. Герміона закінчила читати записи і взялась за книги. В них була схожа інформація, що й в пергаментах Блейза. Пошук інформації щодо сну вона вирішила відкласти на завтра. Просидівши дві години, дівчина вирішила взятись за домашнє завдання із Заклинань. Адже професор Флитвік сказав, що їх на початку наступного тижня  чекає контрольна.

Коли на годиннику була шоста година вечора, дівчина зібрала речі і пішла в вітальню Ґрифіндора на вечерю, хоч до неї була ще година. Вона зайшла в кімнату, яка за стільки років навчання стала рідною. Біля каміну на дивані сиділи Гаррі з Роном і про щось активно сперечались. Вона повісила на спинку крісла сумку, і сіла в нього.

-Герміоно,-звернувся Рон,-ти вже вирахувала, хто ж тобі квіти приносить?

-Так ви про це весь цей час сперечались?,-усміхнулась дівчина,-і ні, я не знаю, хто це. Я думаю, цей залицяльник присилає ельфів, щоб себе не здати. Та й пароль крім вас двох і нас з Драко від вежі старост ніхто не знає. Ваші почерки я знаю, я б зразу впізнала когось з вас по напису на записці, та цей дуже акуратний, я б сказала красивий. Кожна буква виведена.

-Може в тебе є ідеї?,-хитро усміхнувся Гаррі, навіть було видно, як в його зелених очах танцюють чортенята.

-Якби ж то,-поглянула на друга Герміона.-І судячи з твого погляду Гаррі, ти щось задумав.

-Звичайно,-його посмішка стала ширшою, і він перевів погляд на Рона.-Я пропоную пошпигувати. Я візьму батькову мантію, так і визначимо.

-Та ніхто не знає, коли з’являться нові квіти чи ще щось,-зітхнула дівчина. Ти хочеш кожного вечора бігати до вежі? А якщо подарунок принесуть в той час, коли ми будемо на уроках?

-А якщо десь сховати камеру в кімнаті, щоб вона записала все, що відбувається, поки тебе немає?,-не здавався Поттер.-Наскільки я знаю, влітку ти на неї знімала, як ми з Роном і Джині грали в квідич коли гостювали у Візлі. Може її використати?

Герміона задумалась. З однієї сторони, вона хотіла дізнатись, хто ж їй прислав квіти, та вона сумнівалась, що це знову повториться. Тому запропонувала друзям почекати кілька днів. Якщо все повториться, то вона прийме ідею Гаррі. Далі вони почали обговорювати уроки, квідич і плани щодо балу на Хеловін, який має відбутися за два тижні. Потім ельфи накрили на стіл і всі учні ґрифіндору почали вечеряти. Після вечері всі учні розійшлись по своїх спальнях. В вітальні залишились тільки Гаррі і Герміона. Дівчина вирішила розповісти йому про розмову з Драко.

-Я розповіла Малфою про свій сон, і як би це дивно не було, але він повірив. Заявив, що розбереться зі всім сам. Щодо цього, я ще не шукала інформацію в бібліотеці. Спробую пошукати в інтернеті на магічних сайтах.

-Дивно,-промовив Гаррі,-щось тут не те. Чому ж він повірив тобі? Знаючи його ставлення до ґрифіндорців і інших факультетів, мав би послати тебе чим подалі. Щось в ньому змінилось.

-Справді,-відзначила Герміона.-Може з віком люди змінюють свою поведінку, хоча якщо згадати те, як ми по скандалили кілька тижнів тому, думаю він вирішив на деякий час перестати сваритись, щоб разом вирішити це питання.

-А тепер з цього місця докладніше,-голос Гаррі став суворим і серйозним, і поглянувши на подругу дав знати, що вона не викрутиться,-розказуй, що він тобі зробив.

