1

Календар показує 9 червня, таке довгоочікуване літо нарешті настало. На годиннику 7 ранку, але повітря на вулиці вже достатньо тепле, що означає — день буде спекотним. Не дивлячись на те, що зараз літо треба йти до школи,так як навчання продовжили до 16 червня, по незрозумілим причинам. Але сьогодні п’ятниця так ще й передостанній тиждень перед канікулами тож все не так вже й погано. Але не для блондинистого хлопця з маллетом та веснянками, який тільки но розплющив очі від звуку такого дратуючого будильнику і намагався зібрати всі свої сили для того щоб прокинутись та встати нарешті з ліжка, яке як спеціально під ранок ставало таким м’яким і зручним. Виконавши цю задачу з зірочкою, Фелікс пошкандибав у ванну кімнату для того щоб вмитися і поки він долав цей шлях з кухні відчувся аромат смачних панкейків, які готувала для нього мама. Швиденько вмившись хлопчина пішов на кухню.

— О сонечко ти прокинувся, — із теплою посмішкою промовляє мати, як тільки побачила сина, який заходив до кухні.

— І тобі доброго ранку!

— Сідай за стіл зараз будемо їсти.

Поснідавши та швидко зібравшись, Лі вже плентався по спеці до школи. “А сьогодні ще й фізкультура останнім уроком, здохнути можна”, — подумав він та заліз в телефон, щоб подивитися прогноз погоди на сьогоднішній день. Там писали, що ближче до обіду буде сильна гроза та злива, в це було дуже складно повірити, але це хоча б подарувало надію на те, що буде трішки прохолодніше.

 

— О Ліксі, нарешті ти прийшов, я вже думав ти там заснув по дорозі. До уроку 3 хвилини залишилося ти де ходив?— промовив його сусід по парті та найкращій друг дитинства, побачивши Фелікса.

— Привіііт!! — інші друзі також його помітили і майже хором привіталися.

— Привіт, Джинні, привіт всім. Ой, та зараз така спека я скоріше відкинусь тут… Ледь з ліжка встав не міг всю ніч заснути через духоту.

— Ой, і не кажи, — погодився Хьонджин.

— А який зараз урок?

— Вже кінець року, а ти до сих пір не вивчив розклад!? Основи здоров’я.

— Оооо, круто можемо нічого не робити хіхі.

Давайте зроблю уточнення. Отож, зараз ви бачите 9-ти класників, яким хоч і зробили навчання довшим, проте відмінили екзамени. Ніхто не зрозумів з чого це раптом така доброта і швидко пробачили той факт, що треба навчатися в 30 градусну спеку. Йонбок та Хван – найкращі друзі ще з самого дитинства, вони і в садочок разом ходили і в молодшу школу і тепер завершують середню. Коротше не розлий вода, все це завдяки їх батькам, які то і робили, що звали один одного в гості чи гуляли разом, тому в хлопців не було і вибору, окрім як почати дружити один з одним.

— Так сьогодні пишемо підсумкову контрольну роботу! — промовляє вчителька, як тільки зайшла до кабінету.

— Та ви що знущаєтеся, яка контрольна в п’ятницю так ще й з основ здоров’я, — роздратовано шепоче Фелікс.

— Вони там з дубу рухнули контрольні з основ здоров’я давати?! Що там буде, на яке світло переходити дорогу чи що? — підтримує невдоволення сусіда Хван.

Так пройшло ще чотири уроки за які їм встигли впихнути ще декілька контрольних. Зараз велика перерва і компанія з 8 чоловік зібралася у дворі школи та всілася в тіні дерева попередньо купивши охолоджений сік в столовій. Вони почали скаржитися на всіх вчителів, які посміли дати їм контрольні в п’ятницю так ще й не попередивши, паралельно струшуючи з себе нахабних мурах, які так і хотіли залізти на ноги. Врешті решт вони затихли і насолоджувалися тишею, яку майже не реально почути в стінах школи.

