Одна однесенька частина

Біллі ніколи не вважав Макс сестрою: вона завжди була для нього лише паразитом, котрий вліз разом зі своєю нудною маман у його життя.

Біллі ніколи не вважав Макс цікавою: вона була стервом та постійно виводила його з себе, а також не вартувала ніякої уваги попри своє вміння влаштувати запальний скандал.

Проте Біллі ніколи не замислювався, що саме Макс краще всіх може розвіяти його нудьгу в цьому сірому, нікчемному Гокінсі.

* * *

За вікном лив дощ.

У Гокінсі, як встиг дізнатися Біллі, він був частим явищем: холодним, пронизливим, та зовсім не нагадував осінній дощ Каліфорнії, де температура завжди була теплою, а влітку — пекучою.

Причина, через яку вони опинилися в цій дупі світу, зараз бігла у бік машини, і Біллі, спостерігаючи за її розмитою фігурою з вікна, в черговий раз їдко кривив губи, запаливши сигарету і зробивши першу глибоку затяжку, щоб майже відразу видихнути дим.

Макс, всівшись на пасажирське сидіння, вкотре голосно грюкнула дверцятами. Гепнула ними з усієї сили.

На мить обличчя Біллі закам’яніло. Він випустив нову хмару диму, облизав губи, а потім повернувся до Макс і невдоволено промовив:

— Ще раз так гепнеш дверцятами, і пошкодуєш.

Його тон став небезпечним. Низьким.

Погляд Макс, що на секунду перетворився на розгублений, швидко змінився на самовпевнено-зухвалий — здається, вона пропустила повз вуха його попередження.

— Що ж зробиш? — на її губах розквітла самовпевнена усмішка, котра прямо говорила, що вона нічого не боїться і навіть не думає, що Біллі може якось втілити свою загрозу в життя. — Досить молоти язиком й поїхали!

Що ж… Після випадку з битою він справді переглянув свої погляди на їхні взаємини, але Макс все ще залишалася сукою. Досі виводила його із себе. Він й далі час від часу її ненавидів, ось прямо як у цей момент, коли вона так нахабно сміла йому вказувати і просто поводити себе настільки зухвало.

Раптом весело посміхнувшись і кивнувши наче самому собі, Біллі зробив ще одну затяжку і зненацька схопив Макс за руку, домігшись від неї гучного зойку — руда поганка явно не очікувала такого повороту подій.

Він смикнув її на себе. Змусив обернутися обличчям і видихнув їй дим прямо в розкритий від подиву рот, через що вона відразу ж закашлялася.

— Давай, Ма-а-акс, продовжуй, наривайся ще більше, — наспівуючи протягнув він, жорстко посміхнувшись. — Доведи мене, ну ж бо!

«Доведи, і ти, маленька суко, очманієш від життя», — так і читалося між рядками, повислими у повітрі.

Ніякий Харрінгтон їй не допоможе, а шприца зі снодійним у неї тим більше бути не може.

— Пусти мене, придурку! — після кашлю її губи стали вологими, тому не дивно, що Біллі зупинив на них погляд, миттєво зрозумівши, що зробить далі, якщо вона продовжить виводити його з себе. — Ти з глузду з’їхав?!

— Обов’язково з’їду, якщо продовжиш поводитися так, як зараз, — задерикувата усмішка Біллі стала ширшою, а вираз в очах — холоднішим. І він бачив, що Макс стало не по собі. Спостерігав це в її очах, що розширилися на секунду. Помічав у найменших змінах міміки, в тому, як здригнулися її брови, затремтіли крила носа і стиснулися губи.

— Поводишся як бісів маніяк!

Реготнувши, Біллі випустив її руку із хватки, і вона поспіхом відсторонилася і пристебнулася, вдавши, що не сидить з ним у машині, а насправді знаходиться тут одна. Це його потішило, і він вирішив, що буде непогано її «добити»:

— Чому як? — з його губ зірвався новий смішок. — Я легко можу стати ним.

Ще раз усміхнувшись, цілковито задоволений реакцією Макс, Біллі докурив сигарету тай завів мотор, виїхавши з парковки.

Дощ погіршував видимість, але це не заважало йому вести автівку так само швидко, як і зазвичай. Різкий на поворотах, впевнений, підспівуючий музиці, яка верещить на весь салон — ось яким був Біллі, варто було його настрою підвищитися, а Макс — погіршитися.

Сталося чудо, і вреднота мовчала всю дорогу й навіть не фиркотіла, витріщаючись у вікно і намагаючись з ним, здається, злитися. Загалом вся її поза висловлювала напругу в перемішку з обуренням — вона ненавиділа програвати навіть у дрібницях.

Це повністю влаштовувало Біллі, хоча він чудово розумів — пролетить декілька годин, і Макс прийде до тями. Знову стане такою ж нестерпною та дратуючою. Знову спробує взяти реванш, і, можливо, в неї це навіть вийде.