-Все, як завжди,-закотила очима дівчина.-Знову назвав бруднокровкою, і не хотів мені допомагати зі старостатом. І бити його за це пізно,-вона помітила, як друг стиснув руки в кулаки,-сам бачиш, він зараз інакше себе поводить.

-Гаразд, та пообіцяй мені, що якщо цей змій слизаринський ще раз тобі скаже щось погане, або не дай Мерлін, направить на тебе паличку, ти одразу скажеш мені і Рону, -погляд Поттера все ще був строгим, даючи зрозуміти, що він зовсім не жартує,-а якщо йому геть дах зірве, я особисто піду до Дамблдора.

-Домовились,-усміхнулась дівчина. Вона встала з крісла і обійнявши друга на прощання, пішла до вежі старост.

Йдучи коридорами, вона у відображенні вікна за поворотом побачила два потоки чорного диму, які розсіявшись, показали двох людей в чорних плащах і в каптурах з  високим гострим кінцем. Її від страху ніби приклеїло до того місця, де вона зупинилась. Це були не учні, і не професори, а смертежери. Тільки яким чином вони змогли потрапити в школу, невідомо. Бо на школу бо накладено купу заклинань, і по території, особливо вночі ходили аврори. Та на щастя, крім Герміони, в коридорі більше нікого з учнів не було. Це були двоє чоловіків, судячи зі статури. Коли вони вийшли на світло, один з них був брюнетом, інший шатеном. Герміона взявши себе в руки, сховалась за гобеленом, що висів в коридорі і тихенько знімала все на камеру, щоб показати Драко, можливо він впізнає їх.

-Ха, а я думав вони надійніше наших дітей захищають,-здивовано сказав один з чоловіків.

-Я давно казав, що Дамблдору пора на пенсію,-зверхнім тоном сказав інший,-було б добре когось з наших з міністерства на посаду директора призначити. Було б легше втілювати задум.

-Та тихіше ти,-шикнув йому друг,-а то ще хтось почує.

-Гаразд,-прошепотів шатен, ходімо,-нам ще треба знайти того учня.

І вони безшумною ходою пройшли повз схованку дівчини, попрямувавши до вітальні одного з факультетів. Вона вирішила прослідкувати за ними. Знявши туфлі, щоб її не було чути, вона в одних гетрах навшпиньках пішла за смертежерами. Підлога була надзвичайно холодною, та взуватись було ризиковано. Вона змахнула паличкою, щоб загріти ноги. Вони пройшли кілька поворотів і дійшли до входу Рейвенклову. Дівчина знову сховалась в чергову нішу за гобеленом і взулась. Заклинання підігріву якраз закінчило діяти, а мерзнути вона не хотіла . На портреті Ровена спала і не чула, що хтось підійшов. Її чорне довге волосся було перекинуте на один бік, щоб не заважало їй спати, а її блакитне плаття було настільки довгим, що закривало її взуття. Раптом двоє чоловіків кинули в неї заклинання, щоб розбудити Ровену. Вона різко встала з крісла, на якому дрімала.

-Ви хто і що тут забули?,-суворим тоном звернулась жінка, в її карих очах була злість, а її голос луною розлетівся коридорами.

-Слухай жінко,-грубо звернувся брюнет, або ти пропускаєш нас, або ми спалимо твій портрет разом з тобою.

Рейвенклов не довго думаючи вийшла з портрету і махнула руками. З них вилетіла невеличка срібляста куля, схожа на Патронус. Жінка кілька секунд зосереджено дивилась на неї. Потім куля різко рвонула, полетіла кудись далі коридорами. Дівчина ще ніколи такої магії не бачила. Чоловіки аж оніміли від побаченого і виряченими очима дивились на те, що відбувалось.

