___

Дивно то речі чи руки чиїсь

Окутали тіло моє?

Прозрівши від темноти, вона вперше побачила світло, котре сліпило чим-дужче. Ламано та коряво піднявшись, вона вдихнула повітря на повні груди – повітря чисте та приємне.

Трохи некомфортне відчуття, що не потрібно шукати місце безпечне, нема ніякої тривожності та переляку.

Вона сиділа на зеленому покриві Землі та не могла усвідомити, що все закінчилося.

Пустота

Незнаність світу

Навчитися жити новому.

Усе склалося так, ніби всі речі вже давно були запрограмовані кимось. Я не вважаю, що те, що було, можна рахувати за досвід, на якому навчаються жити. Це пустка зла, де мимоволі тлієш як маленький шмат вугілля. Більше агонії, аніж клятої гармонії. 

 І хочеться тонути в очах надії

Манливо пливти на світло 

Тікати від триклятої бездії 

Відблискувати тіню, коли сутеніло.

Невільник людської натури, людина, що з ребра Адома, занепавша та втрачана. Діра, котра пропускає сотні, тисячі. Вогонь, що пламенів та так і не згорів. А жевріє всередині, що навіть найдужчий вітер чи дощ не здатні припинити то.

Зупинилася та вдихнула- не видихається. Тисячі разів її серце вистукало перед тим, щоб зробити це. Мозок не сприйняв цю дію за правильну та повільно почав вимикати всі свої зв’яки з навколишнім світом. Пустота та повна тьма- те, що давно знайоме та таке близьке. Чи є це ейфорія? Чи я вже не тут? Невідомість повністю мене проковтнула та полишила моє тіло.