Так склалося, що вони двоє взаємно не могли терпіти один одного. Батьки змусили їх бути братом та сестрою, поставили перед фактом «родинності», що дуже швидко перетекло у взаємну ненависть.

Біллі поводився як мудак, і з кожним разом його поведінка ставала лише гіршою, а Макс… Макс вдосконалювалася, стрімко перетворюючись на гідного супротивника, здатного підпалити його за блядську секунду.

Вона завжди вміла вивести його із себе. Макс, на погляд Біллі, мала абсолютно особливий талант у тому, щоб драконити людей і при цьому залишатися відносно безкарною, адже по-справжньому за свою поведінку засранка ніколи не відхоплювала. Її рідко карали, та й навіть якщо подібне ставалося, то не настільки жорстоко, як самого Біллі.

У якомусь сенсі, якщо говорити відверто, він їй навіть заздрив — у неї немає гівняного родича, якого у Біллі навіть язик не повертається назвати батьком. Зате у Макс є мати — дбайлива, любляча, хоча й зовсім не розбирається у чоловіках, адже інакше її вибір на користь Ніла ніяк не можна пояснити.

Сьюзан гарна, але нудна, а сама Макс — вибух, що наче хамелеон ховається під оманливо пацанячим видом.

Ще рік тому Біллі б не звернув жодної уваги на Макс, але випадково побачивши у вікно, як вона перевдягалася, вже не міг стерти цього з пам’яті, — противна руда зміюка приховувала під своїми вільними футболками відмінні груди, тонку талію і, виявляється, досить округлі стегна.

Одягаючи свої улюблені бомбери, світшоти і просто не надто облягаючі джинси Макс приховувала всі свої принади, не давала приводу для того, щоб хтось, хто клює тільки на зовнішню оболонку, міг нею захопитися.

Втім, на свій жаль, Біллі міг точно сказати, що захопив його не тільки її напівголий вигляд — у Макс був поганючий характер, який відмінно поєднувався з його власним. Після кожної нової сварки він відчував задоволення, якого не було з жодною з дівчат, самих готових заскочити на його член. Вони були покладливими, не надто цікавими, готовими на все, через що швидко набридали.

Біллі завжди було легко отримати будь-яку дівку, яку він вибирав наступною метою: він бавився, постійно шукав щось цікавіше, з деякими залишався трішки довше, але ніколи не був зацікавлений у тому, щоб вступати з ними у будь-які стосунки.

Вони всі були здобиччю, яка охоче йде до нього в руки з власної волі, незважаючи на те, що Біллі ніколи їм нічого не обіцяв.

Але Макс розвіювала нудьгу. Примушувала його горіти, і просто відволікатися від нудоти, що відбувається в Гокінсі. Примудрялася натиснути одним або декількома словами так, щоб йому хотілося придушити паршивку і одночасно трахнути — у пориві люті та роздратування перед його поглядом щоразу виникали картинки, побачені того вечора; власна свідомість знущалася над Біллі, і він розумів, що неймовірно близький до втілення своїх бажань.

Так що Макс, щоразу його доводячи, сама не розуміла, що постійно лавірує на вістрі ножа, з якого будь-якої миті може впасти.

* * *

Вечір неділі мав закінчитися черговою запійною вечіркою, проте замість розваги Біллі чекала лише поїздка до «Палацу», де Макс надто довго затримувалася; Ніл в черговий раз причепився до нього, хоча «сестричка» не була такою вже малою й беззахисною, щоб не могла сама повернутися додому. Коза завжди могла повернутися в компанії своїх нових друзів, таких жалюгідних, що при погляді на них у Біллі щоразу виникала істерична усмішка.

Біллі не вважав своїм обов’язком постійно стежити за Макс, хоча у списку його пріоритетів завжди знаходилося вибивання лайна з усіх, хто може спробувати її образити. З цієї причини до Макс ніхто ліз, адже у місті знали, ким є її зведений брат, тому справді побоювалися можливих наслідків.

У Гокінсі швидко зрозуміли, що з Біллі не варто зв’язуватися, адже у всіх бійках перемагає він, і лише він. Йому нічого не варто побити людину до напівсмерті, і, в принципі, він б легко міг убити, якщо б цього вимагали обставини.

Біллі не любив зупинятися перед своїми бажаннями, воліючи завжди отримувати те, чого хоче.

Зараз він хотів поїхати на вечірку, але натомість їхав у напрямку «Палацу», нервово розкурюючи чергову сигарету.

Цього разу музика не грала в салоні — він їхав у повній тиші, дивлячись перед собою, сповнений палкого невдоволення та роздратування. У його думках прослизало бажання звернути на півдорозі і таки поїхати на вечірку, але він розумів, що в такому випадку дасть Нілу черговий привід знущатися над собою. Хороший привід, адже Макс — його відповідальність.

«Палац», як і завжди, горів отруйними флуоресцентними кольорами, розганяючи навколишню темряву не гірше вуличних ліхтарів. На вулиці вже як годину висіла ніч, і в Гокінсі, на відміну від Сан-Дієго, на небі легко можна було розглянути яскраве сяйво зірок.