— А ви знали, — зненацька починає Синмін нахилившись ближче до друзі, — що в нашій школі є легенда про дівчину, яка в цей день 20 років назад скоїла самогубство та її душа стала привидом?

— Хей, може обійдемося без страшилок… — каже Фелікс, але його ніхто не чує

— В нашій школі? Привид? Та не сміши мене, — сміється Чанбін.

— Ми тут вже 9 років вчимося і ні разу ніякої легенди не чули, — недовірливо відповідає Чонін.

— Адміністрація школи дуже добре постаралася над тим, щоб це ніде не сплило, бо ця інформація скоріше за все нашкодила б її репутації, — всміхнувся Кім.

— Стоп в цей же день?! Хіба в них не повинні вже були бути канікули?

— Ну ти думаєш чому я вам це розказати хочу? — закотивши оці каже Синмін. — Слухайте. 20 років назад, у 2003 році тут, у нашій школі також у 9 класі навчалася дівчина вона була доброю, але тихою та мала погані комунікативні навички, тому в неї не було друзів. Однокласники вважали її дивною деякі просто ігнорували, а деякі знущалися. Не було і дня щоб з неї не глузували, або не били. Вчителі на це не зважали. Їм було начхати як і її батькам. Отож був дощовий день і дівчина все ж таки не витримала і скоїла самогубство у 32 кабінеті перерізавши собі шию. Тепер ходить легенда, що кожного разу 9 червня якщо йде дощ то з’являється її привид. І ті хто її побачить ніколи не зможуть комусь про це розказати. Так от якось занадто багато збігів сьогодні вам не здається? В нас також продовжили навчання, на обід прогнозують грозу і ми навчаємося у 32 кабінеті! Цікаво виходить!

У хлопців побілки мурашки по шкірі, а Синміну схоже це подобалося.

— Жесть якась…

Через пару секунд дзвонить перший дзвоник на урок і хлопці збираються та йдуть до класу. Відсидівши ще два уроки, всі нарешті видихають, бо залишився тільки один урок і то фізра під час якої всеодно ніхто нічого не робить. “Скоро піду додому включу кондиціонер і буду дивитися який-небудь серіал…”, — мріяв Фелікс по дорозі до роздягалень. Після того як всі перевдяглися до Хьонджина з Феліксом підійшла класна керівничка.

— Хлопці от ви де, не могли б ви після уроку почекати поки всі позабирають речі та закрити кабінет.

— Чому саме ми, дивіть он Бан Чан йде давайте він цим і займеться, — із сподіванням в голосі промовляє Хьонджин.

— Бо ви найвідповідальніші і я знаю, що ви нікуди не поспішаєте, а Бан Чану треба йти одразу після уроків. До того ж боюся, що якщо я доручу цю справу комусь іншому то від кабінету нічого не залишиться, — всміхнулася вчителька.

— Ехх, добре ми зробимо це.

— Дякую вам велике, хлопці, завжди знала, що на вас можна покластися!

— Що хотіли на мене все спихнути, але не вийшло? — запитує підійшовши Чан.

Друзі змірюють його незадоволеним поглядом.

— Ой, та годі вам не цеглу таскати заставили. І взагалі не тільки мені ж страждати. Пішли вже на вулицю урок скоро почнеться.

Як ви вже могли здогадатися Бан Чан – староста і через це на нього вішають багато набридливих завдань по типу: занести кількість відсутніх, допомогти організувати якийсь нікому не потрібний захід, зробити промову на святі і так далі.

 

Урок фізкультури проходив як завжди: вчителька поскаржилася, що учні несерйозні тому, що вічно забувають форму (або просто напросто роблять вигляд), прогулюють та запізнюються, також як завжди не забула причепитися до Хьонджина щодо його волосся.

