Поразка?

Скільки разів Едґарові старання були переможені неймовірним розумом Рампо? Разів зо сто? Тисячу? Чи це розум Едґара множить їх у спогадах? Що тільки не пробував Аллан, аби не зазнати поразки укотре. І як тільки він не втомився щораз старатись, вкладаючи достобіса багато зусиль, але щораз намарно? Щоправда, він уже доволі втомився. І думає, що це його останній роман, а далі… він не знає що буде. Чи може на нього так негативно впливає весна? Хто зна…

Сього разу він не так сильно вже й старається, як робив це зазвичай, і редагуючи, забуває вирізати одну сцену. Палкої пристрасті між персонажами. Мозок всього лиш знудився писати детективи. А та сцена йшла, на диво, цікаво… Може По кине свою детективну справу і буде писати еротичні романи? Непогане рішення. Але на потім. Спершу позмагатись з Рампо і востаннє програти.

Насамперед, як Едоґава бере до рук книжку, яку Аллан люб’язно приніс в офіс ОДА, і розгортає її, він дорікає на поганий почерк. У думках По зітхає, спираючись на стіл. Рампо ж не знає, що це останній детектив Аллана. Або знає. Едґару не відомо та й байдуже, бо він хоче спати. Він не спав вночі, тому заплющує очі й дрімає, упершись об стіл. Повністю заснути важко, оскільки годинник не дає полинути в сон своїм цокотінням.

Але навіть дрімаючи Едґар помічає, що пройшло надто багато часу. Все так погано, що Рампо заснув? Аллан сонно розплющує очі. Едоґава читає, поки його лице вкрите рум’янцем. Кілька послідовних роздумів, частково безглуздих і тривожних, і письменник з шоком усвідомлює, що безглуздий він сам. Ну й тривожний, то само собою. Він нервово перебирає пальці підбираючи необхідні слова.

— Я-я…
— Гм? — Рампо підіймає голову, геть не видаючи те, що роман По викликав, хоча він не знає, що його лице почервоніло.
— Я-я напис-сав надто п-поган-ний детект-тив… в-вибач… — його погляд опущений вниз, а щоки рум’яні од сорому. Але як добре, що чуб це прикриває.
— Я бачу. Вбивця садівник. Геть поганий роман. — Рампо з пихою згортає книгу і жбурляє її на стіл перед собою.
— Але… в-вбивця се д-дворецький…
— Та бути не може… а ні, може. — Едоґава з образою дивиться на суперника, ледь не гарчачи.
Едґар з цікавости підводить погляд.
— Вибач!
— Що ж, це твоя перша перемога, По-кун. Але такими нечесними методами… — Рампо зло дивився на співрозмовника, наче проклинаючи письменника на кілька поколінь уперед.
— Я-я не хот-тів… я випадково…
— Наступного разу борись чесними методами.
— Д-добре!
Усе-таки се причина, аби Аллан писав романи далі: як-не-як перша перемога. Він згадує свою давню обіцянку. Виявитись у почуттях, коли переможе.
— Я-я к-кохаю вас…
— Я знаю. — Всміхається він, дивлячись туди, де мали б під чубом бути очі.
— А в-ви?..
— А я не пробачу такі нечесні методи, поки не купиш мені морозива.
— Добре… йдемо в м-магазин?
— Через кілька хвилин.
— Ч-чому?..
— Ти надто добре описує-забудь. — Едґар червоніє од усвідомлення того, що викликали у Рампо фантазії По, написані на папері.

Щоб хоч якось відвернути і свою, і Аллана увагу від сього та й позбавитись мовчання, повислого у повітрі вже тривалий час, Едоґава питає:
— Ти ж не помреш від сорому, якщо я запропоную тобі зустрічатись, коли ми будем на вулиці? — Едґар спершу мовчить через власне здивування, а потім каже:
— М-можливо… — Щоки По рум’яні й він нервово перебирає пальці.

Рампо підводиться зі стільця і куйовдить волосся Аллана. Той заспокоюється.
— Йдем, — всміхається він, беручи чужу руку у свою.

На вулиці Рампо їсть морозиво зі смаком власної поразки, але радий тому, що Едґар з ним. Або тому, що він купив морозиво. Але правду знає лиш сам Едоґава.