Усередині було людно: Біллі йшов напролом, просуваючись до гральних автоматів, за якими зазвичай любила зависати Макс. Граючи в аркади, вона постійно ставила рекорди, не дозволяючи себе обігравати. Щоразу вдосконалювалася, ставала кращою, домінуючи у грі та намагаючись цим займатися ще й у звичайному житті. У якомусь сенсі у неї це виходило — Макс, як і Біллі, вміла отримувати своє.

Незабаром його погляд зачепився за руде волосся Макс у натовпі, і Біллі стрімко підійшов до неї, ігноруючи ботанів, які із захопленням спостерігали за її грою. Він опустив руку на її плече й тихо, з натиском промовив:

— Йдемо, — не прохання, а швидше команда. — Додому.

— Я не дограла! — вона смикнула плечем, навіть не глянувши на нього і ніяк не зреагувавши на дотик. У звичайний час Макс б як мінімум скинула його руку і прошипіла, щоб він не смів торкатися до неї, але зараз гра, схоже, була набагато важливішою.

— І скільки ти гратимеш? — Біллі ледь-ледь стиснув руку на її плечі та підійшов ближче, мовивши запитання у дівочу потилицю.

Її дружки, котрі дивилися на нього здивовано-зніяковілими поглядами, мовчали, явно не знаючи, як реагувати.

— Хвилин двадцять, — дивно, але Макс навіть не сперечалася. — Зачекаєш?

— Гаразд.

Відповідь пролунала їй на вухо, і Біллі, гмикнувши з усмішкою, пішов на вихід з будівлі, на ходу витягаючи з кишені упаковку сигарет і разом з цим не розуміючи, куди поділося його роздратування.

Дивно вона сьогодні зговірлива. Дивно, що він сам не захотів наполягти, щоб вона прямо зараз кинула гру і вони поїхали додому. Дивно, що Макс не обурилася, наскільки сильно він порушив її особистий простір. Дивно, наскільки сильно Біллі сподобалося стояти за її спиною і розуміти, що варто йому зробити лише крок — і він зможе втиснутись у неї всім тілом.

Ідея вечірки більше не здавалася Біллі настільки цікавою: тепер він хотів дізнатися, у чому причина нетипової поведінки Макс.

Двадцять хвилин пролетіли миттєво — він докурив другу сигарету, помітивши, як Макс, навіть не затримавшись, попрощалася з друзями й поспішила в машину, майже одразу заскочивши всередину і пристебнувши пасок безпеки.

— Більше не підходь до мене так зі спини.

Біллі здивовано глянув на дівчину, розглядаючу його з якимсь незрозумілим виразом обличчя.

— Чому це? — він підняв брови, ніби говорячи, що може робити що завгодно.

— Бо, блять, не підходь! — у її тоні звучало справжнє обурення. — Ти в курсі, як це виглядало?!

— Тай як? — у принципі, Біллі міг уявити, але це його не дуже хвилювало.

— Ніби ти… — раптом щоки Макс почервоніли, і вона, кинувши на нього ще більш незрозумілий погляд, пфикнула: — Тримай дистанцію, інакше я подумаю, що в тебе на мене стоїть.

Дивовижний висновок.

Біллі раптом зрозумів, що регоче, наскільки кумедно це звучало. Відсміявшись, він подався до неї вперед з широкою знущальною усмішкою:

— А якщо стоїть?

Що такого в неї відбувалося в голові, раз посміла заявити щось подібне? У будь-якому випадку, якщо Макс очікувала, що виведе його з себе подібним пасажем, то явно фатально помилилася —почуття сорому у Біллі атрофувалося, здається, ще при народженні.

— Саме тому так довго витріщався на мене у вікно? — запитала вдавано байдужим тоном, приховуючим в собі отруйне глузування.

Біллі немов обпекло. Перше, що спало на думку — вона знала, бачила, що він спостерігав. Друге — Макс не поспішила заховатися і жодним чином не показала, що помітила його спостереження. Третє — вона дозволила йому дивитися. Вона…

Він облизав губи й діючи на «автоматі», відстебнув пасок безпеки Макс і знову різко притягнув її до себе, але на цей раз для того, щоб поцілувати.

На його подив вона не чинила опору — навпаки підсіла ближче, обхопила його обличчя руками і дозволила йому впустити в рот язик, видавши якийсь дивний звук, схожий на болісний стогін прийняття.

Чи була це угода із совістю? Можливо й так.

Через декілька хвилин вона сама відсторонилася від нього, і Біллі відчув, як його знову обдало жаром, адже погляд Макс був потемнілим, сповненим бажання:

— Якби ти тільки знав, як мене дратуєш, — вона промовила це йому в губи, і Біллі ледве втримався від того, щоб не поцілувати її знову.

— Це взаємно.

Він усміхнувся і знову подався вперед, вирішивши, що скаже Нілу тільки одне — вони разом з Макс після «Палацу» поїхали на вечірку, й дуже добре провели час.