— Хван Хьонджин я скільки разів повторювала, носи з собою резинку та зав’язуй волосся, — в котрий раз робила зауваження вчителька. А все тому, що у нього волосся майже дістає плечей, а це означає, що воно лізе в очі при виконанні вправ та дмуханні вітру. А це бачте небезпечно. Почитавши нотації, та наказавши виконувати розминку вона пішла кудись розмовляти з іншою вчителькою.

— Хм, ну в принципі все як завжди, кому ми взагалі треба, — промовляє Чонін, — нащо нам цей урок, якщо ми нічорта не робимо на ньому.

— В мене теж саме питання, хто складав цей розклад, ми могли б вже вдома бути і валятися в ліжечку, а не киснути тут зайву годину, — хниче Синмін.

— А от якби ви не валяли дурня на уроках фізри і взагалі займалися спортом не були б такими хиленькими, — показуючи свої м’язи насміхається Чан Бін.

— Ой, прийшов тут качок, не починай нам тут!

— Хей, може хоча б в волейбол пограємо? — пропонує Хан.

Якось дивно на нього подивившись, Хьонджин промовляє, — мабуть, я краще відмовлюся, в мене все ще болить ніс після того як ти мені цим м’ячем прям в лице зарядив.

— Хей, я ж вибачився, то було випадково чесне слово. І взагалі не так вже й сильно я його тоді кинув не драматизуй.

— Ага, ага…

Всі розбрелися по різним кінцям поля, хтось грав футбол, хтось в волейбол, хтось просто лежав на полі і розмовляв з друзями. Лі та Хван все таки відмовилися від пропозиції грати в волейбол і пішли гуляти по території школи.

— Вже 9 клас завершуємо, — починає Фелікс

— Ага, так швидко час пройшов, наче тільки в п’ятий йшли.

— Мене це трішки лякає туди сюди і такими темпами скоро 11 закінчимо, а далі університет, робота. Так не хочеться…

— Ох, не псуй настрій, навіть думати про це зараз не хочу, — хмурится Хьонджин.

 

Під кінець уроку небо почало затягувати темними дощовими хмарами з’явився достатньо сильний вітер і стало трішки прохолодніше. “Все таки дощ буде, невже синоптики навчилися писати прогноз погоди?” — думав Лікс. Всі побігли до роздягальні, наспіх перевдягаючись, щоб встигнути дійти додому до початку дощу. А Феліксу з Хьонджином, мабуть, все таки судилося промокнути.

 

— Ну все бувайтее!!

— Зрадники, могли б і нас почекати.

— Ну Ліксі, ви вже вибачайте, в мене немає бажання мокнути під ливнем, — прокричав у відповідь Джисон.

— А що це ти так хочеш, щоб ми вас почекали? Боїшся, що привида побачиш? Та це сто відсотків просто вигадка, — насміхається Мінхо. — Ну я побіг, а то теж не хочу мокнути, до зустрічі всім! Та побіг за Ханом. Через деякий час всі інші теж порозходилися. Прийнявши свою долю і розуміючи, що до початку ливня вони не встигнуть, хлопці не поспішаючи пішли в сторону кабінету.

— Ех, тепер додому прийдеться під дощем йти, але то всіляко краще ніж під нещадним сонцем.

— Повністю погоджуюсь.

— Ще й ці нас кинули, а ще друзями звуться так не честно. Треба буде їм пригадати це, — раптом Лікс зупинився.

— Хей, ти чого це?

— Синмін казав, що привид тієї дівчини якраз з’являється при хмарній погоді. Не подобаються мені ці співпадіння. Аж якось лячно стало.

— Тьфу на тебе, я думав щось сталося, а ти про ту дівчину знов.

— А раптом це правда!

— Не верзи дурниць, які привиди. І взагалі пройшло вже 20 років і ніхто ніколи її не бачив, наврядчи ми будемо першими такими везунчиками.

— Можливо ти правий.

