Вступ

Ефемерне відчуття легкої закоханості
Тоне десь в океані тривожності
Мрії про обійми щоночі
руйнуються приблизно о другій годині ночі
Ти відчуваєш холод, знову вкриваєшся кригою
Ти витираєш сльози і захоплюєшся книгою
Читаєш про щось видуманне, як не буває в житті
шукаєш схожу аналогію в своєму бутті
Знову згадуєш ту розмову і стає сумно так
Починаєш думати, що зробила/сказала знову не так
Але думки твої зараз як пустий перон
Стоїш дивишся на вирушаючий в даль вагон
День початку нової історії
Став кінцем і залишив нам лиш анотаціії
І ті текстові повідомлення
Вже не втіляться у реальності…

Вона була закоханна у світ, але по своєму.Вона була закохана в нього ненавидячи його. Але варто зауважити, що їх почуття один до одного були взаємні. Життя було на стільки нестерпно прекрасне, на скільки чудово огидне. Не зважаючи на це, вона з терпкою насолодою приймала всі уроки виживання у світі, які траплялися на її шляху. І найголовніший – довіри не існує. Ти не можеш вірити нікому: батькам, коханим, друзям і навіть самому собі. Другий урок – кохання не існує, це ефімерне відчуття, що підіймає тебе на сьоме небо, виснажується і з усієї швидкості приземляє прямо обличчям на асфальт, ламає всі кістки і душу. Третій і останній з маштабних – тебе ніхто не врятує. Рано чи пізно, як би ти не пручався, темрява тебе забере. Але давайте розпочнемо з самого початку…