Раптом почулись кроки. Наближалось кілька людей. Коли вони підійшли ближче, Герміона побачила, що це були Дамблдор і Макґонаґал. Мінерва була в нічній сорочці і в тапочках, напевно послання Ровени підняло її з ліжка. А Альбус в своїй звичній сірій мантії. Знаючи директора, подумала дівчина, що той засидівся в своєму кабінеті. Професори були налякані, так як сигнал від Рейвенклов застав їх зненацька. Вони за кілька метрів побачили непроханих гостей, тому одразу витягнули палички і направили на них.

-Поплічники Темного Лорда в школі,-сердитим тоном промовив директор,-якого біса ви тут забули? Ви не маєте права перебувати в школі. Мінерво, відправ Патронус аврорам, що чергують біля школи, нехай хтось прийде і прибере цих непроханих гостей звідси.

Раптом директор кинув погляд на те місце, де ховалась Герміона. Вона за стільки років ніяк не змогла зрозуміти, як Дамблдор може бачити і знати все. Він лагідно посміхнувся їй, а погляд з-під його окулярів-півмісяців став більш м’яким і добрим, ніж був кілька секунд тому. Він кивнув їй, натякаючи, що вона може вертатись в вежу. І дівчина була за це надзвичайно вдячна, адже вже була перша година ночі і їй страшенно хотілось спати. Дівчина тихенько вийшла зі схованки, попрямувавши до вежі, добре, що вона була неподалік. Тим часом двоє чоловіків, що нарешті відійшовши від шоку стояли і мовчки дивились на двох професорів, що спіймали їх. Мінерва викликала свого Патронуса – полосату кішку і промовивши повідомлення відправила до аврорів.

Наступного дня Герміона прокинулась від того, що хтось наполегливо стукає в двері її спальні. Вона встала з ліжка, потерла пальцями очі і пішла відчиняти. На порозі стояв розхристаний і захеканий Рон, який судячи з його неохайного вигляду, дуже поспішав до подруги. Мантія висіла на плечах, сорочка була на пів заправлена, а галстук на шиї висів криво, з’їхавши на бік. Його руде волосся стирчало в різні сторони.

-Щось сталось?,-занепокоїлась дівчина,-зазвичай так рано тебе не можливо підняти з ліжка, тим більше в суботу.

-Ти бачила, що пише на сайті школи?,-Візлі ввійшов в кімнату і сів на ліжко.-Сьогодні гуляє новина, що в школі були поплічники Сама-Знаєш-Кого. Вони хотіли викрасти когось зі студентів нашої школи.

-Я знаю,-зітхнула дівчина, і сіла біля друга,-я була присутня при цьому і бачила все це,-вона взяла з приліжкової тумбочи телефон і показала Рону відео, яке зняла таємно,-хочу показати це відео Малфою, може він знає цих двох чоловіків, все таки він і батьки його входять в коло наближених до Темного Лорда.

-В статті пише,-хлопець взяв телефон і відкрив статтю,-що планувалось викрадення не тільки учня Рейвенклова, а й з нашого факультету. Тільки не відомо кого.

Дівчина відразу відчула приступ паніки. На Ґрифіндорі навчалось багато розумних учнів, які досить непогано володіли різними закляттями, і їх цілком могли силою переманити на темну сторону. Враховуючи те, що серед однокурсників Герміони було багато маґлороджених. Знову ж таки, поплічники Волдеморта запросто можуть використати Круціатус на самих учнях, щоб досягти своєї мети.

-Послухай,-після кількахвилинної паузи заговорила Ґрейджер,-є в мене ідея. Якось потрібно дізнатись про плани смертежерів. Драко обіцяв написати батькам листа, щоб розвідати інформацію, та я щось сумніваюсь, що батьки йому напишуть усю правду.

Двері в спальню дівчини, після того, як туди ввірвався Рон, були відчиненні і їхню розмову випадково почув Драко. Він піднявся сходами на верх.

-Я випадково почув вашу розмову,-він ввійшов в кімнату,-мені тільки що прийшов лист від батьків. Вони кажуть, що Відомо-Хто накладає на маґлів Імперіус, для збільшення армії, хоча в цьому сенсу немає нікого. Та щодо того, хто міг би проникнути в лави смертежерів в якості подвійного агента, в мене є ідея.

