Petals

Переклад з англійської автора AshesIIAshes, дозвіл отримано.

Всі троянди мають колючки, просто деякі мають їх більше, ніж інші. А деякі з них, як вважає Ден, складаються з самих тільки голок. Бути другом Роршаха досить складно саме по собі. Бути його другом та коханцем вдвічі складніше, адже кількість дратуючих Дена речей теж подвоїлась. Лише через свою любов до Роршаха Ден може ігнорувати ці маленькі дрібниці (або ж замовчувати їх, як завгодно). Звісно, йому краще не заїкатися про них – або сказати хлопцю, що кохає його, раз на те пішло – тому що такі речі не в їхньому стилі; Роршах не погодиться з цим.

Крім того, він все ще кличе його Роршахом. Будучи у стосунках два роки (їхня річниця минулого тижня забута, незважаючи на всі Денові натяки), він не знає справжнє ім’я свого хлопця – не більше, ніж ініціали.

І Роршах досі відмовляється знімати маску у його присутності. Ден бачив лише нижню частину його обличчя, а це не більше, ніж хтось із борців зі злочинністю коли-небудь бачив. Ще на початку їхнього партнерства Ден зняв свій капюшон і окуляри, сказав Роршаху своє справжнє ім’я та запросив того до себе додому. Це мало стати знаком довіри за все те добро, що вони зробили разом. Замість того, аби відповісти взаємністю чи принаймні виразити певну вдячність, його напарник просто докорив йому за те, що він розслабився. Роршах, треба віддати йому належне, не лицемір. Він все ще не втратив пильності і, з такими темпами, ніколи не втратить.

Ден розсіяно дивиться на годинника і виривається з оков мрій, коли бачить котра година. Він прямує до підвалу, аби переодягнутися, забувши на певний час свої турботи. У Дена можуть бути проблеми з Роршахом. Філін, з іншого боку, не зміг би знайти кращого партнера, навіть якби витратив мільйони років на пошуки. Роршах рятував його зад більше разів, ніж він може полічити, і якщо замислитися над цим – це набагато, набагато важливіше, аніж безглузді складнощі у стосунках, які тільки можуть бути.

***

– Гарно попатрулювали.

Роршах незвичайно тихий навіть для себе, і якщо ці два слова додати до загальної кількості, вийде десять за ніч. Ден майже не чує його. Він заглибився у свої думки, як тільки вони дісталися до Арчі. Щойно він збирався відповісти, як Роршах заговорив знову.

– Деніеле? – його голос тремтів, і Ден зразу відчув – щось не так. На щастя, Роршах заговорив сам, перш ніж його хвилювання обернулося на паніку. – Я маю дещо для тебе. На… на Валентинів день. Хотів зробити це раніше, на нашу річницю, однак… виникли складнощі.

Після розчарування у річниці минулого тижня Ден навіть не брав до уваги Валентинів день. Він би не здивувався отримати коробку розталих цукерок чи оберемок зів’ялих квітів зі смітника. Безрезультатно він намагається вгадати, що ж такого Роршах приготував для нього. Що б там не було, а чоловік нервувався перед тим, як вручити це йому. Він смикає свій капелюх, дивлячись на палубу Арчі, а чорнила на його масці утворюють цікавий візерунок – Ден не пригадує, щоб бачив його раніше.

– Деніеле…

Ден збентежено спостерігає, як той знімає капелюха, а слідом долоні в рукавичках розв’язують шарф. Його пальці ниряють під шов маски, і він завмирає. До Дена доходить, що він робить (чи намагається зробити), і після першого шоку він підбадьорливо посміхається.

Деякий час пальці не двигаються з місця. Ден просто продовжує посміхатися, не вірячи, що це відбувається насправді. Він непокоїться, чи зможе Роршах пройти через це, і намагається спланувати свій наступний хід. Останнє чого йому хотілося б – це примушувати його, проте він хвилювався, аби бездіяльність не принесла більше шкоди, ніж користі. Раптом Роршах одним махом зриває з себе маску, наче хтось ривком відклеює пластир, і Ден залишається сам на сам з… ким би він не був.

У нього яскраво-блакитні очі, веснянки, які тягнуться до самого чола, скупчуючись на переніссі, і шрами, які Ден раніше не бачив. Його волосся коротке і скуйовджене, навіть рудіше за його лобок, хоч Ден і думав, що це неможливо. Червоний відтінок, не багряний, не мідний, не брунатний чи подібна фігня; червоний, як на світлофорі. Взагалі, він нагадує йому пелюстки троянд, що водночас здається доречно романтичним і трохи банальним, як власне сам Валентинів день.

– Дякую, – нарешті видавлює з себе Ден.

Він не може припинити витріщатися, намагаючись охопити поглядом усе. Маска слабо повисла в руках Роршаха. Ден почасти очікує, що він надягне її будь-якої миті.

– Щасливого Валентинового дня, Деніеле.

– Щасливого Валентинового дня, Роршаху, – Ден затинається. Він знає, що краще не спокушати долю, може, це й не має значення (троянду можна називати будь-яким іменем…), але він не може противитися бажанню витягти з нього ще трохи інформації. – Знаєш, ти, ем… не схожий на Роршаха. Чи можна звати тебе по-іншому?

– Уолтер.

– Щасливого Валентинового дня, Уолтере, – виправляється Ден.

Ден вирішує, що він знайде раду колючкам. Хоч він і не професійний садівник, його руки такі ж мозолисті, та й все одно більшість часу він носить захисні рукавиці. До того ж, яка різниця скільки тих колючок, коли пелюстки такі яскраві?