— Давай пішли і поговоримо про щось більш веселе, — схопивши за руку Фелікса , щоб тому було не так страшно, так я прекрасно знає, що Лікса дуже легко налякати і той ненавидить страшні історії і все в тому дусі, продовжує йти.

— І про що ж?

— Нууу, скоро канікули, які в тебе плани?

Вони почали підніматися по сходах.

— Я ще про це не думав. Треба мабуть якось всім разом зібратися і кудись поїхати. Може на річку, як думаєш?

— Ооо, було б не погано, або пікнік в лісі влаштувати, чи просто цілий день по місту гуляти. А ще можна зібратися в когось і дивитися фільми всю ніч, об’їдаючись смаколиками!!!!

— Я сподіваюся, що ніхто не звалить через два дні після початку канікул, а то є такі їдуть і не повертаються до початку навчального року.

— Це точно. О, знаєш я ще хотів би спробувати пофарбувати волосся в червоний!

— В червоний?! Ти ж так довго виходив в блонд! Але я думаю тобі підійшло б, — задумався Лікс.

— От і я так думаю!

Вони відчиняють двері заходять до класу. З відкритих вікон тягне відчутною прохолодною. Хьонджин морщиться та обіймає себе руками.

— Якось тут холодно. Чому тут атмосфера як в дешевому хоррорі в якому всі здохнуть?— саркастично питає Лі. — Щось мені це не подобається. — І підходить до вікна та бачить, що на розігрітий асфальт падають великі краплі дощу. А десь вдалечині чутно відлуння грому.

— Дивно якось, не думав, що температура так швидко впаде… Ладно, давай перевіримо шафи, може хтось речі забув.

— Окейй, — відповів Фелікс і пішов в кінець класу та почав по черзі відкривати дверцята починаючи від вікна. Останню він не відкрив і хотів було вже піти.

— Останню не перевіряєш? А раптом там труп пххх!

— От тільки не починай Синмін всі вуха проздижчав про ту дівчину ще й ти починаєш про трупи, — закотивши очі, все-таки йде до останньої шафи в кутку класу. Відчинивши двері його вираз обличчя різко змінюється і він весь блідне. Через тіло проходить табун мурах. Таке відчуття наче привида побачив.

— Ліксі, що трапилося?

Той не відповідає і повільно відходить назад. Хван швидко підходить і заглядає за дверцята і тепер вже його лице стає білим як крейда.

В середині лежить тіло. Бліде з зеленуватим відтінком тіло дівчини підлітка в пошарпаній шкільній формі, яку вже давно ніхто не носить. В руках ножиці, а на шиї застигла кров, а над нею парить вона ж тільки напів прозора.

Привид.

“І ті хто її побачить ніколи не зможуть комусь про це розказати”, — лунають слова Синміна в голові.

— Що за чортівня…

 

Наступного ранку до кабінету заходить прибиральниця та з її рук випадає швабра та відро з водою, які вона принесла, бо помер кабінету вона бачить два бездиханних, закривавлених тіла. А кінчики волосся хлопця під іменем Хван Хьонджина були червоні через калюжу крові, яка була під ними.

Нічого не було зрозуміло, два підлітки просто були зарізані, але при цьому ніяких доказів хто б це міг зробити і навіщо. Ніякого адекватного пояснення. Нічого.

Ніхто більше не ходив в школу.

Ніхто так і не зібрався в літку на річку, пікнік чи перегляд фільмів.

Ніхто так і не закінчив 11 клас та не пішов до університету.

 

— Я не вірю в це… Як це могло виявитися правдою, — зі сльозами на очах промовляє Хан. Всі шестеро розуміли, що там насправді відбулося.

 

Через декілька тижнів на кладовищі з’явилися два нові надгробки.

 

9 червня 2023 року життя підлітків Лі Фелікса та Хван Хьонджина було обірване в такий дивний спосіб, в який навряд чи хтось повірить.