-Ти хочеш сказати, що маєш на увазі себе?,-Рон вигнув брову,-ти хоч розумієш що говориш?

-Звичайно, Візлі,-уїдливо промовив слизаринець,-я ж таку ж мітку маю, як і всі. Тому ніхто не запідозрить, що я насправді не збираюсь виконувати накази Відомо-Кого.

-Ні, ну це ні в які ворота не лізе,-обурилась Герміона,-тебе ж ту ж секунду вб’ють, коли дізнаються, що ти шпигуєш.

Герміона сиділа, закривши долонями обличчя. Добре, що хлопці не бачили. Вона мало не плакала, від того, що вирішив зробити Драко. Тепер її кошмар, що наснився досить давно, але ніяк не йшов з голови, втілювався в реальність. І цього вона найбільше боялась. Тому, що в цей раз не Волдеморт вирішив відібрати життя в Малфоя, а сам Драко. Причому добровільно. Рон нічого не кажучи, бо атмосфера стала надто напруженою, вирішив піти на сніданок, залишивши подругу і слизаринця наодинці.

-А ти маєш іншу ідею?,-перервав тишу Драко, я іншого виходу не бачу.

-Потрібно краще все зважити, обдумати різні варіанти,-дівчина поглянула на Мелфоя, намагаючись стримати сльози,-має бути інший вихід.

-Грейнджер,-можеш мені відповісти, вигнувши брову і схрестивши на грудях руки, спитав слизаринець,-відколи тебе турбує те, що зі мною відбувається. Ми ніколи не були друзями, тому з якого це дива така стурбованість?

Її погляд змінився на злий. Невже цей змій слизаринський ніяк не зрозуміє, що зараз не має значення їхня ворожнеча, що триває сьомий рік. Чому ніяк не дійде до нього, що зараз важливо вберегти його від смерті. Невже так кортить відправитись на «той світ»? Через це, їй захотілось, щоб він прочитав її думки, що вона не просто так все це робить. Що він не байдужий їй. Та натомість вона встала з ліжка, і направившись на вихід, сказала лише одну фразу, кинувши на Драко мимовільний погляд.

-А ще кажеш, що я далі книг нічого не бачу. А сам ведеш себе як найбільший егоїст, котрий далі свого носа нічого не помічає.

Хлопець тільки знизав плечима, і вийшов з кімнати.

В цей час, Рон йдучи до ґрифіндорської вітальні думав над словами Драко. Він цілком погоджувався з позицією Герміони. Мелфой геть здурів. Хоч він як і Гаррі ненавидів цього слизаринського змія, та це було занадто. Потрібно було придумати новий план. Раптом нізвідки взялись Фред і Джорж, які як завжди щось наробили, бо з одного з кабінетів йшов синій дим і чиїсь крики. Хлопці сміялись так, що сльози текли на їх обличчях. Після цього весь в різнокольоровій фарбі з кабінету вилетів злющий Півз. Ні слова не кажучи він полетів геть. Рон з відкритим ротом спостерігав за цим, оскільки привида облити фарбою майже неможливо. Візлі підійшов до близнюків, які саме перестали сміятись.

-Ну ви начудили,-протягнув здивований Рон,-як вам вдалось Півза облити?

-А це братику,-усміхнувся Джорж,-наша остання розробка і її навіть йому буде важко змити.

-Якщо вона тебе зацікавила,-підморгнув Фред,-у нас є ще кілька штук цієї фарби.

І вони разом пішли у вітальню свого факультету, поки не прибіг Філч. Рон кинув погляд на присутніх студентів. Гаррі не було. Тому ґрифіндорець одразу піднявся в спальню.

-Гаррі,-Рона серйозним тоном звернувся до друга,-є розмова.